"Усіх під ранжир". Яка мета стояла за рішенням радянської влади створити інститут прикладного мистецтва у Львові (архівні матеріали)?
ЛЬВІВ - 80 чи 150 років? Історія Львівської національної академії мистецтв (ЛНАМ) залишається предметом активних дискусій. Державний інститут прикладного і декоративного мистецтва, заснований у 1946 році під час радянської епохи, став важливою частиною художньої освіти в місті. Проте корені цієї освіти сягають глибше: Художньо-промислова школа була відкрита ще в 1876 році, в часи австро-угорської імперії. Крім того, варто згадати про Вільну академію мистецтв, засновану в 1905 році, а також Мистецьку школу Олекси Новаківського, що з'явилася в 1923 році.
З метою уникнення суперечок про дати, у Львівській національній академії мистецтв було ухвалено рішення оцифрувати архіви, включаючи радянські, та розпочати ініціативу під назвою "ЛНАМ: розархівація".
1946 рік. Це був час великих труднощів, драматичних подій і репресій. Радянська влада вже встановила контроль над західними територіями України. У березні 1946 року було примусово ліквідовано Українську греко-католицьку церкву, яка змушена була переходити в підпілля.
Згідно з даними Інституту історії церкви, у 1945-1946 роках було затримано понад 800 греко-католицьких священників, які отримали терміни ув'язнення від 10 до 25 років у таборах, розташованих у Мордовії, Сибіру та Казахстані. Релігійний і політичний терор спрямований проти української інтелігенції включав масові арешти та примусове переселення членів ОУН і їх родин, а також родичів бійців УПА. Це був період значних репресій у західних областях.
Українська повстанська армія (УПА) була військово-політичною організацією, яка функціонувала на українських землях у період з 1942 по 1956 рік.
Основною метою формування УПА було згуртування розрізнених націоналістичних збройних формувань під проводом ОУН(б). УПА проголосила своєю пріоритетною метою створення української національної армії, яка мала б відновити незалежність України, а також підготуватися до повстання в момент, коли комуністичний СРСР і нацистська Німеччина виснажать свої сили в кривавій війні.
УПА виступала за створення самостійної соборної Української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі.
Датою, що вважається початком діяльності, є 14 жовтня 1942 року. Один із фінальних боїв УПА з НКВД відбувся з метою перешкодити просуванню радянських військ до Угорщини, де в той час спалахнуло антикомуністичне повстання 1956 року. Проте, за деякими джерелами, останній бій бійці УПА провели аж у 1967 році.
Від травня до листопада 1943 року на чолі УПА стояв Дмитро Клячківський, а з 1944 по 1950 рік командування перейшло до Романа Шухевича. Потім, з 1950 по 1954 рік, цю роль виконував Василь Кук.
Для УПА була характерна партизанська тактика, все озброєння було трофейним - німецьким, радянським, угорським та австрійським (ще з Першої світової війни). Окрім українців, у складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей.
УПА воювала на два фронти - проти нацистської Німеччини і згодом проти радянської влади, а діяльність УПА визнавали антинімецьким повстанням німецькі окупаційні керівники, зокрема Еріх Кох. Напади частин УПА на німецькі військові підрозділи, як випливає з німецьких документів, тривали до серпня 1944 року, про збройний конфлікт німців і УПА свідчать і звіти радянських партизанів.
Радянська пропаганда очорнювала УПА як структуру, що співпрацювала з нацистською Німеччиною.
У 2014 році Верховний суд Росії ухвалив рішення про визнання УПА екстремістською організацією.
В Польщі також спостерігається негативне сприйняття УПА. У 2016 році польський парламент визнав дії бійців УПА проти польського населення на Волині геноцидом.
Радіо Свобода представляє спеціальний проєкт, присвячений Волинській трагедії.
На Волині існували не лише загони УПА, а й мережі та підрозділи "Бульби"-Боровця, "мельниківців" та інших отаманів. Також активність проявляли німецькі каральні підрозділи та поліція, в рядах яких були як українці, так і поляки, а поряд з ними діяли радянські партизани.
Відповідно до документів Служби безпеки України, у західних регіонах країни польські втрати досягли 30 327 осіб, а також було знищено 240 населених пунктів. Водночас українські втрати становлять 16 523 осіб та 115 знищених сіл. Проте Інститут національної пам'яті Польщі стверджує, що Українська повстанська армія (УПА) та інші націоналістичні групи можуть бути відповідальними за загибель близько 100 тисяч польських громадян.
Ставлення до Української Повстанської Армії в Україні після отримання незалежності варіюється від позитивного (як борців за свободу) до негативного (як "колабораціоністів з німцями"). Проте після Революції гідності почало домінувати визнання їхніх заслуг.
Із 2015 року вояки УПА мають статус борців за незалежність України у ХХ столітті. 2018 року було ухвалено закон, що надає солдатам УПА статус учасників бойових дій.
Зачищення бібліотек, музеїв, запровадження цензури. Мистецьке середовище було в центрі уваги НКВД. І, водночас, у вересні 1946 року радянська влада відкрила Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва.
Про мистецький університет мовилось ще у довоєнний час. У Львів прибув десант ідеологічних працівників із Росії, центральних і східних областей України. Заслані особи мали навчити місцевих художників, як користуватися методом соціалістичного реалізму, як правильно допомагати Компартії будувати "світле майбутнє".
Якось відомий львівський художник, засновник мистецької групи "Артес" Роман Сельський, який викладав у новоствореному інституті, поцікавився, чи то вже соцреалізм його робота. У відповідь почув, що вже ближче і ближче.
Щоб долучитися до виставки, потрібно було створити картини з зображеннями щасливих колгоспників, які оспівували радянську владу. Ці роботи були важливими для вступу до Спілки художників, що відкривало двері не лише до участі у виставках, але й до отримання значних, добре оплачуваних замовлень.
"Ми вирішили заснувати інститут "прикладного мистецтва", щоб привернути увагу. Вибрали цю назву, а фактично, трансформували існуючий коледж, розширивши освітні програми. Від середини ХІХ століття тут існувала реміснича освіта, але вже в 30-х роках, в період між двома світовими війнами, відбулися спроби запровадити освіту університетського рівня. У 1938 році польський уряд заснував інститут художнього мистецтва, який проіснував лише один рік до початку Другої світової війни. Радянська влада, в свою чергу, створила інститут, а не академію", - ділиться ректор Львівської академії мистецтв, художник-графік Василь Косів, в інтерв'ю для Радіо Свобода.
Він зазначає, що аналогічні установи "прикладного мистецтва" були засновані в Балтійських країнах.
"Ідея була у тому, щоб базуватися на локальних традиціях, промислах, але відформатувати за радянським взірцем. Фактично, провели чистку мистецького середовища", - пояснює ректор.
Спокійні митці, які вирішили співпрацювати з "совєтами", залишилися, тобто не були надто ідеологічно впливовими. Василь Косів зазначає, що первинні керівники інституту переслідували як викладачів, так і студентів.
Першокурсників відразу ж почали критикувати за формальність. До Львова прибули ветерани війни та колишні чиновники, які були лише лояльними до партії, проте не мали жодного зв’язку з мистецтвом. Один з них навіть був звільнений через зловживання алкоголем та сварки.
"Тобто, цей контекст сьогодні заставляє не 80-річний ювілей святкувати і дякувати, що було відкрито інститут, а є нагодою для серйозної розмови про мистецьку освіту, коли вона започаткувалася, якою була, які були завдання. І це відсилає не до 1946 року, а до міжвоєнного періоду", - каже Василь Косів.
Історичний шлях художньої освіти у Львові
Співробітники Львівської академії мистецтв досліджували різноманітні архіви. У одному з віденських архівів зберігається документ, датований 1853 роком, який свідчить про відкриття Недільно-промислової торговельної школи у Львові, призначеної для тих, хто вчився ремеслу.
У 1857 році Міністерство у Відні ухвалило новий статут для школи, що значно розширив можливості навчання малюнку.
У 1859 році львівська міська рада надала фінансову підтримку цій школі.
18 грудня 1876 року у Львові була заснована Загальна промислова школа малюнка та моделювання.
* У 1882 році почала діяти Школа художнього промислу.
У 1891 році була відкрита Державна школа промислового навчання.
Попит на отримання мистецької освіти зростав, і на початку XX століття в Львові розпочали розробку проекту нового навчального корпусу на Снопкові.
Багато молодих і талановитих українських художників отримали можливість навчатися у таких престижних закладах, як Паризька національна школа мистецтв, Мюнхенська академія образотворчих мистецтв та Краківська академія мистецтв завдяки фінансовій підтримці митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Серед видатних митців, які скористалися цією можливістю, можна згадати Михайла Бойчука, Олексу Новаківського, Модеста Сосенка, Михайла Мороза, Святослава Гординського та Юліана Буцманюка.
22 вересня 1939 року радянські війська захопили Львів, принесши з собою репресії та економічний занепад. Протягом першої радянської окупації західних територій України в 1940-1941 роках відбулося чотири хвилі депортації місцевих жителів. Тисячі людей, переважно українців, стали жертвами жорстоких убивств у тюрмах західних областей України перед приходом німецьких військ.
В кінці червня 1941 року влада, що окупувала радянську територію, була замінена німецькою. Львів став домівкою для видатних українських художників, таких як Олена Кульчицька, Осип Курилас, Антін Манастирський, Святослав Гординський, Едвард Козак, Андрій Коверко та Сергій Литвиненко. У місто, рятуючись від репресій сталінського режиму, прибули митці з Наддніпрянщини, Харкова та Києва. Тут утворилася вражаюча спільнота творчих та обдарованих людей.
У 1943 році німецька окупаційна адміністрація заснувала Мистецько-промислову школу, що була призначена для задоволення потреб Рейху. Незабаром цю установу трансформували в заклад професійної освіти, спеціалізуючи на будівництві.
У жовтні 1943 року українські художники оголосили про початок набору до Української академії мистецтв, що створювалася за аналогією з київською академією.
"У Львові концентрувалась велика кількість творчої інтелігенції, яка остерігалась утисків і репресій сталінського режиму і тимчасово осідала у Львові, чекаючи, що відбувається на фронті. І готова поїхали далі на захід, бо розуміла, що таке сталінський режим. Весною 1944 року наддніпрянська творча інтелігенція прийшла до висновку, щоб заснувати академію. Але назвали її, щоб не дратувати німецьку окупаційну владу, Вищою образотворчою студією", - розповідає мистецтвознавець Любов Волошин.
Ректором академії став київський професор, художник Василь Кричевський. На відкритті він сказав, що львівська академія створена за зразком київської.
Академія мистецтв проіснувала лише кілька тижнів, оскільки радянські війська швидко наближалися. У травні 1944 року викладачі та студенти вирушили в еміграцію на Лемківщину (тепер територія Польщі). Проте, вже незабаром їм знову довелося покинути це місце та вирушити на захід.
Влітку 1944 року у Львів вдруге прийшли радянські "визволителі".
Підпільники
Митці, які виступали проти радянської влади, стали частиною "андеґраунду" і "нонконформізму". Деякі з них обрали шлях підпілля. Учень Романа Сельського, Карло Звіринський, був виключений з інституту через "виявлення буржуазного націоналізму та популяризацію формалістичних тенденцій у мистецтві".
У 1950-х роках він створив власну школу під назвою "Підпільна академія Звіринського", яка проіснувала до кінця 1960-х років і сформувала нове покоління художників. Серед учнів були Іван Марчук, Зеновій Флінта, Олег Мінько, Роман Петрук, Богдан Сойка.
Карло Звіринський був відрахований і з викладацької роботи в інституті прикладного мистецтва. А його перша прижиттєва виставка відбулась у 72-річному віці у 1995 році, вже у незалежній Україні.
"Ці художники не отримували тих замовлень, які давали добре життя. Вони не були, скажімо, в тому ядрі спілчанському. Але всі добре знали, хто у Львові сильний художник і хто розуміється на мистецтві. До майстерні Сельського всі приходили і намагалися в нього якось так приватно порадитись, проконсультуватися", - каже Василь Косів.
"Витягування з архіву"
У рамках проєкту "Витягування з архіву" провели однойменну виставку, щоб показати різні періоди мистецької школи у Львові, яким був вплив на місто і зв'язок із міським середовищем, повсякденним життям. Історію академії представили через архівні документи, фотографії, твори, об'єкти, які збереглись чи втрачені.
Можна дізнатись історії дипломних робіт студентів, нині іменитих митців, як їм вдавалось вкладати нерадянські смисли. Теодозія Бриж у 1954 році створила дипломний проєкт пам'ятника королю Данилові Галицькому.
У 1965 році студенти Любомир Медвідь, Богдан Галицький та Іван Марчук втілили дипломну роботу Ярослава Музики в кафе "Під левом", розташованому на площі Ринок.
Дипломна робота Ярослава Мотики "Лілея" і досі прикрашає Стрийський парк у Львові, і досі загадка, як митцеві вдалося поставити скульптуру оголеної дівчини.
А допоміг йому реалізувати роботу син художника Олекси Новаківського Ярослав Новаківський, він тоді працював головним художником Львова.
"Як у 1966 році Мотиця отримав дозвіл на створення оголеної скульптури? Цікаво, що він вмісив в неї українські елементи. У багатьох дипломних роботах студентів радянської епохи можна знайти чимало нерадянських думок. Наприклад, вірш Івана Драча в дипломній роботі Мотики! Таким чином, ці роботи наче оживляють академічну сферу, демонструючи, що навіть в складні часи радянського режиму, коли все здавалося контролюється, існував більш глибокий підхід", - підкреслює Ляна Мицько, директорка Львівського муніципального мистецького центру.
"Король Данило Теодозії Бриж, який експонується в історичному музеї, став основою для цієї магістерської роботи. Як вдалося реалізувати цей проект у 1954 році? Адже ніхто не стверджував, що він був королем. Це була розповідь про злиття руських територій," - зазначає вона.
Для того, щоб глибше осмислити радянський етап в мистецтві Львова, необхідно дослідити історію художньої школи до 1939 року, зазначає Василь Косів у своїй бесіді. Це важка тема, яка не повинна обходити стороною неприємні моменти минулого – такі як зрада, доноси та беззастережне служіння Комуністичній партії.
"Між абсолютним колаборантством та відданим служінням партії з одного боку і цілковитим дисидентством з іншого існує велика градація. Цей спектр дуже широкий і включає в себе численні складні обставини. Для того, щоб усвідомити наше сьогоднішнє становище, необхідно ретельно вивчити та діагностувати ситуацію, щоб знайти шлях до зцілення," - зазначає ректор Львівської академії мистецтв Василь Косів.
Ставлення до мистецтва радянської епохи у Львові викликає численні дискусії. Львівська область стала першою в Україні, де два роки тому почали демонтаж радянських пам'ятників, які стали символом тоталітарного режиму.
Проте, з іншого боку, докладаються зусилля для збереження неповторної культурної спадщини українських митців того часу. Наприклад, варто згадати львівські мозаїки.
Однак кераміко-скульптурну фабрику не вдалося врятувати.
