"Не всяке сховище може вважатися справжнім укриттям." -- Ольга Лекова
Ірина Даценко і Ольга Лекова в ефірі Українського Радіо.
"Звісно, я відвідую укриття, але ..."
Масовані російські атаки останніх місяців знову порушили питання, чи достатньо у наших містах безпечних місць? Чи всі укриття придатні для тривалого перебування? Наприклад, столична міська влада говорить, що в Києві працює понад 4300 укриттів. Але журналісти, наприклад, видання "Слідство.Інфо" показали, що лише 77 із них справді можуть захистити людей від прямого ракетного удару. Що взагалі у нас з укриттями і як облаштоване ваше укриття?
Ірина Даценко: Якщо говорити відверто, я мешкаю в Дарницькому районі. Це досить цікавий район з точки зору наявності укриттів. На карті КМДА можна побачити, що їх тут чимало, навіть у моєму будинку є укриття. Проте найближче більш-менш комфортне укриття знаходиться в школі, до якої мені потрібно йти близько 15 хвилин. Я, звичайно, відвідую укриття, але не завжди.
Ольга Лекова: Перш за все, важливо розділити поняття укриття та бомбосховище. Я сама проживаю в Дарницькому районі, і найближче укриття для мене — це станція метро. У моєму житловому комплексі є укриття, яке позначено владою, але насправді воно не відповідає цим стандартам. Люди змушені спускатися туди через відсутність інших варіантів, хоча умови залишають бажати кращого. Це просто звичайне підвальне приміщення в житловому будинку, не має навіть характеристик підземного паркінгу. Щодо роботи, то в нашій організації є облаштоване протирадіаційне укриття глибиною 6 метрів і стіни товщиною 1,2 метра. Це справжнє сховище, де люди можуть перебувати в безпеці.
"Укриття захищають від наслідків обстрілів, проте не можуть запобігти самим атакам."
Отже, більше ніж 4 тисячі укриттів, які можна побачити на карті, не є бомбосховищами, здатними забезпечити захист для людей під час нападів?
Ольга Лекова: Кожне бомбосховище може бути укриттям, але не кожного укриття може бути сховищем. Укриття рятують суто від уламків, від наслідків обстрілу, але не рятує від самого обстрілу. Важко сказати, чи навіть сховище буде рятувати від балістичної атаки. Тому що зараз, по-перше, нові технології, по-друге, щоразу постає питання, наскільки глибоко має залягати укриття або сховище для того, щоб вберегтися. Але зараз це неможливо сказати, тому що технології йдуть настільки швидко, а ми так швидко не будуємо ці сховища для того, щоб убезпечитись.
"На даний момент нам необхідні високоякісні сховища."
А чи справді ми займаємося їх будівництвом, зокрема, у Києві?
Ольга Лекова: Так, така ситуація існує, але на сьогоднішній день кількість сховищ не є надто великою. Раніше, коли ми зустрічалися з загрозою "Шахедів", нам було важливо забезпечити швидкість та кількість простих укриттів для захисту від уламків. Наразі ж акцент зміщено на якість цих сховищ. Важливо усвідомлювати, що будівництво таких укриттів не відбувається так швидко, аби вони відповідали всім вимогам. Це стосується не лише стандартів ДБН, які вимагають наявності води, вентиляції, герметичних дверей тощо. Необхідно забезпечити базовий комфорт для людей, адже вони проводять там значну частину свого життя, яке не має зупинятися. Особливо це актуально для Харкова, де багато людей змушені жити під землею, щоб уникнути небезпеки. Діти продовжують навчатися, дорослі працюють, і фактично все відбувається під землею. Тому ми повинні розуміти, що комфорт для людей є критично важливим, і приміщення мають бути адаптованими для тривалого перебування.
"Ми створили 30 захисних укриттів."
У 2023 році ви разом із командою "Крим SOS" започаткували ініціативу з відновлення та облаштування укриттів. Що спонукало вас до цього в той час, і як сьогодні працюють ці укриття?
Ірина Даценко: Оскільки наш бюджет, як завжди, був обмеженим, ми прийняли рішення виділити людям до 5 тисяч доларів на облаштування укриттів. Потреби виявилися дуже різноманітними: хтось купував цемент, інші мали можливість самостійно здійснити облаштування, деяким потрібен був лише незначний ремонт, а інші планували закупівлю вогнегасників чи лавок для зручності людей. Усі ці заходи відбувалися переважно в прифронтових регіонах. До нас зверталися різноманітні організації: дитячі садки, школи, лікарні та ініціативні групи. Ми забезпечували їх необхідними матеріалами, а вони в свою чергу самостійно облаштовували укриття. Які ж критерії ми використовували для відбору? По-перше, укриття повинні були бути відкритими цілодобово для всіх категорій населення. По-друге, ми прагнули до максимальної інклюзивності, закуповуючи пандуси та інші елементи, щоб зробити укриття доступними для всіх, наскільки це дозволяв бюджет. Усі, хто відповідав нашим вимогам, отримали нашу підтримку. Спочатку ми облаштували близько 14 укриттів, але потім знайшли ще невеликих донорів, завдяки чому загальна кількість укриттів досягла 30. На даний момент вони активно функціонують.
"Їх небагато, і на карті вони не відзначені як укриття від радіації."
А яка ситуація у нас із мобільними укриттями? У Києві вони є?
Ольга Лекова зазначила, що в Бориспільському районі, зокрема в селі Безуглівка, є мобільні укриття. Одне з них розташоване на зупинці, а також такі укриття можна знайти на "Новій пошті", де вони створені спеціально для цього. За її словами, люди мають можливість використовувати ці укриття. Що стосується Києва, то, подорожуючи містом, вона не помітила аналогічних мобільних укриттів, хіба що це старі, відремонтовані протирадіаційні сховища. Якраз у цей час вони займалися їх реконструкцією та облаштуванням. Ці укриття мають маркування і справді є заглибленими, маючи 2-3 виходи, один з яких — через вентиляційні шахти. Хоча це може виглядати лякаюче, такі укриття є вкрай необхідними. Проте їх не так багато, і проблема в тому, що на картах вони не відзначені як протирадіаційні укриття. Іноді під позначкою укриття може ховатися звичайний підвал, який не має належного облаштування. Тому ця ситуація потребує подальшої роботи.
"Це не лише запитання до органів місцевого самоврядування."
Я правильно розумію, що з місцевих бюджетів були виділені кошти на закупівлю мобільних укриттів? Чому їх досі немає в наявності?
Ірина Даценко: Ми не відстежували, куди саме витрачалися ці кошти з місцевих бюджетів. Але давайте уявимо ситуацію. Щодня, виходячи на вулицю, ми бачимо великі торгові мережі, такі як "Сільпо", "АТБ", "Ашан" та інші. Коли оголошують повітряну тривогу, працівники цих магазинів просто залишаються без жодного напрямку. Я не впевнена в ефективності страхування життя в Україні на сьогодні, але це питання не лише до місцевої влади. Ми, як громадяни, також повинні проявляти ініціативу в створенні укриттів. Усі ці торгові мережі могли б об'єднатися і, використовуючи власні ресурси або залучивши державні кошти, збудувати мобільні укриття в Києві. Або ж звернутися за фінансуванням до європейських донорів. В даний час американські донори повертаються в Україну, тож це абсолютно реально. Я говорю це з досвіду, адже сама активно займаюся цими питаннями.
"У нас відсутнє стратегічне планування."
Ольга Лекова: Є ще один важливий аспект. Коли три роки тому ми обирали проєкти, я зосереджувалася переважно на кількості обстрілів. На той момент Київ не зазнавав таких інтенсивних атак. Для мене, як людини, що переїхала з Донецька у 2014 році, було важливо підтримувати саме прифронтові міста, які постійно страждали від обстрілів. Так само, як два роки тому, коли ми облаштовували укриття в Сумській та Чернігівській областях. У Сумщині минулого року ми створили укриття для школи, яке дійсно врятувало життя моїм колегам. Це показує, що такі заходи мають реальний ефект. Проте, ми, як люди, часто вважаємо, що небезпека далеко, і відкладаємо необхідні дії на потім. У нас відсутнє стратегічне планування на майбутнє. Так само і з мобільними укриттями: багато хто вважав, що фронт не наблизиться. Це, на жаль, свідчить про людський фактор.
Ірина Даценко, Ольга Лекова та Людмила Тягнирядно в ефірі Українського Радіо.
"Не кожен притулок може виконувати роль захисту."
Яким чином ви усвідомили необхідність змін у укриттях, і якими, на вашу думку, повинні бути їхні нові форми?
Ольга Лекова: По-перше, коли ми познайомились з Іриною, мені хотілося спростити людям шлях, який пройшла я свого часу в 14-му році. Тому що ми були перші, для нас це було нове, ми не знали куди бігти, як рятуватися і що робити. І пам'ятаю, ми зробили такий короткий гайд, що має бути в укритті. Робили, здається, вебінари раз на тиждень для різних цільових аудиторій, які хочуть облаштувати найпростіше укриття. Тому що не кожне укриття може бути укриттям. Наприклад, у нас дуже багато панельних будинків. Але в панельному будинку ми не можемо робити укриття, бо це братська могила. Ми на цьому постійно наголошуємо. Ми розуміємо, що в цих людей немає іншої можливості, але, на жаль, ніяк. Навіть коли у нас в анкетуванні були заявки облаштувати підвальне приміщення саме в панельних будинках, ми просто не бралися, бо це небезпечно, якщо, не дай Боже, прилетить. Ми зробили гайд основних речей, який, в принципі, затверджений державними стандартами і на це безпосередньо виділялися кошти. Тобто це засоби першої необхідності - аптечка, пожежогасіння, інвертори або генератори. Обов'язково баки для технічної і питної води, тому що на кожну людину вдень потрібно 3 л води. А якщо це інклюзивне, то ще додатково на людину, яка супроводжує. Тобто це все розраховується, закуповується і має постійно стояти. Так само в нас було додаткове резервне живлення (ліхтарики, паливо). Обов'язково аптечки. Плюс додатково облаштовувалися пандуси, тому що всі чомусь постійно забувають, що навіть мама з дитячим візком не заїде. Вона забере дитину, а потім буде цей візок по сходах тягнути і закривати усім прохід. Тому про це теж обов'язково треба подумати заздалегідь. І обов'язково - облаштування санвузлів. Бо люди сидять там інколи годинами, буває, що немає можливості кудись вийти або піднятися в свою квартиру. А в звичайних підвалах не завжди є санвузол. Тому вода і елементарні потреби, які необхідні людині - це обов'язкова умова для облаштування укриття.
"Люди мають об'єднуватися, шукати інформацію і брати все в свої руки"
Що робити, коли люди усвідомлюють, що їхній житловий будинок збудований з панелей, а укриття можуть бути небезпечними? Чи є сенс відновлювати старі бомбосховища та протирадіаційні укриття? Скільки таких об'єктів існує і чи можна знайти їх на картах?
Ольга Лекова: На жаль, вони не всі позначені на мапі. Про якісь могли навіть забути. Якщо є люди, які живуть в цьому районі 20-30 років, то вони про це знають і самостійно громадою розконсервовують, виносять сміття і відкопують це укриття. Знайти якийсь архів... Можливо він існує, але де - важко сказати. Ми шукали це елементарно в бібліотеках, по забудовах тих часів. Це переважно 70-80-ті роки, коли було активне будівництво саме таких забудов. Але їх можна знайти за характерними ознаками у дворі. Якщо ви бачите грибочок вентиляційної шахти у дворі, який вже старий, трухлявий, то скоріш за все десь є укриття. Вхід або в якомусь під'їзді, або окремо виведений. Але це перша ознака, за якою варто шукати такі місця. Також такі укриття були на заводах, які будувалися в ті часи. Наразі все це переважно в приватній власності, не до всіх укриттів є доступ, на жаль. Деякі заводи просто зруйновані. Укриття можливо там і збереглися, але всі забули, де до них вхід. Тому, як на мене, тут люди мають об'єднуватися, шукати інформацію і брати все в свої руки. Якщо немає інформації, то писати листи щодо облаштування в них повноцінного укриття, або шукати гроші через громадські організації для того, щоб побудувати нове укриття в їхньому мікрорайоні.
Ірина Даценко: Я якраз хотіла додати, щоб кияни звернули на це увагу. Це дуже класна ідея соціального проєкту - шукати укриття, які були побудовані давно, піднімати кришечки, дивитися, що там знаходиться біля ваших будинків. Тому що облаштувати таке старе приміщення може бути набагато швидшим рішенням, ніж побудувати нове укриття.
