Знищення російських дата-центрів виявляється вразливим місцем для економіки: чи зможуть бункери, Сибір і Трамп змінити ситуацію?

"Маски-шоу" СБУ, що відбувалися у 2015-2016 роках, стали для українського бізнесу своєрідним практичним курсом з підвищення стійкості IT-інфраструктури. Багато компаній уже тоді перенесли свої сервери за кордон або створили їх резервні копії за межами України. Як результат, нинішні атаки на українські дата-центри не завдають серйозної шкоди бізнесу: у випадку пошкодження обладнання, резервні копії швидко відновлюються на таких платформах, як Amazon Web Services, Microsoft Azure, Google Cloud, Tet, Atman, Hetzner Online, OVHcloud, Digital Ocean та інших.

Більшість російських компаній не мають запасних варіантів у цій ситуації, оскільки законодавство РФ вимагає суворої локалізації персональних даних. Отже, удари Збройних Сил України по російським центрам обробки даних не лише сприяють відновленню демократії в США, але й можуть викликати серйозні проблеми для економіки Росії. Наприклад, авіакомпанії можуть втратити доступ до систем бронювання і реєстрації пасажирів, інтернет-магазини ризикують залишитися без замовлень і каталогів, банки можуть не мати доступу до певних сервісів дистанційного обслуговування, а логістичні компанії - до систем обробки відправлень.

Після атаки на дата-центри "Яндексу" спостерігалися перебої не лише в 80 внутрішніх сервісах компанії, таких як "Яндекс Pay" і "Яндекс Go", але й у сторонніх клієнтів, які використовують їхню хмарну інфраструктуру, зокрема у платформі для пошуку нерухомості ЦІАН. В даний час триває уточнення наслідків атаки на дата-центри Сбєрбанку. Деякі користувачі повідомляють про проблеми з функціонуванням банківських сервісів та активів, що належать до екосистеми компанії, включаючи службу доставки "Самокат" і нейромережу GigaChat.

Російські фахівці в галузі телекомунікацій почали бити на сполох, вказуючи на цю вразливу точку режиму. Які рішення вони пропонують для усунення цієї проблеми та чому самі не впевнені в результативності своїх "заходів"? Про це розбиралися експерти Mind у співпраці з українськими аналітиками.

Яким чином виглядає російський ринок центрів обробки даних: нестача потужностей навіть до початку атак.

У росії діє близько 250 об'єктів різного типу: від невеликих власних ЦОД компаній до комерційних дата-центрів і центрів для майнінгу криптовалют.

Згідно з інформацією від CNews Analytics, у 2025 році на ринку комерції налічувалося 40 основних учасників. Перші десять компаній володіють майже 83% від загальної кількості серверних стійок.

"Яндексу" в цьому рейтингу немає, оскільки він тримає інфраструктуру і для своїх сервісів, тобто не є традиційним комерційним ЦОДом. Водночас його роль у системі досить значна. За оцінкою російських експертів, на "Яндекс" припадало близько 20% даних, що обробляються в країні.

"Яндексу" в цьому рейтингу немає, оскільки він тримає інфраструктуру і для своїх сервісів, тобто не є традиційним комерційним ЦОДом. Водночас його роль у системі досить значна. За оцінкою російських експертів, на "Яндекс" припадало близько 20% даних, що обробляються в країні.

Перед початком атак компанія володіла п'ятьма дата-центрами на території Росії:

* ЦОД у Калузі (під ударом): це найсучасніший і найбільший дата-центр компанії, спроектований для розміщення більше 3800 серверних стійок з загальною потужністю 63 МВт.

* ЦОД Владимир (атакований): великий регіональний об'єкт (розрахований на 2880 стійок, потужність 40-50 МВт).

Центр обробки даних у Сасово (підданий атаці): це один з основних об'єктів, на якому знаходилися суперкомп'ютери компанії. Хоча точна кількість стійок не розголошується, відомо, що загальна потужність становить приблизно 12 МВт.

* Дата-центри в Митищах та Івантєєвці: ці заклади є більш ранніми та значно менш потужними, з приблизною потужністю 4 МВт кожен (інформація про кількість стійок не розголошується).

Дата-центри Сбєрбанку не представлені в рейтингу, оскільки вони забезпечують лише внутрішні та державні потреби. У банку є принаймні чотири основні центри обробки даних:

МегаЦОД-1 "Южний порт" у Москві був запущений в експлуатацію в 2011-2012 роках. За різними даними, він може вміщувати приблизно від 1700 до 2000 серверних стійок, а його потужність становить близько 20 МВт.

МегаЦОД-2, що розташований у "Сколково", був запущений у 2017 році. Цей центр обробки даних здатен вмістити близько 2000 стійок і має потужність приблизно 29-32 МВт. Його основним призначенням є резервування критичних інформаційних технологій "Южного порту".

* МегаЦОД-3 "Южний порт": новий центр даних, розташований у тому ж районі Москви. Проект планує поетапну реалізацію з максимальною потужністю до 82 МВт, інформація про кількість серверних стійок не розголошується.

Центр обробки даних у Балакові, розташований у Саратовській області, піддався атаці. Проект реалізується поетапно, з планами завершення до 2030 року, хоча перша черга вже функціонує. На запущених потужностях активно розвивається власна інформаційна інфраструктура, що включає обробку даних і цифрові сервіси, а також реалізується державна платформа "ГосТех". Крім того, тут впроваджуються елементи суверенної хмарної інфраструктури, відомої як Чебурнет, та проводяться суперкомп'ютерні обчислення для найпотужнішого суперкомп'ютера в РФ. Загальна вартість проекту становить 122,2 мільярда рублів, що перевищує 1 мільярд доларів.

Характерною рисою ринку є його географічна зосередженість. Наприкінці 2024 року близько 75,6% потужностей комерційних дата-центрів були зосереджені в Москві та Московській області, тоді як на Санкт-Петербург та Ленінградську область припадало ще приблизно 10%. Така висока концентрація свідчить про те, що значна частина інфраструктури залежить від доступності електричної енергії та земельних ділянок у столиці та її околицях.

Цікаво відзначити, що ще до початку атак на ринку вже спостерігався дефіцит вільних стійкомісць. У 2025 році 30 найбільших комерційних операторів представили 5335 нових стійок, що втричі менше порівняно з 2024 роком. Проблема вийшла за межі затримок у будівництві. За інформацією на червень 2026 року, з 128 заявлених в Росії проектів з будівництва дата-центрів 38 було зупинено або заморожено.

Серед основних факторів можна виділити високу ціну на кредити та недостатню кількість доступних енергетичних ресурсів. Крім того, постачання обладнання також є суттєвим обмеженням: після виходу західних виробників російські компанії почали співпрацювати з китайськими та іншими азійськими постачальниками. Однак зміна постачальників не усунула ризики затримок у доставці та зростання вартості техніки.

Тепер до вже існуючих проблем додалися наслідки нападів на центри обробки даних. Компанії не розголошують інформацію про масштаби знищеної інфраструктури. У випадку з "Яндексом" мова може йти про щонайменше 5000 серверних стійок.

Усі ці фактори можуть значно посилити дефіцит. По-перше, якщо частину обладнання не вдасться відновити, його доведеться замінювати, а обчислювальні ресурси - переносити на інші майданчики. По-друге, перебої можуть спонукати більше компаній створювати резервні копії даних і дублювати критичні системи на незалежних майданчиках. Це потребуватиме додаткових стійкомісць і енергопотужностей. Хоча масштаб такого попиту поки що складно оцінити.

"Росія не планувала збройний конфлікт на своїй території. Саме тому дата-центри та ІТ-інфраструктура були створені в першу чергу для задоволення внутрішніх потреб, без урахування необхідності повноцінного резервування в сусідніх державах", - зазначає телекомунікаційний експерт Олександр Глущенко.

Таким чином, ринок дата-центрів у Росії зазнає подвійного впливу: з одного боку, зростання потреби в обчислювальних потужностях викликане розвитком хмарних технологій та штучного інтелекту, з іншого боку, розширення інфраструктури ускладнюється через високі витрати на фінансування, енергетичні обмеження та проблеми з постачанням техніки.

"Бум попиту на сервіси ШІ призвів до здорожчення й дефіциту обладнання. Виробництво серверних потужностей, обладнання для ДЦ - багатомільярдний бізнес із невеликою кількістю вендорів, які не готові максимально швидко вгамовувати попит й отримують надвеликі прибутки, виробляючи аналогічну кількість одиниць обладнання. Ця галузь законтрактована на роки, і міжнародні компанії, які платять, мають контракти й зобов'язання - вибирають левову частку процесорів, відеокарт, жорстких дисків, серверів, комутаторів, кабелю", - розповідає Олександр Глущенко.

Та уточнює, що вторинного ринку майже не існує. "Точніше він може частково закрити локальні потреби, але не здатний швидко забезпечити обладнанням великий дата-центр. Потрібні сотні або тисячі сумісних серверів і накопичувачів із прогнозованим залишковим ресурсом, технічною підтримкою та можливістю постачання запчастин. Крім того, для сучасних навантажень, особливо пов'язаних із ШІ, обладнання попередніх поколінь часто програє за продуктивністю та енергоефективністю. Тому "зібрати все необхідне на вторинному ринку" можна хіба що для окремих систем, але не для оперативного відновлення великої хмарної платформи".

Крім того, за інформацією фахівця, впроваджуються санкційні обмеження. Протягом останніх кількох років Росія намагається їх обійти, використовуючи схеми паралельного імпорту, але це суттєво збільшує вартість обладнання.

"Тому у випадку серйозного пошкодження дата-центру гроші самі по собі проблему не розв'язують. Навіть за наявності фінансування неможливо миттєво купити тисячі серверів, відновити наявний або побудувати для них готовий майданчик, забезпечити електроживлення, охолодження та канали зв'язку, а потім безперервно перенести туди дані й сервіси. Відновлення такого об'єкта - не звичайна закупівля техніки, а складний інфраструктурний проєкт, який в умовах глобального дефіциту та санкцій може тривати місяцями або роками", - пояснює Олександр Глущенко.

Отже, якщо атаки продовжать призводити до збою в роботі все більшої кількості дата-центрів, це може перетворитися на проблему не лише економічного характеру, а й фізичного: підприємствам стане важко знайти вільні площі для перенесення своїх серверів. Навіть у випадку, коли умовно буде втрачено 20% комерційних потужностей, це суттєво навантажить не лише ринок ЦОДів, а й вплине на бізнес-активність та податкові надходження.

Як кремль загнав себе в таку пастку?

Основна проблема російської політики цифрового суверенітету полягає в тому, що Кремль протягом багатьох років створював інтернет, який можна було б контролювати, цензурувати та за необхідності відокремлювати від глобального простору. Однак вимоги щодо локалізації даних і обов'язкове обладнання для перехоплення трафіку створюють перепони для бізнесу, що має намір зберігати дані за межами країни.

Цифровий суверенітет — досить захоплююча концепція. Особливо в умовах, коли прагнеш мати контроль над кожним байтом, а потім стикаєшся з проблемою несправностей серверів. Кремль вже багато років працює над створенням контрольованого інтернет-простору: закриває доступ до закордонних платформ, обмежує використання VPN, централізує управління трафіком і просуває своїми сервісами. На пропаганду також не економлять: у бюджеті Росії на 2026 рік заплановано видатки на державні телеканали в розмірі 106,4 млрд рублів (приблизно $1,3 млрд), що на 54% більше, ніж було заплановано раніше, - зазначає Анатолій Фроленков, експерт з обміну інтернет-трафіком 1-IX, консультант у галузях телекомунікацій, інформаційних технологій та медіа.

Ця політика не виникла за один рік. Від системи перехоплення комунікацій СОРМ до законодавства про "суверенний інтернет" та посилення норм щодо зберігання особистих даних, Кремль систематично розширював технічні й правові можливості для контролю за доступом громадян до інформації та їхньою поведінкою.

Одним із перших інструментів контролю стала система СОРМ - комплекс технічних засобів, призначений для здійснення оперативно-розшукових дій. Її реалізацію розпочали в середині 1990-х років з метою перехоплення телефонних розмов. У 1995 році ФСБ зайняла ключову позицію у впровадженні цієї системи. А в 1998 році СОРМ було розширено на інтернет-провайдерів, яким настановили зобов'язання встановлювати обладнання, що дозволяло силовим структурам здійснювати перехоплення трафіку. Витрати на реалізацію даних вимог покладалися на самих операторів: приватні компанії за власний рахунок створювали інфраструктуру, що забезпечувала державі доступ до комунікацій своїх клієнтів.

Але це був лише початок. У 2006 року рф ухвалила федеральний закон №152-ФЗ "Про персональні дані". Спочатку він здавався майже невинним: регулював порядок збирання й обробки персональних даних.

Згодом, у 2014 році, був ухвалений закон №242-ФЗ, який посилив контроль: він зобов'язав операторів зв'язку вести записи, систематизувати, накопичувати, зберігати та оновлювати дані про громадян Росії, використовуючи бази даних, розташовані на території країни. Того ж року влада також розширила вимоги системи СОРМ на соціальні мережі, чати та форуми, прийнявши так званий "Закон про блогерів" (№97-ФЗ).

У 2016 році Російська Федерація прийняла закон, відомий як закон Ярової. Цей нормативний акт, який офіційно позиціонується як антитерористичні заходи, зобов'язав операторів зв'язку зберігати записи телефонних розмов, текстових повідомлень та дані про користувацький трафік. Важливо відзначити, що вимоги закону стосувалися не лише особистої інформації, але й змісту комунікацій та супутньої інформації.

З 2019 року розпочалася нова етап у розвитку "суверенного інтернету". Саме тоді Володимир Путін відкрито висловив підтримку ідеї централізованого контролю над інтернет-трафіком, підписавши законодавчий акт №90-ФЗ. Цей закон передбачає установку спеціального обладнання на мережах операторів для фільтрації та маршрутизації трафіку, а також створення інфраструктури, що дозволить Росії підтримувати функціонування Рунету у разі відключення від світової мережі. Роскомнагляд з того часу отримав технічні можливості для централізованого управління трафіком та блокування доступу до певних ресурсів. За попередніми оцінками, реалізація цього проекту вимагала б близько 30 мільярдів рублів (приблизно 464 мільйонів доларів).

Кришкою "труни" став закон №23-ФЗ від 2025 року. Він посилив вимоги до локалізації даних: бізнеси, що збирають персональні дані громадян рф, повинні зберігати їх на серверах, розташованих у рф. Це стосується не лише операторів, а й банків, авіакомпаній, інтернет-магазинів, готелів та інших бізнесів, які працюють із даними клієнтів. Мінцифри рф окремо роз'яснило, що вимога поширюється також на зберігання копій даних.

У законодавстві існують певні виключення, які стосуються лише сфери міжнародних угод, судочинства, надання державних послуг та медіа. Що стосується транскордонної передачі даних, то вона підлягає окремому регулюванню і не передбачає автоматичного дозволу на зберігання резервних копій на серверах за межами країни.

"Основними союзниками України в боротьбі з російською агресією стали законодавчі ініціативи рф, монополізація різних галузей, централізація інфраструктури та всебічна цифровізація. Намагання створити так званий Чебурнет і забезпечити цифровий суверенітет призвело до формування системи, що сильно залежить від кількох великих центрів обробки даних. Відтак, виведення з ладу навіть декількох ЦОДів викликає деградацію або тимчасову недоступність багатьох сервісів, сповільнюючи економічні процеси. Хоча формально доступ до інтернету залишається, вже знайомі цифрові інструменти, які необхідні бізнесу та споживачам, перестають функціонувати," - зазначає Олександр Глущенко.

Анатолій Фроленков зазначає: "Таким чином, бізнес у Росії стає все більш залежним від держави, а вибір інфраструктури та резервних платформ стає обмеженим. У здоровому бізнес-середовищі резервування є планом Б, В і, бажано, Г. Проте в російській концепції цифрового суверенітету план Б, здається, потребує схвалення Роскомнагляду. В результаті Кремль досягає своїх цілей: посилення контролю. Але варто пам’ятати, що контроль і стійкість - це, виявляється, зовсім різні речі".

Понад два десятки сервісів: перші втрати від ударів по ЦОДах

Після українських атак зупинилися або зазнали пошкоджень три дата-центри "Яндексу". Наслідки виявилися ширшими, ніж перебої у власних сервісах компанії. Проблеми виникли у сторонніх бізнесів, які використовували її хмарну інфраструктуру. За повідомленнями російських медіа, йдеться щонайменше про два десятки компаній і сервісів.

Розмір проблеми можна зрозуміти з того, що хмарна платформа Yandex Cloud надає послуги десяткам тисяч замовників. В компанії зазначили, що конфігурація збережених ресурсів є нестабільною, тому клієнтам радять активувати резервні плани для відновлення.

"Важливо розуміти: ми воюємо з дуже сильним і багатим ворогом. У росіян є серйозні IT-компанії, власні хмарні платформи та сервіси, які свого часу цілком конкурували зі світовими технологічними гігантами. Той самий "Яндекс" - не просто пошуковик, а ціла екосистема з величезною інфраструктурою. Але що більший масштаб, то більше бізнесів може залежати від одних і тих самих дата-центрів. І коли така інфраструктура стає вразливою, проблеми мають не лише її власники, а й тисячі клієнтів", - розповідає Фроленков.

Ось кілька ілюстрацій того, як труднощі з інфраструктурою одного з постачальників вплинули на різні галузі економіки:

* Роздрібна торгівля. Користувачі скаржилися на труднощі з доступом до веб-сайтів та мобільних додатків мереж "Магніт", "Лєнта" і "М.Відео".

Сфера ресторанного бізнесу. "Додо Піца" оголосила про тимчасову недоступність свого веб-сайту та мобільного додатку.

* Інтернет-продажі одягу. Lamoda сповістила своїх клієнтів про тимчасову неможливість виконання замовлень.

* Фітнес-центри. У мережі DDX Fitness спостерігалися збої в функціонуванні додатку, веб-сайту та служби підтримки.

Бухгалтерські послуги та електронний обіг документів. Збої вплинули на систему "1С" та платформи компанії "Астрал", що застосовуються для електронної звітності та обробки документів.

* Нерухомість. Веб-ресурси девелоперських компаній "А101", "Гранель" та "Брусніка" перестали бути доступними відразу після першого удару.

Цей список не свідчить про те, що всі компанії припинили свою діяльність. Він ілюструє, як різні бізнеси залежать від спільної хмарної інфраструктури. На перший погляд, це може виглядати як проблема з одним сайтом чи додатком, але насправді за цим можуть ховатися такі наслідки, як відсутність доступу до даних, втрата важливих записів, призупинення обробки замовлень або ж необхідність виконувати вручну ті процеси, які раніше були автоматизовані.

Особливо цікавим є випадок з конструктором чат-ботів Salebot, який активно використовують російські компанії для управління продажами та комунікації з клієнтами. Процес відновлення бази даних бота зайняв більше доби. Проте, відновлена версія даних виявилася застарілою: клієнти втратили тиждень фінансових транзакцій, змін у даних та заявок. Це ілюструє, що резервне копіювання не завжди забезпечує легке відновлення бізнес-процесів.

Анатолій Фроленков з іронічним підтекстом говорить про віру в магічну силу резервних копій: "Багато людей все ще вважають, що наявність бекапу означає, що все під контролем. Але це не так, друзі. Резервна копія — це не відновлена система, так само як абонемент у спортзал не гарантує фізичну підготовленість. Важливо мати не лише копію даних, а й платформу для їх відновлення, а також належні канали зв'язку, ресурси, доступи та команду, яка знає, як діяти. І це потрібно перевіряти заздалегідь, а не під час кризи, коли директор дзвонить кожні п’ять хвилин, запитуючи, чому сайт не працює. Якщо після відновлення виявляється, що замовлення за останній тиждень зникли, то формально резервна копія в компанії була. Проте бізнес-процес з цим не зовсім узгоджується."

Збиток "Яндексу" оцінено в 15 млрд руб ($179 млн). Суму втрат стороннього бізнесу поки що не пораховано.

Наступною мішенню став дата-центр Сбербанку, розташований у Балакові. Невдовзі після проведення атаки, перший заступник голови правління банку Олександр Ведяхін запевнив клієнтів у тому, що всі системи та сервіси Сбербанку функціонують без збоїв.

Проте незабаром клієнти почали скаржитися на труднощі з доступом до веб-сайту та мобільного додатку банку, а також на проблеми з виконанням фінансових операцій. Аналогічні труднощі відзначали користувачі сервісу доставки "Самокат" та нейромережі GigaChat, яка є частиною екосистеми "Сбєра".

Російські медіа повідомляли про одночасний сплеск скарг на роботу інших сервісів: Mail.ru, "Облака Mail.ru", VK, OZON, "Точка Банк", хостинг-провайдера "Рег.ру", цифрової системи для бізнесу "Контур" - ці активи не належать Сбєрбанку.

Цікаво, що незадовго до атаки підрядник будівництва дата-центру "Сбєра" почав терміново закуповувати засоби ППО.

Яким чином у Росії планують запобігти ймовірному колапсу?

Зараз на ринку обговорюють кілька варіантів розв'язання проблеми. Серед них - дозволити бізнесу виносити сервери за кордон, будувати підземні дата-центри та переносити обчислювальні потужності до Сибіру, подалі від українських безпілотників. Проте кожен із цих варіантів має суттєві обмеження - від суперечностей із державною політикою до нестачі майданчиків та високої вартості реалізації.

Варіант перший: надати бізнесу можливість зберігати дані поза межами Росії — але тоді, яким чином Кремль здійснюватиме контроль? Найзручнішим варіантом для підприємств у демократичному середовищі було б дозволити компаніям вільно створювати резервні копії та дублювати критично важливу інфраструктуру в інших країнах. Деякі російські фахівці все ще не можуть усвідомити, що в Росії існує диктатура, і сподіваються на те, що кордони відкриються.

Однак в Росії така стратегія суперечить основним принципам політики цифрового суверенітету. Масове переміщення даних за межі країни може підірвати "механізм контролю". Тож незабаром росіяни знову зіштовхнуться з питанням: що для Путіна є пріоритетом - збереження інструментів тиску та розповсюдження пропаганди, чи ж захист інтересів бізнесу.

Однак навіть якщо Москва зменшить вимоги до локалізації, це не означатиме, що бізнес зможе просто перенести свої сервери за межі країни. Санкції суттєво обмежують такі можливості на західних ринках. Таким чином, єдиними можливими варіантами залишаються "дружні" держави: Білорусь (серед задумів - проект дата-центру "Москва - Мінськ"), Казахстан (де планується створення "Долини ЦОДів" в Екібастузі з потужністю 300 МВт і можливістю подальшого розширення до 1 ГВт), а також у розмовах згадуються Вірменія та Киргизстан.

Але експерти - українські та російські - попереджають про обмежену доступність вільних площ у цих країнах. До того ж розміщення інфраструктури за кордоном потребує не лише серверних стійок, а й достатніх енергетичних потужностей, надійних каналів зв'язку та відповідної інженерної інфраструктури. Для великих хмарних платформ і компаній із високими вимогами до обробки даних швидко знайти майданчик, здатний прийняти значний обсяг обладнання, дуже непросто.

"З теоретичної точки зору, розміщення інфраструктури в Казахстані, Білорусі, Китаї або Індії є можливим. Проте кожен з цих варіантів має свої певні обмеження. Казахстан виглядає як перспективний напрямок, але відстані залишаються суттєвими. Китай, зі свого боку, має унікальну інтернет-екосистему та специфічні регуляторні вимоги, тоді як Білорусь навряд чи зможе стати справжнім незалежним резервним майданчиком. Індія ж представляє зовсім іншу географічну ситуацію та логістичні маршрути," - зазначає Анатолій Фроленков.

Олександр Глущенко зазначає, що країни, які межують з росією, навіть ті, кого москва вважає своїми союзниками, не інвестували в розвиток дата-центрів, орієнтуючись на потреби російського бізнесу, оскільки не було ані запиту, ані економічного обґрунтування для цього.

"Необхідних резервних потужностей поблизу російських кордонів просто не існує. Звісно, окремі майданчики можуть прийняти резервні копії даних, однак повноцінно продублювати всі сервіси "Яндексу" чи "ВКонтакте" у Вірменії або Казахстані неможливо: у цих країнах немає дата-центрів відповідного масштабу та достатньої кількості вільних потужностей. Можна скільки завгодно розраховувати, що новий попит породить нову пропозицію, але будівництво ЦОДу - складний, дорогий і тривалий процес. А в умовах глобального дефіциту обладнання створення такої інфраструктури потребуватиме років", - підсумовує Глущенко.

Варіант другий та третій: сховати сервери під землю або вивезти до Сибіру. Самі ж російські експерти пояснюють, що обидва рішення мають технічні й економічні обмеження. Підземний дата-центр - не просто серверна кімната в бункері. ЦОДи споживають величезні обсяги електроенергії, вона перетворюється на тепло, яке потрібно безперервно відводити. Для цього необхідні потужні системи охолодження, вентиляції та енергопостачання. До того ж колишні бомбосховища (а саме їх пропонують "окупувати") не пристосовані для роботи сучасних дата-центрів: вони можуть не витримувати навантаження від важкого обладнання, не мати достатнього простору для кабельних систем й охолодження та потребувати захисту від вологи й підтоплення. А будівництво спеціалізованого підземного комплексу з нуля коштуватиме значно дорожче й триватиме довше, ніж спорудження наземного об'єкта.

Експерти вважають, що навіть перенесення до Сибіру не забезпечує надійного захисту. Хоча віддалені райони можуть тимчасово знизити ризик атак, а холодний клімат допоможе у охолодженні техніки, для переміщення великих обчислювальних потужностей необхідні нові джерела енергії, стабільні магістральні канали зв'язку та кваліфіковані фахівці для обслуговування інфраструктури. В деяких регіонах Сибіру вже існують проблеми з доступом до електроенергії, а розбудова енергетичних мереж і генераційних потужностей займає багато років та потребує значних інвестицій.

Є і технологічне обмеження: основні користувачі, компанії та вузли зв'язку зосереджені в європейській частині рф. Що далі розташований дата-центр, то більшими можуть бути затримки передавання даних. Для деяких сервісів (банківських операцій тощо) - це критично. А коли пошкоджено магістральні канали зв'язку або інфраструктуру в москві, віддалений дата-центр не обов'язково зможе повноцінно замінити основний.

Обидва варіанти також упираються в дефіцит фінансування та обладнання. Через санкції постачання серверів, систем зберігання даних, джерел безперебійного живлення й охолодження ускладнене та дорожче. Висока вартість кредитування додатково стримує будівництво, а перенесення вже працюючого ЦОДу потребує альтернативного майданчика, на який можна поступово перевести навантаження без тривалої зупинки сервісів.

Пропозиція перенести сервери до Сибіру виглядає привабливо, якщо розглядати це лише з географічної точки зору: далі від кордону – здавалося б, більш безпечно, а холодніша погода може знизити витрати на охолодження. Це звучить добре, але існує важливий момент. Дата-центр – це не просто мішок картоплі, який можна легко перемістити в сусідній гараж. Необхідні електричні ресурси, магістральні канали, резервні системи, інженерна інфраструктура та кваліфіковані спеціалісти. І все це потрібно мати не на папері до 2035 року, а вже сьогодні, - зауважує Фроленков.

Та додає: другий момент - затримки. В Україні між ключовими містами - Києвом, Харковом, Одесою та Львовом - за належної маршрутизації можна мати затримки до 10 мс. До великого європейського хабу, наприклад Варшави, - близько 15-20 мс, до Франкфурта чи Амстердама - 20-25 мс. Це приклади, а не гарантовані показники: усе залежить від маршруту й оператора.

"Тепер спробуйте створити таку ж зв'язність на російських просторах, коли сервери переміщуються за Урал. Холод тут є, але ситуація з магістралями, резервуванням та доступністю для користувачів значно ускладнюється. Безкоштовні мілісекунди географічно не розподіляються. Можна звести надійний дата-центр у Сибіру, проте, якщо дані добираються до нього повільно і дорого, це не буде перемогою, а лише компромісом. У телекомунікаціях важливо не тільки місцезнаходження сервера, але й швидкість, стабільність і незалежність трафіку, що до нього надходить", - зазначає Анатолій Фроленков.

Олександр Глущенко зазначає: "Чим далі від Уралу, тим важче стає ситуація з комунікаційними каналами. Низька щільність і чисельність населення призводять до зниження попиту на телекомунікаційні послуги. Крім того, складні природні умови, такі як вічна мерзлота, не спонукали ані бізнес, ані державу до створення магістральних мереж з високою пропускною здатністю, що було б необхідно для розвитку потужних дата-центрів".

На думку фахівця, "Ростелеком" і "Транстелеком" не мають достатніх резервів для цього. "В цілому, ситуація з доступом до телекомунікаційної інфраструктури за Уралом помітно гірша, ніж у європейській частині Росії. У багатьох регіонах Сибіру та Далекого Сходу супутникові канали використовуються не лише як резервні, а іноді навіть як основні засоби зв'язку для бізнесу та державних установ", - зазначає Глущенко.

Варіант чотири: телефонний дзвінок "товаришу". У цій ситуації Путін може обрати найпростішу "альтернативу" - Дональда Трампа, котрий вже не раз надавав підтримку "другові Владіміру".

Після нападів на дата-центри "Яндексу" виникла цікава обставина: було зафіксовано зниження активності ботів, що підтримують MAGA. Цей факт може натякати на можливу участь Кремля у втручанні в американські вибори. Якщо вважати, що Москва має вплив на певні сегменти американської політики, безпека російських серверів може стати предметом торгів або "компенсації за послуги".

А "аргументи" у Білого дому знайдуться. Наприклад, можна пояснити, що українські удари по російських дата-центрах загрожують американським фермерам: раптом через перебої в роботі хмарних сервісів зламаються алгоритми, які допомагають прогнозувати врожайність, а це вдарить по постачанню продовольства та цінах у США. Або ж постраждають американські домогосподарки, які не зможуть вчасно отримати замовлення з інтернет-магазинів, - адже хто знає, чи не обслуговує їхній улюблений сервіс частина російської цифрової інфраструктури?

Зрештою, якщо довести цей ланцюг міркувань до абсурду, можна дійти висновку, що українські безпілотники, які атакують російські сервери, загрожують не лише економіці рф, а й американському споживачеві. Залишиться тільки пояснити, чому захист російських дата-центрів має бути важливішим за право України завдавати ударів по інфраструктурі держави-агресора.

Отже, не виключено, що колись Київ отримає від Вашингтона новий заклик утриматися від ударів по російських об'єктах. Як свідчить досвід політичної риторики, для будь-якого рішення можна знайти переконливі аргументи. Це стосується навіть оборони серверів країни-агресора.

Чому кожен наступний удар по ЦОДах рф може бути болючішим за попередній?

Окремі збої в функціонуванні сервісів є лише поверхневим проявом атак на інфраструктуру. Набагато серйознішими можуть бути інші наслідки.

"Для України важливий не лише миттєвий ефект від кожного окремого удару, але й його накопичувальне значення. Кожен знищений дата-центр змушує російські компанії змінювати розподіл навантаження, активувати резерви та інвестувати кошти не в розвиток, а в відновлення існуючої інфраструктури. При цьому навантаження на залишені в роботі об'єкти зростає, їхній запас міцності зменшується, а вартість кожного наступного збою зростає," - коментує ситуацію Олександр Глущенко.

Вона додає, що мова йде не про одноразове блокування певних веб-сайтів чи додатків, а про поступове ослаблення цифрового фундаменту російської економіки. Хоч окремий сервер і можна відремонтувати або замінити, відновити всю екосистему — включаючи обладнання, енергетичні системи, комунікаційні канали, програмне забезпечення та діяльність кваліфікованих спеціалістів — набагато складніше.

У цій ситуації є певна доза іронії. Протягом багатьох років Росія обмежувала бізнес у можливостях самостійно створювати резервну інфраструктуру, посилаючись на питання безпеки та суверенітету. Тепер же підприємствам доводиться шукати способи захисту від наслідків такої ж моделі. Сфера телекомунікацій та дата-центри не цікавляться політичними лозунгами. Їм важливі електрика, зв'язок, обладнання та резерви. І їхня надійність не зростає від того, що їх називають стратегічними чи суверенними, - зазначає Анатолій Фроленков.

Він робить висновок: можна прийняти закон, що зобов’язує зберігати всі дані на території країни. Можна створити власну хмарну інфраструктуру та проголосити цифрову незалежність. Проте неможливо скасувати фізичну залежність від існуючої інфраструктури через законодавчі акти. Таким чином, виникає досить цинічна ситуація: держава прагнула зберегти дані в межах країни, а тепер для Росії найголовніше - мати можливість їх відновлення.