Від Бякова до Житника: українські нагороди на Зимових Олімпіадах в епоху Радянського Союзу.

6 лютого в Мілані та Кортіна д'Ампеццо стартують XXV Зимові Олімпійські ігри.

Спортсмени України, яка здобула незалежність, на восьми зимових Олімпійських іграх (1994 - 2022) вибороли 9 медалей: 3 золоті, 2 срібні та 4 бронзові.

Україна, враховуючи об'єктивні природні умови, не стала і не є лідером у зимових видах спорту. Під час існування Української РСР у складі Радянського Союзу нашим спортсменам було складно змагатися з атлетами з РРФСР та балтійських республік.

Проте, українські атлети епохи Радянського Союзу здобули чимало успіхів на престижних зимових міжнародних змаганнях, зокрема, на Олімпійських іграх.

Чемпіон reminisces about the times when athletes from Ukraine competed at the Winter Olympics under the flags of the Soviet Union and the Commonwealth of Independent States (CIS).

Таким чином, спортсмени України на десяти зимових Олімпійських іграх, що проходили з 1956 по 1992 рік, здобули 8 медалей: 4 золоті, 1 срібну та 3 бронзові. Проте, щодо цієї статистики існують деякі особливості, про які ми розповімо далі.

1956, Кортіна д'Ампеццо (Італія). Олег Гончаренко

Сьомі зимові Олімпійські ігри, що проходили в Кортіна д'Ампеццо, стали першими для радянської команди. Прапор СРСР на цих змаганнях несли 25-річний ковзаняр Олег Гончаренко, який походить з Харкова.

На той час Гончаренко здобув титул першого радянського чемпіона світу в ковзанярському спорті. У 1953 році в Хельсінкі він triумфував у багатоборстві, завоювавши золоту медаль на дистанціях 5000 та 10 000 метрів, а також отримав срібло на 1500 метрах.

Гончаренко з'явився на світ у Харкові в 1931 році. Він отримав освіту в пожежно-технічному училищі та активно займався ковзанярським і велосипедним спортом у ДСТ "Динамо". Після завершення навчання він, як офіцер, був направлений до Московської області.

На Олімпійських іграх 1956 року Олег Гончаренко завоював дві бронзові медалі на дистанціях 5000 і 10 000 метрів. На першій дистанції його випередили Борис Шилков (СРСР) та Сігвард Ерікссон (Швеція), а на другій - Сігвард Ерікссон та Кнут Юханнесен (Норвегія).

Спортсмен з Харкова також взяв участь у VIII Зимових Олімпійських іграх, які проходили у Скво-Веллі (США) у 1960 році, де він зайняв шосту позицію на дистанції 5000 метрів.

Безумовно, свої олімпійські медалі Гончаренко здобув, уже представляючи РСФСР: адже з 1952 року він виступав за московське Динамо. Утім, його українське походження та початок спортивної кар'єри в Динамо (Харків) дають нам підстави вважати його нагороди першими українськими зимовими олімпійськими медалями. До речі, поважна "Енциклопедія олімпійського спорту України" (Київ, 2005) не включила Олега Гончаренка до списку українських атлетів, що були чемпіонами та призерами Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та Європи - саме тому, що на момент своїх перемог він вже виступав за московський клуб.

Гончаренко відійшов у вічність у 55-річному віці через серйозну хворобу в Москві, де його останки знайшли спочинок на Кунцівському кладовищі.

Якщо Олег Гончаренко був українцем, який переїхав з УРСР до РСФСР, то наш наступний герой пройшов зворотною дорогою - з Росії до України.

1976, Інсбрук (Австрія). Іван Бяков

На XI Зимових Олімпійських іграх, які відбулися в японському Саппоро з 3 по 13 лютого 1972 року, 27-річний спортсмен Іван Бяков здобув золоту медаль, виступаючи в складі біатлонної естафетної команди СРСР у дистанції 4×7,5 км.

Деякі джерела вважають цю нагороду першою зимовою олімпійською медаллю для України. Проте на той час Іван Бяков, родом з Кіровської області, представляв ДСТ Труд (Кірово-Чепецьк). Вищезгадана "Енциклопедія" також не включає медаль, здобуту Бяковим у Саппоро, до свого переліку, хоча його "золото" 1976 року там є. Щодо тренера Івана Бякова, "Енциклопедія" зазначає не Івана Родигіна, який працював із ним у РСФСР, а Бориса Зоріна, який готував спортсмена в Україні.

Бяков прибув в Україну в 1974 році, під час вступу до Київського інституту фізичної культури. Він грав за ДСТ Авангард (Київ) і вирішив пов'язати своє життя з цією країною.

Перед Олімпійськими іграми 1976 року Іван тренувався самостійно. Після його перемоги на Кубку СРСР в самому початку 1976 року, він отримав запрошення до олімпійської збірної.

На XII Зимових Олімпійських іграх, які проходили в Інсбруку, Іван Бяков знову завоював титул олімпійського чемпіона в біатлоні - цього разу в естафеті 4x7,5 км. У складі команди разом з ним змагалися Олександр Єлізаров, Микола Круглов та Олександр Тихонов. Цю золоту медаль можна вважати першою для України.

На цьому етапі сталася непередбачена ситуація: відразу після старту (Бяков виступав на другому етапі) у нього зламався черевик, і протягом приблизно хвилини він змушений був бігти на одній лижі. Його виручив французький біатлоніст Івон Мугель, який щедро віддав йому свою лижу з черевиком сорок п'ятого розміру. На цій лижі Бяков, зрештою, зміг дістатися до вогневого рубежу.

У період з 1992 по 1998 рік Бяков обіймав посаду президента Федерації біатлону України та був представником Національного олімпійського комітету України. До 2009 року він також залишався членом президії Федерації біатлону України.

Помер у Києві в листопаді 2009 року. Похований на Берковецькому кладовищі.

Іншим представником України на Олімпіаді 1976 в Інсбруку була Тетяна Шелехова, яка виступала у змаганнях зі швидкісного бігу на ковзанах.

На XIII зимових Олімпійських іграх у Лейк-Плесіді (США) у 1980 році представниками України були п'ять спортсменів (два чоловіки та три жінки) зі швидкісного бігу на ковзанах, що не здобули медалей. А представниця Латвії Віра Зозуля, українка за походженням, стала олімпійською чемпіонкою на одномісних санках.

1984, Сараєво (колишня Югославія), Олександр Батюк.

На XIV зимових Олімпійських іграх, що проходили в Сараєво, 24-річний Олександр Батюк разом із естафетною командою СРСР виборов срібну медаль у дистанції 4×10 км, поступившись лише шведським лижникам, які стали чемпіонами.

Команда СРСР, до складу якої входили Олександр Батюк, Олександр Зав'ялов, Володимир Нікітін та Микола Зімятов, програла шведам, але змогла обійти фінів.

На той час Олександр Батюк, родом із Чернігова і представник київського "Динамо", вже мав у своєму активі титул чемпіона світу в естафеті, здобутий у 1982 році в Осло, а також звання заслуженого майстра спорту.

Син Олександра Михайловича Батюка, біатлоніст Олександр Батюк, також виступав за збірну України.

1988 рік, місто Калгарі, Канада. Віктор Петренко.

На XV зимових Олімпійських іграх 22-річний Віктор Петренко здобув бронзову медаль у одиночному фігурному катанні. Попереду нього фінішували відомі Браяни: Бойтано зі США та Орсер з Канади. Їхнє змагання в Калгарі стало відомим як "битва Браянів" і залишило слід в історії.

Віктор Петренко, спортсмен з Одеси та вихованець тренера Галини Змієвської, представляв товариство "Україна". Він став чемпіоном світу у 1992 році в Окленді та тричі здобував титул чемпіона Європи (1990, 1991, 1994). Найвищою точкою його спортивної кар'єри стало отримання олімпійського золота, яке він виборов у 1998 році в Альбервілі.

З 1995 року Віктор Петренко живе в Сполучених Штатах. На жаль, його репутація постраждала: у липні 2022 року, під час російського вторгнення в Україну, він взяв участь у російському льодовому шоу "Алєнькій цвєточєк", яке організувала Тетяна Навка, дружина прес-секретаря Путіна Дмитра Пєскова.

Як наслідок, Петренка виключили з Української федерації фігурного катання, а його повноваження як віцепрезидента федерації були анульовані. У серпні того ж року президент Володимир Зеленський позбавив його президентської стипендії.

Такою є наша українська доля: в її історії можна знайти Ольгу Харлан та Еліну Світоліну, а також Яну Клочкову й Анатолія Тимощука...

1992, Альбервіль (Франція), Віктор Петренко, Олексій Житник, Сергій Петренко

На XVI зимових Олімпійських іграх спортсмени України виступали у складі об'єднаної команди СНД (Співдружності Незалежних Держав). До цієї команди увійшли спортсмени Росії, України, Білорусі, Казахстану та Узбекистану.

Вісім атлетів з України, серед яких п'ятеро чоловіків і троє жінок, змагалися в шести різних видах спорту. Двоє українських спортсменів здобули титул олімпійських чемпіонів: Віктор Петренко у одиночному фігурному катанні на льоду та Олексій Житник, який був частиною хокейної команди.

Віктор Петренко здобув золоту медаль, випередивши американського атлета Пола Вайлі та чемпіона Європи з Чехії Петра Барну.

Олексій Житник, 20-річний футболіст з Києва, який виступав на позиції лівого захисника, на той момент вже встиг залишити свій слід у київському Соколі. Згодом він приєднався до московського ЦСКА та отримав запрошення до збірної СРСР. Основна частина його кар'єри була зосереджена в НХЛ, де він провів три сезони з Лос-Анджелесом, десять сезонів у Баффало, два сезони на Айлендерс (під час яких грав разом з легендарним Вейном Грецкі), один сезон у Філадельфії та два сезони в Атланті.

Сьогодні Житник працює президентом свого рідного клубу Сокіл (Київ).

Зазначимо, що у складі чемпіонської хокейної команди СНД грав уродженець Харкова, лівий крайній форвард Сергій Петренко. Він зіграв один сезон (1986/87) за клуб першої ліги Динамо (Харків), після чого переїхав до московського Динамо. У 1993 році Петренко став чемпіоном світу у складі збірної Росії, а наступного року провів один сезон у НХЛ, граючи за Баффало Сейбрс.

Варто відзначити участь Житника у збірній Росії на Олімпійських іграх в Нагано, де його команда зазнала поразки у фіналі від чехів, здобувши в результаті срібні медалі.

За певного бажання можна включити золото Петренка до нашого українського списку - якщо вже ми рахуємо медалі харків'янина Олега Гончаренка. Тоді в нас буде 8 нагород: 4 золоті, 1 срібна, 3 бронзові. А якщо ще притягнути за вуха золоту медаль Івана Бякова у Саппоро-1972, то й взагалі буде 9 нагород при 5 золотих. Проте якщо дотримуватись суворих критеріїв "Енциклопедії", тоді доведеться відмінусувати 2 "золота" (Бяков-1972 та Петренко-хокеїст) і 2 бронзи Гончаренка. І тоді картина буде скромнішою: 3 золоті, 1 срібна, 1 бронзова, загалом 5 нагород.

Проте наше завдання полягає у точному відтворенні історії, а не в тому, щоб догодити публіці.

Отже, українські атлети часів Незалежності здобули більше нагород на Зимових Олімпійських іграх, ніж за часів СРСР. І якщо фігуристку Оксану Баюл, біатлоністок Олену Петрову та частково Лілію Єфремову можна вважати продуктом радянської школи, то решту 6 медалей вибороли атлети, яких виховала українська школа.