Їх забрала Росія: українські сім'ї, чиї долі обірвалися під ударами ворожих снарядів.

Противник продовжує завдавати ударів по цивільним громадянам України.

Ракети з Росії потрапляють у житлові будинки, торгові комплекси, дитячі установи та кафе, завдаючи шкоди мирним жителям.

ТСН.ua зібрав свідчення родин, чиє існування було знищене ворожими обстрілами.

Тіла 40-річної Зоряни та її дітей — 10-річного Максима і 8-річної Насті Симанюків — виявили під уламками п'ятиповерхового будинку всього через кілька годин після ракетного удару, що стався 8 липня. Сім'я проживала на другому поверсі і була вдома в момент, коли ворожа ракета влучила у їхній житловий будинок. У той час батько знаходився у селі Вінницької області.

Внаслідок атаки один під'їзд був зруйнований повністю, повідомив мер Києва Віталій Кличко.

"Коли Вася зателефонував, йому повідомили, що у них обвалився під'їзд. Зоряна була вдома разом з дітьми. Поки рятувальники працювали протягом кількох годин, я сподівалася, що їх вдасться знайти. Можливо, з травмами, але я вірила, що їх знайдуть," - поділилася Ольга Падей, тітка загиблих Максима та Анастасії.

За припущеннями тітки, Симанюки, можливо, прагнули уникнути уваги, але не встигли це зробити, ймовірно, через запізнілу реакцію.

Сім'я переїхала до Києва з Тернопільської області кілька років тому. Вони знайшли квартиру в оренду, а також записали дітей до шкіл і різноманітних секцій.

"Ми прагнули для дітей більшого. Бажали, щоб вони здобули якіснішу освіту, мали ширші можливості, більше знайомств і перспектив для розвитку," - висловлює свої думки Ольга Падей.

Десятирічний Максим з дитинства присвячував себе карате, тренуючись у клубі "Чемпіон". Він завжди мріяв про участь в Олімпійських іграх, - згадує його наставник.

"Ми навіть узгодили, що до 14 років, на своєму першому відборі на Чемпіонат України, він зобов'язаний стати медалістом," - поділився Володимир Боєв, тренер спортивної школи CHAMPION.

Максим планував вирушити з командою в гори на літні тренувальні збори.

Спортсменкою була і його восьмирічна донька Настя, яка захоплювалася гімнастикою. Крім того, вона обожнювала грати в м'яч разом із Максимом та його товаришами.

Рятувальні операції в житловому будинку в Шевченківському районі тривали понад добу. З кожною хвилиною число постраждалих і загиблих зростало. Під час розчищення завалів рятувальники натрапили на світлини родини хлопчика, якого разом із матір'ю вдалося виявити під уламками будівлі.

Василь Симанюк здійснив поховання всіх своїх близьких у рідному селі на Вінниччині.

У той день ворог атакував не лише житловий будинок у Шевченківському районі столиці, а й дитячу лікарню "Охматдит".

Вранці 4 вересня з території Росії в повітря злетіла гіперзвукова балістична ракета "Кинджал", призначена для повітряного запуску. Внаслідок російської атаки на район, де жила сім'я Базилевичів, Ярослав в одну мить втратив свою дружину та трьох дочок. Йому пощастило вижити, оскільки він знаходився в квартирі в той момент, коли ракета вдарила.

У матеріалі The Washington Post розповіли деталі того самого трагічного дня. У домі родини Базилевич усе було тихо. Напередодні ввечері Євгенія вивела Емілію на прогулянку, а Ярослав заспокоював Дар'ю. Вона хвилювалася за свій другий курс університету. Коли Емілія повернулася, він допомагав своїй молодшій робити уроки з математики та української мови. Вона щойно пішла до другого класу. Допізна Ярина не поверталася додому.

Кожного вівторка вона зазвичай проводила час, переглядаючи фільми у подруги вдома. Але рано вранці пролунав пронизливий звук сирени. Євгенія, дружина Ярослава, швидко схопила їхню тривожну валізу з документами, що лежала в гардеробі. Журналісти повідомляють, що зазвичай сім'я ховалася в коридорі, неподалік від вхідних дверей. Однак цього разу дружина вирішила вийти з дітьми на вулицю.

Пролунав вибух - оглушливо близько. Для безпеки Євгенія спускала дівчат сходами будівлі на нижній поверх, у цей момент влучила ракета, сходи зім'яло і вони розчавили сімох людей. Увесь цей час Євгенія говорила з Ярославом телефоном, вже потім він пригадує, що після вибуху був дезорієнтований - сміття застрягло в оці - чоловік шукав свій мобільний телефон, який вилетів з руки. Він був босий. Було темно, у повітрі стояв густий пил, і кров забризкала обличчя.

Йому терміново потрібно було зв'язатися з Євгенією. Він вирушив до передньої частини квартири, при цьому його погляд зупинився на мансардному вікні їхньої спальні. У той же момент на місце події прибули пожежники та поліція. Люди, які мешкали всього за чотири хвилини пішки, поспішили на допомогу. Ярослав з відчаєм викрикував, що його діти опинилися під завалами. Рятувальники розгорнули гідравлічний підйомник і акуратно спустили Ярослава на тротуар. На той момент навколо вже зібрався великий натовп. Рятувальники почали розбирати зруйновані сходи, намагаючись дістатися до тих, хто потребував допомоги.

"Спершу ми натрапили на одну дівчину. Лише по її волоссям я зрозумів, що це моя хрещена Дар'я. Тоді ми почали витягувати великі кам'яні плити, які були покриті кров'ю," - зазначив Ярослав Філевич, кум Базилевича, розповідаючи журналістам про момент, коли вперше усвідомив загибель своєї похресниці.

Протягом усього цього періоду Ярослав Базилевич залишався переконаним, що його близькі залишилися живими, тоді як сусіди згадували, як він, попри власні травми, намагався розчистити руїни в пошуках своїх дівчат.

Євгенія Базилевич працювала в цифровому маркетингу, а у вільний час викладала йогу, вивчала французьку, розробляла ювелірні вироби та виготовляла парфуми. Старші дочки Базилевича - Ярина і Дарія, мали свої захоплення та мрії. Ярина любила скелелазіння, а Дарія досліджувала сімейну історію.

Наймолодша з сестер, Емілія, була веселою дівчиною, яка захоплювалася співом.

"В один ранок, коли ракета вдарила по їхньому дому, в родині панувала тиша. Ярослав вірив, що його рідні в безпеці, але зрештою залишився єдиним, хто вцілів", - йдеться у повідомленні.

Невдовзі Ярослав Базилевич звернувся до українського народу, зазначивши, що раніше він був однією з найзаможніших людей, а тепер залишилися лише спогади. Щоб увічнити пам’ять про своїх дочок у всьому світі, Ярослав вирішив заснувати Сталий стипендіальний фонд на честь Євгенії, Ярини, Дарії та Емілії Базилевич. Цей фонд покликаний підтримати дітей, які не мають фінансових можливостей для отримання освіти.

Внаслідок ворожої атаки на Суми 22 жовтня загинули дві жінки віком 62 і 54 роки, а також 14-річна дівчина.

Анна, Ірина та Людмила Кушнарьови опинилися під жорстоким тиском з боку агресора.

Як пізніше з'ясувалося, один з дронів "Шахед" влучив у приватний будинок у житловому районі, де проживала сім'я з чотирьох осіб. Внаслідок удару будівля загорілася, і мешканці не мали жодних шансів на порятунок.

У четвер, 24 жовтня, у Сумах попрощалися з трьома членами родини Кушнарьових, в будинок який 22 жовтня влучив російський "Шахед". Тоді там перебувала родина з чотирьох людей. Помешкання загорілося, тому шансів врятуватися у його мешканців не було. Внаслідок цього загинула ціла родина - 14-річна Ганна Кушнарьова, її 42-річна мати та 54-річна тітка.

За інформацією правоохоронних органів Сумської області, єдиним, хто вижив у цій трагедії, став батько дівчинки. Як повідомили представники поліції, сила удару була такою значною, що після пожежі з будинку залишилися лише кілька стін. Також зазнали ушкоджень сусідні споруди та автомобілі.

У школі №27 міста Суми, де здобувала освіту Ганна Кушнарьова, видання ТСН.ua повідомило, що вона була однією з найуспішніших студенток.

"Ганна вирізнялася своїм розумом, завжди переймалася проблемами навколишнього світу і була великим любителем тварин. Вона активно брала участь у різних виставках. Це була життєрадісна дівчинка. На жаль, внаслідок прямого удару "Шахеда" спалахнула жахлива пожежа. Дитина та її мати загинули..." - поділилася інформацією Ольга Плотницька для ТСН.ua.

Ті, хто знайомий із цією родиною, свідчать, що у загиблої дівчини було безліч життєвих мрій. В листопаді вона мала намір взяти участь у змаганнях разом зі своїм чотирилапим другом Юмою.

Вранці 11 листопада російські військові здійснили ракетний обстріл міста Кривий Ріг. Окупанти цілеспрямовано вдарили балістичними ракетами по житловій п'ятиповерхівці. У результаті атаки було знищено квартири на всіх п'яти поверхах одного з під'їздів, а також розпочалася пожежа.

Місцева жителька Ірина поділилася з "Суспільним" біля зруйнованої споруди, що під час нападу вона ледь не втратила трьох онуків і невістку, а її син, на щастя, залишився живим.

Дітям десять років, два з половиною та два місяці. Вони перебували вдома, син вирішив вийти на кухню, щоб приготувати сніданок, і залишився в живих. На жаль, він впав з другого поверху, а жінку разом із дітьми наразі шукають під уламками.

12 листопада вранці голова Дніпропетровської обласної військової адміністрації Сергій Лисак повідомив, що під завалами будинку в Кривому Розі були знайдені тіла двох дітей. Незабаром начальник військової адміністрації Кривого Рогу Олександр Вілкул додав, що з-під уламків також витягли тіло ще однієї дитини - двомісячного немовляти.

Олена Кулик, яка виховує трьох дітей, стала жертвою ракетного обстрілу з боку російських військ. Її старшому сину Кирилу було десять років, Демиду - два, а найменша донечка Уляна з'явилася на світ всього два місяці тому.

Живим з усієї родини залишився лише батько Максим. Він під час удару росіян він вийшов на кухню зробити сніданок. Вибуховою хвилею його відкинуло на нижній поверх.

Помститися за рідних та ще більше допомагати українським захисникам - така мета у родини загиблих Тарасевичів у Запоріжжі. Російська бомба поцілила в їхній будинок 7 жовтня. 42 людини поранено. 10 загинули. Зокрема і 27-річна Софія, її маленький син і бабуся, йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН.ua Кіри Овес.

Адам мешкав із мамою та дідусем на третьому поверсі. Сергій, чоловік Софії, був на роботі під час нападу, і останнє, що він отримав від неї, було повідомлення: "У вас усе добре?". Донька не відповіла. Коли він повернувся додому, то довго не міг впізнати свою оселю.

"Я провів тут цілу годину, а потім усвідомив, що нічого не існує," - зізнається батько загиблої Сергій Лущай.

Поки чоловік працював, бабуся Тетяна підтримувала Софію з дитиною, розповідає мати загиблої.

"Дізналася що місто обстрілюють КАБами, почала телефонувати мамі і Соні і з ними вже не було зв'язку, і тоді я вже зрозуміла, що це кінець", -каже мама загиблої Юлія Тарасевич.

Коли жінка говорить про свою сім'ю, її емоції беруть гору, і вона не може стримати сліз. Її донька працювала перекладачем англійської мови. На самому початку повномасштабного вторгнення вона разом із 15-річним братом вирушила до Великої Британії.

"Малий відправився до школи, а Соня влаштувалася на роботу на військовій базі, де проходила підготовка наших військових. Вона працювала там як перекладач. Незабаром у неї народився Адам, і він став найулюбленішою дитиною в моєму житті. Це був дивовижний хлопчик, надзвичайно розумний," - ділиться Юлія Тарасевич.

Повернулася додому, адже відчувала ностальгію за близькими і прагнула стати психологом. Її метою було підтримувати людей, як це робила її 68-річна бабуся Тетяна Тарасевич.

"Все життя пропрацювала лікарем-педіатром, вона рятувала дітей, вона вивчала студентів, кращої матері не було у світі", - каже Юлія Тарасевич, яка втратила матір,доньку та онука.

Єдине, що лишилося від їхньої квартири, - це фотографія, яку сестра Софії знайшла, коли рятувальники розгрібали завали.

"З того ковша в якийсь момент вилетіла ось ця фотографія єдина", - згадує Ганна Павлишина.

Світлина пом'ята і подряпана, але рідні не можуть намилуватися на свого Адамчика. Пам'ятають усе: його перші рухи, перші кроки, перший удар по м'ячу.

"У фінальний вечір я звернув увагу, що він вже починає проявлятися. Вірю, що з часом заговорить. Проте війна завадила йому навчитися висловлюватися," - говорить Сергій Лущай.

"Спершу вивезли Соню, і її впізнали як іншу особу через численні травми. Пізніше знайшли бабусю та Адама під тим горіхом, де він звик прогулятися," - згадує Ганна Павлишина.

У той день загинуло 10 людей, зокрема і сусіди Софії та Адама, - молоде подружжя та дідусь, вижив лише 5-річний хлопчик, який наразі в лікарні.

"Я буду жити, прагнучи помсти в пам'ять про своїх близьких: маму, доньку та онука. Моя мета – щоб ця русня більше не існувала. Є багато лікарів і друзів, які зараз на фронті, і кожен з них чекає на мене", – ділиться Юлія Тарасевич.

Я буду жити помстою заради пам'яті своїх рідних мамочки, дочечки і онука. Щоб ця Росія припинила своє існування. Дуже багато лікарів, друзів, які зараз на війні і кожен з них мене туди чекає"

Будинок повністю знищений, їхні мешканці лишилися без житла і речей. Пана Сергія прихистили рідні. Він із мамою Софії щодня приїжджає до цих могил, вкритих квітами та дитячими іграшками.

Нагадуємо, що в Харкові в результаті удару російських безпілотників постраждали чотири особи. Відповідно до інформації від вибухотехніків, 13 листопада війська РФ використали БпЛА "Молния-1", націлені на цивільні цілі.