"Він був першим, хто вирушав на завдання, а останнім, хто повертався назад." Після тяжких поранень зупинилося серце спецпризначенця Романа Мельника. - Життєві історії | Експрес онлайн

Він був добрим фахівцем, спортсменом. Успішно працював за кордоном, але жити та відкрити власну справу Роман Мельник мріяв лише в Україні, яку без вагань пішов захищати.

Роман з'явився на світ у мальовничому Калуші, розташованому в Прикарпатті. Коли йому було всього два роки, його батьки вирішили розійтися. Хлопець зростав разом з матір'ю, але часто відвідував дідуся та бабусю в Кропивнику. У дитинстві він виявляв неабиякі художні здібності, активно беручи участь у створенні сільського вертепу. Не уникав він і важкої праці, з радістю доглядав за кобилою, яка була в їхньому господарстві, та самостійно навчився їздити верхи. Його дядько Ярослав, брат матері, став для Романа підтримкою, порадником і натхненником, прищепивши йому захоплення спортом. Спочатку хлопець захопився важкою атлетикою та бігом, а згодом, навчаючись у Калуському хіміко-технологічному технікумі, відкрив для себе бокс.

"Я мав приязні стосунки з Романом протягом двох десятиліть, -- ділиться спогадами його близький друг і кум Андрій Зеленяк. -- Він вирізнявся силою, рішучістю, чесністю та добротою, завжди дотримувався здорового способу життя. Роман став хрещеним батьком для мого сина Олександра. І, чесно кажучи, я б дуже хотів, щоб мій син наслідував його приклад."

У технічному училищі Прикарпаття молодий спеціаліст здобув кваліфікацію механіка-техніка, вивчаючи обслуговування та ремонт обладнання для хімічної та нафтогазової галузей. Після цього він продовжив освіту у Львівській політехніці та влаштувався на роботу в Калуші. Його дядько Ярослав Мельник розповідає: "Можливо, робота була досить важкою або ж оплата недостатньою, тому племінник вирішив виїхати за кордон. Він працював в Італії, де займався бурінням водяних свердловин та зміцненням гірських схилів, освоїв новітні технології. Хоча у нього була можливість залишитися там, його мрія полягала в тому, щоб заробити гроші і реалізувати свої ідеї вдома. Він завжди бачив своє майбутнє пов'язаним із Україною і не раз повторював, що немає нічого дорожчого за рідну землю".

Вже в перші дні повномасштабного вторгнення Роман Мельник разом із своїм кумом Андрієм вирішили приєднатися до армії. Спочатку вони служили в 102-й окремій бригаді територіальної оборони, але згодом їх перевели до 116-ї окремої бригади. На фронті Роману присвоїли позивний "Чорний" через його темне обличчя. "Він завжди був першим, хто йшов на передову, і останнім, хто повертався. Не знав страху, завжди ділитися всім із побратимами, міг віддати останнє, — розповідає товариш бійця. — Про таких людей, як Роман, слід розповідати дітям у школах і писати про них книги".

Роман Мельник продовжив свою військову службу в 78-му полку спеціального призначення "Герць", де виконував обов'язки навідника. Він брав участь у бойових діях на Полтавщині, Сумщині, Харківщині та в Запоріжжі. Одного разу, під інтенсивним ворожим вогнем, "Чорний" власноруч переніс 60-кілограмовий кулемет, встановив його та разом із товаришами успішно відбив атаку противника. Командир подавав клопотання про нагородження воїна, але, на жаль, його відзначили посмертно.

8 липня 2023 року Роман пішов на завдання поблизу Малої Токмачки, що в Запорізькій області. Дорогою бійці натрапили на міну. Двоє воїнів одразу загинули, а прикарпатця важко поранило. У лікарні йому спочатку ампутувати палець, а згодом -- руку. "Попри все, я вірив, що мій Ромчик сильний, що виживе. Але..." -- з гіркотою згадує дядько Ярослав. Бійця перевели у головний клінічний госпіталь Києва, там ввели у штучну кому. Рани не гоїлися. Лікарі ухвалили рішення ампутувати ногу. Та стан воїна не поліпшився. 30 липня Романа Мельника не стало.

Посмертно бійця відзначили орденом "За мужність" ІІІ ступеня, медаллю "За бойову звитягу" та "Золотим хрестом", виданими тодішнім головнокомандувачем Валерієм Залужним. "Роман прийшов у цей світ як воїн і залишив його в тій же ролі. Я впевнений, що його побратими вже помстилися за його загибель", - підсумував Андрій Зеленяк.