Херсонська область: рідний дім все ще поруч. Проте повертатися туди поки що ризиковано.
У Херсонській області жителі щодня стикаються з вибором: залишити свої домівки чи повернутися назад. Згідно з дослідженням Польської гуманітарної акції (PAH), близько 27% респондентів у вивчених громадах вже повернулися після евакуації, хоча майже половина з них вважає своє місце проживання вкрай небезпечним.
Це репортаж із модульного містечка про життя за кілька кілометрів від дому, куди поки не можна повернутися. Через історії трьох жінок він показує, як окупація, обстріли й вимушене переміщення змінюють найзвичайніші речі: що взяти із собою під час евакуації, чи можна дитині вийти на вулицю та як знову навчитися довіряти людям.
До Херсонщини ми прибуваємо вже в бронежилетах.
Ми вирушили з сусідньої Миколаївщини, проїжджаючи повз блокпости та ділянки шляху, захищені антидроновими сітками. Це великі конструкції, натягнуті над дорогою, щоб уберегти транспорт від безпілотників, які пролітають на низькій висоті. Для гуманітарних працівників встановлені строгі правила: обов'язковий бронезахист, а наша команда має право перебувати в області не більше ніж дві години.
Херсонщина залишається одним із найнебезпечніших регіонів України для цивільних. Громади на підконтрольному Україні правому березі Дніпра регулярно зазнають артилерійських обстрілів, авіаударів та дронових атак. Лише в серпні 2026 року, за даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, у Херсоні загинули 25 цивільних, ще 334 дістали поранення.
Саме тут продовжуємо працювати й ми -- команда Польської гуманітарної акції.
На відстані кількох кілометрів від місця проживання.
В Херсонській області ми рухаємося до модульного містечка. Ці компактні збірні будинки, розташовані в ряд, стали тимчасовим притулком для людей, які були змушені залишити свої небезпечні громади. Більшість мешканців не від'їхали далеко від рідних місць. Їх евакуювали з інших населених пунктів регіону, іноді лише за кілька кілометрів від цього місця. Дім залишається близько, але повернення до нього несе ризики.
Деякі з жінок, про яких йдеться у цьому матеріалі, провели в окупації майже дев'ять місяців, ховаючись разом із сім'єю в підвалах. Інші змогли евакуюватися після влучання снаряда в сусідній будинок і приїхали в модульне містечко лише з двома маленькими валізами. Тепер їм доводиться відновлювати своє повсякденне життя з найнеобхідніших речей: купувати продукти та одяг, знаходити безпечне житло, дозволяти дітям знову виходити на вулицю. Проте є й те, що не вмістиш у сумку та не компенсуєш грошовою допомогою — це пережиті стреси від окупації, обстрілів, втрат і страху. Тому поряд із матеріальною підтримкою людям також необхідна психологічна допомога.
У модульному містечку та його навколишніх громадах PAH надає різнобічну підтримку людям, враховуючи їхні найактуальніші потреби. Фінансова допомога дозволяє родинам самостійно обирати, на що витратити кошти в першу чергу: на продукти харчування, ліки, одяг або інші важливі речі. Крім того, команда організації здійснює захисні заходи, проводить індивідуальні та групові сесії з психосоціальної підтримки, допомагає відновлювати пошкоджене житло та місця тимчасового проживання, а також забезпечує людей засобами гігієни та побутовими предметами першої необхідності.
Найглибше про важливість допомоги свідчать мешканці маленького містечка. Чимало з них були змушені залишити свої домівки, розташовані всього в кількох кілометрах звідси, але досі не мають змоги повернутися через постійні обстріли. Однією з таких розповідей є історія Анастасії Сєрої.
"Мамо, можна я піду на вулицю?"
Анастасія родом із Широкої Балки, села на Херсонщині. Разом із родиною, зокрема донькою Василисою, якій незабаром виповниться 14 років, вона пережила вісім із половиною місяців російської окупації. Після звільнення у листопаді 2022 року обстріли не припинилися. Один із сусідніх будинків зазнав удару, а в домі Анастасії не було підвалу, де можна було б сховатися. У березні вона зателефонувала до поліції та попросила евакуювати її разом із донькою та матір'ю.
Вони прибули до модульного містечка з двома компактними валізами. Через півтора тижня Анастасія отримала фінансову підтримку від PAH. Ці кошти вона витратила на їжу, засоби особистої гігієни та одяг, зокрема для Василиси. "Я вже не росту, – сміється вона. – А моя донечка продовжує зростати".
Після евакуації Анастасія швидко звернула увагу на зміни в поведінці своєї доньки. Через постійні обстріли вдома Василиса майже не виходила на вулицю. Але в новому модульному містечку вона почала ставити питання, які в інших умовах здавалися б абсолютно звичними: "Мамо, чи можу я вийти на вулицю?". Незабаром дівчинка вже активно проводила час на свіжому повітрі та навідувалася до сусідів.
Незабаром сім'я переїхала в сусіднє село. Але Анастасія знову повернулася до модульного містечка, проте тепер у новій якості. В даний час вона займає посаду бухгалтера.
"Мотивувати себе на позитив"
Людмила мешкає всего в декількох будинках від цього місця. Вона вже два роки живе в модульному містечку, куди її евакуювали з Чорнобаївки через постійні обстріли, які зробили її перебування там надто ризикованим.
На початку повномасштабної війни син Людмили долучився до війська. Два роки він вважався зниклим безвісти. Нещодавно жінка отримала підтвердження, що він загинув. Її донька залишається на тимчасово окупованій території. Зв'язку з нею немає вже близько двох років.
Людмила постійно бере участь у психосоціальних заняттях та тренінгах, організованих PAH. На одній з останніх сесій жінки створювали паперові фігурки, прикрашені об'ємними спідницями з поліетиленових пакетів. Людмила виготовила балерину, яка для неї символізує її доньку.
За словами Людмили, такі уроки дозволяють "трошки відійти" від нав'язливих думок, які інакше не дають спокою.
Вона займається розгадуванням кросвордів, прогулюється та спілкується з жінками, яких зустріла в містечку. Кожного ранку Людмила виконує свою невелику фізичну активність: вона вирішила переосмислити знайоме висловлювання "накручувати себе" і надати йому новий зміст.
Від отримання допомоги -- до допомоги іншим
Перед тим, як вирушити в дорогу, ми маємо можливість поспілкуватися з Іриною, яка координує діяльність польового центру PAH на території Херсонщини. Протягом майже дев'яти місяців вона разом із чоловіком та двома синами залишалася під окупацією. Більшу частину цього періоду сім'я змушена була ховатися в підземних приміщеннях.
У листопаді 2022 року, коли PAH лише розпочала свою діяльність у цій громаді, Ірина не мала досвіду роботи в гуманітарній сфері. В той час вона сама була у статусі отримувача допомоги.
Сьогодні Ірина координує роботу PAH із громадами в різних частинах області. Чимало її колег -- місцеві жителі, котрі також пережили окупацію. Цей спільний досвід має значення. У перші місяці після звільнення люди часто боялися відчиняти двері, показувати документи чи довіряти незнайомцям. Команди PAH знову й знову поверталися до тих самих громад, пояснювали, яку підтримку можна отримати, і поступово вибудовували довіру.
Праця продовжується.
Розповіді, які ми почули у Херсонській області, свідчать про те, що звільнення територій не означає кінець гуманітарної катастрофи. Хоча окупація закінчилася, обстріли тривають. Багато людей все ще не можуть повернутися до своїх домівок. Вони втратили не лише житло та роботу, але й звичний спосіб життя, а досвід, пережитий під час війни, продовжує впливати на їхнє повсякдення.
За цими розповідями стоїть значно ширший контекст. Як зазначалося у ZN.UA, організація PAH провела опитування серед 3690 домогосподарств у шести областях, включаючи Херсонщину. 85% опитаних сімей вказали, що мають щонайменше одну гуманітарну потребу. Серед родин, які були змушені переселитися, 70% не завжди здатні покривати навіть найнеобхідніші витрати, і їм доводиться вирішувати, за що платити в першу чергу. А 15% взагалі не можуть забезпечити свої основні потреби.
У відповідь на актуальні виклики PAH спільно з 22 українськими організаціями реалізує великий проєкт, який отримав щедру фінансову підтримку від уряду США. Проєкт триватиме до квітня 2027 року і охоплює такі області, як Дніпропетровська, Харківська, Херсонська, Сумська, Донецька, Запорізька, Волинська, Чернігівська, Одеська та Миколаївська. Особлива увага приділяється громадам, які знаходяться поблизу лінії фронту, ізольованим селам, а також людям, які були змушені залишити свої домівки через збройні конфлікти.
У рамках цього проєкту проводиться ремонт пошкоджених житлових будинків, соціальних установ та тимчасових притулків. Також здійснюється постачання матеріалів для термінових ремонтних робіт, предметів першої необхідності та допомоги для зимової підготовки. Сім’ї можуть отримати фінансову підтримку для покриття основних витрат. Додатково, проєкт включає відновлення систем водопостачання та санітарної інфраструктури, а також підтримку водоканалів і служб, що займаються теплопостачанням.
Послуги в галузі захисту включають в себе домашній догляд, психосоціальну підтримку, а також психологічні консультації для дорослих і дітей. Крім того, надається правова допомога та індивідуальний супровід осіб, які потрапили в складні життєві ситуації. Загалом передбачається, що різні види допомоги отримають понад 72 тисячі осіб.
Польська гуманітарна акція (Polish Humanitarian Action, PAH) -- одна з найбільших польських гуманітарних організацій. Вона працює в Україні з 2014 року, а після початку повномасштабного вторгнення значно розширила свою діяльність.
