Вшанування пам'яті десантника та розвідника Сергія Штагера, відомого під позивним "Поет"

Більше десяти років свого життя я віддав обороні України.

Він з'явився на світ на Харківщині, де провів значну частину свого життя, а потім оселився на Сумщині. У дорослому віці він знайшов свій шлях у Києві.

Сергій з'явився на світ 30 листопада 1976 року. З раннього дитинства він захоплювався читанням та навчанням. Його хобі включали фотографію, риболовлю та прогулянки до лісу за грибами. Він також колекціонував марки та значки. Вільний час Сергій проводив у тирі, займаючись стрільбою, і активно займався спортом. Його любов до природи та тварин була очевидною. Він вирізнявся чесністю, добротою, справедливістю, сміливістю та принциповістю. Завжди готовий прийти на допомогу, Сергій захищав тих, хто потребував підтримки.

"Він володів неймовірним талантом, був творчою особистістю і писав вірші. По дорозі до школи в одній руці тримав рюкзак з підручниками, а в іншій - книги, які захоплено читав," - розповідає молодша сестра Валентина.

У 1994 році Сергій розпочав свою військову службу, займаючи посаду старшого фахівця з кодування електронних систем та спеціального зв'язку. Після повернення додому він продовжив кар'єру в місцевих телерадіокомпаніях, де працював як диктор, кореспондент, ведучий програм, а також очолював пресцентр наукового відділу в дитячо-юнацькому центрі.

У 2000 році переїхав до Києва. Закінчив курси журналістів при Укртелерадіоінституті. У столиці постійно навчався, здобув різні дипломи та сертифікати. Полюбив джаз, блюз, танці. Став донором крові - особливо для дітей в лікарні "Охматдит".

Під час навчання в Києві Сергій займався виготовленням корпусних меблів і спробував себе в різних професіях: він працював моделлю, офіціантом, круп'є, різноробом, кур'єром і продавцем-консультантом. Він не злякався жодної роботи, постійно прагнув до самоосвіти та особистісного зростання. Сергій завів нових друзів і знайомих. Він добре володів іноземними мовами, проявляв цікавість до історії, багато читав, відвідував виставки та подорожував по Україні.

"Спершу мій брат брав участь у протестах на Майдані. У вересні 2014 року він вирішив стати добровольцем і пішов на фронт. Виконував обов'язки навідника-гранатометника, служив у Донеччині та Луганщині. Участь у численних операціях стала частиною його життя. Він бачив чимало страждань і трагедій, але намагався не ділитися цим з нами, щоб ми не переживали. Брат кілька разів повертався до мирного життя, але знову підписував контракт і йшов назад на війну", - згадує його сестра.

Невдовзі перед початком повномасштабного вторгнення Росії Сергій перебував удома в Києві, де працював на складі з автозапчастинами. Коли ж ворог несподівано завдав удару, він одразу вирушив до військового комісаріату.

"З 2014 року він служив у 79-й бригаді. У лютому 2022-го мав намір повернутися туди, але всі маршрути з Києва були заблоковані, і разом із товаришами по службі вони не змогли дістатися. У результаті їх направили до Житомира, у десантно-штурмові війська, до 95-ї бригади. Вони брали участь у звільненні Бучі, Ірпеня та інших населених пунктів на Київщині. За свої заслуги брат отримав орден "За мужність" ІІІ ступеня", - згадує пані Валентина.

З 6 червня 2022 року він розпочав свою службу в новоствореній 46-й окремій аеромобільній бригаді Десантно-штурмових військ Збройних сил України, виконуючи обов'язки розвідника-сапера. Він пройшов підготовку у Великій Британії та працював інструктором, супроводжуючи новобранців під час їх навчання.

Після цього відбулися операції зі звільнення Херсона, запеклі бої за Бахмут і Соледар, контрнаступ в районі Запоріжжя, а також оборона на Мар'їнському, Курахівському і згодом на Покровському напрямках. Як зазначила його сестра, він завжди залишався поруч із товаришами в окопах, підтримуючи їх, навчаючи новим технікам та ділячись своїм досвідом.

На початку 2023 року під час виконання бойового завдання в Соледарі "Поет" зазнав свого першого поранення. Через вісім місяців, поблизу Роботиного в Запорізькій області, він отримав поранення знову. Цього разу постраждали обидві ноги та обличчя, а також стався контузія.

Додому захисник приїздив дуже рідко, десь раз на рік. Так і про поранення рідні дізнавалися, бо ніколи їм не казав.

"Сюрприз робив завжди. Телефонував: "Відчиняйте, я додому йду". Трохи був удома в Охтирці, інший час проводив у Києві. Востаннє зустрічалися з ним торік 8 березня. Привітав нас зі святом. А в квітні він загинув", - ділиться сестра.

Життя молодшого сержанта Сергія Штагера, майстра другого відділу ударних безпілотних авіаційних систем, трагічно завершилося 3 квітня 2025 року поблизу Андріївки в Волноваському районі Донецької області.

"Ще 2 квітня ми спілкувалися з ним. Він попередив, що вирушає у відрядження. На наступний день ми намагалися зв'язатися, адже мали кілька запитань щодо ремонту. Наш дім в Охтирці постраждав від півтонної бомби, скинутої ворогом неподалік. Ми активно займалися відновленням, тому постійно консультувалися з Сергієм. І тут раптом - він затих... Потім мені та мамі почали снитися наші покійні родичі. Я навіть вирішила відвідати церкву. Можливо, йому там важко, думала я. 6 квітня ми дізналися, що брат зник безвісти. Мама була у шоковому стані, а військовий заспокоював нас: "Не хвилюйтеся, можливо, він поранений і знаходиться в лікарні". Але коли я зателефонувала до бригади, мені вже повідомили, що Сергій загинув," - згадує пані Валентина.

Коли родинам надійшло офіційне повідомлення про загибель, їх запросили для впізнання в Дніпрові.

"Мені сказали, що під час ворожого штурму був артилерійський обстріл. Він загинув миттєво... Ми поховали його біля бабусі в Коротичі на Харківщині, де він народився. Так вирішили, бо коли він ще був живий і ми приїжджали на кладовище, він сказав: "Я буду, мабуть, тут, біля бабусі. Ви мене, якщо що, тут поховаєте". Наче передчував", - каже сестра.

"Сергій Штагер завжди буде втіленням Героя. Його непереборне прагнення до справедливості та унікальне почуття відповідальності перед своїм народом і Україною є прикладом, якого так не вистачає багатьом з нас", - зазначила Наталія Берладинюк у Facebook.

"Сергій залишився моїм другом у Фейсбуці з 2014 року, коли він почав служити в 79-ій бригаді. Завдяки його бойовому досвіду, я щиро вірила, що він зможе пройти цей важкий шлях до нашої перемоги. Але життя вирішило інакше. Я дуже сподівалася, що одного дня ми нарешті зможемо зустрітися в реальному житті, насолодитися чашкою кави та поспілкуватися не через месенджер," - з гіркотою поділилася Марина Зиневич.

"Друг, герою, нехай вічна слава супроводжує тебе, Сергій Штагер," – висловив свої останні слова Олег Ржондковський, прощаючись з побратимом.

Цей вірш був створений Сергієм Штагером у жовтні 2022 року, під час найінтенсивніших зіткнень в умовах повномасштабного вторгнення.

Кожен з нас, кожен день ризикує собою

Декому з нас більше не доведеться вступати в бій.

Жоден з нас ні про що, що зробив не жалкує

Можливо, за це ми отримуємо благословення з небес.

Новий ранок, який дарує нам можливість знову боротися.

Чудова пам'ять, аби не почати втрачати спогади.

Братів, які більше не встануть на захист.

І цивільних, яких ми захищаємо своїм тілом.

Й не важливо, що нас, там, за рогом, чекає

Яка кількість супротивника присутня там і яку кількість озброєння він володіє?

Незважаючи на все, ми поступово рухаємося вперед, крок за кроком.

Ми продовжимо свій шлях, поки дихаємо.

Бойовий шлях "Поета" відзначений багатьма нагородами, серед яких ордени "За мужність" ІІ ступеня та "Хрест Героя" (посмертно).

Також Сергію Штагеру посмертно надали звання "Почесний громадянин міста-героя Охтирки".

Рідні створили петицію для присвоєння захиснику звання Героя України, яку також активно підтримують люди у соцмережах, бо переконані - своїми вчинками він заслужив цього високого звання.

Безмежна слава та визнання Герою!

Зображення: Сторінка Сергія Штагера у Facebook

Цей матеріал був створений Українським національним агентством Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам'яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.