Вирок за військові злочини може не завжди бути достатнім. Вероніка Плотнікова розповідає про підтримку цивільних осіб після їхньої утрати в російському полоні.

Вероніка Плотнікова у студії Українського Радіо. Фото Людмили Тягнирядно

Три шляхи здобуття свободи

Почнімо з моменту, коли цивільна людина повертається з російської неволі. Це може відбутися в межах офіційного повернення, людина може вибратися самостійно. Що відбувається в перші дні після повернення на підконтрольну Україні територію? Коли до цього процесу долучаються правоохоронці та прокуратура?

Насправді є три шляхи, якими людина може здобути свободу.

►Перший — в рамках офіційних повернень.

►Другий -- коли людина повертається самотужки.

►Третій аспект, про який ми наразі згадуємо рідше, – це звільнення в рамках деокупації територій. Під час цього процесу розпочинають свою діяльність мобільні групи, які документують кримінальні правопорушення та збирають інформацію про осіб, які опинилися в місцях позбавлення волі. Це надзвичайно важливо, адже на цьому етапі люди можуть втратити зв'язок із системою. Коли цивільні особи повертаються в межах офіційних процедур, важливо пам’ятати, що з точки зору міжнародного гуманітарного права цивільні не можуть бути взяті в полон. У їхньому випадку ми говоримо про викрадення та незаконне затримання.

Кількість цивільних, яких вдається повернути, неспівмірна з прогнозованою нами загальною кількістю людей, яких незаконно утримують на тимчасово окупованих територіях та безпосередньо в Росії. Водночас ми маємо бути уважними до кожного такого випадку. Після офіційного повернення людина, залежно від стану здоров'я, потрапляє до лікарні або спеціалізованого центру. Під час отримання допомоги відбувається перший контакт зі слідчими. Це можуть бути слідчі Служби безпеки України, Національної поліції, у певних випадках -- прокурори.

На жаль, повністю уникнути травмуючих ситуацій у таких взаємодіях неможливо. Наша основна мета — зменшити їх до мінімуму. По-перше, будь-який державний орган, який взаємодіє з особою, що повернулася з полону, зобов'язаний надавати їй необхідну підтримку. Лише після цього можна переходити до інших аспектів роботи.

Якщо цивільна особа самостійно покинула Росію чи окуповані райони, виходить, що їй слід самостійно звернутися до правоохоронних органів? Якщо на кордоні її ніхто не запитав про її ситуацію, а родичі не знають, куди йти за допомогою, чи може держава залишитися в невіданні щодо цього інциденту?

У багатьох випадках – так, це правда. Люди повертаються додому різними шляхами. Іноді їх викуповують родичі, оскільки для росіян це може стати джерелом доходу. Іноді ж особи проходять певний термін покарання за вироками, винесеними в Російській Федерації, а потім повертаються. Деякі ж мандрують через треті країни. На кожному контрольному пункті немає групи слідчих чи прокурорів, які б запитували про можливі міжнародні злочини, вчинені щодо особи. Тож для нас надзвичайно важливо, щоб люди були обізнані про те, куди можна звернутися за допомогою і які права вони можуть реалізувати.

Ми активно взаємодіємо з людьми, які пережили полон. Один із методів, що використовують росіяни для зламу опору, полягає в тому, щоб переконати особу в її непотрібності для України, в тому, що після повернення її звинуватять у колабораціонізмі. Це призводить до формування страху та недовіри. Однак, щоб змінити цю ситуацію, просто спілкування недостатньо. Людина повинна чітко усвідомлювати свій шлях: що їй робити і яку підтримку вона може отримати.

Яким чином функціонує Координаційний центр сьогодні? Які конкретні послуги можуть отримати особи, які повернулися з російського полону?

Ми займаємося підтримкою жертв та свідків міжнародних злочинів. У 2024 році в системі кримінальної юстиції вперше з’явилися спеціалізовані підрозділи. Спочатку вони були сформовані в Офісі Генерального прокурора. Пізніше відповідні відділи почали функціонувати в прифронтових та звільнених регіонах. Наразі ці підрозділи працюють у 12 обласних прокуратурах. Ми активно працюємо над розширенням нашої мережі.

Всі процеси розпочинаються з першої зустрічі. Спочатку ми планували, що основними посередниками, які направлятимуть людей до нас, стануть прокурори та слідчі. Наприклад, під час допиту, якщо слідчий або прокурор помічає, що особі необхідна спеціалізована або загальна підтримка, він або вона передає наші контактні дані, і людина може звернутися до нас за допомогою. Однак існують і інші варіанти. Особа може самостійно ініціювати контакт. Наприклад, якщо її перший допит відбувся давно, вона може не розуміти, що відбувається з кримінальним провадженням. Або ж вона могла взагалі не повідомляти про свої проблеми. Ще один шлях — це організації, що представляють інтереси потерпілих. Вони вже мають досвід співпраці з нами та можуть виступати посередниками між людиною і системою.

Вероніка Плотнікова і Людмила Тягнирядно у студії Українського Радіо

Чотири групи підтримки

Яку саме допомогу ви можете організувати?

Ми самі не надаємо послуг. Ми працюємо з реферальною мережею громадських організацій, які спеціалізуються на різних видах допомоги. Також маємо інформацію про можливості, спроможності та зобов'язання органів державної влади, місцеві програми. Ми проводимо оцінку потреб. Часто всі насамперед думають про психологічну допомогу. Але випадки, коли людина починає саме з прохання про психологічну допомогу, -- поодинокі.

Людині можуть знадобитися різноманітні послуги для відновлення документів, забезпечення стабільного або принаймні постійного житла, а також базові речі, включаючи сезонний одяг. Це особливо актуально для тих, хто повертається самостійно. Вона може потребувати цілого спектра первинної допомоги, яка виходить за межі кримінальних справ: отримання статусу через спеціальну комісію, відновлення документів, юридична підтримка. Іноді виникають питання, що стосуються розлучення, встановлення фактів смерті або народження. Ми стикалися з ситуаціями, коли потрібно врахувати період, проведений людиною в неволі, для визначення її страхового чи трудового стажу.

Умовно ми ділимо потреби на чотири кластери.

►На першому місці — надання медичної допомоги. Особливо нагальним є питання стоматологічного обслуговування та виготовлення зубних протезів.

►Другий аспект – це підтримка в соціально-економічній сфері та можливість користуватися соціальними послугами.

►Третій -- психологічна і психіатрична допомога.

►Четвертий пункт – юридична підтримка.

Після визначення потреб розпочинається процес взаємодії з реферальною мережею, а також наш активний супровід.

450 мирних жителів дали згоду на супровід.

Скільки цивільних осіб наразі отримують підтримку від вашого центру?

Зараз -- 450 цивільних. Я говорю і про наш підрозділ в Офісі Генерального прокурора, і про підрозділи в обласних прокуратурах.

Тобто Офіс Генерального прокурора знає про 450 цивільних, які пережили російську неволю?

Ні, це вказує на те, що 450 осіб дали згоду на супровід. Відомо, що існує набагато більше людей, але ми дотримуємося принципу інформованої добровільної згоди. Неприпустимо нав'язувати допомогу. Якщо людина вважає, що може справитися сама і не потребує підтримки, ми не будемо її примушувати.

Статус жертви та визнання факту затримання — це зовсім різні речі.

Чи є для вашого центру різниця між людиною, яка повернулася під час офіційного повернення, і тією, яка виїхала самостійно? Чи має вона доводити вам, що справді перебувала в російській неволі?

Ми виходимо з інших статусів -- потерпілого і свідка в кримінальному провадженні.

Рішення про надання статусу потерпілого та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань ухвалюємо не ми. Це компетенція прокурора і слідчого. Водночас органи прокуратури вже мають достатньо даних про місця утримання. Коли людина повідомляє інформацію, яка збігається з нашими даними, коли це можна додатково підтвердити навіть без доступу до окупованої території, ми можемо встановити, що людина справді там перебувала. Будь-яка заява, звичайно, має бути обґрунтована. Але способи отримання таких підтверджень існують.

Я нещодавно записувала історію волонтера Азата Азатяна, який потрапив у російський полон у Бердянську. Він самостійно повернувся в Україну, однак не отримав підтвердження факту позбавлення особистої свободи. Він не розуміє, як довести, що був у полоні. Де тут виникає проблема?

Ми говоримо про різні статуси. У кримінальному провадженні він має відповідний статус. Але є інший статус, який надає спеціальна комісія щодо встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Це велика проблема, з якою ми зараз маємо справу. І це не та частина, за яку відповідає кримінальна юстиція. До складу комісії входять представники різних державних органів та громадських організацій. Саме статус, який надається цією комісією, є вхідним вікном для доступу до базової допомоги від держави. Ми, зі свого боку, зокрема допомагаємо збирати документи для отримання такого статусу.

Іноді навіть винесення вироку у справі про вчинення воєнного злочину щодо особи не є достатнім підґрунтям для надання їй відповідного статусу комісією.

Маємо цікавий випадок: особа відчуває, що її права порушені, звертається до суду і виграє справу, отримуючи відповідний вирок. Проте це не гарантує автоматичного надання статусу. Комісія діє в рамках законодавства, яке було прийняте ще до початку повномасштабного вторгнення і орієнтується на зовсім інші умови. Якщо розглядати це серйозно, то цільова група, на яку спрямована діяльність комісії, не охоплює всіх цивільних осіб, які зазнали обмеження свободи. Мова йде зокрема про тих, хто опинився в таких обставинах через проукраїнську діяльність, співпрацю з українськими військовими або став заручником. Таким чином, нині спостерігаємо парадокс: з одного боку, в процесі кримінального розслідування держава визнає, що особа зазнала серйозних порушень прав людини і незаконного ув'язнення. З іншого боку, через різні обставини ця особа може залишитися без статусу, який забезпечує доступ до необхідної допомоги. І ключовим тут є питання законодавчої бази.

Чи могли б ви надати конкретний приклад, що демонструє, як функціонує супровід?

Познайомлю вас із людиною, яка повернулася самостійно після тривалого ув'язнення в одному з російських місць несвободи. Її родина та майно залишилися на окупованій території. Ця людина зіткнулася з серйозними проблемами зі здоров'ям, не мала документів і житла. Сьогодні вона вже забезпечена стабільним житлом, її документи відновлено, і вона пройшла первинне лікування. Особливою гордістю для нас є те, що вона отримала зубні протези і вперше за п'ять років змогла вживати тверду їжу. Такі історії не поодинокі. Ми завжди наголошуємо: краще не обіцяти нічого, ніж обіцяти і не виконати. Це особливо важливо в таких чутливих питаннях. Ми прагнемо бути реалістами, уважно слухати людей і водночас чесно говорити, що можливо, а що, на жаль, навряд чи. Існують й інші подібні випадки. На жаль, деякі, хто повертається з російського ув'язнення, не доживають до моменту, коли справедливість восторжествує. Після них залишаються рідні, діти. Наразі ми працюємо над одним з таких випадків, що стосується дитини.

Практично чверть мільйона справ, пов'язаних з воєнними злочинами.

Що відбувається після того, як особа надала свідчення? Як ці свідчення стають елементом доказової бази, яку можна використовувати в українських або міжнародних судах?

Наразі в Україні налічується майже 250 тисяч кримінальних справ. Це не тільки випадки, пов'язані з цивільними заручниками, але охоплює всі види воєнних злочинів. Наша підтримка не завершується після того, як особа отримує допомогу у пошуку житла чи вирішенні первинних проблем. Ми продовжуємо супроводжувати її протягом всього процесу кримінального провадження. Такі справи потребують часу, і ми не прагнемо наслідувати Російську Федерацію з її напівсудовими засіданнями. Все повинно проходити відповідно до встановлених процедур.

Коли особа переїжджає в область, де функціонує наш підрозділ, до процесу залучаються колеги, які знаходяться на місці. Якщо ж такого підрозділу немає, ми продовжуємо працювати в режимі дистанційного спілкування. Іноді може пройти кілька місяців, перш ніж до людини звернуться, оскільки в даний момент немає необхідності в її участі. У той час ми зосереджуємося на зборі доказів за іншими епізодами.

Важливо усвідомлювати, що цивільні особи часто перебувають у масових місцях утримання. Тому розслідування охоплює не лише індивідуальні випадки, а й всю ситуацію в цих установах, включаючи всіх, хто там знаходився, а також пов’язані події. Можливо, з’явиться інша особа, яка надасть нові свідчення, і їх слід ретельно перевірити. Існує ймовірність, що потерпілий або свідок з іншого регіону зможе підтвердити або спростувати деякі факти. Це може створити потребу в новому допиті.

Ми спеціалізуємося на травмоінформованій комунікації між усіма учасниками процесу: роз'яснюємо, чому необхідно провести новий допит, психологічно готуємо особу до цього заходу та надаємо допомогу в організації логістики. Якщо це можливо, допит може бути проведений через відеоконференцію.

Виплати, які надаються громадами, можуть варіюватися в межах від 30 до 100 тисяч гривень.

Людина повернулася додому -- до Києва, Сум, Харкова чи невеликої громади. Хто має підтримувати її далі?

Постановка Кабінету Міністрів №1775 передбачає комплекс заходів, спрямованих на підтримку осіб, які стали жертвами незаконного позбавлення волі. Основні елементи підтримки повинні формуватися на місцевому рівні, без жодних географічних обмежень. Це означає, що всі регіони України, а не лише прифронтові чи деокуповані території, мають розробити відповідні програми. Які можливості має громада? Якщо місцевий бюджет дозволяє, можуть бути передбачені одноразові виплати, розмір яких може суттєво варіюватися.

Наприклад, подібні практики мають місце в Запоріжжі, Харкові та Херсоні. Суми можуть варіюватися від 30 до 100 тисяч гривень. Проте це не єдина сума, визначена нормативно; остаточне рішення залежить від місцевої влади, а також від бюджету конкретної громади та року.

Другий ключовий аспект – це соціальні послуги на місцях. Більшість осіб, які повертаються з місць позбавлення волі, також отримують статус внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Однак забезпечувати їх тільки стандартною підтримкою для ВПО, не звертаючи уваги на причини та пережитий досвід, було б недостатньо.

Чи усвідомлює нинішня місцева адміністрація, що вона повинна підтримати цю особу у пошуку житла, надати юридичну допомогу та роз'яснити, на які соціальні виплати вона має право?

Якщо говорити з нашого досвіду, нам би дуже хотілося, щоб такого розуміння було значно більше. І це абсолютно точно не про злий умисел. Іноді йдеться про інформаційне та комунікаційне перевантаження. Іноді -- про нерозуміння того, що така проблема взагалі існує в конкретній громаді.

Ще одна проблема -- немає єдиного нормативного акта, який можна відкрити й побачити чітку дорожню карту: від цього кроку до цього ви маєте зробити одне, далі -- інше. Тому дорожні карти роботи з цивільними мають з'являтися в різних регіонах -- і тих, що постраждали від збройного конфлікту чи пережили окупацію, і тих, що такого досвіду не мали. Дуже важливим є обмін досвідом між громадами. Не лише ситуація, коли центральна влада розсилає документ, усі ставлять позначку, що його прочитали, -- а реальний обмін практиками між регіонами.

Що Україні має дати європейський підхід до захисту потерпілих

У рамках переговорів щодо вступу України до Європейського Союзу країні необхідно адаптувати систему захисту потерпілих до європейських норм. Які зміни це принесе для конкретної людини, яка повернулася з російського полону?

Мова йде, зокрема, про наявність спеціалізованих відділів у системі кримінальної юстиції. Це означає, що особа повинна мати можливість взаємодіяти не лише зі слідчим або прокурором, а й з фахівцем, який володіє навичками роботи з потерпілими у сфері соціального супроводу, управління справами та травмоінформованої комунікації. Особливо вразливими вважаються жертви воєнних злочинів, а також особи, які зазнали катувань або незаконного утримання. Для наших громадян це, насамперед, передбачає новий підхід у кримінальній юстиції: уникнення повторних допитів без нагальної потреби, добровільну згоду потерпілого на певні дії та орієнтацію на потреби жертви. Таким чином, справа не тільки в досягненні обвинувального вироку за будь-яку ціну. Важливо, як держава ставиться до людини та як вона проходить крізь процес кримінального провадження.

На сьогоднішній день багато аспектів системи в значній мірі залежать від міжнародних та донорських організацій. Саме вони забезпечують фінансування для діяльності психологів, юристів і програм реабілітації. Які наслідки можуть виникнути, якщо це фінансування буде зменшено чи припинене?

Це питання, з якого ми починаємо реалізацію будь-якої ініціативи та співпраці з іноземними колегами. Для нас дуже важливо, щоб після того, як міжнародні партнери підуть, у нас залишилися власні спроможності. Тому питання не лише в тому, є фінансування чи його немає. Треба думати, як використовувати міжнародну допомогу для розвитку власної системи. Первинна грошова допомога важлива. Але нам уже потрібно вкладатися у власні спроможності. Наприклад, не просто оплачувати роботу психологів погодинно в межах певного донорського контракту, а мати підготовлених фахівців, яким держава може забезпечити оплату праці та нормальні умови роботи, щоб запобігати професійному вигоранню. Це має бути частиною системного планування. І тут питання вже ширше за розслідування воєнних злочинів. Це питання відновного правосуддя і справедливості. Ми багато говоримо про те, як будемо відбудовувати країну. Але нам треба думати і про те, як ми будемо жити в суспільстві, де будуть дуже різні групи людей із дуже різними потребами. І частині з них допомоги буде потрібно набагато більше.