"Вони не очікували, що стануть об'єктом полювання": як операція "Вівальді" зруйнувала російські плани на Донбасі.

Операція "Вівальді" - безперечно, один із найпомітніших успіхів Сил оборони України за останній час. Наступ 3-го армійського корпусу на Лиманському напрямку не лише дозволив звільнити низку населених пунктів, а й зірвав стратегічні плани Кремля щодо окупації всього Донбасу цього року. Про перебіг операції журналісти проєкту Радіо Свобода "Донбас Реалії" поговорили з її безпосередніми учасниками.

Чотири етапи операції "Вівальді" проходили з травня до кінця жовтня. Протягом цього часу, згідно з оцінками української сторони, було звільнено 277 квадратних кілометрів території, що приблизно відповідає площі нині окупованого Луганська. Загалом було деокуповано або повернуто під повний контроль 16 населених пунктів. Втрати російської армії під час наступу 3-го армійського корпусу склали 8000 загиблих і 270 полонених. Знищено або уражено 3800 одиниць військової техніки, зокрема 1800 артилерійських систем та 50 одиниць протиповітряної оборони. Всього зафіксовано 68 тисяч безпілотних літальних апаратів різних типів.

Однак, ключовим успіхом операції "Вівальді", на думку командувача військовим угрупуванням "Центр" Андрія Білецького, стало зривання планів Російської Федерації щодо захоплення Донеччини. Російські війська мали намір з плацдарму на річці Жеребець розпочати наступ через Святогірськ і Рубці, з метою оточення та знищення українських сил на східному березі Осколу. Наступним кроком було просування до Барвінкового, обходячи Лиман, аби взяти в кільце Слов'янську агломерацію з півночі. Удар у відповідь через Добропілля планувався як завершальний етап захоплення Донецької області.

"Зазвичай Україна та Росія для наступу формують окремі угруповання з додаткових сил, не залучених до утримання фронту. Однак нам довелося наступати військами, які одночасно обороняли найдовшу ділянку фронту - близько 160 км. Причому тими самими підрозділами, які ще пів року тому відступали. І все це - за значної чисельної переваги противника, переваги в безпілотниках та особливо в артилерії", - зазначає командувач угруповання військ "Центр" Андрій Білецький.

На початку 2026 року обстановка на Лиманському фронті залишалася непростою для українських військових. Російські війська намагалися розширити так званий Шандриголівський виступ та просунутися далі на захід, у бік Святогірська. В таких умовах командування 3-го армійського корпусу почало планувати операцію, метою якої було не лише стабілізувати лінію фронту, а й змінити ситуацію на цій ділянці на користь Сил оборони.

"Ми усвідомлювали, що основний удар противник може завдати по перерізанню траси Харків - Слов'янськ, яка є ключовою логістичною артерією для Донецької агломерації. Таким чином, виник Шандриголівський виступ. Мета ворога полягала в оточенні та захопленні Лиману — укріпленого району, який стримує його просування на Слов'янськ зі сходу. Нашим пріоритетним завданням було зупинити ворога, завдати йому максимальних втрат і примусити відмовитися від наступальних дій", - зазначає командувач 3-го армійського корпусу Дмитро Рогозюк, який під час операції "Вівальді" керував 60-ю окремою механізованою бригадою.

3-й армійський корпус розпочав ретельну операцію по нейтралізації інфільтрованих ворожих підрозділів. Це означає активне полювання на невеликі групи російської піхоти, які ховалися в сірій зоні, переодягалися у цивільний одяг та завдавали ударів по українським позиціям.

"У селах, що розташовані позаду наших позицій і між ними, активно діяли численні російські військові. Вони контролювали логістичні шляхи та інформували командування про наші переміщення. У піковий момент їхня чисельність у нашій зоні була приблизно на одному рівні з нашою. Інфільтрований противник створював серйозні виклики, адже міг відкривати вогонь зі стрілецької зброї по нашим бійцям під час їхніх пересувань", - зазначає командир 2-го механізованого батальйону 125-ї окремої важкої механізованої бригади з позивним "Дарвін".

Крім цього, підрозділи піхоти збройних сил РФ, які здійснюють інфільтрацію, інформують своє керівництво про переміщення українських військ: де вони знаходяться і чим займаються. Після отримання цієї інформації, на українські позиції наноситься точне артилерійське вогневе ураження.

"Наші підрозділи, що переміщались з логістичними цілями для отримання боєприпасів, їжі та води, могли будь-коли зіткнутися з супротивником. Це могло статися раптово, призводячи до прямого контакту і бойових дій. Ворог також перебував на наших логістичних шляхах, спостерігаючи за рухом нашої техніки. Вони оперативно доповідали про спостереження автомобілів, могли відкривати вогонь по них, а також очікувати підтримки від FPV-дронів. Навіть евакуація поранених або перекидання резервів до основних сил становила високий ризик, адже супротивник був в курсі наших дій і активно їх перешкоджав," - зазначає "Дарвін".

Основна загроза, пов'язана з російською тактикою інфільтрації, полягає в її здатності проникати в глибину українських оборонних ліній і порушувати їхню координацію. Малі групи російських військових намагаються прорватися до другого рубежу, де зосереджені вогневі засоби, позиції операторів безпілотників та командні пункти. Хоча окремі групи зазвичай не становлять серйозної загрози, їхня кількість може змінити ситуацію. Зосереджуючи сили в тилу українських позицій, армія РФ отримує можливість перейти до стабільної оборони та створити загрозу оточення підрозділів на передовій.

"Іноді противник зміг просунутися на кілька кілометрів у наш тил, а деякі особи навіть досягали відстані до 10 кілометрів вглиб нашої оборонної лінії. У зв’язку з цим керівництво 3-го корпусу вирішило організувати координаційний центр у секторах бригад. Третій окремий розвідувальний батальйон, спільно з іншими спеціалізованими підрозділами, які були спеціально підготовлені для боротьби з малочисельними інфільтратами противника, розпочали активні дії", - ділиться інформацією Рогозюк.

"На початковій стадії нашої операції ми прагнули стабілізувати фронтову лінію, максимально усунути сіру зону, а згодом і зовсім її ліквідувати. Важливим завданням було не допустити подальшого проникнення ворожих груп, оскільки вони намагалися підсилити свої ряди, залучаючи інфільтровані підрозділи до вже наявних. Ситуація ускладнювалася навіть механізованими спробами прориву", - згадує Дарвін.

Щоб відсікти армію РФ від будь-якого постачання, 3-й армійський корпус почав активно працювати по всьому ланцюгу логістики противника. Починаючи від переднього краю і закінчуючи дальніми складами. У підсумку країна-агресор була вимушена перенести постачання палива на свою територію - у Воронезьку область.

"Відділом ведення вогневої підтримки були сплановані та скоординовані дії щодо ураження командних пунктів противника, складів з боєприпасами, пально-мастильних матеріалів, паливозаправних машин, удари безпосередньо по пілотах противника, точках зльоту, артсистемах. Це були удари на відстань від 50 до 100, а подекуди на 300 кілометрів. Усе звелося до того, що противник був вимушений вивезти всі свої склади, а також пально-мастильні матеріали за наш кордон, на територію Росії", - зазначає начальник штабу 3-го армійського корпусу Петро Горбатенко.

Українські авіатори здійснювали систематичні удари по логістичним ланцюгам російських військ. На початку вони зосередилися на обмеженні пересування ворога в зоні фронту та поблизу нього, поступово знижуючи його оперативні можливості. Спочатку російські солдати вільно пересувалися на автомобілях та квадроциклах, але з початком українських дій це стало для них суттєвим викликом.

"Після цього ми почали занурюватися в роботу глибше. Важливу роль у цьому процесі зіграли безпілотники, такі як Hornet. Вони забезпечили логістичну підтримку другого і третього ешелонів на відстані до 160 км. На передньому краї ми почали помічати, що ворог страждає від нестачі пального та продуктів харчування. Це критично важливі ресурси, які необхідні для підтримки функціонування позицій БПЛА та піхоти. Ворожі війська були вкрай втомлені та виснажені; їм не вистачало їжі та води. Наша розвідка повідомляла, що ворог навіть готовий був ділитися між собою собаками", - ділиться інформацією офіцер підрозділу Paskuda Battalion 21-го окремого полку безпілотних систем "Кракен", відомий під псевдонімом "Око".

Після ліквідації інфільтрованих ворожих груп і стримування наступу російських військ у глибину українських позицій, 3-й армійський корпус розпочав наступальні дії. Спочатку в хід пішли безпілотники, як наземні, так і повітряні. Їхня мета полягала в завданні максимальної шкоди живій силі, техніці та укріпленням армії Російської Федерації.

"Ворог зазнавав поразки на дистанції 30-40 кілометрів, і до самих позицій практично нічого не доходило. Ми вражали спостережні пункти, технічні бази, але найчастіше - піхоту ще на підходах. Російські солдати часто не встигали навіть дістатися до місць, де планували залишити своє спорядження. Пам'ятаю, одного разу один із них накрився кольоровою ковдрою, сподіваючись залишитися непоміченим. Проте, звісно, йому не вдалося досягти мети," - ділиться командир відділення безпілотних систем Fatum з позивним "Моряк".

"Активно працювали наші ударні НРК. На них були повноцінні роботизовані штурмові дії, підтримка штурмових дій піхоти, тобто разом з піхотою прикриття заходу і відходу техніки, а також імітаційні дії. Тобто вони могли виконувати різні флангові маневри для того, щоб відтягнути на себе увагу, а під час цього піхота могла безперешкодно заходити на ті чи інші ділянки і звільняти їх", - пояснює командир підрозділу NC 13 3-ї ОШБР із позивним "Макар".

Після проведення дронових атак вперед вирушали штурмові підрозділи, іноді проходячи пішки до 20 кілометрів в повному обладунку, під обстрілом FPV - суцільно замінованими дистанційно маршрутами.

"Кожна команда отримала своє специфічне завдання. Ми приблизно знали, де будуть діяти сусідні підрозділи, щоб уникнути випадкових втрат, але загальний план операції залишався для нас невідомим. Найбільші труднощі виникали через різноманітність ворожих укриттів, що робило підготовку особливо важливою. Після очищення території ми кілька днів утримували зайняті позиції, будучи готовими в будь-який момент продовжити наступ. Згодом нас змінили інші бійці," - розповідає штурмовик 3-ї окремої штурмової бригади з позивним "Волонтер".

"У Новоселівці ми застосовували різноманітні стратегії. Наприклад, протягом доби ми повністю перекривали рух на окремій ділянці, а потім починали моніторинг села, в яке ворог уже зміг проникнути. Якщо хтось з'являвся, ми могли з упевненістю стверджувати, що це ворог, і таким чином їх виявляли, уражали, а потім проводили зачистку. На фінальному етапі до процесу залучали спеціалізовані групи, які ретельно перевіряли кожен будинок. Лише після завершення цих дій і підрахунку втрат ворога ми усвідомили, наскільки великі вони були," - розповідає "Дарвін", який за операцію "Вівальді" був удостоєний звання "Героя України".

Логістичну підтримку та евакуацію поранених для штурмових груп здійснювали переважно НРК. У процесі операції 3-й армійський корпус використовував їх, зокрема, для створення безпечних маршрутів, виконуючи функції розмінування. Загалом НРК перевезли на нуль понад 3300 тонн вантажів, що становить майже 80% усіх потреб піхоти. Один штурмовик може в середньому переносити не більше 20 кілограмів. Це означає, що для перевезення, умовно, 200 тонн вантажу знадобилося б або 10 тисяч рейсів одного бійця, або залучення 10 тисяч військових. Крім того, людина фізично не здатна нести на собі все необхідне.

"Вона не в змозі сама перенести, наприклад, міномет чи артилерійські снаряди. Це означає, що 10 тисяч бійців було звільнено і замінено автоматизованими системами. З урахуванням евакуації, для одного пораненого необхідно залучити щонайменше чотирьох військовослужбовців. Не буду називати точні цифри, але всі поранені були евакуйовані, жодного не залишили на полі битви. Повністю замінити піхоту нам не вдасться, проте я переконаний, що в найближчому майбутньому ми зможемо замінити 80% особового складу роботизованими системами", - зазначив командир підрозділу НРК Nova 3 ОШБр з позивним "Жорік".

Під час операції "Вівальді" 3-й армійський корпус застосовував чимало ноу-хау. Наприклад, тактику "Грифон" - десантування наземних роботизованих комплексів важкими повітряними бомберами в глибокий тил противника на глибину до 10 кілометрів. Там НРК-диверсанти знищували командні пункти противника, місця накопичення та запуску БПЛА, перекривали логістичні шляхи або займалися "вільним полюванням" на проблемних ділянках.

"Ми використовували наземні роботизовані комплекси (НРК) у форматі камікадзе, а також НРК, оснащені кулеметами і гранатометами. Застосування одноразових гранатометів Blue Spike на камікадзе дозволило нам відтворити тактику штурмових груп: оточувати ворожі позиції, обстрілювати їх, а потім знищувати укриття за допомогою самих НРК. Ключовим аспектом було не тільки знищення противника, а й створення паніки в його тилу. Зникнення особового складу на великій глибині змушувало ворога підозрювати про діяльність диверсійних груп і переглядати свої плани", - уточнює "Макар".

"Противник досі не завжди розуміє, хто діє в його тилу: диверсійні групи, піхота, штурмовики, розвідка чи наземні роботизовані комплекси. Про НРК росіяни думають в останню чергу. Були операції, коли роботи успішно виконували завдання й поверталися, а ворог вважав, що це діяла наша піхота. Ударні НРК уже довели свою ефективність на полі бою. Це більше не експеримент, а повноцінна система, яку потрібно масштабувати на всі Збройні сили України", - зазначає "Жорік".

Для знищення особливо міцних укріплень 3-й армійський корпус перетворив БТР-60 на камікадзе - машини заповнювали вибухівкою та відправляли в один бік. Окрім того, БТР успішно використовували для транспортування та висадки піхоти в тилу противника. В умовах тотальної кілзони - це надскладне завдання із зірочкою.

"Мені особисто довелося відстоювати задум операції та контролювати підготовку. Я перевіряв кожну машину, спілкувався з екіпажами й лише переконавшись в успіху, доводив можливість її проведення. Із чотирьох машин лише одну підбили, але й вона самостійно залишила поле бою. Це стало можливим завдяки підготовці екіпажів і піхоти, належному оснащенню та захисту техніки, потужному прикриттю і холодному розрахунку", - згадує командир 3 окремої штурмової бригади Ярослав Левенець.

Як зазначив Андрій Білецький, результати використання технічних засобів виявилися вражаючими. Завдяки цим ресурсам вдалося охопити стратегічно важливий населений пункт Нове. Російські військові підрозділи виявилися фактично в частковому оточенні. У рамках іншої мініоперації, внаслідок прориву українських бронетранспортерів, російська армія втратила ключові опорні позиції, оскільки була позбавлена контролю над лісами, де перебували пілоти FPV — їх було знищено.

"Мавіків" не існує, розвідка відсутня, FPV практично немає, противник діє з невідомих напрямків, і формувати нові бойові порядки вкрай важко. Таким чином, техніка залишається ключовим елементом, як і раніше, і її маневреність відкриває значні можливості. Вона просунулася на 4,5 кілометра вглиб від лінії зіткнення. Противник пройшов через ЛБЗ, висадив піхоту, яка, хоч і потрапила в оточення на 3-4 дні, виконала свою задачу. Вона знищила пілотів і завершила місію. Це призвело до серйозних втрат для противника на великій ділянці фронту," - підкреслив командир групи військ "Центр".

У ході наступальних дій українські сили зуміли одночасно стримувати атаки трьох армій Російської Федерації, виснажуючи противника. Один і той же підрозділ міг неодноразово переходити від наступу до оборони під час операції, - ділиться нинішній командувач 3-го армійського корпусу Дмитро Рогозюк, який раніше очолював 60-ту окрему механізовану бригаду під час операції "Вівальді".

"Після першого нашого успіху ворог кинув у бій резервні сили. Ми зосередилися на їхньому стримуванні, надаючи можливість сусіднім підрозділам атакувати. Завдавши удару по ворожим силам, ми знову відкрили шлях для свого наступу, що в підсумку призвело до звільнення Колодязів. Наприклад, один з батальйонів 60-ї бригади, після активних дій, опинився в зіткненні з чотирма батальйонами супротивника: двома, які вже були на позиціях, і ще двома, що були перекинуті з резерву," - зазначив Рогозюк.

Однією з особливостей "Вівальді" стало проведення наступу в режимі інформаційної тиші. Про її масштаби OCINT-аналітики повідомили лише на початку вересня, коли операція вже тривала понад три місяці.

"Ми застосовували моделі, приховані пересування та спеціальні операції, щоб ввести противника в оману щодо наших реальних намірів. Хоча контролювати дії цілого корпусу неможливо, ми мали змогу спонукати ворога помилитися в виборі напрямку основного удару. Ми скористалися системою дезінформації в російському генералітеті, всіляко підтримуючи ілюзію їхнього успішного наступу та перемог. Завдяки цим вигаданим досягненням командири отримували нагороди, нові звання та підвищення", - підкреслює Горбатенко.

"Ми не відображали просування в системі "Дельта" та письмових звітах. Раз на кілька тижнів я особисто доповідав головнокомандувачу. Сьогодні приховати перекидання бригади з 3-4 тисяч військових майже неможливо через телефони, соцмережі та електронні сліди. Російське угруповання "Захід" підозрювало, що відбувається щось незвичне. Але відсутність перекидання додаткових сил переконала його командування, що в нас немає ресурсів для наступальної операції", - додає Білецький.

На третьому етапі операції 3-й армійський корпус продовжив просування. Грамотно проведена дезінформаційна кампанія переконала російський генштаб у тому, що основний удар Сил оборони припаде на Шандриголове-Зелена Долина. Країна-агресор кинула туди свої резерви, які були фактично знищені. Спроби армії РФ контратакувати остаточно припинилися.

Основною проблемою супротивника було те, що він вводив в оману верхівку командування. Спробуючи приховати свої невдачі та стабілізувати фронт, російські війська кидали у бій роту за ротою. Серед російських солдатів почалася паніка, адже вони усвідомлювали, що українські сили вже опинилися в їхньому тилу. Командири, починаючи від взводного до батальйонного рівня, почали залучати навіть водіїв і механіків до бойових позицій. Техніку намагалися зберегти, тоді як людей відправляли в малих групах по 2-3 особи, які також швидко знищувалися, - зазначає "Око".

Спробуючи виправити становище, російська армія направляє на лиманський напрямок елітний підрозділ безпілотників "Рубікон". Проте цей підрозділ також зазнав значних втрат і в кінцевому підсумку змушений був залишити даний напрямок.

"Рубікон" виявився надзвичайно вразливим до втрат. Вони звикли пересуватися на фронт, влаштовувати засідки на наших дрон-операторів і швидко відступати. Однак не очікували, що самі стануть мішенню. Тому 3-тя штурмова бригада та 21-й полк ухвалили рішення зосередитися на ліквідації особового складу "Рубікона", використовуючи FPV-дронів і бомберів в необхідному обсязі. Після черги втрат моральний дух і готовність до боротьби серед їхніх пілотів різко знизилися, - зазначає Білецький.

Російські військовослужбовці почали активно здаватися в полон українським штурмовим підрозділам, включаючи своїх командирів. В ході операції Україні вдалося поповнити обмінний фонд на 20 офіцерів, серед яких були три ротних командира, 13 командирів взводів та один начальник штабу батальйону.

Більшість з них, насправді, виглядали як полонені. Ті, кого я захоплював, були абсолютно деморалізовані – як старі бійці, так і нові прибульці. Вони не мали уявлення про свої завдання і не знали, звідки може прийти небезпека. Наш наступ став для них справжньою несподіванкою. Російське командування використовує своїх солдатів, як разову сигналізацію: під час штурму їхнє завдання – лише сповістити про атаку по радіозв’язку. Після цього позиції піддаються обстрілу з артилерії та дронів, знищуючи як штурмовиків, так і власні війська, - зазначає "Волонтер".

Українські штурмові підрозділи захоплювали російських дронів, які намагалися втекти з передових позицій. Виявляли багато укриттів з технікою, яку не встигли забрати. Російські командири не були готові до такого швидкого просування, тому не квапилися з відведенням операторів. Незважаючи на небезпеку, вони сподівалися, що ситуація незабаром стабілізується, і залишали своїх людей на місцях. В результаті цього оператори або гинули, або потрапляли в полон.

Під час нашого наступу ми натрапили на намет у лісі, з якого виступали дві пари ніг. Ніяких окопів чи захисних споруд поблизу не було. Ми оточили цей намет і запропонували його occupants здатися. Вони не чинили жодного опору. Виявилося, що вони перебували на своїй позиції лише добу, мали всього одну пляшку води та один бронежилет на двох. Вони були без касок, у спортивному взутті, абсолютно не готові до нашої появи. Кожні три дні їм скидали дроном дві пляшки води, які розбивалися при падінні, а також два батончики і повербанк, - ділиться "Волонтер".

Зайнявши стратегічно важливі висоти на Шандриголовському плацдармі, 3-й армійський корпус облаштував там свої спостережні пункти та коригувальників, змусивши війська РФ відступити за річку Чорний Жеребець.

"Тепер на шляху ворога розташована річка, яку йому знову доведеться долати в разі відновлення наступальних дій. Це одне з найскладніших завдань для наступаючих сил. Але найголовніше досягнення цієї операції полягає в зриві стратегічних намірів Росії. Ми змусили противника відмовитися від свого первісного плану. Тепер йому доведеться переглядати свою стратегію, витрачати великі ресурси і шукати нові напрямки для досягнення своїх стратегічних цілей", - підкреслив Білецький.

"Наша операція мала на меті не лише ліквідацію виступу, а й економію ресурсів на фронті. Завдяки скороченню лінії бойового зіткнення ми змогли ущільнити бойові порядки без залучення додаткових підрозділів. Це дозволило зміцнити оборону, зробити її стійкішою. Важливу роль відіграли також природний водний рубіж і відновлення контролю над ключовими висотами, які забезпечують вигідніші умови для оборони", - каже Рогозюк.

На думку Білецького, під час такої масштабної операції багато чого може піти не за планом, тому командирам треба бути гнучкими, швидко орієнтуватися в зміні обставин і вміти правильно відреагувати.

"Бригади іноді виходили за рамки встановленого графіка, але між нами панувала довіра. Командири мали можливість запросити додаткові півтора тижня, обіцяючи при цьому пришвидшити просування, і здебільшого справлялися з даними обіцянками. Гнучкість допомагає подолати труднощі, тоді як її брак може призвести до зриву всієї операції. Російські сили могли б зупинити наш наступ, але для цього їм довелося б відмовитися від плану Путіна-Герасимова щодо Святогірська і витратити півтора-два місяці на укріплення плацдарму. Вони цього не зробили", - підсумовує Білецький.

Розгром російського наступального контингенту змусив Москву коригувати свої плани в Донеччині. Як зазначив Андрій Білецький, противник наразі призупинив безпосередній наступ на Слов'янськ і Краматорськ, зосередивши свої основні зусилля на Добропіллі, де українські війська продовжують проводити контрнаступальні дії. Таким чином, операція "Вівальді" вплинула не лише на фронтову ситуацію, а й на стратегічні розрахунки Росії. Проте тимчасове припинення наступальних дій не є свідченням остаточної відмови. Боротьба за ініціативу в Донеччині триває.