В пам'ять про героїчну медичку Олену Созонюк, відому під позивним "Аліса".

Вона проявила неймовірну відвагу, врятувавши безліч життів своїх товаришів під час війни.

Олена з'явилася на світ у селі Обенижі, що входить до Турійської громади Волинської області. Вона виросла разом із своєю сестрою-близнючкою Ольгою. Хоча дівчата були зовні ідентичні, їхні характери суттєво відрізнялися один від одного.

- Я завжди була спокійною, тоді як Лєна відзначалася своїм бойовим духом і рішучістю, - згадує Ольга. - У школі їй легко давалася математика, в той час як я віддавала перевагу гуманітарним наукам, тому ми завжди підтримували одна одну. У нас вдома було велике господарство, і ми з сестрою ділили між собою всі обов'язки. Вона була справедливою і завжди готова прийти на допомогу. Ми практично ніколи не розлучалися.

Після закінчення школи сестри пішли кожна своїм шляхом. Олена, яка з малих років мріяла про форму, вирушила на навчання до Львівського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту, щоб стати провідницею. Тим часом Ольга вирішила присвятити себе ветеринарній справі.

Олена обіймала посаду провідниці на маршруті Ковель-Сімферополь під час літнього перевезення пасажирів. Пізніше її скоротили, і дівчина деякий час працювала у сфері торгівлі, а також виконувала обов'язки кухаря в суші-барі. Водночас вона вирішила продовжити освіту і вступила на заочне навчання до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Олена мріяла, що після завершення вишу зможе знайти роботу в Державній службі з надзвичайних ситуацій.

У той же час у Києві розвивалися події Євромайдану. Олена разом із сестрою опинилася в епіцентрі Революції Гідності. Як згадує Ольга, вони прагнули змін і кращого майбутнього для себе, тому не могли залишатися байдужими. Згодом Олена ще раз вирушила до Києва і зазнала травм під час розгону протестувальників. Про це вона не наважилася зізнатися рідним, лише запевняла їх, що десь послизнулася. Пізніше спільні знайомі розповіли Ользі, що її сестру побили правоохоронці.

Після тих подій Олена вирішила вступити до Збройних Сил України, - розповідає її сестра. - Вона зізналася, що втомилася від того, що відбувається навколо, і бажає щось змінити. Саме тому вона прагне стати військовою. Я поважаю її рішення, проте наші батьки були проти. Тато пережив війну в Афганістані та полон, а мама намагалася її переконати, нагадуючи, що в дитинстві Олена часто хворіла і мала проблеми зі здоров'ям. Але сестра все ж змогла досягти свого.

У 2015 році молода жінка уклала трирічний контракт із 14-ю окремою механізованою бригадою імені князя Романа Великого, а вже в 2016 році вирушила в зону АТО. Спочатку вона виконувала обов'язки кухаря, але її справжньою мрією було стати бойовою медикинею. Після проходження численних курсів з тактичної медицини, які організовували, зокрема, іноземні інструктори, вона досягла своєї мети і почала рятувати життя військовослужбовців.

У 2019 році Олена стала матір'ю, народивши донечку. Виховувати малу вона змушена була наодинці. Коли Оксанці виповнився лише рік, її мама вирушила на службу в армії та відправилася на схід. Піклування про дівчинку взяли на себе бабуся з дідусем, поки їхня донька виконувала свій обов'язок.

На початку повномасштабної війни бойова медикиня перебувала у навчальному центрі на Рівненщині, звідки її підрозділ відправили на оборону Київської області.

Ольга розповідає, що Олена майже не ділилася деталями своєї служби та війни. Вона зазвичай лише вказувала регіон, де проходила службу. Коли перебувала на Київщині, згадала мамі, що разом з побратимами займалася збором тіл загиблих дітей, і ці жахливі спогади не дають їй спокою вночі. Лєна неодноразово підкреслювала, що поки війна триває, вона не може залишити армію, адже боїться, що така ж доля може спіткати й її дитину. Трагедія невинно вбитих дітей глибоко вражала її.

Після виконання завдань у Київській області Олена перейшла до роботи в багатьох інших гарячих точках. В основному вона спілкувалася з родиною через переписку, але одного разу вирішила зателефонувати сестрі, просячи її поговорити з нею. Під час розмови військова поділилася, що займається пошуками залишків тіла свого побратима, який походив з її рідного краю, щоб рідні могли провести його в останню путь.

Ольга відзначає, що Олена пережила значні зміни після трагічної загибелі її командира, який помер у неї на руках, не дождавшись евакуації. Після цього інциденту військова звернулася до сестри з проханням піклуватися про її доньку, якщо раптом станеться щось лихе.

Побратими сестри ділилися зі мною, що незадовго до своєї загибелі вона висловлювала думку про те, що її дні на Землі добігають кінця, - розповідає Ольга. - Вони намагалися її заспокоїти, але вона стверджувала, що усвідомлює, про що говорить. Коли сестра приїжджала додому у відпустку, то зізнавалася своїм друзям та однокласникам, що це остання їхня зустріч. У бесідах зі мною вона підкреслювала, що рано чи пізно кожен мусить покинути цей світ, і вона не боїться смерті.

В день, коли Олена пішла з життя, вона спілкувалася з близькими. В той момент повідомила, що перебуває на службі і запевнила, що почуває себе добре. Лише за кілька годин до її загибелі мама надіслала їй знімок донечки, а сестра - фотографії племінника. Олена пообіцяла зв’язатися, щойно з'явиться така можливість...

Сержант, бойова медикиня Олена Созонюк загинула 3 вересня 2022 року в населеному пункті Веселе на Харківщині. Їй було 28 років.

За словами товаришів, Олена вийшла з укриття, щоб підтримати поранених, не встигнувши навіть надіти бронежилет. Вона надала допомогу двом бійцям, а третього захистила своїм тілом, поки очікувала на аптечку, і загинула під час обстрілу з танка.

"Вічна пам'ять тобі, Оленко. Пам'ятаю тебе ще з учебки 2016 року. Світла, справжня, справедлива. Щира патріотка нашої держави. Завжди на позитиві, попри все. Не вірю та не хочу вірити... Як тепер доці пояснити, що мама більше не приїде?", - поділилася спогадами про Олену її знайома Анастасія Басіста.

Побратими згадують, що Олена не мала страху, коли рятувала життя. Вона першою бігла на допомогу пораненим навіть тоді, коли це було дуже небезпечно. Її не раз пропонували звільниться з армії, оскільки вона сама виховує малолітню доньку, та військовослужбовця говорила, що не може залишити своїх побратимів.

Олена витягнула з поля бою безліч поранених солдатів, врятувавши багато життів. Якби не її рішучість, ці люди могли б уже не бути з нами. Для багатьох військових вона стала справжньою опорою і другом. І я також мав з нею близькі стосунки. Чи багато жінок такого типу служить у нашій частині? Насправді, навіть немає чоловіків, що могли б зрівнятися з нею! Справді, це рідкість! Її сміливість вражала. Не кожен чоловік у формі має таку відвагу, - ділиться спогадами військовослужбовець Юрій Сліпко.

Олену поховали в її рідному селі Обенижі. У захисниці залишилися батьки, сестра та донечка. П'ятирічна Оксанка розповідає, що часто бачить маму у своїх снах, де вона приходить гратися та розчісує їй волосся. Дівчинка також часто запитує, чому мама була на фронті. Донька досі надсилає Олені свої світлини.

Олена Созонюк нагороджена відзнаками "За участь в антитерористичній операції, "Захиснику України, за честь, за славу, за народ", нагрудним знаком "Ветеран війни - учасник бойових дій" і вже посмертно - орденом "За мужність" ІІІ ступеня та відзнакою "Князівський хрест Героя".

Сестра Олени ініціювала петицію з проханням присвоїти їй звання Героя України. Ви можете підтримати цю ініціативу за цим посиланням.

Слава та пошана Героїні!