Євген Коляда: "Люди повинні самостійно ухвалювати рішення": процес евакуації в Харківській області.

Розмова з головою правління благодійної організації "Координаційний гуманітарний центр", який координує масштабні процеси евакуації цивільного населення Євгеном Колядою про те, куди вивозять евакуйованих, в яких умовах вони живуть й чому дехто не виїжджає до останнього

Щодо евакуаційних заходів у Харківській області.

-- Наразі оголошена нова хвиля евакуації на Харківщині. Наскільки це буде викликом? Скільки людей потрібно евакуювати? І чи вдалося вже вивезти тих, кого мали евакуювати раніше? Адже досі вивозять людей із Куп'янського району та Вовчанської громади.

-- Якщо говорити про Вовчанську селищну територіальну громаду, ми беремо Куп'янський напрямок. У Куп'янському районі передбачається евакуація приблизно 8 287 людей, з яких 766 маломобільних осіб, 837 осіб з інвалідністю та 939 дітей.

У громаді Дергачі планується евакуювати 3 541 особу, серед яких 98 осіб з обмеженими можливостями та 283 дітей.

У Богодухівській міській територіальній громаді передбачається евакуація 891 людини, з яких 71 особа з інвалідністю та 121 дитина. У Золочівській селищній територіальній громаді -- 13 людей.

Це свідчить про те, що, як ми вже зазначали, Харківська область відрізняється тим, що обласна військова адміністрація, департамент цивільного захисту та відповідні служби — всі вони, в тісній співпраці з військовим командуванням, об'єктивно оцінюють ситуацію та усвідомлюють можливі загрози.

Фронт не рухається. З боку Богодухівщини, слава Богу, військові міцно стоять і захищають нас усіх. Але технології, на жаль, рухаються вперед.

Якщо ще півроку тому FPV-дрони здатні були подолати лише 20 кілометрів, і ми активно обговорювали питання дронових сіток та захисту логістичних маршрутів, то сьогодні ці технології досягають нових висот. Російська сторона вже почала застосовувати дрони-матки, які транспортують FPV-дрони на своїх крилах і вивільняють їх, що дозволяє збільшити дальність польоту до 40-50 кілометрів від лінії фронту або кордону.

Все це є небезпекою для людей.

Нашим головним пріоритетом є зменшення ризиків. Евакуація є важливою складовою цього процесу. В першу чергу ми звертаємо увагу на родини з дітьми, адже діти залежать від вибору своїх батьків. Також важливо враховувати потреби осіб з інвалідністю та людей з обмеженими можливостями пересування.

Це саме ті люди, які залишаються останніми, бо вони не мають можливості виїхати.

-- Як зараз відбувається евакуація?

Безумовно, евакуація стає основною тенденцією. Люди переважно обирають свої автомобілі, щоб дістатися до родичів, наприклад. Проте, кожен з них обов'язково проходить через транзитні центри, які слугують системою підтримки.

Там реалізується комплексна підтримка, задіяно безліч партнерів і гуманітарних установ.

Індивідуум отримує комплексну допомогу. Фінансова підтримка – нині ця сума зросла. Раніше громадяни отримували по 10 800 гривень на кожну особу і дитину, тепер же ця сума становить 12 300 гривень.

Але для сім'ї це лише першочергова допомога. Окрім грошей, є дуже багато іншої підтримки. Це важливо, бо людина відчуває себе не самотньою.

-- Які питання найчастіше ставлять люди, які не хочуть або вагаються виїжджати?

Більшість людей задається питанням: "Чому?". Це абсолютно природно. Саме тому існує цілодобова гаряча лінія 203, готова допомогти.

Я закликаю звертатися саме на неї -- не тільки з питаннями евакуації, а взагалі з будь-якими питаннями, які їх турбують і пов'язані з евакуацією, виїздом або гуманітарною підтримкою. Оператори готові цілодобово надавати консультації.

Люди мають можливість дізнатися, куди та з якою метою вони вирушать, які умови їх очікують, яку підтримку їм нададуть і де буде їхнє місце проживання. Іншими словами, вони можуть ставити будь-які запитання, щоб ухвалити усвідомлене рішення.

Про долю тих, хто погодився виїхати

-- Чи достатньо зараз місць для розселення евакуйованих?

Гуманітарні організації невпинно займаються цією справою. До завершення року в Харкові планується створення ще до 600 нових вільних місць.

Ця цифра постійно коливається. У Харкові на даний момент проживає більше 8 тисяч осіб, які також займаються міграцією. Люди шукають роботу в місті, орендують житло та переїжджають. Або ж, наприклад, повертаються в ті місця, де ситуація з безпекою стала кращою.

З цієї причини ця цифра постійно коливається. Ми прагнемо підтримувати наявність 500 вільних місць, де перші поверхи повністю пристосовані для людей з обмеженими можливостями та маломобільних осіб.

Оскільки в даний час в основному виїжджають саме ці групи людей, їм необхідно забезпечити комфортні умови для проживання.

У кожному місці безкоштовне проживання, люди не платять за комунальні послуги. У багатьох місцях є харчування. Але зараз у багатьох намагаються створити інфраструктуру, щоб люди могли самостійно приготувати їжу та нормально, гідно жити.

Який тип житла є найактуальнішим для евакуйованих?

-- Величезний запит саме на будинки приватного типу. Це логічно. Ми вивозимо людей із приватного будинку, а селимо їх у гуртожиток.

Є соціальний резонанс у цьому плані. Люди звикли жити поряд із землею, працювати на землі. І, звичайно, одразу постає питання перевезення худоби, різних тварин, речей.

З технічної точки зору, наш благодійний сектор здатний організувати евакуацію будь-яких вантажів. Ми можемо вивозити до двох тисяч осіб щодня, включаючи перевезення великих предметів та худоби.

Але питання -- куди цих людей поселити, куди подіти ці речі. Це гарні умови, але це не приватний будинок.

Саме тому ми з великим інтересом очікуємо на програму "Сільський Будиночок" від Міністерства соціальної політики. Це справді чудова ініціатива. Ми навіть готові долучитися до невеликих та середніх ремонтів, як тільки громада придбає цей об'єкт.

Ми прагнемо підтримувати людей, надаючи їм фінансову допомогу для облаштування теплиць, купівлі інструментів та всього необхідного для їхньої діяльності.

Але зараз ідуть бюрократичні процеси в державі. Це дуже гарна ініціатива, і було б дуже добре, якби вона швидше запустилася.

Ви стверджуєте, що лише 10-15% населення потребує житла. Однак, спілкуючись із людьми в громадах, можна почути: "Я не покину своє місце, адже не маю куди йти". Як це поєднується?

Ці дані були отримані з нашої статистики, що охоплює всі діючі транзитні центри та різні категорії.

Якщо розглянути групу з 8 тисяч осіб, то близько 800 з них можуть потребувати житло. У певних громадах ця потреба може бути значно більшою – наприклад, це може бути 2 або 3 тисячі осіб, які шукають місце для проживання.

Ми розглядаємо загальні тенденції та статистичні дані про всіх евакуйованих, які прибули з різних громад області. Крім того, ми також приймаємо людей з Донеччини. В даний момент Лозова несе значне навантаження, пов'язане з ситуацією в Донецькій області.

Там люди теж переважно потребують поселення, але величезна кількість людей приїжджає саме як евакуйовані.

Якщо проаналізувати наведені дані та їх зміни, то можна зазначити, що 70-80% людей прибувають на місце на власному транспорті. Найчастіше це стосується перших хвиль евакуації. Це здебільшого особи, які мають або раніше мали бізнес, вели більш-менш активне життя, а також молоді люди працездатного віку. Вони здійснюють переїзд до міст з кращими можливостями, таких як Київ, Полтава та Харків.

Але серед цих 15% майже 90% людей, які потребують поселення, -- це самотні, маломобільні, малорухомі люди.

Наприклад, родини, де є такі особи. Це є найсуттєвішою проблемою.

Сім'я налічує п'ятьох членів, серед яких є маломобільний родич – бабуся або дідусь. Ми усвідомлюємо необхідність знайти їм житло, однак гуртожитки в західних та центральних регіонах України не можуть прийняти цю людину через потребу в особливому догляді.

Сім'я висловлює: "Ми можемо жити разом, готові піклуватися про неї".

Однак існує суттєвий ризик недовіри: "А що, якщо ви не зможете забезпечити необхідний догляд? Як нам діяти в такому випадку?" Ця особа потребує підтримки, можливо, їй слід звернутися до лікарні. Але ми не можемо дозволити собі розірвати зв’язок у родині.

Лікарні та геріатричні заклади готові приймати, але ми не можемо роз'єднати сім'ю. Над цим ми працюємо. Найкращий вихід -- приватний сектор.

Отже, фактично людині можуть відмовити у можливості оселитися?

Ми завжди готові допомогти. Однак деякі сім'ї чи окремі особи з ускладненими ситуаціями можуть залишатися у наших транзитних центрах на більш тривалий термін.

Згідно з чинним законодавством, у транзитних центрах дозволено залишатися протягом семи днів. Проте ми ніколи не примусимо людину покинути центр, навіть якщо її перебування перевищить цей термін. Однак, у нас існує важливе правило — максимально три дні.

У транзитних центрах створено комфортні умови. Особливо це відзначається в Харкові: тут є приватні кімнати, душові, обслуговуючий персонал та харчування. Все необхідне є, і тепло.

Чому ж ви прагнете зменшити термін перебування до трьох днів?

Ми прагнемо до того, щоб транзитні центри були якомога менше завантажені у випадку масової евакуації.

У 2024 році наш транзитний центр щодня приймав від 780 до 800 осіб. Це відбувалося під час евакуації з Вовчанська в напрямку Липецька.

Тоді це було нелегко, проте транзитний центр впорався з викликами. Сьогодні кількість людей зменшилась, і ми прагнемо, щоб вільні місця завжди були в наявності.

Три дні — це цілком достатній термін для того, щоб люди змогли пристосуватися. Ми організовуємо для них житло, адже в нас є вільні варіанти.

Але бувають сім'ї або проблемні випадки. Наприклад, людині потрібно відновити документи або потрібне медичне втручання. Вона спочатку їде до лікарні, проходить необхідні процедури, повертається на транзит, обирає собі місце, і потім ми її селимо.

Існує можливість, що люди перебувають у нас сім, десять днів або навіть два тижні. Проте ми ніколи не виганяємо людей і завжди готові їх прийняти. Просто це може вимагати трохи більше часу.

Якщо жителі дізнаються, що їхня громада потрапила до списку зон евакуації і вирішать виїхати на власному автомобілі або орендують транспорт, чи є обов'язковим їхній виїзд до транзитного центру в Харкові?

Моя реакція є надзвичайно важливою.

Транзитний центр знаходиться за адресою Миру, 102, це школа "Обдарованість". Це гуманітарний транзитний центр, там працюють виключно гуманітарні організації.

Люди повинні відвідати це місце та пройти процедуру реєстрації. Влада повинна бути в курсі їхнього перебування, а також гуманітарні організації мають бути обізнані, оскільки вони отримують підтримку.

Існують конкретні вимоги для отримання допомоги. Ми не підтримуємо ідею соціального туризму. Кожна особа проходитиме перевірку з боку своєї громади, звідки вона прибула, щоб впевнитися, що вона дійсно потребує евакуації.

У цьому випадку їй нададуть усю необхідну підтримку.

Крім цього, у цьому місці пропонують широкий спектр консультацій: юридичні, медичні, психологічні, а також персоналізований кейс-менеджмент, що допомагає людям вирішувати їхні конкретні проблеми.

Існує безліч партнерів та організацій. Серед них є ті, що надають окуляри літнім людям. Це частина волонтерського та гуманітарного руху, який надає підтримку тим, хто її потребує.

Звичайно, вони повинні бути на місці, адже для нас важливо усвідомлювати напрямок їхніх подорожей, особливо якщо вони вирушають самостійно, щоб підтримувати з ними комунікацію.

Це надзвичайно важливо для людей, які вирушають у подорожі та потребують житла. Ми повинні чітко усвідомлювати, коли саме відбувається їхнє поселення.

Якщо ми говоримо про Харківщину, ми все одно об'їжджаємо ці гуртожитки та спілкуємося з людьми. Якщо говоримо про західну та центральну частини України, протягом місяця ми обов'язково телефонуємо їм і запитуємо, які у них проблеми та умови.

Чи часто виникають скарги щодо житлових умов після евакуації?

-- Жодна система не ідеальна. Ми стараємося зробити її ідеальною, але постійно є помилки. Є людський фактор, є різниця між очікуваннями та реальністю.

Ми просимо людей бути відвертими і казати, як є: незадовільні умови, щось не влаштовує або комунікація якась не така.

У нас часто виникають ситуації, коли ми допомагаємо людині змінити місце проживання. Хоча вона оселяється в новому районі, іноді виникають проблеми з сусідами — обставини можуть бути різними.

Якщо ми не вирішуємо конфлікт або ситуацію в межах місця тимчасового проживання, ми переселяємо людину та безкоштовно перевозимо її. Ми намагаємося чути людей.

Саме тому існує гаряча лінія для зворотного зв'язку. У транзитному центрі надають інформацію про неї, люди можуть занотувати номер, отримати буклет і звертатися за допомогою у будь-який час.

Існує гаряча лінія для звернень від громадян. Це дає нам можливість вдосконалювати наші процедури.

Тут немає місця для ілюзій та мрій. Ми усвідомлюємо, що існують численні потоки людей, і наше головне завдання — зберегти життя, адже це найважливіше.

Подальші питання вирішуються поетапно, проте іноді виникають особливі ситуації, що вимагають додаткового часу.

Про людей, які воліють залишитися на місці, та тих, хто готовий ризикувати заради них.

Повертаючись до статистики: скільки людей продовжує залишатися в громадах, де евакуація була оголошена раніше? Чому деякі мешканці вирішують не виїжджати до останнього моменту? Мова йде про села, які розташовані найближче до Куп'янська, зокрема, села Вовчанської громади. Чи залишаються там ще жителі? Нещодавно сталася трагічна подія, внаслідок якої загинув поліцейський, який, наскільки мені відомо, намагався евакуювати людей саме з Вовчанської громади.

-- Національна поліція. Дуже шкода молодих людей, волонтерів Національної поліції. В тому числі Юля зараз теж бореться за життя.

Ситуація справді складна. Втрата Роми є величезним ударом, адже ми всі пов’язані між собою і знаємо один одного.

Ці молоді чоловіки, які займаються цією справою, є ще одним свідченням того, як важливо вчасно приймати рішення, адже гинуть юнаки, які щиро прагнуть допомогти іншим. Це нелегко для кожного з нас.

Люди продовжують залишатися, і їх чисельність залишається значною. Для нас важливо, щоб сім'ї з дітьми не залишалися без підтримки. Як я вже зазначав, діти залежать від вибору своїх батьків. Це є невірним.

Основні причини дві.

Основна причина полягає в тому, що люди не мають чіткого уявлення про своє місце призначення та заплановані дії. Найпоширеніші запитання включають: де перебувати, куди вирушити, що зі мною станеться та які умови очікують. Ми прагнемо надати відповіді на ці запитання.

Інформування здійснюється під час обходів житлових будинків. Місцеві органи влади активно працюють, служби також залучені до обходів, а поліція надає підтримку.

Ми їздимо з гучномовцями там, де немає зв'язку, з брошурами, з листівками.

Максимальне інформування, яке можливе, та відповіді на питання людей -- це дійсно дає різницю.

За статистикою, 73% після впровадження цієї системи з тих, кого ми опитали, прийняли позитивне рішення. Раніше ця цифра навіть до 20% не доходила.

Ми інформуємо людину, вона бере брошуру і йде. А коли ти показуєш їй на планшеті, вона вже питає: "А куди дзвонити?", ставить питання, що робити, бере час на роздуми. Але вона вже чітко бачить і розуміє, куди можна їхати.

Друга причина -- це, на жаль, та, на яку ми не маємо відповіді.

"Я з'явилася на світ саме тут, і саме в цьому місці прагну провести свої останні дні. Це дім, який я створювала або створював протягом усього життя. Я не планую покидати це місце."

Це принципова позиція. І тут теж людей можна зрозуміти. Ставиш себе на їхнє місце.

Тут пройшло твоє дитинство.

Єдина панацея, єдине рішення -- це робота з психологами. Не часто нам вдається залучати психологів до всіх сімей.

Проте ми намагаємося зосередитися на першій родині з дітьми та забезпечити їм підтримку психолога.

Психологія — це не лише бесіда на кшталт: "Давайте поговоримо". У нашій прифронтовій спільноті час обмежений, тому ми не можемо дозволити собі просто спілкуватись. Це здебільшого фахівці, які вміють знаходити правильні підходи — ключі до душ людей.

Підходи правильні, розмови. І важливо тут, щоб люди самостійно прийняли це рішення.

Чому важливо, щоб особа самостійно ухвалила рішення щодо евакуації?

Ситуація стає вкрай складною, коли ти примушуєш когось до дії. Після того, як людина покине місце, будь-яка проблема, що виникне у неї в цьому процесі, буде асоціюватися з тобою. Вона відчуватиме, що ти несеш відповідальність, адже саме ти спонукала її до цього кроку.

Отже, надзвичайно важливо, щоб особа самостійно ухвалила це рішення. Вона повинна сама нести відповідальність за своє майбутнє. Проте ми повинні забезпечити їй всі необхідні можливості.

Дуже важливо, щоб люди брали активну участь у цьому процесі, а не залишалися бездіяльними. Я не маю на увазі це без поваги до всіх. Моя думка полягає в тому, що коли люди ухвалюють такі рішення, їм слід усвідомлювати: так, це буде важко, так, це абсолютно новий етап у житті, але вони не залишаться наодинці. І вони повинні проявляти активність.

-- Що відбувається з людьми після евакуації? Чи можуть вони адаптуватися, знайти роботу?

Вони не повинні проводити два роки, просто залишаючись в гуртожитку. Це особливо стосується людей, які знаходяться в працездатному віці.

У місті Харкові, місті-мільйоннику, є вакансії на ринку. Можливостей багато. Просто ними треба користуватися. І, слава Богу, люди багато ними користуються. Час на адаптацію -- місяць-два без проблем. Скільки треба -- беріть. Пів року взагалі дається на адаптацію.Підписуєшся на пів року. Безкоштовно. Живіть.Адаптуєтеся, шукаєте роботу. Працюйте, заробляйте.І багато людей вже знімають власне житло.

Їм надають різноманітні можливості. Люди починають осідати у громадах. Багато з них проживають у тимчасових житлових умовах, вже адаптувавшись до нового середовища. Громада активно взаємодіє з ними, оскільки це є важливим для її розвитку.

На цьому етапі життя не завершується. Я навіть не згадую про тих, хто не може працювати через свій вік. Вони також вирушають у подорож.

Наразі ми реалізуємо проект, пов'язаний з публічно-приватним партнерством, зокрема, це стосується приватних житлових будинків. Вони користуються значним попитом, оскільки багато людей переїжджають із сіл і прагнуть оселитися в сільських будівлях.

"Найкраще -- виїхати": як працює евакуація та чому важливо не чекати до останнього

Як сьогодні функціонує система розміщення евакуйованих осіб у територіальних громадах?

Сегментарно, в окремих регіонах. Наприклад, у Черкащині та Кіровоградщині проводяться індивідуальні зустрічі зі старостами. Старости активно залучають людей, укладають соціальні угоди та надають житло. Вони спілкуються, перевіряють адекватність потенційних мешканців і забезпечують їх необхідними умовами.

Люди вже розпочали своє життя. Ми або інша організація надаємо їм необхідні інструменти для ведення городництва, а також допомагаємо з будівництвом теплиць. Вони вже зайнялися обробкою землі та пристосувалися до нових умов. Так, це не їхній рідний дім, і територія інша, але як діяти в цій ситуації?

Коли активуються команди для проведення евакуації, чи є достатня кількість технічних засобів?

Це складне питання, але воно заслуговує уваги. У сфері евакуації ми в даний час намагаємося використовувати тільки броньовані транспортні засоби.

Це вже перетворюється на звичне явище. Броньовані машини постійно виходять з ладу, оскільки їхня вага та несумісність з використовуваними шасі створюють проблеми. Отже, їхня кількість повинна бути значною.

На даний момент у нас є 10 захищених автомобілів. Я сподіваюся, що за два місяці їх кількість подвоїться, і до нас приєднаються партнери.

Вона справді здатна рятувати життя. Особливо в контексті FPV – від "Ланцетів", звісно, немає жодної надії. Але щодо FPV та подібних осколкових ситуацій – це дійсно ефективно.

Які ще ресурси мають екіпажі, що відповідають за процес евакуації?

Ми називаємо це "пакетом підтримки", а англійською це звучить як Duty of Care. Насправді, це система захисту для волонтерів та гуманітарних працівників.

Це захисні жилети, шоломи, медичні набори, радіостанції, пристрої нічного бачення, засоби зв'язку, Starlink та інше. Наразі практично всі екіпажі, що перебувають у русі, мають необхідне забезпечення.

Але технології теж покращуються, засоби захисту також покращуються. Треба постійно їх оновлювати.

Наявність аналізаторів для дронів має велике значення. Ми підтримуємо використання РЕБ для волонтерських ініціатив.

На сьогоднішній день світова спільнота не визнає цю ситуацію, оскільки йдеться про міжнародне гуманітарне право. У мене, по суті, існує три аспекти: з одного боку — захист волонтерів, а з іншого — принципи міжнародного гуманітарного права.

Важка ситуація, важка адвокація у нас. Але броньовану техніку вже купуємо, аналізатори дронів уже купуємо.

Вважаю, що з РЕБами також не виникне жодних труднощів.

-- Десять броньованих машин -- це на всі області?

-- Ні-ні, це тільки по Харківщині. Але тут, розумієте, техніка постійно в ремонті.

З десяти екіпажів працює шість. І ми намагаємося рятувати персонал, тому техніки потрібно більше.

Не менш значущим є страхування для волонтерів і гуманітарних працівників.

Сума, яку ми дозволяємо виплачувати, -- 300 тисяч гривень на людину. Це, грубо кажучи, ніяк, але це і не нуль.

Намагаємося цього року підвищити суму. Зараз лежить пропозиція на пів мільйона, тобто до 500 тисяч гривень у разі смерті або першої групи інвалідності.

І хочемо запровадити медичне страхування для таких людей. Це важливо.

Чи співпрацюєте ви з командами поліції та радіоелектронної боротьби?

-- Ні, ми працюємо у співпраці з ними. В екіпажі поліції вони можуть використовувати зброю, ми не можемо її використовувати.

Отже, ми не співпрацюємо разом, як це зазвичай буває, в одних і тих же умовах. Проте, ми розробили багатошарову систему для евакуації.

Нацполіція використовує ті засоби, які може використовувати, і забирає людей прямо з гарячих точок, там, де ми вже не заїжджаємо.

"Білі Янголи" роблять неймовірну роботу, ризикують своїм життям. Бачите, втрачають людей.

Тому цей період -- чому я почав із того, що превентивність дуже важлива.

Оскільки потім доводиться відправляти молодих дівчат і хлопців у той район, коли росіяни вже наближаються до міста або проникають у цю територію, це стає надзвичайно складним завданням.

І коли у цій ситуації спостерігаються "Зоряні війни", де дронів значно більше, ніж птахів, безумовно, працювати в таких умовах стає вкрай складно.

Там уже не до розмов із людьми.

Люди можуть витрачати місяць або навіть два на ухвалення рішень, іноді навіть до двох тижнів. Але в такому випадку це вже може бути запізно.

Коли настає пізня година і людина усвідомлює, що все втрачено, що її дім зник, вона сидить у підвалі, очікуючи, поки її заберуть. Зв'язок відсутній, комунальні послуги не діють, а жодні служби не працюють.

Сподівання лише на наших захисників або на Національну поліцію, яка приїде туди, готова пожертвувати своїм життям заради порятунку. Не згадую вже про автомобілі та інші нюанси — усе це супроводжується величезними ризиками.

Цю особу вивозять лише зараз, хоча насправді її можна було евакуювати ще два тижні тому.

Чи вже розпочали свою діяльність громади, відповідальні за проведення евакуаційних заходів?

Громади розпочали свою діяльність ще з минулого понеділка. Навіть до офіційного ухвалення рішення ми вже брали участь у нараді. Під час зустрічі представники громад обмінювалися контактами та роз'яснювали процеси, а також сам алгоритм, затверджений цивільним захистом обласної військової адміністрації.

На сьогоднішній день існують специфічні принципи, які визначають, як це функціонує. Алгоритм має декілька рівнів, і чітко прописано, що повинна робити громада, які дії необхідно виконувати органам місцевого самоврядування, яка роль адміністрації в якості координатора, а також яка наша відповідальність як гуманітарних організацій.

Усі нині діють в єдиній системі, адже лише така організація допоможе зменшити втрати.

Ось кілька порад щодо процесу евакуації.

Яким чином можна звернутися за допомогою виїзду? Як уникнути ситуації, коли до вас звертаються лише як до таксі?

Увага всім! Маємо два способи зв'язку. Перший — це лінія 203, яка доступна цілодобово. Ви можете звертатися в будь-який час, коли вам зручно.

І органи місцевого самоврядування, адміністрації і так далі.Вони можуть дзвонити на лінію Нацполіції, на стандартні номери, консультуватися. Їх переведуть на нас.

Тобто ми це відпрацювали вже давно. Людина, якщо в неї все одно є будь-яке питання, має подзвонити або звернутися.

Їй потрібно отримати цю інформацію.

-- А як щодо людей, які використовують евакуаційні екіпажі як соціальне таксі?

Щодо соціального таксі, звісно, це викликає певне розчарування, коли деякі особи просто зловживають цією послугою. Наприклад, людина виходить з незначною сумочкою, а ми зауважуємо: "Зберіть, будь ласка, все необхідне". Вони відповідають: "Так, я планую лише одну поїздку". Але ж ми не маємо можливості повертати їх назад.

Я не знаю, яким чином вони назад добираються, але добираються. І це дуже сильно демотивує, бо зараз ми витрачаємо на це ресурси.

У нас є наявні ресурси, і ми їх використовуємо. Але найбільш суттєве — це те, що ми витрачаємо наш час.

Ми транспортуємо цю особу, яка незабаром повернеться, хоча могли б евакуювати іншу людину, яка справді цього потребує.

Вона сидить там із сім'єю. І ми до неї сьогодні не доїхали, але доїдемо завтра.А завтра може для тієї людини не настати. Бо війна є війна.

-- Чи є черга на евакуацію?

-- Черги немає. Є черга на поселення. Працюємо з Міністерством соціальної політики, з Міністерством розвитку громад та територій. Працюємо, і адміністрація допомагає теж дуже сильно.

Проте ключовими труднощами залишаються особи з психічними розладами. Для них завжди не вистачає місця.

Також люди, такі сім'ї, які не можна розділити. І люди з великими тваринами. Це приватний сектор.

В принципі, на все є рішення, але це час. Тому там черга є. Але вже ця черга для нас більш нормальна.

Отже, люди вже перебувають на більш захищеній території. Вони можуть або залишатися в транзитних центрах, або ми ненадовго розміщуємо їх в інших місцях.

Вони очікують на свою чергу для поселення. Але це все ж краще, ніж чекати на евакуацію. Тому найрозумніше — вирушити в дорогу. Ми знайдемо відповідні умови.

Якщо вам не буде подобатися один раз, два, хоч десять разів -- ми знайдемо умови на одинадцятий раз.

Вірте, подібні ситуації траплялися і раніше. Ми вміємо їх вирішувати. Усі ми – люди, і важливо, щоб кожен усвідомлював, що тягар відповідальності великий для всіх. Ми повинні залишатися людьми і проявляти людяність. Проте ми ніколи не відмовляємо тим, хто потребує допомоги.

Ми не кажемо: "Ну, у нас все, у нас руки опустилися, ми не знаємо, що з вами робити".

Таке ще не траплялося.

Останнє запитання. Спостерігається посилення атак на Харків, особливо в північних частинах міста. Чи вважаєте ви можливим, що Харків може зіткнутися з необхідністю евакуювати населення? Чи можуть певні райони міста бути оголошені небезпечними для проживання, зокрема для дітей або осіб з обмеженими можливостями?

Як зазначив Ігор Олександрович, Харків — це місто, яке надихає на життя і розвиток. Я повністю поділяю його думку. Це справді місце, де прагнеш рости і досягати нових вершин. Проте, ми також повинні пам’ятати про технології, які, на жаль, рухаються вперед зі швидкістю світла, і це також слід враховувати.

Я впевнений, що в Харкові можна знайти способи для нашої опозиції.

Запоріжжя вже активно бере участь у цій ситуації, а Херсон давно став її частиною. На високих щаблях триває щоденна та ефективна робота щодо протидії та пошуку рішень. Варіанти існують. Чи буде це нелегко? Безумовно, так. Це очевидно.

Але чи буде тут неможливо жити? Я думаю, ні. Люди приймають рішення самостійно.

Життя є найціннішим даром. Не хотілося б, щоб ми опинилися в ситуації, коли велике місто почне покидати людей. Маю сумніви, що таке коли-небудь трапиться.

Я впевнений у світлому майбутньому. Давайте спільно надіятись на найкраще.