Від радянських традицій до новітніх технологій: еволюція української системи протиповітряної оборони.

Міста повільно оживають після ще однієї ночі, сповненої російських обстрілів. Вранці новинні ведучі озвучують цифри, що відображають кількість ворожих ракет і дронів, які були спрямовані на Україну. Пізніше на телеекранах військові аналітики обговорюють брак ракет для систем протиповітряної оборони Patriot і SAMP/T, враховуючи підготовку Росії до зимових атак. Це стало повсякденною реальністю. Україна поступово наближається до зими, яку фахівці вже називають однією з найважчих за часи повномасштабної війни.

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала значну частину його системи протиповітряної оборони, зокрема численні літаки та зенітні ракетні комплекси різних типів. Вони й стали основою української ППО в перші роки незалежності.

Серед них були комплекси великої дальності С-200, середньої дальності С-300ПС, С-300В1, "Бук-М1", С-75, "Круг", "Куб", а також комплекси малої дальності "Оса", "Стріла-10", зенітний гарматно-ракетний комплекс "Тунгуска" і самохідна зенітна установка "Шилка".

Самоходная система 9А310М1-2 зенитного ракетного комплекса "Бук-М1-2".

На початку 2000-х років відбувся етап зменшення та списання військових арсеналів. Зокрема, з активного використання почали виводити системи С-75, С-125 та С-200. Серед причин цього скорочення, яке часто називалося "оптимізацією", виділяли невелику кількість різних типів комплексів, застарілість техніки, а також проблеми з її технічним обслуговуванням. Крім того, бракувало адекватної бойової підготовки для особового складу, як зазначає історик Андрій Харук.

Для ефективного використання цих комплексів необхідно проводити стрільби. Раніше ми здійснювали стрільби на кримському полігоні Чауда. Пам'ятаю, що в 2001 році комплекс С-200 збив літак Ту-154 авіакомпанії "Сибір". Після цього стрільби на Чауді були зупинені. Якщо раніше десятки розрахунків мали можливість проводити бойові стрільби щороку, то згодом нам доводилося виїжджати на російський полігон Ашулук, де вже брали участь лише поодинокі розрахунки. Наша техніка там не використовувалася — стрільби проводилися з російських комплексів аналогічного типу. У 2010 році планували відновити стрільби на Чауді, але цього так і не сталося, — зазначив Андрій Харук, професор кафедри історії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Під час президенства Віктора Януковича ситуація з озброєнням в Україні продовжувала погіршуватися. Зокрема, зміни в процесах ремонту систем С-300 призвели до подовження термінів ремонту та зростання витрат, що негативно вплинуло на боєздатність їхніх дивізіонів. У такому стані українська протиповітряна оборона зустріла початок російсько-українського конфлікту в 2014 році.

Оновлення застарілих систем.

Після окупації Криму та початку війни на Донеччині й Луганщині Росія захопила частину військової техніки, що залишалася на базах у цих регіонах. Так на початку російсько-української війни Україна втратила частину озброєння.

"Повітряні сили на той час мали комплекси С-300 та "Бук". Варто згадати, що в Криму ми втратили два полки С-300 та один полк "Буків". Їх захопили росіяни й, на відміну від іншої техніки, не повернули. У Сухопутних військ на той момент залишалися комплекси "Оса", "Тунгуска", "Стріла-10" та самохідні зенітні установки "Шилка". Тоді почався етап реанімації та відновлення всього, що залишилося на складах і що можна було привести до ладу. Зокрема, повернули до використання С-300В1, а також почали спроби відновити комплекси "Куб"", -- каже Андрій Харук.

Андрій Харук

Оскільки Україні не були доступні компоненти для радянських систем, які вона успадкувала, їх відновлення вимагало розробки власних технічних рішень. Одним з таких рішень у 2016 році стала модернізація зенітного ракетного комплексу "Оса", що була реалізована за підтримки фонду "Повернись живим".

Розрахунки цих комплексів часто навіть не мали можливості відкривати вогонь через несправності в обладнанні, яке повинно було зафіксувати запуск. Радянські плівкові фотокамери, якщо й були наявні, здебільшого не функціонували, а знайти плівку для них виявлялося практично неможливим.

Для вирішення цієї проблеми на комплексах були встановлені спеціальні відеореєстратори з трьома камерами, які записували як відео, так і звук під час запусків. Це дало змогу командирам екіпажів звітувати про використані ракети. Крім того, організація "Повернись живим" сприяла модернізації радянських радіолокаційних станцій, що включало перетворення аналогового сигналу на цифровий, а також впровадження сучасних систем позиціонування для комплексів "Бук" та С-300. Ці заходи були націлені на покращення точності роботи та загальної ефективності застарілого обладнання.

Необхідність адаптувати радянські системи збережеться і після початку масштабного вторгнення. У 2023 році, через нестачу ракет "Оса", знову розпочнеться їх модернізація — переобладнання для використання авіаційних ракет класу "повітря-повітря". Оновлені комплекси планується використовувати вже у вересні 2026 року, зокрема, для перехоплення реактивних безпілотників "Герань-4", "Герань-5" та крилатих ракет типу "Бандероль".

ЗРК 'Оса' на першому публічному відео з ракетою 'повітря-повітря' Р-73, червень 2024

Розширення можливостей протиповітряної оборони під час масштабного вторгнення Росія розпочала своє повномасштабне вторгнення, наносячи удари по позиціях зенітних ракетних підрозділів, аеродромах та радіолокаційних станціях, прагнучи знищити українську систему ППО. "Вони намагалися позбавити нас можливості спостереження, – зазначає бригадний генерал Юрій Соловей, командувач Сухопутних військ України. – Це потрібно було для того, щоб ми не могли виявляти повітряні цілі, що забезпечило б їм домінування в повітрі і, в свою чергу, дало б їм повну свободу дій над нашою територією. Такий сценарій міг призвести до нашої швидкої поразки".

Проте Росії це не вдалося. Незважаючи на суттєву перевагу супротивника в повітрі, українські військові не зупинялися у боротьбі проти повітряних нападів.

З часом Україна почала отримувати від своїх міжнародних партнерів сучасні системи протиповітряної оборони, серед яких німецькі зенітні ракетні комплекси IRIS-T SLM, самохідні установки Gepard, американсько-норвезькі NASAMS, британські Stormer та інші, а також винищувачі. Особливу важливість мала доставка американських Patriot і франко-італійських SAMP/T, які значно розширили можливості української ППО, дозволяючи перехоплювати балістичні ракети.

Утім, зростання інтенсивності повітряних атак та інтеграція західного озброєння потребували трансформації всієї системи протиповітряної оборони. Мова, зокрема, про організацію ремонту й логістики; навчання військових; забезпечення зв'язку й удосконалення управління всією системою. Для цього необхідно було оновлювати відповідну інфраструктуру на різних рівнях.

Однією з проблем, за інформацією зі звіту про ППО, був брак інтегрованої вертикалі зв'язку й управління -- від командування до окремого вогневого засобу. Підрозділи використовували різні канали комунікації: месенджери, радіозв'язок, супутниковий інтернет Starlink або застарілі автоматизовані системи. І це ускладнювало оперативний обмін даними.

Бойовий ранок зенітної ракетної системи С-300.

"У сфері протиповітряної оборони, де кожна секунда на рахунку, навіть незначний збій в одному з каналів або старе обладнання, що не встигає виконати команду на запуск, може призвести до втрати цілі," - зазначається у звіті.

Тоді Фонд, спільно з експертами Повітряних Сил, розробив ряд технічних рішень, які включали комплексні апаратні зв'язки (КАЗи) — спеціально обладнані транспортні засоби, що забезпечують зв'язок та підтримку підрозділів протиповітряної оборони, а також мобільні командні пункти для управління на вищому рівні. Ці рішення стали невід'ємною частиною ініціативи, спрямованої на зміцнення стійкості української системи ППО. Впровадження таких технологій у військову структуру дозволило, зокрема, покращити координацію дій підрозділів та підвищити готовність системи до відбиття можливих масованих повітряних атак у майбутньому.

Мобільні артилерійські підрозділи та виникнення безпілотних систем протиповітряної оборони.

Наступним серйозним викликом для української протиповітряної оборони стало активне використання Росією розвідувальних і ударних безпілотників. Завдяки дронам-розвідникам ворог зміг локалізувати позиції українських військових, а також їхню техніку та інші цілі, після чого завдавав ударів за допомогою "Іскандерів", реактивних систем залпового вогню та ударних БпЛА. Зокрема, під загрозою опинилася й техніка, надана західними союзниками.

"Ми не могли збивати всі російські розвідники просто зенітними ракетами, тому що в жодній країни світу немає такої кількості ракет, щоб кожного місяця збивати десятки тисяч розвідників", -- пояснює Тарас Чмут, військовий аналітик, директор Фонду "Повернись живим".

Стрілець мобільної вогневої групи 639-го окремого зенітного кулеметного батальйону, що належить до Повітряного командування "Південь".

Одним зі способів протидії стало створення нової ланки ППО -- мобільних вогневих груп із кулеметним озброєнням. У межах державної програми з розгортання МВГ їх створювали у складі окремих зенітно-кулеметних батальйонів Сухопутних військ за територіальним принципом. За даними Повітряних Сил, упродовж першого півріччя 2024 року понад 80 % усіх збиттів дронів типу "Шахед" припадало саме на МВГ. Утім, згодом росіяни змінили тактику: збільшили висоту польоту "Шахедів" до 1000+ метрів, що ускладнювало антидронову роботу кулеметів у МВГ.

Одночасно розпочалися експериментальні ініціативи щодо нейтралізації ворожих безпілотників за допомогою модернізованих FPV-перехоплювачів, які є значно більш економічним рішенням для знищення розвідувальних дронів в порівнянні із застосуванням зенітних ракет. Вартість російських розвідувальних дронів сягає десятків тисяч доларів, тоді як українські FPV-перехоплювачі коштують лише десятки тисяч гривень, в той час як зенітна ракета обходиться у сотні тисяч доларів.

Так виникла ідея розвивати так звану дронову ППО, основою якої стануть екіпажі дронів-перехоплювачів уздовж лінії бойового зіткнення та державного кордону. Зокрема військові почали її реалізовувати в межах проєкту "Дронопад" з літа 2024 року.

"На засіб дії Україна знайшла свій засіб протидії -- це супердешевий дрон-перехоплювач, який перехоплює засоби ураження. І це змінює повітряне поле бою", -- додає Тарас Чмут.

На початковому етапі екіпажі зосереджувалися на знищенні переважно російських розвідувальних безпілотників за допомогою дронів-перехоплювачів, але згодом їм вдалося також ліквідувати ударні БпЛА, такі як "Шахед" та їхні аналоги.

Військовослужбовець 116-ї механізованої бригади готує безпілотник українського виробництва P1-Sun для перехоплення "Шахедів" та інших ударних або розвідувальних дронів на півночі Харківської області, 20 травня 2026 року.

"Коли через нашу смугу проходять "Шахеди", то вже дуже часто доходить до того, що жоден із них далі, ніж за 30 кілометрів від лінії зіткнення, вже нікуди не залітає. Всі "Шахеди" знищуються екіпажами перехоплювачів", -- розповідав про той період військовослужбовець 31-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького з позивним "Музикант".

З часом компанії виробників розробляли нові моделі перехоплювачів, зокрема з більшою швидкістю, дальністю, стабільнішим зв'язком, можливістю віддаленого запуску й керування.

Для ефективного знищення ворожих безпілотних літальних апаратів необхідно створити повноцінну екосистему, що включає дрони-перехоплювачі, транспортні засоби, засоби зв'язку, такі як Starlink, ретранслятори, радіостанції, прилади для нічного бачення, джерела живлення, наземні станції, ноутбуки, планшети, монітори та інше обладнання. Екіпажі цього проєкту відіграють ключову роль у системі протиповітряної оборони дронів, що дозволяє здійснювати перехоплення ворожих БпЛА вздовж лінії бойових дій та на державному кордоні.

Новий виклик — безпілотні літальні апарати з реактивним приводом.

Улітку 2026 року українська протиповітряна оборона стикнулася з новою загрозою -- російськими реактивними БпЛА. Вони можуть розвивати середню швидкість 400-500 км/год і літати на висоті понад 5 км. Через такі характеристики дрони-перехоплювачі, що були ефективні проти звичайних поршневих безпілотників, не здатні протидіяти таким цілям.

"Звичайний поршневий дрон може летіти в діапазоні від 200 до 250 км. Це якраз та швидкість, яка дає нам можливість легко його перехопити на певному проміжку маршруту. Особливість реактивних дронів у тому, що вони цей маршрут пролітають швидше -- і в нас є менше часу, щоб їх знищити", -- розповідає військовослужбовець із позивним "Ітачі", екіпажу "Паскуди" 1020-ї зенітно ракетно-артилерійської бригади.

Для боротьби з реактивними безпілотними літальними апаратами Україна використовує тактичну та військову авіацію, переносні зенітні ракетні комплекси (ПЗРК) такі як "Ігла" та "Стінгер", зенітні ракетні системи, а також мобільні артилерійські групи. Проте запаси ракетних систем є обмеженими, і деякі зенітні комплекси мають вузькі зони дії.

Зенитный ракетный комплекс Stinger.

Читайте також: Не лише балістичні ракети: яким чином звичайні та реактивні шахеди можуть стати основою російських ударів по українських містах.

Одночасно в армії проводять випробування новітніх дронів-перехоплювачів, розроблених українськими компаніями. Уже зафіксовано успішні випадки знищення реактивних дронів за допомогою цих технологій. Згідно з різними оцінками, розширення виробництва та впровадження найефективніших моделей може бути готове протягом найближчих кількох місяців.

"Дронова система протиповітряної оборони займе важливу позицію у глобальній системі захисту повітряного простору на тривалий час, а процес перехоплення повітряних цілей за допомогою більш доступних перехоплювачів буде розвиватися та автоматизуватися," - впевнений Тарас Чмут.

Однак, ймовірно, це стане ще одним етапом технологічного змагання: Росія продовжить поліпшувати свої реактивні дрони, тоді як Україна шукатиме нові способи для їх нейтралізації.

Українська система протиповітряної оборони пройшла значну еволюцію — від радянських зенітних ракетних комплексів до впровадження сучасного західного озброєння та створення власних інновацій, таких як дрони-перехоплювачі. Цей процес продовжується й надалі. Саме вміння швидко адаптуватися до нових викликів війни є ключовим чинником ефективності нашої ППО. Це особливо важливо в умовах тривалої боротьби з супротивником, який має перевагу в повітрі.

Примітка: У даному матеріалі представлені цитати з бесід, отримані з внутрішнього архіву фонду "Повернись живим" влітку 2026 року, які були надані командою організації.