491 день на фронті, самостійна ампутація кінцівок. Вперше в історії бійця ЗСУ евакуювали за допомогою дрону.

ЗСУ вперше здійснили евакуацію пораненого бійця з зони бойових дій за допомогою дронів. Він провів на передовій 491 день, отримав серйозні травми та втратив обидві ноги. Піхотинець 30-ї бригади Костянтин Власенко залишився один після загибелі товариша і продовжував тримати оборону на Куп'янському напрямку. Про це повідомляє телевізійна та онлайн-мережа "Настоящее время", створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії.

Здійснено декілька спроб вивести військовослужбовця Костянтина Власенка з небезпечної зони, проте російські війська перешкоджали цим місіям. У відповідь на це, бійці 92-ї бригади спільно з фахівцями Gurzuf Defence розробили новий повітряний план евакуації. Вони вдосконалили потужний гексакоптер і провели його первинні тестування.

Зв'язок із пораненим був відсутній, тому напередодні операції військові надіслали йому відеоінструкцію щодо закріплення на дроні. Гексакоптер повинен був перевезти його на відстань понад 15 кілометрів, поки в небі тривали бойові дії та радіоелектронне подавлення. Політ прикривали українські військові з кількох підрозділів, а для планування залучили артилерійські сили, засоби радіоелектронної боротьби та протиповітряну оборону. Оператору вдалося успішно евакуювати пораненого з позицій.

Костянтину Власенку нині 49 років. До початку масштабних бойових дій він заробляв на життя, працюючи водієм великогабаритного автомобіля БелАЗ у кар'єрі, а його домом був Кривий Ріг. Коли почали надходити повістки іншим працівникам його підприємства, він вирішив стати добровольцем і відправився на фронт.

Журналісти Reuters зустрілися з ним у лікарні Харкова, де він отримує медичну допомогу. Під час бойових дій він втратив обидві ноги і був змушений самостійно здійснити ампутацію, щоб зберегти своє життя.

"Я вже фактично поховав себе. Ви ж розумієте: 491 день майже в самотності."

Костянтин ділиться враженнями про те, як величезний гексакоптер, що мав його забрати, приземлився неподалік його позиції з гучним шумом. Цей звук, після півтора року важкого очікування, приніс йому велику радість.

"Ніби вертоліт сідав. Такий гул стоїть! Це залишиться зі мною до кінця життя - гул порятунку. Навіть смак такий... Це не пояснити, але він є, цей смак. Це просто неймовірно".

"Я не відчував страху під час польоту і не боявся падіння в ліс. Але якщо б мені довелося впасти у воду - це вже викликало б у мене побоювання. Я не маю навичок плавання," - зізнається військовий.

Гвинти вщухли, і мої товариші зібралися, почали витягувати. Я вигукнув: "Я впораюся сам!" І самостійно вибрався, повзучи на карачках. Вони послідували за мною.

Костянтин переміщується по лікарні на інвалідному візку, оскільки йому бракує стоп і частини гомілок.

Після загибелі його побратима інші військові намагалися дістатися до Костянтина, але загинули внаслідок російських ударів. "[Були бійці], які йшли до мене... І не дійшли, - Костянтин замовкає, збираючись із силами, щоб продовжити. - Вони герої".

"Я вже не хотів, щоб хтось ішов, - каже він. - Я знав, що хід війни буде переломним - у той бік чи в той бік. Але аби тільки не йшли на заміну, щоб не гинули. Але загинули ще двоє людей, які йшли забирати тіла моїх побратимів, які вже були "двохсотими"... Ось тоді я вже зрозумів, що для мене це точно буде переломний [момент]. Що сюди вже ніхто не дійде".

Воду, їжу й теплі речі йому вдавалося отримувати за допомогою скидів із дронів. "Хлопці мене балували", - усміхається Костянтин під час інтерв'ю журналісту Юрію Бутусову.

Він поділився, що його товариші надсилали йому шоколадки, чай та сигарети. Коли він отримав посилку від дружини, її перепакували і відправили дроном. Серед вмісту була книга Стівена Кінга "Чужинець", яку він почав читати на своїй позиції. Щогодини військовий виходив на зв'язок зі своїми побратимами, ділячись тим, що відбувається навколо, продовжуючи виконувати свої обов'язки.

На місце подій також прибували російські безпілотники, які продовжували атакувати останнього українського військового, що залишився в цій зоні.

"Я підняв погляд і побачив ворожу 'пташку'. Вона скинула бомбу, і я відчув удар у ногу та шию. Все навколо стало білим... Включився інстинкт самозбереження — я швидко повернувся назад у укриття. У шию потрапило наскрізь, а в нозі залишилося," — ділиться військовий.

На той час Власенко втратив ліву ногу через поранення та початок гангрени — тканини його стопи загнили, і вона відпала. Другу ногу він відрізав собі самостійно, як повідомив агентству Reuters.

"Треба було ампутувати, бо вона тягнула за собою, і кістка дедалі більше вилазила. Ця нога вже заважала. Врятувати її було неможливо, і я вирішив її відрізати. Відрізав, наклав турнікет, одразу бандаж. Турнікет трохи послабив, бо кровотеча зупинилася, - і так у мене вже не стало двох ніг. І я залишився на позиції без ніг".

"Не можу зрозуміти, чому у мене не виникло зараження крові, і лікарі також не мають відповіді. Я отримував бетадин та протизапальні засоби, а згодом просто просив знеболювальні," - поділився своїми переживаннями Власенко з Юрієм Бутусовим.

Йому довелося очікувати на допомогу в невеличкому укритті, яке залишилось на місці цілковито зруйнованої споруди.

"Ворог думав, що вже й мене знищив, усе вже було розбите. Місця було впритул: я лежав - метр шістдесят, може, завдовжки й сантиметрів вісімдесят завширшки. І так я прожив там до 4 жовтня, коли мене евакуювали".