Знищував "Шахеди", жив у розкошах і мав тісні зв'язки з політиками. Друзі Андрія "Дизеля" Яценка відкрили невідомі деталі його біографії.
23 жовтня, у четвер, відбулося прощання з Андрієм "Дизелем" Яценком, лідером знаменитого гурту Green Grey. Останній шлях музиканта провели в Будинку кіно в Києві.
Редакція OBOZ.UA поспілкувалася з друзями та колегами Андрія, які поділилися спогадами про музиканта. Андрій Яценко помер 20 жовтня - йому було всього 55 років. Причиною смерті стала серцева недостатність, спричинена ішемічною хворобою серця.
"Коли ми починали виступати разом, я називала його "дядя Дизель", згадує співачка Джамала. Це був той час, коли моя кар'єра тільки починалася, а він вже став справжньою зіркою, до якої всі ставилися з пошаною. Він був неймовірним музикантом та величною особистістю. Його раптова втрата приносить величезний біль. Я знала, що він планував багато концертів і мав безліч креативних ідей. Як особистість, він був надзвичайно чудовим. Зараз, з усмішкою, згадую, як на початку трохи його остерігалася, адже його образ був дуже потужним і бунтарським. Але ми всі розуміємо, що сцена часто створює ілюзії. У житті він виявився простим, щирим і чутливим."
"Андрій був дуже доброю людиною. Скільком він у своєму житті допомагав - ми, мабуть, навіть ніколи всього й не дізнаємося, - розповідає режисер Віктор Придувалов. - Якщо бачив, що людина справді творча, підтримував: запрошував на джем-сейшени, домовлявся, щоб звернули увагу, іноді навіть сам записував. Ми познайомилися десь у 1999 році. Я тоді робив для них кліпи, трохи й музично співпрацювали. У нас були різні стосунки: то дружили, то сварилися - все як у справжньому рок-н-ролі. Але здебільшого - хороші, бо творчі люди завжди поруч, навіть коли не бачаться. Ми перетиналися в тому, що хочемо щось зробити з цим світом. А ми весь час із ним щось хотіли робити (усміхається). Не сиділи й не чекали ні від кого нічого. "У цьому світі можна все!" - це його цитата. І вона - про нього".
"Я пам'ятаю, як колись брав у нього велике інтерв'ю, - ділиться телеведучий і блогер Анатолій Анатоліч. - Коли ми вперше зустрілися, це було для мене справжнім емоційним моментом, адже він був для мене справжньою легендою, частиною мого особистісного розвитку. Музика Green Grey в свій час сильно вплинула на моє життя. Під час нашої бесіди я відкрив для себе абсолютно іншу сторону Андрія - набагато глибшу, ніж я міг собі уявити. Знаєте, коли бачиш рокера з дредами, не чекаєш, що він говоритиме про життя з такою філософською глибиною. Але він виявився саме таким - мудрим, глибоким і надзвичайно цікавим співрозмовником. Говорив він спокійно, з легкою усмішкою, тягнучи слова, і це надавало розмові особливого шарму. Особливо вразило його ставлення до сім’ї - воно було таким щирим, теплим і уважним. Це абсолютно не відповідало образу суворого рок-музиканта, якого всі звикли бачити. Його смерть стала для мене справжнім шоком. Я знав, що вони готували великий тур, бачив афіші, планував відвідати концерт у Києві..."
"Ми були знайомі більше ніж 30 років, - розповідає режисер Семен Горов. - Він був дуже вихованою, доброю людиною. Надзвичайно талановитий музикант, справжній друг - вірний, уважний. Ми познайомилися, коли я ще був студентом. На якомусь концерті, здається, у Харкові, виступав Green Grey. І там у мене стався конфлікт із міліцією - вони хотіли мене забрати у відділок. І тут підійшов він - і буквально забрав мене від них. Так ми й познайомилися.
"Не скажу, що ми бачилися часто, але пересікалися по роботі - на зйомках, у спільних проєктах, - продовжує Горов. - Він знімався в кількох моїх фільмах, а я робив для Green Grey концерт в Оперному театрі. Ми багато співпрацювали, і кожна зустріч з Андрієм була справжньою радістю. Коли я дізнався, що його не стало, спершу подумав, що це фейк. Зараз же є сайти, які пишуть якісь дурниці, аби привернути увагу. А потім відкрив стрічку новин - і, на жаль, зрозумів, що це правда. Для мене це велике потрясіння".
"Я зустрів Андрія на самому початку своєї творчої кар'єри – це сталося майже 30 років тому, - ділиться телеведучий і шоумен Андрій Джеджула. - Тоді я ще не був упевнений, що оберу шлях ведучого. Працював у Міністерстві закордонних справ, і мене буквально "заставили" вести тур – так ми й об'їхали всю Україну. Вони вже тоді були справжніми рок-зірками, їхні обличчя з'являлися на пляшках Pepsi – справжні національні ідоли. Нещодавно випадково дізнався, що ми з ним служили в одному батальйоні тероборони "Мрія". Якось повернувся з чергування, переглядав список і натрапив на його ім'я. Я навіть не підозрював, що він підписав контракт 16 квітня 2022 року. Пробув на службі три роки, а потім звільнився через проблеми зі здоров'ям. Служив, як всі: проходив бойові чергування, збивав "Шахеди", займався технікою."
"Востаннє ми бачилися наприкінці вересня, - додає Джеджула. - Планували спільний виступ у грудні, обговорювали деталі. Я тоді запитав: "Ти старі пісні співатимеш?" А він відповів: "Ні, я російською більше не співаю і не пишу. Ми все переклали - побачиш, що зробили". Він багато працював, як завжди. Закінчував нові альбоми, горів музикою до останнього... Його фішка - дреди. Такі, що реально нижче колін! Скільки себе пам'ятаю, він завжди був із ними. Такий бунтарський імідж, але всередині - дуже світла людина. Він жив музикою".
"Життя має свої нюанси - у кожного є своя цифра, свій шлях, - підсумовує Андрій Джеджула. - Ми всі колись зустрінемось: хтось раніше, хтось пізніше. Наступний концерт вже відбудеться з іншим Андрієм - з "Кузьмою". Вони обов'язково знайдуть спільну мову - двоє небайдужих, щирих. І їхній "небесний концерт" обіцяє бути вражаючим."
"Андрій був такою людиною, яку можна було або обожнювати, любити страшенно, або ненавидіти - середини не було, - згадує Анатолій Вексклярський, відомий український музикант, діджей та радіоведучий. У 1993 році він приєднався до Green Grey, ставши частиною класичного складу гурту разом з Андрієм Яценком ("Дизель") та Дмитром Муравицьким ("Мурік"). - Чому так? Ну, часом він був різкий. Дозволяв собі речі, на які більшість людей просто промовчала б. Коли виникало питання - рубати чи не рубати, він рубав. І в музиці, і в стосунках".
"Коли я вийшов з групи, ми все одно продовжували дружити, зустрічалися дуже часто, - продовжує Вексклярський. - Правда, я вже ніяк не впливав на творчість колективу. Раніше - так, бо на той момент у мене був величезний досвід. Я ж старший за них на 10 років. Міг висловити своє ставлення, сказати: "Ось так добре, а ось так не дуже". Він, звичайно, робив так, як вважав за потрібне, але зважав на поради".
"Яким він був у звичайному житті? Андрій жив за принципом: як прийшло - так і пішло. Він дуже багато дарував, роздавав... Коли ми з ним познайомилися, він був абсолютно без грошей, без нічого. Але людина, яка була впевнена: "Я зможу". І жив як мільйонер. Ті, хто його зустрічав, ніколи не могли подумати, що в нього за душею ні гроша. Я тут розмовляв з одним нашим спільним другом, він каже: "Та я пам'ятаю, який він був мажор!" А я питаю: "Ти що, який мажор?" Він каже: "Та як, він прийшов з гітарою Fender. А ти знаєш, скільки "фендер" тоді коштував?" Ну, насправді, коли ми з ним познайомилися, у нього був самопал - гітара, зроблена київським майстром. І ніякий то не був Fender. Але справити враження на людей Андрій умів майстерно.
Він завжди жив, не переймаючись фінансами. Проте, з іншого боку, його сприйняття було зовсім іншим. У ті часи, коли про великі гроші навіть не мріяли, він вигадував і намагався реалізувати шоу з мільйонними бюджетами. Його мислення було унікальним, і він завжди вірив у свої досягнення. Щиро переконаний в успіху, він вкладав усі свої сили у все, що робив. Що стосується особистого життя, я бачив усіх його коханих жінок. Коли він закохувався, це було по-справжньому, на повну силу. Зараз його дружина Женя — це найкращий партнер, якого тільки можна собі уявити.
Наразі я переглядаю коментарі під постами про нього, і деякі з них виглядають досить неприємно. Чомусь люди, які їх пишуть, не помічають, що він визнав свої помилки (музиканти Green Grey не раз ставали учасниками мовних конфліктів. - Ред.) Вчора я зателефонував "Муріку". Ми давно не спілкувалися, і спочатку він не впізнав мій голос. Але як тільки відповів, почав розмовляти українською. Схожу тенденцію має і "Дизель" у своїй комунікації останнім часом. На початку великої війни він приєднався до батальйону ТрО "Мрія". Хочу ще раз підкреслити: він визнав свої помилки. Звичайно, нормальна людина, яка бачить, що хтось щиро просить пробачення, готова простити. А ті, хто продовжує закидати докорами... Що можна сказати тим, хто сьогодні упереджено ставиться до них? Кажу "вони", адже про "Дизеля" і "Муріка" говорять подібним чином... Хоча "Дизель" рідше висловлювався, він взагалі не був особливо балакучим. У групі більше говорив "Мурік". Ті, хто називає їх манкуртами чи зрадниками, нехай спершу зважать на себе. Бо помилятися може кожен.
Ми востаннє зустрічалися приблизно два роки тому. З якихось причин наші шляхи розійшлися, і спілкування між нами припинилося. Андрій виголосив фразу, яка стала поворотним моментом у наших стосунках, і я вирішив більше не підтримувати дружбу. Проте колись ми були дуже близькими друзями, і цей етап тривав досить довго. Причина нашого конфлікту була пов'язана з особистими переживаннями, які стосувалися музики. Мені справді шкода, що ми не знайшли можливості помиритися. Я відчуваю сум, хоч і вважаю, що не винен у цій ситуації. Якби він визнав свою провину, я б із задоволенням відновив стосунки. Я ж не йшов на примирення, адже не мав за що просити вибачення. Це не перший випадок, коли його різкі слова ставали причиною наших розбіжностей. Проте були й моменти, коли, крім мене, у нього не було нікого поруч.
Я глибоко цінував Андрія. Нещодавно спілкувався з нашим спільним знайомим і висловив: "Знаєш, я все йому пробачив. Дуже шкодую, що не встигли обговорити деякі речі". На що мій співрозмовник відповів: "Толіку, він зараз тебе обіймає". Я впевнений, що якби ми зустрілися на якійсь вечірці, Андрій вдавав би, що між нами не було жодних непорозумінь. Можливо, навіть спробував би пояснити свою колишню позицію. Незважаючи на те, що сталося, я не можу не визнати: він був однією з найзначніших особистостей у моєму житті. Мені дуже сумно, що його вже немає поруч. Андрій Юрійович Яценко залишив значний слід у культурі нашої країни. Хоча він не писав тексти, будучи музикантом, мова для нього не була основною. Але людина, здатна створити музику, що заставляє мільйони співати, - це справжній талант. Слова в піснях належали "Муріці" (він був надзвичайно обдарованим поетом), а музичні ідеї виходили від "Дизеля". Він був справжньою рушійною силою.
Я назавжди запам'ятав одну історію, яка сталася на його день народження. Тоді він уже непогано випив, хоча, варто зазначити, що на початку нашої дружби він взагалі не вживав алкоголь, - розповідає Вексклярський. - Згодом він зрозумів, що в цьому теж є свій шарм. І ось він виходить на сцену в якомусь клубі, і було видно, що йому важко триматися на ногах. Ще навіть не почав грати, коли раптом з'явилася танцівниця. Він швидко схопив гітару, що висіла на ньому, перекинув її через дівчину, обняв її і почав грати. Коли він заграв, я був вражений, як звучала його гітара. Перед цим я думав, що він не лише не зможе грати, а й не втриматися на ногах. Але варто було йому почати, як алкогольна сп'яніння зникла. Здавалося, що сам Творець грав через нього.
"Про смерть Андрія я дізнався від 'Муріка', який зателефонував мені, адже дружина 'Дизеля' повідомила йому цю трагічну новину, - ділиться ексбас-гітарист гурту Green Grey Петро Цимбал. Він приєднався до колективу в кінці 90-х, ставши частиною 'золотого' складу. - З Дімою Муравицьким ми дружили ще з юності, адже навчалися в одній школі. Андрія я знав також досить давно, хоча наші зустрічі були швидше випадковими. У ті часи рок-музика в Україні тільки починала розвиватися, і музикантів, які займалися цим напрямком, було небагато, тому всі ми були знайомі хоча б заочно. Це відбувалося, напевно, в середині або в другій половині дев’яностих."
Коли "Мурік" приєднався до Green Grey, після перших досягнень команда вирішила сформувати повний склад і запросила мене, - розповідає Цимбал. - Якщо я не помиляюся, це сталося у 1998 році. Я залишався з ними близько 15 років. У дебютному альбомі я не брав участі, але в наступних вже активно долучався. Перший альбом ми створювали разом із Толіком Вексклярським.
"Яким Андрій був у житті? Він був дуже креативним, - згадує бас-гітарист. - У будь-якій ситуації намагався знайти якийсь цікавий хід, зробити яскравіше, розфарбувати. Музичні ідеї в групі переважно виходили від нього - він добре відчував тренди. Діма писав тексти, а Андрій приносив музичні заготовки. А на репетиціях усе збиралося разом - підключалися музиканти, й ідея поступово набирала форму. Він реально був лідером. Завдяки своїй креативності не тільки надихав, а й організовував процес: домовлявся про репетиції, складав програму для концертів, продумував порядок пісень. Звісно, менеджер займався технічними питаннями, але напрям задавав саме Андрій. Він багато уваги приділяв і візуальному - сценічному образу, подачі. Міг навіть поділитися своїми речами, якщо це допомагало створити потрібний образ. Він був справжнім генератором ідей".
А ще він мав неймовірну здатність до комунікації. Умів знайти спільну мову з будь-ким, незалежно від їхнього становища. Спокійно спілкувався з впливовими особами, іноді навіть на "ти". Не підкорявся авторитетам і завжди відчував себе впевнено. Вмів швидко вирішувати питання, налагоджувати контакти і справді уособлював наш колектив. Андрій був щирою людиною, іноді навіть дуже щедрою. Ніколи нічого не "зажимав", завжди ділився тим, що мав, особливо якщо мав більше можливостей, ніж інші музиканти. Наприклад, коли його запрошували на вечірку як соліста, він завжди брав з собою всю команду. Він ніколи не намагався привернути до себе увагу. Пам'ятаю, коли я тільки приєднався до групи, запитав його: "Андрію, я випадково не забираю на себе занадто багато уваги?" А він відповів: "Та що ти, не переживай, ми ж усі разом на сцені". Ми практично не покидали гастролі — від Нижньовартовська до Лондона. Це був величезний етап у моєму житті.
Останніми роками я часто бачився з Андрієм, адже він жив зовсім неподалік, - ділиться спогадами Цимбал. - Ми регулярно навідували один одного в гості. Якщо не було якихось заходів, зустрічалися приблизно раз на два-три місяці. Андрій полюбляв організовувати джем-сейшени, де ніхто не грав заздалегідь підготовлені композиції – усе відбувалося в імпровізаційному стилі. Він сам знаходив місця для зустрічей, брав на себе організацію та навіть частування, зазвичай це був якийсь алкоголь, як то прийнято у таких випадках. Цікаво, що він ніколи не вживав свинину чи яловичину. Часто повторював: "Я не їм те, що може усміхатися". Андрій мав велику любов до тварин і завжди прагнув створити комфорт для людей навколо. Наразі я час від часу чую чутки про наркотики в нашому колективі - але це абсолютно неправда. Такі плітки переслідували наш гурт постійно, але варто зазначити, що Андрій навіть при вигляді шприца міг втратити свідомість. Для нього сама думка про "розкриття вени" була чимось недосяжним. У його житті ніколи не було нічого подібного, і шкода, що хтось міг отримати таке враження.
"Петро Цимбал згадує: «Вони з дружиною Женею прожили разом приблизно 15 років. На мою думку, їхнє житло, в якому вони мешкали, або було орендоване, або залишене кимось із близьких друзів. Якщо я не помиляюся, він мав квартиру, що належала його батькам, на Троєщині. Він ніколи не скаржився на здоров’я. Звісно, після концертів або тривалих переїздів іноді відчувалася втома, інколи поколювало серце, але нічого серйозного. Він був енергійним та у відмінній фізичній формі. Що далі? Ми, його друзі, плануємо організувати концерт пам’яті у Києві – зібрати музикантів і виконати пісні групи Green Grey. Попередньо, цей виступ може відбутися 30 жовтня."
Раніше OBOZ.UA повідомляв, що на церемонії прощання з "Дизелем" був помічений відомий нардеп Тищенко, який викликав чимало суперечок.
Інформація також свідчить про те, що останні роки життя Андрія "Дизеля" з гурту Green Grey були насичені подіями: він виконував пісню "Горить Москва" та проходив службу в Територіальній обороні.
