Величезне (не)переселення. Де розпочинають своє нове життя евакуйовані пенсіонери.

Фото: Хосе Колон Евакуація Схід SOS з Дружківки Два боки однієї медалі

За останні п'ять місяців через транзитні центри, за даними Міністерства розвитку громад і територій, евакуювали понад 120 тисяч людей, з них майже чотири тисячі -- це маломобільні категорії населення. Найбільший потік з Донецької області. З початку 2025-го, кажуть у Донецькій ОДА, через транзитні пункти пройшли майже 11 тисяч донеччан, старших за 60 років.

Згідно з висловлюваннями Катерини Скрипової, темпи та обсяги евакуації літніх людей у 2025 році стають схожими на ті, що спостерігалися у 2022-му. Це, з одного боку, пов’язано з активністю ворога в наступальних операціях. Іншим важливим фактором є розвиток технологій безпілотників, який значно збільшив фронтову лінію. У цій розширеній зоні ураження опиняються не лише цивільні особи, але й гуманітарні місії та евакуаційні команди. Доступ гуманітарних організацій до цієї території став складнішим, оскільки їм бракує достатньої кількості броньованих автомобілів та засобів захисту від дронів.

Це відбувається на фоні двох крайніх ситуацій. Вмовити старше покоління залишити свої домівки — завдання надзвичайно складне. Це викликає значні труднощі для евакуаційних команд, особливо тих, хто діє безпосередньо на лінії фронту. Мова йде про підрозділи "Фенікс" (ДСНС) та "Білі янголи" (Національна поліція).

Це процес евакуації в умовах постійних артилерійських обстрілів, обстрілів з РСЗВ та під суворим контролем дронів ворога. Тому швидкість вивезення людей є критично важливою. Навіть кілька хвилин на відкритій території можуть призвести до удару. В таких умовах ми змушені довго переконувати людей, -- поділився на брифінгу заступник міністра внутрішніх справ Олексій Сергєєв, наводячи конкретні приклади.

Зображення: facebook/Міністерство внутрішніх справ України Заступник Міністра Олексій Сергєєв

Наприклад, у Костянтинівці працівникам "Білих янголів" довелося активувати старлінк і зв'язатися з дочкою літнього чоловіка, щоб переконати його виїхати. Часто люди, особливо похилого віку, відмовляються залишати своїх домашніх улюбленців. Так, одна літня жінка з села Сталі Вирки на Сумщині категорично наполягала на тому, що не виїде без своїх дванадцяти собак, а мешканець села Могриця погоджувався на евакуацію лише за умови, що заберуть його одинадцять кіз.

Суть проблеми полягає в тому, що евакуація відбувається вже після того, як ситуація стає критичною. Люди затримуються до останнього моменту, евакуюючись лише тоді, коли починаються вуличні бої. Це можна пояснити кількома факторами. Багато з них не мають уявлення про те, куди вирушать і що з ними станеться після виїзду. Це ускладнює можливість заздалегідь організувати евакуацію, особливо коли ворог наближається і обстріли стають частішими. "Ми стикаємося з серйозними труднощами в інформуванні населення," - розповідає Катерина. - "Зараз ми намагаємося впровадити інформаційну систему в Дніпропетровській області. Ми виїжджаємо на 30-40 км від лінії фронту, щоб донести людям, які кроки потрібно вжити у разі небезпеки, які послуги доступні і де вони можуть знайти притулок. Це дає їм уявлення про свої можливості й дозволяє спокійніше сприймати ситуацію, що, в свою чергу, спонукає їх почати діяти раніше. Адже коли виникає ситуація, коли з одного боку тривають бої, а з іншого - необхідно евакуювати людей, навантаження на волонтерів стає колосальним. У таких критичних зонах працюють лише ті, хто має броньовані автомобілі та системи електронного захисту, а також військові, які допомагають евакуювати та передавати людей до безпечних місць. Заздалегідь спланований виїзд значно полегшує роботу всім і допомагає зберегти життя і здоров'я людей.

І ось виникає інша проблема: куди ж поїхати літнім людям, особливо тим, хто самотній і потребує підтримки та догляду ззовні?

Якщо розглянути процес евакуації, що формувався протягом останніх півтора року, то на кожному етапі спостерігається проблема нестачі місць. Спершу людина потрапляє в один із транзитних центрів. В Україні існує двадцять таких центрів, проте найбільшу кількість біженців приймають у Павлограді та Волоському Дніпропетровської області, а також у Лозовій Харківської області. Центри у Волоському та Лозовій були відкриті нещодавно через те, що павлоградський центр не справлявся з великим потоком людей. Перебування в цих центрах, за деякими винятками, обмежене трьома днями, після чого потрібно рухатися далі. За словами Олексія Рябикіна, заступника міністра розвитку громад і територій, 80% евакуйованих мають заздалегідь визначене місце призначення. Інші ж залишаються у транзитних пунктах, часто це маломобільні особи.

Зображення: facebook/Олексій Рябикін Олексій Рябикін

Запити до приймаючих областей щодо їх розміщення зі свого боку направляють облдержадміністрації.

Ми завжди перебуваємо в пошуку нових можливостей. Це включає в себе прямі запити до місцевих громад та регіонів, а також постійний діалог. Якщо говорити про людей, які потребують стаціонарного лікування, то в Україні існує великий дефіцит вільних місць, -- зазначає Катерина Скрипова.

Під час пошуків їх тимчасово розміщують у Дніпрі в транзитному Центрі соціальної адаптації для людей з інвалідністю, що працює при громадській організації "Океан Добра". Це місце слугує проміжною зупинкою, де люди можуть перебувати тривалий час, адже тут створені належні умови для їхнього комфортного життя. Наразі заклад вміщує до 150 осіб. Серед мешканців - маломобільні літні люди, яких евакуаційні команди "Схід SOS" врятували з небезпечних прифронтових зон. Організація також сприяла в облаштуванні центру та активно залучає фінансування для виплат працівникам.

У цьому місці літні особи можуть відновити свої сили, оскільки їхній стан стабілізується. Часто через втрату домівки їхнє самопочуття погіршується, тому вони отримують кваліфіковану медичну допомогу. Крім того, юристи та соціальні працівники фонду надають підтримку в процесі відновлення та оформлення необхідних документів.

Фото: надано Схід SOS Психолог Олександр спілкується з подружньою парою з Покровська.

Подібний тимчасовий притулок "Без меж" на 34 людини є в Харкові. Ще один на 53 особи -- в Запоріжжі. Їх так само відкрили за підтримки благодійників. Це важлива ланка в евакуаційному ланцюжку, каже Катерина. Проте таких прихистків так само критично не вистачає.

У Міністерстві соціальної політики пропонують знайти нові місця в лікарнях для пацієнтів. Літня особа, яка прибуває до транзитного пункту, проходить медичну консультацію. Якщо виникає необхідність у подальшому лікуванні або стабілізації стану, її направляють до конкретного медичного закладу, де вона зможе отримувати послуги медсестринського догляду протягом місяця. Міністерство охорони здоров'я вже затвердило 212 закладів, які братимуть участь у цій ініціативі, що забезпечить додаткові 2635 ліжок. Наразі триває процес укладання контрактів між Національною службою здоров'я України та медичними установами. Як зазначають представники міністерства, це вигідно усім сторонам: з одного боку, з’являються нові місця для пацієнтів відразу після евакуації, а з іншого, лікарні з низьким потоком пацієнтів отримають державне фінансування в розмірі 16 тисяч гривень на кожну особу. Теоретично, кожен пацієнт, який отримує послугу медсестринського догляду, матиме в супроводі соціального працівника, який також допоможе в подальшому пошуку житла.

Як зазначила Ольга Волкова, керівниця громадської організації "Океан добра", процес пошуку тимчасового житла для мешканців шелтера, яким необхідний стаціонарний догляд, займає близько 2-3 місяців.

Фото: надано Схід SOS Евакуйовані мешканці прифронтових районів, січень 2024

Переважно люди намагаються знайти притулок у геріатричних будинках. Це, безумовно, суперечить політиці деінституалізації.

— Проте, враховуючи обсяги цієї потреби, наразі я не вбачаю альтернативи, — зазначає вона.

І знову виникає безліч питань.

У мене немає дому. "Лінія фронту рухається, проблема нагромаджується на проблему і їх масштаби тільки ростуть"

Заклади для постійного догляду

Умови в таких закладах можуть суттєво варіюватися. Наприклад, під час перевірки Петриківського обласного геріатричного пансіонату, де проживають, зокрема, внутрішньо переміщені особи, деякі мешканці висловлювали незадоволення через наявність щурів і тарганів. Натомість у Коршівському геріатричному пансіонаті минулого року монітори виявили ще більш тривожну ситуацію: старі металеві ліжка, використані відра та пляшки замість зручних крісел, переповнені кімнати, а також брудний і зношений одяг підопічних. Хоча на складі були нові комплекти постільної білизни та ковдри, їх не використовували.

Звісно, не всі такі. І чимало геріатричних пансіонатів підтримують волонтери і релігійні організації. Але так чи інакше загалом спроможність інституційних закладів приймати людей похилого віку, які потребують стороннього догляду, вичерпана, кажуть в Мінсоцполітики. З тієї статистики, що ми маємо на сьогодні, є плюс-мінус сто вільних місць, пояснює заступниця міністра соціальної політики Тетяна Кірєєва.

-- Наша діяльність спрямована на співпрацю з установами стаціонарного догляду. Ми відновлюємо занедбані приміщення, де громади беруть на себе зобов'язання створити нові геріатричні або територіальні центри для надання соціальних послуг. Також ми інвестуємо в обладнання, щоб згодом мати можливість розміщувати там мешканців, -- зазначає Катерина Скрипова.

Изображение: Хосе Колон и Катерина Скрипова

З початку широкомасштабного вторгнення благодійний фонд заснував 665 нових місць для людей, які потребують підтримки. Наприклад, у Калуші було відкрито заклад для старших людей, включаючи тих, хто був евакуйований з небезпечних фронтових і прифронтових районів. Це сталося у 2023 році, коли "Схід SOS" відремонтував та оснастив приміщення колишнього протитуберкульозного диспансеру. Саме фонд запропонував міській владі створити цей центр, на що місто дало згоду. Планувалося, що 55% мешканців закладу складуть особи, які змушені були залишити свої домівки, а решта — місцеві жителі. Наразі в установі проживає 33 особи, з яких 26 є внутрішньо переміщеними.

Проте діалог з громадами складається по-різному. Не всі горять бажанням приймати до себе літніх людей, оскільки такі заклади фінансують з місцевих бюджетів і для них це додаткове навантаження.

Згідно з чинним законодавством, 75% пенсії осіб, які мешкають у геріатричних закладах, використовуються для покриття витрат на їх утримання. Проте, як зазначає директор Калуського геріатричного центру Василь Ільницький, ці кошти, які зазвичай є мінімальними, часто не вистачає навіть для забезпечення базових потреб, таких як харчування. Наприклад, якщо розглянути можливість надання послуг на платній основі, витрати можуть перевищити 20 тисяч гривень на місяць. Наразі утримання центру обходиться місту приблизно в 7 мільйонів гривень щорічно.

Отже, деякі громади намагаються дистанціюватися від ситуації. В їхній захист можу зазначити, що питання фінансування установ та забезпечення їх необхідним обладнанням дійсно є актуальним. Ми прагнемо підійти до цього процесу з позиції підтримки. Пропонуємо: давайте ми вам допоможемо, тоді вам буде легше, і ми направимо до вас фахівців. Або ж ми можемо повністю відновити такий центр. Проте в цьому випадку ми обов'язково укладаємо угоду з громадою, що вона братиме на себе відповідальність за подальше фінансування. Частина місць у таких новостворених установах буде зарезервована для місцевих жителів. Це потрібно для того, щоб у них був не лише інтерес, а й розуміння, що це не конкуренція, а спільна справа. Також важливо, щоб не виникало негативного ставлення до евакуйованих, як до «понаєхавших».

Зображення: надано Схід SOS. Психолог обговорює з жінками, які були евакуйовані.

Є приклади, коли до вирішення проблеми розміщення підключаються і безпосередньо військові адміністрації. Нещодавно у Черкаській області Шахівська ВА відкрила відділення підтриманого проживання для маломобільних людей з Донецької області, а Селидівська планує відкрити до кінця року відділення стаціонарного догляду в Одеській області. Але наразі такі випадки поодинокі.

Тим часом у минулому році Міністерство соціальної політики запустило експериментальний проєкт з надання людям похилого віку з числа ВПО та особам з інвалідністю послуги стаціонарного догляду і підтриманого проживання за принципом "гроші ходять за людиною", як альтернативу інституційним закладам. І це вже та сама підтримка з держбюджету, якої прагнуть.

Якщо зі стаціонарним доглядом все більш-менш зрозуміло, то послуга підтриманого проживання вимагає пояснення. Фактично той, хто її надає, зобов'язується забезпечити літню людину житлом у спеціально обладнаних квартирах або будинках, допомагати у веденні господарства, організувати медичний патронаж тощо. Юридичні особи або ФОПи, які входять до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, і які долучаються до програми, можуть розраховувати на компенсацію майже у 10 тис. грн. у випадку підтриманого проживання. Трохи більше 16 тис. грн. -- відшкодування за послугу стаціонарного догляду.

Зображення: надане Схід SOS. Люди, які були евакуйовані з прифронтових територій, перебувають у тимчасовому притулку, січень 2024 року.

Проте результати наразі більш ніж скромні. У 2025 році на реалізацію проєкту передбачили 367 млн. грн. Але на всю країну в програму зайшли лише три десятки закладів-надавачів послуг, які зможуть отримати чи вже отримують державне фінансування. А програмою охоплено близько 300 людей.

— Коли ми вперше побачили назву цього експериментального проєкту, ми були дуже раді, — розповідає Василь Ільницький. — Але потім, коли заглибилися в документ, зрозуміли, що умови для участі закладів є досить суворими. Наприклад, кімнати повинні бути розраховані на одну-дві особи, а у нас лише одна така. І це були не єдині труднощі. Врешті-решт, на жаль, ми змушені були відмовитися від цієї ініціативи. Схоже, що держава, з одного боку, пропонує підтримку, а з іншого — створює перепони.

Серед основних критеріїв можна виділити вимоги до розташування закладу. Наприклад, якщо він розташований у міській зоні, найближча зупинка громадського транспорту повинна знаходитися не далі 800 метрів. Також існують обмеження на кількість осіб, які можуть перебувати в окремому приміщенні: для стаціонарного догляду максимальна кількість — 35 осіб, а для підтриманого проживання — не більше восьми. Крім того, для надання послуги підтриманого проживання необхідно облаштувати кухню, де мешканець зможе самостійно готувати, а також місця для прання.

Зображення: надане організацією Схід SOS. Жінка з обмеженими можливостями з Донеччини разом з психологом Олександром.

Це дійсно цікава ініціатива, проте виникають питання, чи доцільно її реалізовувати під час активної евакуації людей похилого віку. Багато геріатричних установ, які у нас переважно є великими, на півсотні місць і більше, не відповідають вимогам програми, -- зазначає Катерина Скрипова. -- Можливо, варто розглянути цю ідею з іншого ракурсу і м'якше підійти до вимог, щоб більше закладів змогли приєднатися. Це могло б суттєво розширити кількість доступних місць.

Тим часом їх створюють здебільшого благодійні організації. Приміром, будинки тимчасового проживання відкрив і "Карітас Україна" за допомогою партнерів з "Карітас Австрія". Вони утримують мережу з шести закладів для людей у віці 60+. Для цього реконструювали і переобладнали старі будівлі в Одесі, Івано-Франківську, Коломиї, Бориславі, Тернополі, Чорткові.

Так само, як і організації "Схід SOS" та гуманітарна місія "Проліска", вони займаються ремонтом та адаптацією тимчасових місць проживання (МТП) для літніх людей та осіб з інвалідністю. Адже тимчасові рішення часто стають тривалими. Багато людей похилого віку живуть у таких МТП вже по два чи три роки.

Я знайшла спосіб виїхати з допомогою друзів, фейсбуку, розголосу. Інакше залишалась би вдома і мене, певно, назвали б "ждуном"

Зображення: Хосе Колон Evacuation East SOS з Дружківки. Життя в гуртожитку для літніх людей.

Перших евакуйованих у гуртожитку Черкаського державного технологічного університету прийняли 8 березня 2022 року. Тоді батьки забирали дітей-студентів додому, а в їхні кімнати заселяли людей, що тікали в безпечніші регіони. Згодом керівництво закладу вирішило так і залишити один з чотирьох гуртожитків на три десятки кімнат для внутрішньо переміщених осіб. Його зареєстрували як місце тимчасового проживання.

З того часу через цей гуртожиток пройшло більше тисячі осіб. Наразі там проживає 61 особа, які були змушені залишити свої домівки в Попасній, Краматорську, Лисичанську, Харкові та Лимані. З них десять відсотків становлять люди похилого віку.

У їхньому розпорядженні є 18 квадратних метрів особистого простору, а також одна кухня, яка обслуговує 13 кімнат на поверсі, і спільні туалет із душем. На першому поверсі розташований спортзал, який раніше був створений для студентів. Минулого року в гуртожитку з'явилася швейна кімната, а цього року відкрили б'юті-кімнату. У ремонті їм допомогли волонтери, зокрема благодійна організація "Право на захист". Вартість проживання тут складає 2000 гривень на місяць.

Гуртожиток не пристосований для людей з обмеженими можливостями. Це п'ятиповерхова споруда, яка не має ліфтів, а на першому поверсі немає кімнат.

Зображення: надане Схід SOS. Евакуйована жителька з прифронтової зони у тимчасовому укритті, січень 2024 року.

— Звичайно, ми не можемо приймати людей з обмеженими можливостями пересування, — розповідає Любов Романенко, керівниця МТП. — Наприклад, у нас проживає літня пара, чоловікові 70 років, і йому важко підніматися на п’ятий поверх. Лише нещодавно ми змогли переселити їх на третій. Або інша ситуація. Навесні до мене звернулися волонтери з проханням про надання житла 62-річному чоловікові. Вони сказали: "Він може пересуватися, але страждає на рак горла, йому необхідно їздити до Черкас на хіміотерапію, а добратися з Умані дуже складно". Ми надали йому кімнату, але виявилося, що у нього відмовили ноги, і я не впевнена, чи зможе він ходити. Волонтери, які зверталися за допомогою, в підсумку відмовилися допомагати далі. Уявіть, він зовсім один тут, і ніхто не може про нього потурбуватися. Тоді нам довелося викликати швидку допомогу, і ми збирали дітей, щоб допомогти спустити його вниз, розумієте?

На даний момент чоловік перебуває на лікуванні в нейрохірургічному відділенні.

— Але він живе у нас, отже, він став частиною нашої родини. І тоді ти починаєш самостійно шукати способи, звертатися до інших, щоб отримати допомогу для нього. Це все про людські взаємини. Як казала моя бабуся: скільки людей — стільки й дива. Ось, наприклад, одна літня жінка страждає на діабет і втрачає зір. Колись її син разом із дружиною заїжджали до нас, і він весь час повторював: "Допоможіть знайти їй місце". Жінка жила десь у Рівному, у спортзалі школи. Коли ми її прийняли, син одразу ж зник і тепер десь під Москвою. Добре, це твій вибір — якщо тобі так зручніше, будь ласка, їдь. Але ж на кого ти залишив свою матір? Звичайно, їй було важко, вона навіть перенесла інсульт. Ми оформили їй першу групу інвалідності, і соціальні служби періодично навідуються до неї. Ось такі історії трапляються. Можливо, саме тому люди бояться приймати старших — адже потім відповідальність за їхню долю лягає на твої плечі, і просто так не можна викинути їх на вулицю.

Зображення: надано Схід SOS Соціальна працівниця Оксана проводить бесіду з жінкою, яка евакуювалася з Липців, що у Харківській області.

Зараз ситуація з мешканцями значно стабілізувалася в порівнянні з початковими часами, коли багато хто вірив, що все це тимчасове. Тепер все змінилося: більшість зробила ремонти, а деякі навіть привезли свої меблі.

-- Люди усвідомлюють, що тривалість війни залишається невизначеною, і жити повноцінно потрібно вже сьогодні, -- зазначає Любов Миколаївна. -- А навіть якщо конфлікт завершиться, повернутися буде немає куди.

В Україні відкрито більше тисячі тимчасових притулків, де наразі мешкає близько 80 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Однак ситуація з цими місцями нагадує проблеми, що існують у геріатричних пансіонатах. У багатьох з таких закладів умови життя залишають бажати кращого.

Типові проблеми: незадовільні санітарно-гігієнічні умови, брак санвузлів і душових, недостатня доступність приміщень для людей з обмеженими можливостями, нестача меблів, відсутність облаштованого укриття та особистого простору. Принаймні, такі результати були отримані в офісі уповноваженого з прав людини після проведення понад тисячі перевірок у минулому році.

Одночасно й кількість доступних місць також обмежена: з 80 тисяч доступних залишається приблизно лише десята частина.

У цьому році було зроблено спробу вирішити питання незадовільних умов і нестачі місць у державі через субвенцію. Наприкінці вересня було виділено 1 млрд грн на ремонти та облаштування тимчасових притулків для внутрішньо переміщених осіб. Проте й тут виникають певні складнощі. Деякі, зваживши всі «за» і «проти», вирішили відмовитися від цієї ініціативи.

Зображення: vikna.if.ua У саду геріатричного закладу в Калуші, що на Івано-Франківщині.

Наприклад, у геріатричному центрі Калуша вже давно обговорювали можливість розширення.

-- Ми постійно отримуємо дзвінки як від місцевих жителів, так і від благодійних організацій, які запитують про наявність вільних місць для розміщення людей. У нас є одне приміщення, яке можна було б використати, але йому потрібен капітальний ремонт. Необхідно прокласти всі комунікації та відновити дах — фактично, потрібно зробити все з нуля. Ми активно шукаємо фінансування для цього проекту. До речі, ремонт можна було б організувати з урахуванням вимог програми стаціонарного догляду, -- зазначає Василь Ільницький.

Тож допомога від держави і справді доречна.

Проте, знову ж таки, варто зазначити, що за умовами фінансування ми зобов'язані звітувати про виконану роботу щомісяця, а витрати потрібно завершити до кінця грудня. В іншому випадку, кошти повернуться назад. Тепер розповім про реалії, в яких ми опинилися. Я не розраховував на гроші від Кабінету Міністрів, адже у нас були деякі власні кошти, отримані від платних місць у закладі, і планував використати їх для покриття даху. Окрім того, минулого року ми придбали бруківку для облаштування нашого внутрішнього двору, щоб люди могли вийти на вулицю і подихати свіжим повітрям. Більшість наших мешканців — літні люди, яким важко пересуватися, деякі з них користуються інвалідними візками. Я звертався до різних підприємств для виконання цих робіт, але наразі немає нікого, хто міг би встановити дах або покласти бруківку. Одні перебувають на фронті, інші, після ухвалення закону, що дозволяє молоді виїжджати, залишили країну. Таким чином, ми стикаємося з ситуацією, коли держава надає кошти до кінця року для реалізації проектів, але в реальних умовах це просто нереально встигнути зробити.

У прифронтових областях своя історія. Тут додався фактор руйнування інфраструктури, що десь просто унеможливлює ремонтні роботи, а десь сильно ускладнює їх. Тож і використання коштів до кінця року під великим питанням. Щоб врятувати ситуацію Мінсоцполітики почав вносити зміни, приміром, розробив механізм повернення невитрачених грошей і їх повторного перерозподілу. Або дозволив купувати будівельні матеріали в цьому році для використання в наступному. Проте прорив принаймні у створенні нових місць найближчим часом навряд чи станеться. Але субвенцію обіцяють передбачити і в майбутньому бюджеті.

Зображення: надане Схід SOS. Люди, які були евакуйовані з прифронтових територій, перебувають у тимчасовому притулку, січень 2024 року.

Слід відзначити ще один новий експеримент, ініційований міністерством, який полягає у впровадженні соціальної послуги притулку для людей з обмеженими можливостями, що були змушені залишити свої домівки. Цю послугу можна надавати, зокрема, у місцях тимчасового проживання, за умови наявності базових інклюзивних умов — пандусів, відповідних санітарних вузлів, комфортних ліжок, а також забезпечення необхідного соціального супроводу. У свою чергу, держава буде виплачувати 8 тисяч гривень на місяць за кожну особу протягом року.

Все це — термінові заходи для реагування на нагальні проблеми, пов'язані з евакуацією, зазначає Тетяна Кірєєва. Однак, на четвертий рік від початку повномасштабного вторгнення, назвати їх дійсно швидкими вже важко. Тепер Міністерство соціальної політики організовує зустрічі за зустрічами, аби переконати регіони скористатися цими фінансовими можливостями.

Водночас, щоб уявити, яким чином може бути вирішена проблема, варто відвідати село Колонщина.

"Кількість евакуйованих збільшилася в рази". Про ситуацію в транзитному шелтері в Павлограді

Райський куточок

Восьмидесятирічна Людмила переїхала в другу чергу Чудо містечка ще до його офіційного відкриття. Вона родом з Бахмута, і пережила страшну трагедію: один з її онуків, військовий, загинув, а інший, на її очах, став жертвою снаряда, що вибухнув неподалік. Військові евакуювали її з міста, і так вона опинилася у Львові, де жила в закладі разом із сусідами по кімнаті, які страждали на психічні розлади.

Зображення надане Марією Зайцевою.

Вона опинилася в жахливих умовах. Хтось із її знайомих допоміг їй написати заявку, і ми з нетерпінням чекали на пані Людмилу в день відкриття. Проте вона прибула лише через тиждень, постійно телефонуючи, плачучи і благаючи: "Заберіть мене раніше, я більше не витримую, поруч зі мною живе людина з психічними проблемами. Я просто зійду з розуму". Ми намагалися пояснити, що будинки ще не готові, але вона продовжувала просити: "Будь ласка, заберіть мене". І врешті-решт, ми вирішили допомогти їй, -- ділиться своїм досвідом Марія Зайцева.

Спочатку тут було просто пустир на окраїні села Колонщина в Київській області. Сьогодні ж це місце перетворилося на затишний район з рядами акуратних будинків пастельних відтінків, які мають комфортні веранди і яскраві, доглянуті клумби. Саме в одному з таких будинків проживає пані Людмила. Загалом, це місце більше нагадує невелике курортне селище. Цей проєкт реалізує американець Делл Лой Хансен, засновник девелоперської компанії Wasatch Group у США, а також активний благодійник.

Основною метою ініціативи було створення комфортного житла для літніх людей, і з часом проект почав розширюватися, пропонуючи нові послуги. Першу фазу будівництва було завершено в 2023 році, а другу — всього за 5 місяців у минулому році. Наразі в Чудо містечку проживає близько 400 людей похилого віку з Бахмута, Лисичанська, Сєвєродонецька, Луганська, Покровська та прилеглих районів. Найстаршій мешканці виповнилося 99 років. Містечко активно співпрацює з організаціями "Білі янголи", "Схід SOS" та "Проліска". Проживання для мешканців є безкоштовним та довічним, з особливим акцентом на підтримку батьків військовослужбовців та одиноких людей.

Зображення: люб’язно надане Марією Зайцевою Чудесне містечко..

Квартири повністю обладнані меблями і готові до проживання. У них є кухня для самостійного приготування їжі, а також можливість відвідувати їдальню. Крім того, на території кожного будинку є город, де мешканці можуть займатися городництвом, що користується великою популярністю.

— Для нас місто — це своєрідна терапія, — ділиться Марія. — І, звісно, у нас є комплексна програма послуг. Ми приймаємо людей, лікарі проводять обстеження. Всі документи оформлюються на місці. Щотижня до нас завітують представники пенсійного фонду. У нас також організовані творчі заняття, а психологи працюють над підтримкою. Наші хлопці і дівчата, як ми їх називаємо, отримують комфортне житло та належні умови. І найголовніше — це спокій.

У містечку функціонує магазин, а також власний маршрутний автобус, який тричі на день курсує до Макарова. На місці працює 20 соціальних працівників, які є мешканцями цього населеного пункту. Вони надають допомогу людям, які потребують стаціонарного догляду, або просто підтримують у вирішенні різних питань.

На цій території функціонує 18 волонтерських груп. Одні займаються доглядом за рослинами, інші співають, а дехто надає підтримку Збройним силам України.

Знімок: надано Марією Зайцевою в межах Чудо містечка.

Наші бабусі плетуть нитки з мішковини, з яких потім виготовляють кікімори. Щодо інтеграції в громаду, щодня ми розвозимо 50 гарячих обідів у сусідні села для самотніх людей та малозабезпечених сімей. Наше містечко активно пропагує здорове довголіття. Наприклад, до нас завітав чоловік з Покровська, який працював учителем і був евакуйований "Білими янголами". Вдома він проводив заняття з цигуну, а тепер продовжує цю справу у нас. На його уроки приходять навіть мешканці нашого стаціонарного закладу, зокрема одна бабуся, яка пересувається на ходунках. Три рази на тиждень до нас завітає тренер з фітнесу, і бабусі з радістю мчать до спортзалу. Я могла б розповідати про це безкінечно, — усміхається Марія.

Ймовірно, не буде несподіванкою, що вільних місць тут не знайдеться.

— Усе навколо так чудово, що складно повірити, що це не ілюзія, — ділиться враженнями Світлана.

Вона також подала заявку на проживання в містечку для своїх двох бабусь — рідної та її сестри.

Восени минулого року вони покинули Мирноград, коли ситуація в місті стала критичною і небезпечною. У Києві Світлана взяла рішення орендувати квартиру для своїх бабусь. Однак, незважаючи на бажання покрити витрати на оренду, процес виявився зовсім не простим.

Зображення: надане Марією Зайцевою, жителькою Чудо містечка.

Мої бабусі є незалежними та енергійними, вони вміють піклуватися про себе. Проте орендодавці не особливо прихильно ставляться до тварин, дітей та літніх людей.

Після кількох переїздів Світлана вирішила більше не повідомляти власниці, що в квартирі житимуть літні люди. Вона сподівалася, що оскільки хазяйка живе на іншому кінці міста, то не буде перевіряти ситуацію. Договір оренди вони уклали на три місяці, щоб обидві сторони могли оцінити, чи підходять одна одній. Власниця хотіла впевнитися у фінансовій спроможності Світлани, адже та була "переселенкою". Вартість оренди склала 15 тисяч гривень плюс комунальні послуги. Але згодом хазяйка дізналася, що в квартирі проживають бабусі.

Вона прибула одразу ж. Дуже хвилювалася через те, що вони можуть не впоратися і не зможуть про себе позаботитися. З'явиться неприємний запах. "Взагалі-то, вони можуть тут і померти", -- ділиться Світлана. -- І нам запропонували покинути приміщення.

Зараз Світлана знову в пошуках житла для рідних. Розглядала вже кілька варіантів: гуртожиток для внутрішньо переміщених осіб, пансіонат під Києвом, де за одну людину треба сплачувати 26 тис. грн. на місяць. І дуже сподівається, що все ж вдасться їх влаштувати в Чудо містечко.

З 2023 року повне фінансування цього проєкту перейшло на плечі самого підприємця. Витрати на утримання містечка складають від 60 до 70 тисяч доларів щомісяця. Основні статті витрат пов'язані із заробітними платами та електрикою.

Зображення: люб’язно надане Марією Зайцевою Чудесне містечко.

У цьому році, до речі, Чудо містечко приєдналося до державного експериментального проєкту з підтриманого проживання та стаціонарного догляду "гроші ходять за людиною".

— Ця програма насправді досить хороша. Однак, було б добре отримати більше фінансування, адже воно не зовсім покриває всі витрати, — зазначає Марія.

Всі соціальні працівники успішно завершили курс з підтримуваного проживання та стали першими в Київській області, хто отримав відповідні сертифікати.

Ми щиро сподіваємось, що таких містечок стане значно більше, а проєкт знайде нові горизонти для розвитку. У нашій країні літні люди часто залишаються в тіні, хоча насправді вони заслуговують на належну підтримку. Їм терміново потрібна допомога, і вони не можуть чекати. Віримо, що незабаром знайдуться ті, хто готовий надати їм допомогу на відповідному рівні.

Зображення: люб’язно надане Марією Зайцевою Чудесне містечко.

Містечко дійсно викликає значний інтерес. Сюди прибувають делегації з різних куточків країни, проте наразі це залишається лише на рівні зацікавленості. Тим часом, територія містечка активно розширюється: триває зведення третьої черги, що передбачає 250 нових місць, а також 20 місць для стаціонарного хоспісного догляду. Загальні інвестиції складають 12 мільйонів доларів. Окрім того, розпочато будівництво двох шелтерів, один з яких призначений для тимчасового перебування літніх людей, щоб вони могли відновитися після евакуації.

Згідно з інформацією від Міністерства розвитку, сьогодні існує необхідність евакуації більше ніж 280 тисяч осіб з небезпечних регіонів. Серед них 11,5 тисячі становлять особи з обмеженими можливостями.

Зображення: люб’язно надане Марією Зайцевою Чудесне містечко.