"Командир гармати зазначив, що під контролем САУ 'CAESAR' знаходяться місця старту російських безпілотників."
Головний сержант артилерійського взводу Дмитро Жук розповідає про те, як самохідна артилерійська установка "CAESAR" створює для ворога справжній "апокаліпсис".
Дмитро Жук, відомий під псевдонімом "Гері", служить у 148 окремій артилерійській бригаді Житомирських Десантно-штурмових військ. Ця бригада сьогодні вважається найефективнішою артилерійською одиницею Збройних сил України та елітним підрозділом оборонних сил країни.
Його юність припала на часи війни. У віці двадцяти трьох років головний сержант артилерійського взводу виконує обов'язки командира гармати "CAESAR", яка ефективно знищує живу силу та техніку супротивника.
Кореспондентка Укрінформу змогла поговорити з Дмитром під час перерви між його бойовими завданнями. Військовослужбовець поділився подробицями використання французької самохідної артилерійської установки, розповів про "жирні" цілі, а також про свою мотивацію продовжувати боротьбу.
Бойове хрещення в щасті
Гері, який походить з Житомирської області, після закінчення школи отримав професію машиніста автомобільного крана. Він зізнається, що ще не мав можливості спробувати свої сили у цій сфері — часу на це не вистачало.
Після завершення навчання в професійному училищі Дмитро деякий час працював на аграрному підприємстві. Усвідомлюючи, що невдовзі його чекає строкова служба, він вирішив укласти контракт із Збройними Силами України. Обрав 148 окремий гаубичний самохідний артилерійський дивізіон і в березні 2021 року став частиною військових формувань, а восени вирушив до зони проведення операції об’єднаних сил.
- Наша ротація була запланована на кінець лютого 2022 року, - ділиться спогадами військовий. - Перші гармати нашого дивізіону вирушили на завдання ще 20 числа, коли з'явилася інформація про значне скупчення ворожих сил. У ніч на 24 лютого я виконував свої обов'язки. Ми з товаришем стояли і розмовляли, і в повітрі панувало відчуття, що це тиша перед бурею. Несподівано по рації прозвучало: бойова тривога, загальний збір, всі до машин... За п'ять хвилин ми вже були готові до дій.
У той час Дмитро обслуговував радянську гаубицю "Акація". Він відзначає, що артилерійська установка ефективно справлялася зі своїми завданнями. На початку великої війни йому доводилося навіть ночувати в цій техніці. Воїн пригадує холодний сніг, морози, і відчуття, ніби прокидався в морозильнику. Проте підкреслює, що це ніяк не вплинуло на бойовий дух.
- Війна почалася для мене в населеному пункті Щастя Луганської області, де ми, молоді й досі не обстріляні, пережили своє бойове хрещення, - пригадує солдат. - Тоді мені виповнилося 19 років. Я не відчував страху. Хоча навколо палав вогонь, у мене не було часу на паніку. Ми жили на адреналіні. У деякі моменти навіть не відчували голоду, коли ділили одну банку тушкованки на чотирьох, а про втому не могло бути й мови. Перші відчуття страху прийшли до мене ближче до літа, коли ми вже пережили безліч подій і отримали новий досвід.
Після Щастя підрозділ "Гері" відбув у Сіверськодонецьк. Там артилеристи працювали приблизно два місяці. Його "Акація" тоді допомагала нищити колони росіян.
Я не можу точно оцінити, в яких масштабах представити нашу виконану роботу. Уявіть собі, що ми знаходилися на висоті, звідки відкривався чудовий краєвид, а вдалині помітили дорогу, на якій простягався дим на два кілометри. І в той момент стало зрозуміло, що вогонь охопив колону, по якій ми щойно працювали, - розповідає військовий.
За роки війни Дмитро воював на Луганщині, Донеччині, Харківщині, Запоріжжі, а тепер виконує завдання на Олександрівському напрямку. Фронт він залишає тільки під час коротких відпусток.
АРТИЛЕРИСТИ ПІВТОРИ ДОБИ ВИГНАЛИ ВОРОГА З ЙОГО УРЕЧІВЛЕНЬ.
У 2023 році на основі 148 дивізіону була сформована 148 окрема артилерійська бригада, що отримала назву Житомирська. У цьому підрозділі відбулося переозброєння, внаслідок чого "Гері" перейшов на самохідні артилерійські установки "CAESAR".
- Нова САУ мені одразу сподобалася, - ділиться артилерист. - Вона переважає "Акацію" за ефективністю. Я просто їду, а комп'ютер показує напрямок стрільби. Біля якоїсь посадки ми відпрацьовуємо, далі кудись переїжджаємо і ховаємось. А поки вони (росіяни, - ред.) щось запускають у небо, щоб нас знайти, вже їдемо в інший населений пункт і звідти починаємо працювати.
За його словами, система "CAESAR" вражає цілі з великою точністю, ефективно знищуючи ворога. "Гері" згадує кілька випадків, які найбільше його вражають і викликають гордість.
Зокрема, під час Запорізького контрнаступу артилеристи півтори доби вибивали росіян із будинків, щоб штурмовики ЗСУ змогли зайти в населений пункт. Ділянка була небезпечною, адже ворог постійно відкривав вогонь із вікон. Артилерія настільки добре відпрацювала по противнику, що захисники потрапили туди, не використовуючи стрілецької зброї.
Дмитро згадує один випадок весни минулого року, коли російські війська намагалися наступати на Андріївку в Донецькій області. По полю рухалася майже ціла рота бронетехніки та особового складу, і тут на них відкрила вогонь наша артилерія. Вони вибігали з-під вогню і в паніці тікали у зворотному напрямку. Багато машин спалахнули, а на землі залишилися їхні уламки. Це нагадувало сцену з фільму про кінець світу, - розповідає Дмитро.
"ДІСТАЄМО НА ВІДСТАНЬ ДО 40 КМ"
Він зазначає, що на мобільність самохідної артилерійської установки "CAESAR" тепер значною мірою впливають дрони.
- Відпрацьовуємо по тому, що можемо дістати, а дістаємо ми далеко - до 40 км. Наша гармата доволі точна. Тепер переважно працюємо по живій силі й точках злету їхніх FPV та БпЛА. Це наші пріоритетні цілі, - пояснює він.
В екіпажі гаубиці - четверо військовослужбовців. Разом із ними на завдання їздить мобільно-вогнева група з двох воїнів, які прикривають небо, поки працює гармата.
У підпорядкуванні Дмитра - чоловіки віком за 30 років. На запитання, чи слухають його, 23-річного командира, підлеглі, відповідає:
Я є наймолодшим не лише в нашому екіпажі, а й у всьому підрозділі. У війні вік не має вирішального значення; головне — це досвід. У нашій команді кожен чітко знає свої обов'язки. Я не турбуюсь про те, що хтось може не впоратись або підвести нас. Люди, з якими я працюю, не скаржаться і не бояться труднощів. Навпаки, їхній настрій покращується, коли я отримую інформацію про виявлену ціль і необхідність виконати завдання.
"Громадяни повинні вести активне життя, працювати та підтримувати Збройні Сили України."
Дмитре, наскільки мені відомо, ваш трирічний контракт вже завершився, але ви все ще продовжуєте битися. Що спонукає вас залишатися в боротьбі?
- Мій контракт закінчився у 2024 році, тож служитиму до завершення воєнного стану. У якийсь момент я поставив собі питання, а що буде з моїм майбутнім, якщо не перебуватиму тут. Я не хочу і не дозволю, щоби хтось прийшов і почав мені розказувати, за якими правилами жити, якою мовою розмовляти, чи щоб у мене щось відібрали. Я відстоюватиму своє за будь-яку ціну, і це для мене справа принципу.
Спочатку мене надихало наше населення. Я відчував, що ми маємо велику силу, адже поруч із нами були люди, і ми діяли спільно. Коли на одну нашу гармату припадало сім російських, це було важко, але прагнення боротися зростало, оскільки за нами стояв народ. Не потрібно було нічого вимагати — люди самі проявляли підтримку. Наразі все змінилося до невпізнаваності.
Я усвідомив, що повинен залишитися тут, щоб забезпечити майбутнє для себе, своїх молодших братів, мами, дружини та доньки в Україні. Безперечно, можна знайти спосіб втекти від усіх труднощів і жити комфортно в іншій країні, але я не прагну цього.
А звідки ваш екіпаж черпає натхнення?
Ми просто утримуємо свої позиції. Фізична енергія завжди присутня. Медичні працівники відповідають за здоров'я тих, хто страждає. Я інформую комбата про військового, який потребує медичної допомоги, і згодом прибуває той, хто може його підмінити. Наших бійців також час від часу направляють на реабілітацію, адже важливо дбати про спину, руки, ноги, зір та душевний стан.
Я морально дуже виснажений. Буває, що мене просто накриває. Я вже дуже довго тут і просто не встиг пожити тим життям, яким би мав.
Слід частіше включати магній у свій раціон — це позитивно вплине на ваше самопочуття. Особисто мені це дуже допомагає.
- Чи відчуває ваш підрозділ нестачу людей?
- Нам необхідні працівники. Останнім часом до нас приєднуються чоловіки у віці 50-60 років, і виходить, що у нас є потенційна робоча сила, проте вона не може ефективно виконувати завдання. Наприклад, коли виїжджає група з семи осіб, лише троє з них активно працюють, оскільки інші є старшими і мають обмежені можливості. Молоді кадри зараз дуже обмаль. Я вважаю, що оптимальний вік для служби в ЗСУ – це 23-45 років.
Які поради ви дали б цивільним у цей момент?
Необхідно проявити терпіння і продовжувати жити, адже іншого шляху не існує. Також важливо підтримувати ЗСУ. Не забуваймо про роботу — це позитивно впливає на нашу економіку.
Хочеться, щоб люди трохи заспокоїлися, бо це вже нахабство, коли кажуть: "Та я нікому нічого не винен". Дехто говорить, що буде відстоювати своє місто чи область, коли вони (росіяни, - ред.) уже зайдуть туди. Та ні, так не буде. Вони спочатку зітруть все КАБами, ракетами, "шахедами", а коли вже не буде живого місця, зайдуть.
Це все треба якось зупиняти. Бо якщо його лиш трішки придушити, знову набереться сил і нагряне.
