Вшанування пам'яті старшого солдата Яна Вільховецького, відомого під позивним "Сокіл"

Пережив Революцію Гідності, бойові дії в АТО/ООС та масштабну війну.

Для Яна Вільховецького Україна була на першому місці - він завжди їхав туди, де потрібно було когось захистити.

Ян з'явився на світ 28 січня 1991 року в Чернівцях. Він здобув освіту в ліцеї №17 "Успіх" (раніше відомому як школа №11), а пізніше навчався у професійно-технічному училищі, де отримав спеціальність зварювальника. Проте його трудова діяльність була пов'язана з пекарською справою, адже він працював на міському хлібозаводі "Чернівецький перший хліб". Ян був людиною з багатьма інтересами: він захоплювався історією, мав веселий та оптимістичний характер, а також був дуже дружньою особистістю. Він цінував час, проведений з друзями та особливо з родиною. З раннього віку Ян виявляв інтерес до військової справи, тому після строкової служби вирішив підписати контракт та продовжити службу в Збройних силах України. Протягом шести років він виконував бойові завдання в зоні АТО/ООС.

У 2011 році Ян зустрів майбутню дружину Марію, незабаром пара побралася, народилися син та донечка. У грудні 2013 року, коли почалась Революція Гідності, Ян нічого не сказав вдома і взяв квиток до Києва, бо дотримувався позиції: "Якщо я буду морозитись чи давати задню, то всі так зроблять, і нікому буде захищати Україну". Фактично саме тоді для нього почалася війна.

У березні 2016 року чоловік уклав свій перший контракт зі Збройними Силами України, будучи впевненим, що "якщо ми будемо просто сидіти біля телевізора, ворог неодмінно дійде до нас і продовжить свій шлях далі. Незалежно від того, як далеко ми знаходимося від кордону, вони зможуть нас досягти. Отже, хто, якщо не ми?"

Протягом років служби в АТО/ООС Ян набув значного досвіду як військовослужбовець. Спочатку він виконував обов’язки сапера, потім переходив до ролі стрільця, навідника та розвідника, а згодом став штурмовиком. “Я з нетерпінням чекала його повернення з АТО, бо знала, що він не зміг би залишитися вдома, адже Ян - справжній патріот”, - ділиться дружина.

Чоловік постійно підтримував зв'язок зі своєю коханою, ділячись з Марією всім, що відбувалося в його житті, розповідаючи про свої переживання. Проте розмови про війну та службу завжди завершувалися, коли йому надавали можливість повернутися додому.

Ян уклав свій останній контракт у січні 2022 року. Лише за два тижні до початку повномасштабного вторгнення Росії він перебував на кордоні з Білоруссю. Після цього він розповів своїй дружині, що разом з товаришами ще в жовтні 2021 року мали передчуття, що війна неминуча.

26 лютого 2022 року "Сокіл", разом з іншими військовими підрозділами, в'їжджав у Київ з боку Борисполя. У той час він служив у 8-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Брав активну участь у боях за міста Ірпінь, Гостомель та Буча на Київщині, а пізніше - за Чернігівську, Харківську області та Сіверськодонецьк у Луганській області.

Сім'я востаннє бачила Яна живим у травні 2022 року... Він приїхав, щоб віддати шану своєму побратиму на похороні. На наступний день солдат вирушив до Львова, щоб попрощатися з іншим товаришем, а згодом відразу повернувся на фронт.

Восени на сході України Ян брав участь у бойових діях поблизу Сіверськодонецька, а згодом забезпечував оборону в напрямку Бахмута.

"Найбільша напруга спостерігалася в Сіверськодонецьку. Саме там їхню частину взяли в оточення. Проте з того пекла Ян зміг вирватися живим," - згадує Марія.

Старший солдат Ян Вільховецький загинув 15 вересня 2022 року під час українського контрнаступу поблизу села Берестове в Донеччині. "Сокіл" разом з іншим бійцем стрибнув у рів, але туди потрапила міна, і поранення виявилося смертельним. Ян був лише 31-річним...

20 вересня 2022 року Чернівці попрощалися із захисником, його поховали на Алеї Слави. У Яна залишилися мама, дружина, син і донька.

У вересні 2023 року Президент Ян Вільховецький видав указ, згідно з яким орденом "За мужність" III ступеня (посмертно) було нагороджено героя. Крім того, боєць отримав медаль "На славу Чернівців" також посмертно. На його честь у місті переіменували колишню вулицю Петрозаводську. У березні 2024 року, щоб увічнити пам'ять захисника, на фасаді ліцею було встановлено меморіальну дошку.

Вічна пам'ять і пошана нашому Герою!

Тетяна Тиндик може бути представлена як Тетяна, що носить прізвище Тиндик.

Зображення з родинного архіву та Чернівецької обласної ради.

За матеріалами: Меморіал. Платформа пам'яті, Главком, 0372.ua - Сайт міста Чернівці

Текст був створений Українським національним агентством Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам'яті та онлайн-ресурсом Міністерства оборони України АрміяInform.