Не можна виграти війну, якщо боротися, як собаки: командир роти Бутчер про важливість довіри, FPV та шлях вогнеметника.

Сьогодні, 15 вересня, в Україні святкують День фахівців військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних сил. З цієї нагоди ми спілкуємося з Русланом, командиром вогнеметної роти 704 окремої бригади РХБ захисту, який відомий під позивним "Бутчер". Це відверта розмова про його трансформацію з цивільного масажиста до керівника підрозділу, про розвиток вогнеметників від традиційної піхотної зброї до сучасних систем "Сівалка-ВМ8" та FPV-дронів з термобаричними боєприпасами. Руслан також ділиться своїми думками про важливість довіри між командиром і його підлеглими, а також про те, що для нього означає справжнє лідерство.

Руслан із позивним Бутчер (butcher з англійської - "м'ясник") - капітан, родом із Самбора. До війни професійно займався футболом, а після навчання у Львівській політехніці працював масажистом, спеціалізуючись на класичному масажі. У війську до 2022 року не служив.

З початком повномасштабного вторгнення все кардинально змінилося. Спочатку діяла піхота та використовувалися РПВ-16, а згодом на арені з’явилися вогнеметні системи "Сівалка-ВМ8", які дозволили вести вогонь на значно більших відстанях. Сьогодні вогнеметні підрозділи 704-го окремого батальйону РХБ захисту знищують супротивника, використовуючи термобаричні боєприпаси, запущені з FPV-дронів. Разом із новими технологіями змінювалися й самі вогнеметники: вони опановували нові навички, адаптували тактику та фактично вчилися заново, враховуючи виклики сучасної війни. За ці роки "Бутчер" пройшов шлях від новобранця з розкішним волоссям та татуюваннями до командира роти.

Коли у тебе виникла ідея приєднатися до армії?

Цей процес відбувався поступово. Злість на ворога накопичувалася в мені. Коли я побачив по телевізору, що вони чинили з нашими людьми в Бучі та Ірпені, я не зміг більше терпіти. Саме тоді вирішив приєднатися до військових. На той час це ще був 704-й полк РХБ захисту, а не бригада.

Чи згадуєш ти свій дебютний день у війську?

Впевнений, що мене запам'ятали усі. Я весь в татуюваннях, з довгим волоссям, зачесаним назад і пофарбованим. Зайшов сюди, не маючи жодного уявлення про те, що відбувається. Невдовзі опинився на своїй першій армійській нараді і зрозумів, як тут все організовано.

Було дивно відчувати, що тобою управляють. Повертаючись з мирного життя, це справді неординарно.

Який був твій перший серйозний "промах" в армії?

Не знав, який на вигляд командир. І підійшов до нього не по-військовому.

Коли вперше виникло усвідомлення, що ти здатний ділитися знаннями з іншими, що став лідером?

У 2024-му, коли ми тільки почали працювати на "Сівалках". Мій взвод - це перший взвод, який взагалі в Україні почав працювати на цих машинах. ("Сівалка-ВМ8" - вогнеметна система українського виробництва - ред.).

Я здобув нові можливості для управління. Ти просто дієш. І в той же час несеш більшу відповідальність за свої вибори. Я завжди слідував своїм переконанням і діяв відповідно до них.

Чи відчували ви страх, коли вперше направляли людей на виконання завдання?

Звісно, це викликає страх – і багато хто зі мною погодиться – відправляти людей на такі місії. Тому я завжди намагався бути разом із хлопцями й вирушати з ними. Коли вони бачать, що командир поруч, їм стає легше. Я можу чимось допомогти, дати корисні поради.

Що ти знав про вогнеметників, коли вперше опинився у вогнеметній роті?

Про РХБ захист знав, але от про вогнеметників - ні. Думаю, всі це приблизно однаково уявляють: образ військового, що палить вогнем. Про РПВ-16 я взагалі нічого не знав. На початку війни вогнеметники працювали у складі штурмових підрозділів, озброєні реактивним піхотним вогнеметом, потім - на "Сівалках", а тепер на дронах. Ми вже бачили все на цій війні. Гірше вже не може бути - ще хіба вогнеметник-кавалерист.

Що для тебе, як керівника роти, є найголовнішим у твоїй діяльності?

Довіра до людей визначає все. Треба давати можливість сержантам і солдатам ухвалювати власні рішення. Вони знають більше, ніж я, в плані якогось практичного досвіду. І я їм довіряю. І завжди їх слухаю. Вони працюють, вони навчені. Це фактично mission command (стиль військового управління, за якого старший командир визначає мету та задум операції, а підлеглі отримують свободу дій у виборі способов її виконання - ред.).

Чи траплялося тобі, що з кимось спочатку у тебе склалося одне уявлення, а згодом воно кардинально змінилося?

Оцінювати людей на основі чужих думок – це хибний підхід, особливо в армії. Я вважаю, що завжди варто давати кожному можливість проявити себе. Якщо особа обмежена або заганяється в рамки, її потенціал не розкриється. Історія знає приклади людей, які змінювали ставлення до себе після виконання завдань. Війна виводить на поверхню справжні якості особистості. Коли ви доручаєте їм завдання, вони виконують їх без зайвих запитань.

Чи часто тобі траплялося ухвалювати рішення, з якими ти не погоджувався на глибинному рівні?

Щоразу все по-новому. Таке було, але я часто йду проти правил. Роблю так, як вважаю за потрібне. І, слава Богу, мене то ще не підводило.

Які якості ти найбільше цінуєш у своїх близьких?

Характер. І дружність. Якщо немає дружності, то війну не виграєш. Якщо люди кричатимуть одне на одного чи гризтимуться, як пси, то нічого не вийде. А коли є дружність, підколи, жарти, то значить, є щось більше між людьми, ніж просто спільний підрозділ.

Протягом цього часу війни ти зазнав змін. Яка з рис, що колись була тобі притаманна, зникла? А можливо, війна подарувала тобі нові якості?

Моя відповідальність досягла нового рівня. Я став менш імпульсивним та хаотичним, а навпаки, більш організованим. Віра в людей. Протягом війни я зустрів багатьох людей і тепер приділяю більше уваги їхнім діям, а не словам. Порожні висловлювання більше не викликають у мене довіри.

Які уроки війна відкрила тобі про людську природу? Що б залишилося поза твоїм сприйняттям, якби ти не пізнав військової реальності?

Навчила єдності. І я побачив єдність людей із різних областей України. Раніше я думав: я зі Львова, він із Донецька - нам не знайти спільної мови, ми з різних планет. А зараз усе навпаки. У нас найкращі люди. У нас є сильна єдність. Якщо хтось думає, що мова чи ще якісь речі розділяють людей, то треба шукати щось спільне. Зрештою, мова для мене ніколи не була перепоною. У нас суперові люди, де б я не був - Суми, Харків, Львів. Якщо до війни я не мав змоги стільки їздити Україною, то тепер усе навпаки. І всюди я бачу хороших людей.

Ти очолюєш роту. Чи міг би ти уявити це в лютому 2022 року, якби тобі хтось про це розповів?

Ніколи в житті. Я був далеким від армії й навіть досі не розумію, як я вже п'ять років служу і виконую бойові завдання. Я навіть на військову кафедру в університеті пішов, щоб не йти в армію. Але доля викинула такий вибрик - і я командир роти.

Що для тебе означає бути істинним лідером?

Для мене важливо, коли люди мені довіряють. Якщо чутки про мене циркулюють за спиною, це вказує на проблеми. Але коли мене запитують про поради чи звертаються за допомогою, це означає, що все гаразд. Коли ми разом відзначаємо день народження під час відпустки або проводимо час разом, це неймовірно. У мене таке відчуття є.

Що б ти хотів, щоб про тебе як про командира сказали твої бійці після війни?

Я їх не підвів.

Які твої найпотаємніші бажання на день, коли війна нарешті закінчиться?

Просто зручно вмоститися на дивані, усвідомлюючи, що завтра не потрібно виходити на битву. А ввечері я зателефоную своїм друзям і запрошу їх випити пива.

Після цього ви перейшли до "Сівалок". Які зміни вони внесли в роботу підрозділу?

Це перехід із піхоти на арту. І насамперед змінився підхід до навчання та підготовки. Для роботи на "Сівалці" треба мати голову. Також - більше злагодження. Якщо раніше вогнеметне відділення складалося з десяти людей, хоча на практиці вони працювали двійками, то екіпаж "Сівалки" - це чотири людини. І ця компактність змінила підхід до злагодження екіпажу. Більша концентрація на екіпажі. Раніше вогнеметники працювали як піхота, і це був фактично ближній бій. А "Сівалка" працює на 5-7 кілометрів. На початку повномасштабної війни від вогнеметників багато залежало у викурюванні ворога з укриттів та укріплених позицій. Дрони тоді ще не застосовувалися масово, а за допомогою вогнеметів можна було уражати противника в таких укриттях. Вогнеметники працювали у складі піхотних або штурмових груп. Вогнеметник виходив, щоб зробити постріл, його прикривали, він відстрілювався, відходив, а потім допомагав штурмувати.

Яким чином трансформувалися стратегії використання та методи роботи?

Історія така. Нам почали виділяти під ті "Сівалки" людей спеціально. І так склалося, що ті люди, які в мене першими виїжджали на завдання працювати на "Сівалках", вони в мене зараз і є. В мене їх не забрали, не перевели в інший підрозділ. Я сказав свого часу: якщо заберете в мене тих людей, я піду в СЗЧ. І хлопці досі зі мною, працюємо далі. Рота в мене шикарна.

Як довго знадобиться, щоб навчити людину з нуля, щоб вона була готова вирушити на завдання?

Протягом двох місяців юнаки займалися навчанням. Проте без внутрішнього прагнення та стимулу всі зусилля можуть виявитися марними. Важливо також здобувати практичний досвід. Крім того, необхідно мати розуміння основ топографії та інших важливих аспектів.

Тепер фахівці, які використовують вогнемети, здійснюють свою діяльність за допомогою дронів. Які зміни відбулися у вашій професійній діяльності?

Сьогодні війна все більше перетворюється на конфлікт, в якому домінують безпілотники, і вогнеметники змінюють свої тактики, щоб відповідати цим новим умовам. Термобаричні боєприпаси, які раніше використовувалися тільки з вогнеметів, тепер можуть бути доставлені до цілей за допомогою FPV-дронів. Ті ж самі термобаричні заряди тепер активно застосовуються з повітря. Пілотування дронів вимагає певних навичок, і ця діяльність більше підходить молодшим. Хоча старшим освоювати нові технології складніше, вони також готові вчитися. Якщо є бажання, освоїти нові вміння можливо в будь-якому віці.

Чи є серед нас той, хто спочатку управляв вогнеметом, потім працював на "Сівалці", а тепер знищує ворога за допомогою дронів?

Так, є. І я радий тому, що таких хлопців багато.

Що в роботі залишилося від класичного вогнеметника, а що стало сучасним?

Практика використання термобара — це ключовий аспект. За цю діяльність відповідає споттер, який, хоч і виконує функції вогнеметника, зосереджується виключно на обробці снарядів та підготовці дронів.

Які вміння необхідні бойцю для управління дронами у вашій команді?

Головне, щоб вміння були з правильного джерела. Також важливо мати базові знання з хімії. Необхідно розуміти, які речовини можна поєднувати. Термобарична суміш вимагає глибокого усвідомлення хімічних реакцій. Зараз вже накопичено певний досвід. Визначають ціль, виходять на контакт з об'єктом, отримують дозвіл на його знищення. Діють. Ліквідують загарбників.

Як ти бачиш цю спеціальність далі?

Думаю, дрони залишаться, FPV. Відстані зміняться, багато залежить від оптоволокна. Чим довша котушка, тим краще. Бо можна далі дістати. І можна обирати безпечніші позиції для вильоту.

Що означає для тебе успіх?

Вільна Україна і щасливі люди.