"Я усвідомив, що цей процес вже неможливо зупинити": як у Харкові скинули пам'ятник Леніну.

28 вересня 2014 року, після закінчення проукраїнського маршу в Харкові, містяни зібралися поблизу пам'ятника Леніну, що розташований на площі Свободи.

Активісти спочатку видалили напис "Слава Україні" з постаменту, а потім, скориставшись драбиною, піднялися до монумента і почали зрізати його ноги за допомогою болгарки. Процес тривав кілька годин.

Коли конструкцію послабили, до пам'ятника прикріпили троси та спробували стягнути його. Перша спроба була невдалою -- один із тросів порвався. Після цього використали сталеві троси й продовжили спроби.

Близько 22:25 пам'ятник нарешті нахилився та впав із постаменту. Після падіння люди почали розбирати його на фрагменти.

Того ж вечора Ігор Балута, голова Харківської обласної державної адміністрації, підписав документ, що стосується демонтажу пам'ятника. Натомість, міська адміністрація під керівництвом Геннадія Кернеса виступала проти цього рішення.

Згодом уламки пам'ятника були вивезені з площі. На постаменті ще довго залишалися лише бронзові "черевики" вождя.

Учасник тих подій, Володимир Чистилін, поділився своїми спогадами.

Повалення пам'ятника Леніну в Харкові стало для мене одним із символічних моментів Революції Гідності. Я чітко пам'ятаю цю подію і вважаю її надзвичайно значущою в рамках тих історичних обставин.

Ще 22 лютого 2014 року, після перемоги Євромайдану біля Палацу спорту, люди прийшли до пам'ятника Леніну на площі Свободи. Тоді було близько 50 тисяч людей. Поставало два питання: звільнення політв'язнів і демонтаж пам'ятника. Люди вимагали його повалити.

Ми тоді вважали, що саме так має завершитися революція -- зокрема, демонтажем радянського символу. Навіть принесли болгарку і пропонували хоча б відпиляти голову пам'ятника. Але нас переконали цього не робити. Представники влади казали, що Харків -- інтелігентне місто, що не можна діяти як вандали.

Врешті-решт, 22 лютого ми уклали угоду з представниками обласної адміністрації, згідно з якою пам'ятник Леніну повинен бути офіційно демонтований протягом трьох днів. Були визначені відповідальні особи та виділені фінансові ресурси. Нам рекомендували не зносити пам'ятник самостійно, оскільки влада пообіцяла вирішити це питання відповідно до закону.

Однак уже за кілька годин після цього біля пам'ятника почалися сутички. Там зібралися представники "Оплоту" та інших проросійських сил, які організували свій табір. Пам'ятник фактично став для них символом протистояння.

Після цього відбулися штурми облдержадміністрації та погроми, і розпочалася так звана "російська весна". Ми неодноразово зверталися до нової влади, нагадуючи їм про обіцянку прибрати пам'ятник. Підкреслювали, що ситуація може призвести до неприємних наслідків, адже люди вже виявляли нетерпіння і не бажали більше чекати.

У вересні, на фоні активних передвиборчих заходів до Верховної Ради, активісти влаштували масштабний мітинг. 28 вересня, після завершення акції на площі Конституції, Володимир Чистилін закликав учасників вирушити великою колоною до площі Свободи.

Коли делегація досягла площі, стало очевидно, що емоції людей змінилися. Деякі активісти вирішили не чекати, поки уряд реалізує свої зобов'язання. Вони почали самостійно влаштовувати акції для демонтажу пам'ятника.

Я усвідомив, що цей процес вже неможливо спинити. Люди були сповнені рішучості, мали велику мотивацію та ресурси, щоб завершити розпочате.

Технічний процес виявився досить складним, оскільки пам’ятник важив дуже багато. Тим часом в облдержадміністрації відбулася нарада, під час якої влада обговорювала подальші кроки. Проте я був впевнений, що пам’ятник врешті-решт буде зруйнований. І так і сталося. Володимир, будучи кандидатом у депутати Верховної Ради, також опинився перед необхідністю відповідати на незручні запитання.

Одночасно для деяких мешканців Харкова це рішення викликало неоднозначні реакції. На зустрічах з виборцями після знесення пам'ятника мені неодноразово ставили питання: "Для чого ви звалили Леніна?". Деякі вважали, що такі дії не були доцільними напередодні парламентських виборів, і слід було б дочекатися офіційного демонтажу.

Сам Володимир не брав безпосередньо участі у поваленні монументу. Вважав, що це має зробити місцева влада. Втім цього не сталося.

Це не було прив'язано до якоїсь конкретної дати. Так склалися обставини. Уже почалася осінь, тривала активна передвиборча кампанія, у суспільстві зберігалася напруга після подій весни та літа.

Я не відчуваю жалю щодо того, що сталося. Для багатьох падіння пам'ятника стало символом тріумфу і своєрідним моментом, коли неможливо повернутися назад. Тоді вже розгорталися запеклі бої на Донбасі, і стало очевидно, що Україна веде війну не лише з проросійськими силами, а й з регулярними російськими військами.

Скидання Леніна стало складовою частиною більш масштабних змін. У Харкові розпочали демонтаж інших радянських символів, серед яких пам'ятники Артему, Руднєву та Постишеву. Хоча не всі ці дії проходили через легітимні канали, вони стали каталізатором для подальших трансформацій, зазначає громадський діяч.

Після демонтажу пам'ятника площа Свободи зазнала перетворень. Тепер на її території розташований фонтан, що приносить радість як дорослим, так і дітям.

Фрагменти монумента на пам'ять розбирали учасники тих подій. Де зараз перебувають його основні залишки, достеменно невідомо.