На вшанування військового Юрія Чави.

Чоловіка поважали за готовність завжди прийти на допомогу

Старший механік-водій дорожньої техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти Юрій Чава трагічно загинув 12 березня 2025 року, виконуючи бойове завдання в Харківській області.

Юрій народився 24 вересня 1977 року у селі Авдіївка Чернігівської області. Після закінчення восьми класів Авдіївської школи навчався у Куликівському сільському професійно-технічному училищі № 30. Здобув спеціальність тракториста.

Після строкової служби чоловік повернувся до рідного села і працював трактористом: спочатку у одному з місцевих господарств, згодом - у фермерському господарстві "Колос". Разом із дружиною мав і власне велике господарство.

Чоловік уперше став на захист України під час АТО, куди вирушив у січні 2015 року, і залишався там до квітня 2016 року. У перші дні повномасштабної агресії він одним із перших знову взяв у руки зброю, аби стати на захист рідної землі.

Протягом трьох років масштабного конфлікту наш захисник здолав багато бойових шляхів, зокрема брав участь у боях під Бахмутом та Роботиним. Юрій служив у різних бойових підрозділах, серед яких 65-та бригада, 116-та бригада, а також 94-й окремий батальйон підтримки (ОБП).

"Восени 2022 року його направили до 65-ї бригади під Бахмутом, а згодом він опинився в 116-й бригаді під Роботине. Хоча смерть не раз була поруч, він завжди повертався живим. Але коли Юру почали турбувати проблеми з ногою, його перевели до 94-го ОБП. Тут він почувався краще, хоча втома давалася взнаки, і він дуже прагнув відпочити", - розповіла його дружина Ірина.

Життя військового обірвалося 12 березня 2025 року під час виконання бойового завдання у Ізюмському районі Харківської області. Поховали Юрія 18 березня у Чернігівській області.

У нього залишилися мати Людмила, дружина Ірина, син Роман та тітка Валентина.

За словами рідних, Юрія дуже хвалили його товариші по службі.

"У 94-й ОБП його всі шанували. Він ніколи не чекав, поки командир віддасть команду, а завжди швидко виконував завдання, поки інші лише прибували. Для всіх він став справжнім прикладом. Командир постійно підкреслював його заслуги і зауважував, що Юри дуже не вистачає...", - розповіла Ірина.

Тітка Валентина сказала, що Юрій був небалакучим чоловіком.

"Його приятель, товариш і побратим Анатолій з Куликівки, також зазначав, що Юра ніколи не відрізнявся балакучістю, та завжди був надійною опорою. Анатолій підкреслював, що ніколи не турбувався і завжди відчував, що Юра готовий прийти на допомогу. Коли командир приїжджав на похорон, він зазвичай говорив, що тепер відчуває себе, як без рук і ніг", - розповіла Валентина.

За словами тітки, Юрій дуже любив дружину і сина.

"Ірина зазначила, що він завжди хвилювався за Рому, прагнучи, щоб у його житті все йшло гладко, адже вважав, що війна - це не для молодого покоління."

Валентина поділилася, що захисник мав велике серце до тварин, і вони завжди супроводжували його. Вона зазначила, що вдома у нього було двоє собак, а на фронті його постійно оточували різні тварини – як собаки, так і коти.

"Він для мене став справжнім промінчиком світла, чоловіком, якого я обожнювала безмежно. Він був моєю першою любов’ю. Юра жадав життя... Це він – все моє життя, яке відійшло разом із ним," - поділилася Ірина.

Вічна слава Герою!