Російські війська просуваються на 20 км щодоби: які перспективи для України - аналіз від WELT.
Поки світовий фокус зосереджений на ситуації на Близькому Сході, Росія активно розширює свою присутність на території України. Київ стикається з тиском з різних фронтів — як на військових теренах, так і в сфері міжнародних відносин.
Про це пише німецьке видання WELT.
Президент України Володимир Зеленський не зміг здійснити заплановану зустріч із Дональдом Трампом під час саміту G7 у Канаді, де обговорювалися нові санкції проти Росії та додаткові поставки озброєння. Президент США достроково покинув саміт через загострення ситуації на Близькому Сході, включивши Володимира Путіна у переговори щодо конфлікту між Ізраїлем та Іраном. Це рішення виглядає як нехтування інтересами України, яка вже понад три роки веде свою оборонну війну проти російської агресії. Трамп також виявив обережність щодо ідеї введення нових санкцій і публічно висловився за відновлення участі Росії у форматі G8.
Ситуація на фронті залишається надзвичайно тривожною. Як повідомляє The Wall Street Journal, у травні російські війська змогли захопити більше території, ніж будь-коли з початку повномасштабної війни. Окупанти щодня просуваються на 15-20 кілометрів, пробиваючи навіть четверту, часто саморобну, лінію оборони, яка в деяких місцях складається лише з колючого дроту. На додачу до вже окупованих регіонів, таких як Крим, Донеччина, Луганщина, Запоріжжя та Херсонщина, Кремль намагається розширити свій контроль ще на три області: Сумську, Харківську та Дніпропетровську.
Новий літній наступ Росії розпочався в червні і акцентується на масованих ударах за допомогою крилатих ракет, дронів з оптоволоконним керуванням, а також інтенсивному використанні плануючих авіабомб. Лише протягом цього місяця було скинуто близько шести тисяч таких боєприпасів. Деякі з них важили декілька тонн. В окремих районах, таких як Торецьк на Донбасі, підрозділи Збройних сил України опинилися в оперативному оточенні.
Водночас обсяги постачання західної зброї різко зменшилися в порівнянні з 2023 роком. Незважаючи на наявність боєприпасів, суттєво відчувається нестача артилерії, а втрати сучасних систем, таких як танки Leopard 2, досі не були відшкодовані. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте нещодавно зазначив, що Росія виробляє таку кількість озброєння за три місяці, яка дорівнює річному випуску всього Альянсу.
Українські військові підрозділи перебувають на межі витривалості, багато з них стикаються з нестачею не тільки технічних засобів, але й людських ресурсів. У той же час Росія відзначає збільшення мобілізаційного резерву: значна кількість чоловіків бажає приєднатися до армії, прагнучи отримати великі фінансові винагороди перед можливим закінченням конфлікту.
Крім того, Вашингтон дедалі частіше змінює пріоритети. Передані Києву системи ППО, зокрема установки "Вампір", перенаправляються на Близький Схід. Запаси американського озброєння також зменшуються -- адмірал США Сем Папаро раніше попереджав, що ресурси протиповітряної оборони Сполучених Штатів вже недостатні для стримування Китаю.
Проте, на думку військового експерта Маркуса Рейснера з австрійського Міністерства оборони, не варто перебільшувати важливість нинішніх територіальних досягнень Росії. Він вважає, що вирішальним фактором буде не довжина фронту, а стійкість обох сторін: "Питання полягає не в тому, як довго Росія зможе вистояти, а в тому, скільки витримає Україна".
Один із можливих, але малоймовірних сценаріїв розвитку війни передбачає жорсткі дії з боку Заходу. У цьому випадку США та союзники ігнорують ядерний шантаж Кремля та, нарешті, надають Україні всю необхідну зброю -- далекобійну, сучасну, у великій кількості. Таку позицію вже давно публічно відстоюють і президент Володимир Зеленський, і новий генсек НАТО Марк Рютте, наголошуючи: лише достатній обсяг озброєнь дозволить Києву ефективно стримувати російську агресію.
Паралельно з військовою підтримкою Захід у межах цього сценарію міг би піти на серйозне посилення економічного тиску на Росію. Це передбачає запровадження нових санкцій, які практично повністю обмежили б доступ РФ до високотехнологічних товарів, міжнародних платіжних систем і значної частини доходів від експорту енергоресурсів.
Якщо Кремль утримався б від застосування тактичної ядерної зброї -- що, на думку WELT, залишається малоймовірним, -- російська армія могла б опинитися під критичним тиском на полі бою. У такому випадку Москва, ймовірно, буде змушена погодитися на припинення бойових дій без попередніх умов. Переговори щодо мирного врегулювання могли б стартувати на основі існуючої лінії фронту. Україна, попри втрати частини територій, зберегла б державність, а Крим та, можливо, ще кілька регіонів залишилися б тимчасово під контролем РФ.
Прогноз: На даний момент така ситуація виглядає навряд чи ймовірною. Захід не виявляє готовності до серйозного переозброєння України або введення дійсно суттєвих санкцій, здатних завдати істотної шкоди російській економіці. Політична рішучість щодо радикальних дій все ще стримується побоюваннями ескалації конфлікту та можливими економічними втратами для своїх країн.
У даному сценарії Сполучені Штати повільно зменшують свою військову та політичну підтримку Україні, перекладаючи основну відповідальність за допомогу на Європу та кількох інших союзників. Дональд Трамп вважає, що така стратегія має сенс: Вашингтон намагається зосередити свої зусилля на протистоянні в Індо-Тихоокеанському регіоні та більше не прагне виконувати роль "глобального поліцейського".
Налагодження відносин з Росією може видаватися Трампу вигідним з стратегічної точки зору. Це передбачає можливість спільного освоєння Арктичного регіону, розробку родовищ рідкоземельних металів у Сибірських землях, а також полегшення умов для американського бізнесу на Близькому Сході та в Африці. Більш того, відновлення комунікації з Москвою могло б порушити стабільність тісного партнерства між Росією та Китаєм.
Згідно з цією точкою зору, Трамп вважає, що відповідальність за загострення конфлікту лежить на Зеленському, оскільки дії України суперечать американським інтересам. Без повної підтримки з боку Вашингтона Україна могла б потрапити в стратегічну пастку. Європейські країни могли б частково заповнити вакуум, що залишився після виходу США, але лише на обмежений час.
У підсумку Росія могла б значно збільшити свій контроль над територією, і, можливо, Україна втратила б вихід до моря. На лівому березі Дніпра могла б бути створена демілітаризована зона за підтримки Москви та Пекіна. Зеленського можуть усунути з посади, а Україні були б надані формальні гарантії безпеки, які, однак, не забезпечували б повного суверенітету. Новий уряд працював би в умовах обмеженої автономії. Хоча членство в ЄС залишалося б теоретично можливим, розширення НАТО на пострадянських теренах було б зупинено.
Прогноз: За оцінками WELT, ймовірність цього сценарію -- близько 35%. Такий розвиток подій міг би вважатися вигідним для Трампа як з геополітичної, так і з бізнесової точки зору. Він відкриває шлях до нового формату співпраці США з Росією.
У цьому сценарії конфлікт продовжується, проте Україна стикається з поступовим виснаженням через недостатню підтримку з боку західних країн. Російські сили повільно просуваються вперед, і до кінця року можуть захопити Харків — друге за величиною місто України. Це стане вирішальним моментом, після якого західні держави почнуть тиснути на Київ з вимогою розпочати переговори та зупинити військові дії.
Навіть якщо перемови затягнуться, конфлікт, ймовірно, заморозять на умовах Москви. Україна втратить контроль над значною частиною територій і погодиться на встановлення буферної зони вздовж лінії фронту. Ця зона стане фактично демілітаризованою -- так Росія прагне убезпечити себе від ударів по власній території.
Мирна угода, схоже, не буде досягнута. Згідно з думкою військового експерта Маркуса Рейснера, ситуація може стати подібною до корейського сценарію — з жорстко контрольованим, але нестабільним балансом сил. У такому випадку Москва посилить економічну співпрацю з Вашингтоном, тоді як НАТО продовжить процес переозброєння.
Прогноз: Імовірність такого сценарію становить близько 65%. Це найбільш життєздатний варіант з економічної перспективи для західних країн. Він дозволяє уникнути загострення конфлікту, відповідає інтересам США та Європейського Союзу в питаннях безпеки, водночас надаючи Росії можливість створити буферну зону, стримати НАТО і відновити свій глобальний вплив через активізацію в Африці та Азії.
