Військовослужбовець, засуджений за злочин, пов'язаний із службою в Збройних силах, має право подати прохання про умовно-дострокове звільнення для продовження служби, відповідно до позиції Верховного Суду. - sud.ua

Верховний Суд зазначив, що для застосування спеціальних положень щодо звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності необхідне добровільне волевиявлення на продовження військової служби.

Йдеться про справу №638/18074/23. Постанову Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду ухвалив 29 липня 2025 року.

Військовослужбовець більше трьох місяців був відсутній на своєму посту.

Суд визначив, що чоловіка мобілізували на військову службу 30 листопада 2022 року. Він виконував обов'язки стрільця-снайпера.

17 липня 2023 року військовослужбовець самовільно залишив місце несення служби та до 18 жовтня 2023 року перебував поза ним.

14 лютого 2024 року Дзержинський районний суд Харкова ухвалив рішення, визнавши його винним відповідно до частини 5 статті 407 Кримінального кодексу України, і призначив покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Апеляційний суд Харкова підтвердив даний вирок, залишивши його без змін.

Адвокат подав апеляцію на ці рішення до Верховного Суду.

Проте у справі №638/18074/23 засуджений військовослужбовець не висловлював бажання продовжити свою військову службу. Крім того, необхідна інформація відсутня в документах кримінального провадження.

У цьому контексті суд прийшов до висновку, що не існувало законних підстав для застосування частини 5 статті 401 Кримінального кодексу України щодо нього.

Заява про продовження служби має бути добровільною

ВС підкреслив, що реалізація частини 5 статті 401 Кримінального кодексу пов'язана з наміром військовослужбовця продовжити свою службу.

Якщо таке бажання не виявлене та відповідна заява відсутня, суд не має підстав застосовувати передбачений цією нормою механізм.

Яка можливість є у засудженого

Одночасно Верховний Суд підкреслив, що в разі, якщо засуджений військовий вирішить поновити свою службу та знову стати на захист України, у нього є можливість скористатися іншим законодавчо встановленим механізмом.

Зокрема, у нього є можливість подати звернення до адміністрації виправної установи відповідно до статті 81-1 Кримінального кодексу України з проханням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для виконання військових обов'язків.

Результати, наведенні в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, датованій 29 липня 2025 року, стосуються справи №638/18074/23 (провадження №51-5119км24).

Як ми вже зазначали раніше, військовослужбовця можна звільнити від кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини або дезертирство відповідно до частини 5 статті 401 Кримінального кодексу України, за умови дотримання певних законодавчих вимог. На цю обставину акцентував увагу Касаційний кримінальний суд Верховного Суду.

У справі № 484/3679/23 суд зазначив, що для застосування ч. 5 ст. 401 КК необхідно, щоб:

* військовослужбовець вперше в умовах воєнного стану скоїв злочин, який підпадає під визначення статей 407 або 408 Кримінального кодексу;

* він добровільно звернувся до слідчого, прокурора або суду із заявою про намір повернутися до своєї чи іншої військової частини для продовження служби;

* командир відповідної військової частини надав письмову згоду на продовження військової служби.

У той же час Суд підкреслив, що частина 5 статті 401 Кримінального кодексу, а також статті 286 і 287 Кримінального процесуального кодексу не встановлюють чіткої форми, в якій така згода повинна бути оформлена. Це може бути, наприклад, лист, наказ або розпорядження.

Тому наказ командира про зарахування військовослужбовця на всі види забезпечення є належним письмовим підтвердженням згоди командира на продовження військової служби.