Що насправді трапилося в Кринках? Невідома історія десанту морських піхотинців на лівому березі Дніпра.

"Я не прагну, щоб це виглядало так, ніби нас залишили на призволяще. Ми мали можливість розпочати другий фронт і суттєво змінити перебіг війни, подібно до висадки в Нормандії. Однак ситуація ускладнилася вже після першого тижня, що призвело до значних втрат. Ані погодні умови, ані географічні фактори не сприяли нам", - зазначив Монах, морський піхотинець.

"Я став свідком справжніх героїв серед людей," - поділився Ганс з 35-ї бригади морської піхоти.

У липні 2024 року відбулася одна з найменш обговорюваних у медіа операцій українських збройних сил – десантування Сил оборони на лівому березі Херсонської області.

"Українська правда" отримала інформацію про цю подію близько тижня перед її стартом, в кінці вересня 2023 року, і з того часу систематично намагалася зібрати, якщо не всі, то принаймні більшість частин цієї складної операції.

Нас цікавили два основні аспекти: з якою метою та чи дійсно варто було здійснювати цю ризиковану акцію?

Проте, отримати відповіді виявилося нелегким завданням. Офіцери, з якими ми мали справу на передовій, ухилялися від будь-яких висловлювань.

Перший співрозмовник УП, поранений морпіх, який представився позивним "Монах", настільки переймався за секретність розмови, що майже щоразу перед зустріччю зв'язувався з нами з різних номерів.

Доступ до Херсонщини, де проходила ця операція, для журналістів був стабільно закритим.

Лише після того, як українські війська остаточно вийшли з лівого берега влітку цього року, нам вдалося поговорити із солдатами, офіцерами, комбригами, депутатами, волонтерами та іншими людьми, поінформованими з перебігом операції.

Для того, щоб створити цю історію, ми провели близько 20 тривалих і глибоких бесід.

У даній статті ми розглядаємо внесок Великої Британії у підготовку до операції з десантування морських піхотинців на лівому березі. Аналізуємо первинні та змінені завдання, що були покладені на військові сили, а також причини, через які їх реалізація виявилася неможливою. Окрім того, ми висвітлюємо історії українських морпіхів, які віддано вірили в успіх операції і готові були ризикувати своїми життями заради досягнення цієї мети.

Як і в кожній військовій кампанії, історія цієї події формується завдяки свідченням тих, хто вийшов з неї живим.

Ми вирішили розповісти про неї з трьох причин.

По-перше, важливо акцентувати увагу на цій складній та часто ігнорованій проблемі.

По-друге, варто наголосити на складності обставин, в яких відбулася ця операція. А також на героїзмі тих, хто брав у ній участь, особливо тих, хто втратив життя під час її виконання.

По-третє, щоб люди, відповідальні за наступні військові операції, не повторювали помилок, яких припустилися на Херсонщині.

Ми визнаємо, що деяка інформація може бути не повністю розкрита. Тому ми готові дати можливість висловитися військовим, які організовували та керували операцією, зокрема екс-командувачу морської піхоти генерал-лейтенанту Юрію Содолю, який наразі не відповів на наші запити.

Операція з висадки Сил оборони на лівому березі Дніпра на Херсонщині, захоплення й утримання частини тамтешнього суходолу почалася в жовтні 2023-го. А тривала до липня 2024-го - тобто майже 9 місяців (майже стільки, наприклад, трималася оборона Бахмута). З них лише перші два - три ініціатива належала українській армії.

Ключовими підрозділами, що брали участь в цій операції з українського боку, стали морські піхотинці — досвідчені 35-та і 36-та бригади, разом з 137-м і 501-м окремими батальйонами відповідно, а також новостворені 37-ма і 38-ма бригади морської піхоти. Додатково, до складу сил увійшли 124-та та 126-та бригади територіальної оборони (остання наразі є частиною Корпусу морської піхоти) і 73-й центр спеціальних операцій.

Деякі підрозділи проходили тренування для операції на території Великої Британії.

Спочатку сили оборони намагалися утвердитися в трьох ключових точках на лівому березі, які отримали назву плацдармів: за Антонівським залізничним мостом, в районі між селами Піщанівка та Підстепне (де розташовані сонячні панелі, цю місцевість називають "Клюшка"), а також на Кринках.

Приблизно за тиждень - два після початку операції морпіхи залишили захоплені ділянки за Антонівським залізничним мостом і в районі сонячних панелей. Вони сфокусувалися на найуспішнішій на той момент точці - на Кринках (і лісі навколо них). Саме тому цю операцію прозвали "висадкою в Кринках", "Кринками".

Швидше за все, за весь період у дев'ять місяців, село Кринки так і не було повністю захоплено морськими піхотинцями. Вони змогли відбити та контролювати близько половини території цього населеного пункту.

Операцією керував генерал-лейтенант Юрій Содоль, який обіймав посаду командувача Корпусу морської піхоти.

Близько 50% персонажів цього матеріалу, а також командири двох підрозділів, залучених до тих подій, у спілкуванні з УП підкреслювали: реалізувати завдання, які стояли в рамках цієї операції, було практично неможливо. Один з героїв тексту брав участь у допитах у рамках кримінальної справи, відкритої проти його командира за нездійснення наказу.

Виведення військ із лівого берега було поступовим. Першою, взимку 2024-го вийшла 36 бригада. Останньою, в липні 2024-го - поодинокі бійці 35-ої.

Перед "Кринками" відбулося кілька місяців активних операцій 124-ої та 126-ої бригад ТРО, а також підрозділів ССО і ГУР на лівому березі. Найбільш відомою акцією став рейд, проведений у серпні 2023 року, який отримав назву "висадка поблизу Козачих Лагерів".

Операція з десантування на лівому березі Херсонщини не могла б обійтися без підтримки Великої Британії – однієї з найактивніших і найрішучіших союзниць України у боротьбі з Росією. Проте основна політична ініціатива залишалася у руках України.

Ще з моменту початку вторгнення, як повідомляє УП, джерело, близьке до морської піхоти та добре обізнане з ситуацією, Великобританія, як морська держава, наполягала на тому, щоб Україна звернула більше уваги на південний напрямок. Зокрема, йшлося про необхідність активного використання таких потужних сил, як морська піхота, для виконання водних операцій та проведення оманливих маневрів.

У світлі глобальних викликів, британці сподіваються на підтримку українських морських піхотинців у збереженні берегової лінії Європи та захисту важливої водної інфраструктури.

Разом із зацікавленими людьми з українського боку, з боку морської піхоти,

Для цього, зокрема, в лютому 2023-го тогочасний прем'єр країни Ріші Сунак публічно заявив, що Лондон розширює свою програму підготовки українських військових до пілотів винищувачів та морських піхотинців. Незабаром після цієї заяви на навчання поїхав перший батальйон новоствореної 38-ої бригади морської піхоти, яку очолив Герой України Євген Бова.

Проте ідея переведення морських піхотинців на водні сили тривалий час не викликала зацікавленості ані у тодішнього головнокомандувача Валерія Залужного, ані у президента. У відповідь на це, Британія вирішила вдатися до ще більш рішучих дій і на початку 2023 року направила офіційну делегацію до Києва для зустрічі з Залужним.

На цій зустрічі, де, окрім Валерія Федоровича, також був командувач Військово-морських Сил Олексій Неїжпапа та тогочасний командувач Морської піхоти Юрій Содоль, українці переконували британців, що не можуть спускати морпіхів на воду, бо для цього немає жодного обладнання.

На це британці здивовано зауважили: адже ви ж з моменту початку великої війни жодного разу не зверталися до нас з проханнями.

"Британські експерти зазначили: вам варто продемонструвати, що ви готуєте кілька батальйонів морської піхоти для переходу через Дніпро, щоб російські сили почали задумуватися. Навіть сама підготовка таких дій надіслала б потужний сигнал до Москви," - розповідає УП джерело, близьке до морської піхоти.

А проте британці все ж вмовили Залужного, й він сказав: усе, робимо Корпус морської піхоти. Ці слова, як додає співрозмовник, потішили Содоля й водночас розізлили Неїжпапу.

Останній боявся, що в такий спосіб морпіхів, які є основою особового складу Військового-морських сил, виведуть зі складу ВМС.

Але ніхто вже не повернувся назад. Через кілька місяців, 23 травня 2023 року, президент Володимир Зеленський публічно оголосив про формування Корпусу морської піхоти в українських Збройних силах.

На той час новостворені 37-а та 38-а бригади морської піхоти вже кілька місяців проходили навчання у Великій Британії. Кожен батальйон отримував п'ятижневу підготовку по черзі. Протягом цього періоду британські та нідерландські інструктори навчали українських військових подоланню водних перешкод: переправі через річку, десантуванню на берег та проведенню операцій на суші. Крім того, акцент робився на правильному плануванні штабної діяльності та виконанні завдань.

Уже в Британії, переповідають УП морпіхи, які пройшли навчання, їм стало зрозуміло, що їх готують до чогось великого й не схожого на попередні задачі.

"Ми усвідомлювали, що після навчань нас чекає похід на Кінбурнську косу (звільнення цієї території могло б відкрити порти Миколаєва - УП), або ж доведеться форсувати Дніпро, або навіть рухатися в Крим; варіантів було багато. Коли за три тижні до операції ми отримали інформацію про неї, розуміли, що нам належить зробити. Операції з подолання водних бар'єрів зазвичай супроводжуються великими втратами — 70-80%. Але ніхто не виявив бажання відмовитися", - розповідає морський піхотинець Монах в інтерв'ю УП.

"Британці давали нам на опрацювання, скажімо так, той район, у якому ми по факту виконували задачі - від Кінбурнської коси до Каховки", - каже офіцер-морпіх однієї з бригад, який просить не вказувати його імені та позивного.

Про завершення британських навчань Генштаб розповів у середині серпня 2023-го. Вказавши, що понад 900 морпіхів пройшли навчання з десантних операцій на малих човнах і з висадкою на узбережжі.

Двоє морпіхів-офіцерів, з якими спілкувалася УП, переконані, що висадка на лівому березі планувалася на літо-2023, одразу після повернення з навчань бійців новосформованих бригад. Втім, через те, що росіяни підірвали Каховську ГЕС на початку червня, відповідно, відбулося тотальне розмиття островів і затоплення берегів, операцію довелося відтермінувати.

З іншого джерела, пов'язаного з морською піхотою та підготовкою до цієї операції, ми отримали альтернативну версію подій. За його словами, після вибуху Каховської ГЕС союзники запитували Україну: чому ваші морські піхотинці не використовують можливість, яку їм подарувала ситуація, адже перша лінія оборони росіян на лівому березі була зруйнована? Чому вони не переходять в наступ?

В будь-якому випадку, морські піхотинці не розпочали наступальні дії, оскільки їхнім кінцевим пунктом залишалася Донеччина. Рішення українського командування можна пояснити прагненням протестувати нові бригади на суші перед запланованою операцією на воді.

З червня до вересня 2023 року морські піхотинці досягли значних успіхів у наступальних операціях в районі Великої Новосілки, що розташована на межі Запорізької та Донецької областей, перевершуючи результати сусідніх підрозділів у Роботиному. Командування наступом здійснював генерал-лейтенант Содоль.

Він же згодом очолив тимчасове оперативно-тактичне угруповання військ "Катран", яке створили для управління операцією з висадки на лівому березі.

Значний вплив на Содоля та його вибір, за словами одного з командирів, чинив полковник Дмитро Палас. Він, мовляв, підштовхував усіх до виконання завдань, запитуючи: "Як так, ранок, а ніхто ще не почав штурм?".

Зрозуміло, що операція, відома як "висадка в Кринках", не була спрямована лише на захоплення самого Кринків — маленького, але витягнутого села, де до початку великої війни проживало близько тисячі осіб.

Як розповіли УП два добре поінформовані співрозмовники - в командуванні 36-ої бригади та оборонному комітеті Верховної Ради, -

Для досягнення цієї мети морпіхам необхідно було подолати значну, за військовими стандартами, дистанцію – 80 кілометрів у глибину території, яка на той момент вже півтора року була під контролем окупантів.

"Головною метою було досягнення космосу: вихід до Криму. Нам повідомили, що необхідно прорвати лише передню лінію, яка проходить через найближчі до узбережжя населені пункти – від Корсунки до Олешок (40 кілометрів уздовж Дніпра – УП). Другого ешелону немає. Це означає, що всі сили зосереджені в одній смузі", - розповідає співрозмовник з командування 36-ої УП.

"У військових задачі завжди ставляться на максимум. У цьому випадку це було - дійти до перешийка", - підтверджує співрозмовник в оборонному комітеті.

Суть полягає в тому, що південний напрямок мав залишатися відволікаючим фронтом, про який йшлося на сайті УП у вересні 2023 року. Однак цього разу Україна значно збільшила свої зусилля: замість двох бригад територіальної оборони та кількох підрозділів спеціальних операцій і ГУР, на завдання відволікання російських військ зі сходу залучили весь Корпус морської піхоти.

"Наше командування усвідомило, що, якщо ми просто залишимося на своєму лівому березі і не будемо проводити активні бойові дії, російські сили залишають на правому березі Росгвардію та інших непридатних військових. Водночас десантників, піхоту та морську піхоту забирають і перекидають на Запорізький і Донецький фронти. У зв'язку з цим командування ухвалило стратегічне рішення про атаку з нашої позиції," - зазначає джерело в оборонному комітеті.

Кажуть, що це викликало асоціацію з десантом союзників у Нормандії, що відбувся в 1944 році і відкрив їм можливість створення другого фронту в західній частині Європи.

"Якби ми змогли створити більші плацдарми в передбачених для цього точках і об'єднатися з усіма в одну лінію, це мало б відтягнути величезні сили противника на напрямку Роботиного і змінити хід війни", - ділився з УП один із морпіхів сержантського складу, що представлявся "Монахом" і покладав великі сподівання на операцію.

"Переміщення військовослужбовців у росіян могло б зайняти тижні або навіть місяці. Це призвело б до серйозних збоїв у їхній логістиці та ослаблення оперативної діяльності, що дозволило б нам витіснити їх у напрямку Армянська," - стверджував Монах.

У вересні 2023 року морська піхота була відкликана з наступальних дій у районі Великої Новосілки та переправлена на південь. У Миколаївській та Херсонській областях підрозділи, які проходили навчання за кордоном, а також ті, що брали участь у бойових діях в Україні, отримали кілька тижнів для підготовки. Це також включало етапи злагодження та проведення розвідки.

Операція "Кринки" не робилася з коліс. Утім, про що буде йтися нижче, не в усіх аспектах була продуманою.

Деякі з капітанів суден, призначених для переправи на лівий берег, вже мали досвід участі в ряді водних операцій. Наприклад, члени 36-ї бригади здійснювали перевезення військовослужбовців ССО та ГУР по Дніпру під час спроби висадження в окупованому Енергодарі.

"Наш підрозділ мав можливість відвідати Британію та інші країни, проте найякіснішу підготовку до подолання водних перешкод ми отримали в Україні. Тут ми змогли сформувати свою штурмову групу та детально відпрацювати ролі: хто з нас буде санітаром, кулеметником чи гранатометником. Протягом майже місяця ми щодня тренувалися на човнах", - ділиться спогадами боєць 35-ої бригади з позивним Ганс, який очолював невелику штурмову команду.

"Ми за кордон не їздили. До нас на Херсонщину приїжджали люди з ЦСО, ССО і вчили управлінню човна, що робити, якщо він перевернувся, як десантуватися, розосереджуватися по берегу, починати штурм. Частину людей тренували на бойові дії, частину - на керування човном.

У цілому, ці навчання виявилися дуже корисними. Для мобілізованих морських піхотинців це був перший досвід роботи з водою, - зазначає командир розвідвзводу 501-го окремого батальйону 36-ої бригади, який просить залишити його ім'я в таємниці.

Бойовий наказ про висадку на лівому березі морпіхи отримали на початку жовтня минулого року, за кілька днів - тиждень до запланованої операції. За словами офіцера однієї з бригад морпіхів, спочатку це сприймалося як "можна хоча б спробувати". Проте, коли були озвучені терміни та детальний план виконання наказу, ставлення військовослужбовців кардинально змінилося.

Бійці з рядового складу, тобто ті, хто безпосередньо виконує завдання, у розмові з УП відкрито висловлювали своє обурення щодо планів командування, вживаючи нецензурні слова. Вони зауважили, що перед цим на Запорізькому напрямку, на суші, понесли значні втрати, і запитували, що ж тоді чекати на великій воді в Херсоні?!

За мірками військових - величезна відстань.

Він (наказ - УП) тоді всім здавався божевільним... Спочатку планувалося відправити три бригади - 35-ту, 36-ту і 38-му, а 37-ма залишалася в резерві. Наша мета полягала в тому, щоб захопити та очистити кілька населених пунктів, пройти через усі лінії окопів і укріплень. І все це без техніки, лише пішки, силами вже виснажених рот із Донбасу. Можливо, цей план виглядав би більш реалістично, якби у нас було в 3-4 рази більше бійців", - ділиться спогадами згаданий вище офіцер-морпіх.

"Всі були впевнені, що результатом стане або грандіозний провал, або ж неймовірний успіх. Але насправді вийшло щось середнє", - зазначає він.

"Які ж результати ми отримали насправді?" - запитуємо у нашого співрозмовника.

"Ми змогли ефективно знищити живу силу ворога, хоча, на жаль, втратили чимало, скажімо так, надзвичайно важливих людей," - зазначає він.

Операція з десантування на лівий берег стартувала приблизно в період з 10 по 16 жовтня 2023 року.

Кожна бригада мала свій вектор руху вздовж тієї 30-кілометрової зони, яку треба було зайняти. 36 йшла вздовж Антонівського залізничного мосту, 38 - в напрямку сонячних панелей між Піщанівкою та Підстепним (район "Клюшки"), 35 - на Кринки.

У перші дні, завдяки елементу несподіванки та порівнянно слабшому супротивнику, ситуація виглядала позитивно. 36-та бригада успішно перетнула Антонівський залізничний міст (цікаво, що перша штурмова група 36-ї складалася в основному з військового оркестру) і захопила село Пойма. 38-ма бригада взяла під контроль частину сонячних панелей, тоді як 35-та почала активні дії в районі Кринки.

Однак, першою, хто зазнав втрат, стала 36-та бригада. Її штурмовики, які активно просувалися вздовж залізничного мосту, опинилися без можливості доставити боєприпаси, харчі та, що особливо критично, без захисту.

Далі пряма мова співрозмовника УП в командуванні 36-ої бригади:

"Цей залізничний міст - це просто три з половиною кілометри насипу у плавнях, який впирається в населений пункт Пойма. Праворуч, ліворуч - болото. Ми розуміли, що це дорога в один кінець. Там не було де сховатися.

Ми зверталися з проханням створити мінімальний логістичний ланцюг - встановити 10-15 спостережних пунктів (СП) для того, щоб між ними можна було організувати накопичення боєприпасів, продовольства, води, медичних засобів та евакуаційних заходів. У нас фактично не існувало ніякої логістичної системи!

Ми попереджали, що це може призвести до серйозних втрат. Нам заперечували: "Ні, продовжуйте рухатися в Пойму". Туди ми відправили ще один батальйон, який, приблизно 19 числа, зазнав нападу росіян, які використали "Іскандери" під залізничним мостом. Спочатку вдарили два або три "Іскандери", а потім продовжили атаки з повітря та з танків. В результаті ми втратили 90 людей, серед яких були загиблі та поранені.

Після зазначеного інциденту 36-та бригада продовжила виконання завдань на лівому березі. Спочатку вона рухалася до заздалегідь встановленої Пойми, а потім, у співпраці з 38-ю бригадою, захопила "Клюшку" та сонячні панелі.

"Нам обіцяли потужну артилерійську підготовку та безліч засобів, що мали діяти на нашу користь: ""Хаймарси"" повинні були функціонувати подібно до кулеметів!". Однак у результаті ми виявилися обманутими," - зазначає співрозмовник УП з командування 36-ої бригади.

"Хто вам обіцяв?" - уточнюємо в нього.

"Командир, генерал Содоль," - звучить у відповідь військовослужбовець.

На той момент, імовірно, за рахунок найбільшої кількості людей, які на них заходили - зокрема 35-ої бригади, Кринки були найуспішнішим напрямком наступу на лівий берег.

36 і 38 бригади підтягувалися на Кринки, вже зазнавши втрат на своїх "плацдармах". 38 бригада, наскільки відомо УП, була єдиною, хто перекидав на лівий берег техніку.

Головним викликом операції із захоплення лівого берега, яка вже за пару тижнів після початку звузилася до району Кринок, була дорога до цього самого берега. Вона - надзвичайно складна з технічного боку й тотально обстрілювалася росіянами.

Щоб дістатися до Кринки, морські піхотинці мали подолати широкий Дніпро, висадитися на островах, пройти кілька кілометрів пішки та інколи перечекати в невеликих укриттях (норах). Після цього їм потрібно було переплисти ще декілька річок, таких як Конка чи Кринка. В цілому, шлях з одного берега до іншого міг займати від кількох годин до цілого дня.

"Чи бачили ви фільм 'Анаконда'? Ось навколо таке жахіття, тільки тут ще й стріляють з усіх можливих видів зброї. А відстань, яку потрібно буде подолати, складає приблизно 12,5 кілометра," - ділиться враженнями один з бійців 35-ої бригади в інтерв'ю УП.

На островах було неможливо знайти надійний притулок. Вони нагадували болотисту місцевість, усіяні кратерами від вибухів та поваленими деревами. Поглибитися в землю не вдавалося: варто було лише кілька разів встромити лопату, як укриття відразу ж заповнювалося водою.

Таким чином, укриттями від артилерійських обстрілів нерідко виявлялися ті ж самі кратери, залишені від прильотів. Щодо захисту від дронів, за словами морпіхів, у цьому випадку слугувало сміття, що застрягло на гілках дерев після відступу води, викликаного підривом Каховської ГЕС.

Деякі люди спеціально "зникали" на островах, аби уникнути переправи на лівий берег.

Двоє героїв цього тексту, один із яких - дронщик, отримували накази на розміщення позицій на островах - щоб бути ближчими до противника. Однак вони відмовили в цьому своїм командирам, адже це було б самогубством.

Приблизно з грудня 2023-го, після розмінування дрібних річок, маршрут від підконтрольного берега Херсонщини до Кринок став суцільним і займав значно менше часу - 40-50 хвилин.

Проте це дало лише обмежене полегшення для морських піхотинців, оскільки

Частина суден для операції була надана Військово-морськими силами, але більшість бригад змогли забезпечити себе самостійно, переважно завдяки волонтерській допомозі. Наприклад, на початку операції 36-та бригада мала лише 8 власних човнів, тоді як 38-ма змушена була брати їх в оренду у місцевої тероборони, яка вже здійснювала рейси на острови та лівий берег.

Не всі змогли дістатися лівого берега, і не кожен з них повертався назад.

Серед найтрагічніших історій, якими ділилися герої цього тексту - як довелося повертатися на правий берег на автомобільних шинах, оскільки човнів не було, як люди змушені були пити воду з Дніпра через відсутність логістики, як поранені зважувалися на самогубство через відсутність евакуації.

"Спочатку ми мали човни, але згодом почали їх швидко втрачати. Перші судна розраховані на 8-10 осіб, але коли всі вони були знищені, ми змушені були пересідати на човни, що вміщали лише трьох. Коли я отримав поранення, для того щоб мене витягнути, ми втратили, приміром, три човни", - ділиться своїми спогадами Ганс з 35-ої бригади.

Човни були доступні для придбання, але їхня ціна досить висока. Наприклад, один надувний човен, який передав морським піхотинцям фонд Сергія Притули, коштував 388 тисяч гривень.

"Не було такого, що кожен підрозділ мав свій човен. Був черговий човен і водій, який ним керував. Пам'ятаю, як мене набирає начрозвідки з 38-ої бригади і питає, чи маємо ми човен, бо їхній зламався, а треба забрати "300". Ми ж не скажемо: "Не дамо". Ми пливемо, бо треба забрати наших.

Слід зазначити, що наші рибальські човни були не звичайними, а високоякісними американськими моделями, оснащеними балонами для підвищення міцності. Хоча вони не могли захистити від прямого влучання FPV, у випадку, якщо снаряд впав у воду і до човна дійшов лише уламок, човен залишався спроможним дістатися до берега. Балон автоматично активувався і підкачувався, забезпечуючи необхідну підтримку.

На човнах практично не спостерігалося РЕБ. Існував лише один великий РЕБ, який намагалися використовувати для прикриття місць висадки наших бійців," - зазначає командир розвідувального взводу 501-го батальйону.

Згідно з інформацією, отриманою від джерел УП, місця висадки човнів на лівому березі стали одними з найнебезпечніших для українських військових, де вони часто отримували поранення і зазнавали втрат. Російські сили оперативно націлили свою артилерію на ці ділянки.

Економити час під час висадки потрібно було не лише за хвилини, а навіть за секунди. Тому, наприклад, розвідники 501-го батальйону, які готувалися до десанту в повному спорядженні та рятувальних жилетах, в ході самої операції вирішили відмовитися від цих жилетів.

"Для того, щоб розстебнути жилет на березі, знадобиться близько тридцяти секунд, і за цей короткий проміжок часу можуть виникнути жертви," - ділиться досвідом командир розвідвзводу 501-го батальйону.

Поблизу узбережжя зазвичай розташовувалися малі групи морських піхотинців, яких прозвали "верблюдами" або "логістами". Їхня мета полягала в тому, щоб надати допомогу новоприбулим, які щойно прибули на човні, у орієнтації на місцевості.

Співрозмовник, дотичний до морської піхоти та підготовки цієї операції, у розмові з УП запевняв, що союзники були готові забезпечити морську піхоту всім - від човнів до жилетів. Втім, тут недопрацювала сама Україна. Вище військове командування, яке буцімто отримало перелік всього необхідного від морської піхоти наприкінці весни 2023-го, не передало ці списки партнерам.

Посередником між морською піхотою та верхівкою військового командування, відповідно до військової ієрархії та бюрократичних норм, повинні були виступати Військово-морські сили під керівництвом віцеадмірала Олексія Неїжпапи.

У відповідь на запит УП про цю операцію, зокрема щодо участі Неїжпапи, пресслужба ВМС повідомила, що він майже не мав до неї відношення. Всі інші питання порадили адресувати до Генерального штабу.

Генеральний штаб, відповідаючи на запит УП щодо осіб, відповідальних за організацію операції, як і на інші запитання, зазначив, що ця інформація є державною таємницею і не підлягає розголошенню.

Двоє не пов'язаних між собою героїв цього тексту в розмові з УП згадували непрості стосунки між Неїжпапою та Содолем.

На початку операції, у жовтні - листопаді 2023-го, як розповідають бійці 35-ої бригади, Кринки ще виглядали як населений пункт. Приватні будинки мали контури й навіть дахи, в одному з них хлопці навіть могли собі дозволити небачену за військовими мірками розкіш - спати на другому поверсі.

У Кринках восени 2023 року цивільних людей вже не залишилося. Лише коти, собаки, кури, нутрії та один кінь блукали вулицями. Ганс з 35-ї бригади, який 27 жовтня 2023 року вперше очолив свою штурмову групу в цьому населеному пункті, згадує той день так:

27 жовтня я відчував легку паніку, хоча намагався не піддаватися їй. Коли ми висадилися на березі, впали у мул, я втратив свій спальник і каремат, залишившись лише з автоматом. Провідника, який мав нас вести, не виявилося – таке трапляється (сміється – УП). Переді мною відкрилася галявина з камишами, і посеред неї була стежка. Ми кинулися по ній в пошуках укриття.

Головний сержант взводу Юджик опинився в болоті по пояс. Я наказав іншому бійцю, Антону, допомогти йому. Антон відповів, що не має сил, адже ми всі були виснажені. Я забрав його речі, і він без особливих зусиль витягнув Юджика. Після цього я залишив їх у підвалі, сам повернувся на берег і закликав (наступні екіпажі, що прибували до Кринок - УП), щоб вони йшли на мій голос. Човен міг вмістити трьох людей, а наша група налічувала тринадцять.

Ми поселилися в закинутих орківських окопах на березі й зустрічали наступних. Перед нами стояв наш найсильніший, 137-ий батальйон - він вклинився у центр Кринок. А ми пішли ближче до Козачих Лагерів. Ми розвалювали росіян вулиця за вулицею, ми собою пишалися".

У групі Ганса на 13 людей за всю операцію не було жодного загиблого - чому він страшенно радіє. Поранені - всі, троє з яких були важкими.

Один із таких героїв, 42-річний військовий з позивним "Язва", отримав ушкодження руки в грудні 2023 року. Він двічі намагався покинути Криноки на човні, але під час другого виїзду на його плавзасіб вдарив російський FPV, вражаючи Язву ще й у бокову частину.

Однією рукою він догріб до острова і шість годин, безперервно, з півночі до шостої ранку 11 грудня, повністю мокрий, ходив по берегу, щоб не замерзнути. Згодом побратими дізналися, що Язва вижив, але залишився без руки. Її ампутували в Херсоні. Язва звільнився з армії.

Практично всі солдати підрозділу Ганса після проходження реабілітації були переведені до інших частин.

За словами двох, не пов'язаних між собою співрозмовників УП, командувач операції генерал-лейтенант Содоль плавав на Кринки на початку операції, восени 2023-го. Для того, щоб показати командирам і бійцям, що поставлені ним задачі виконати реально.

Паралельно зі штурмами самих Кринок морпіхи намагалися відбити в росіян ліс з обох боків села, тобто в напрямку Козачих Лагерів та Корсунки. Але зробити це в густому лісі, де складно навіть роздивитися противника, який до того ж має стабільну логістику, було важко. А з настанням холодів тримати оборону в норах у лісі, накриваючись гілками і періодично відігріваючись у селі, ставало все нестерпніше. Дехто проводив у лісі два місяці.

Водночас увесь ліс, як переказують морпіхи з допитів полонених, був усипаний тілами російських військових. Тобто ідея відтягувати противника і перетирати його таки працювала. Переважно росіяни гинули від української артилерії та скидів із дронів.

Чим довше тривала операція, тим більше українська логістика зазнавала труднощів через річку, яка, знову ж таки, не була належно врахована під час планування. У вирішенні цієї проблеми допомогли бригади морської піхоти, які звернулися до фонду Сергія Притули, про що розповів керівник фонду Андрій Шувалов.

Ми шукали спосіб, як перевезти вантаж через річку — будь-які необхідні речі, від боєприпасів до їжі та води. Спільно з морською піхотою ми виявили гексакоптер, здатний перевозити до 20 кілограмів. Компанія "Хомка" надала нам фінансування в розмірі семи мільйонів гривень, що дозволило придбати вісім гексакоптерів і 40 "Мамонтів" — десятидюймових FPV, призначених для транспортування вантажів. Кожна з бригад — 35, 36, 37 і 38 — отримала по два гексакоптери та десять "Мамонтів". Це виявилося ефективним рішенням, і хлопці були безмежно вдячні.

Згодом за допомогою дронів на лівий берег доставляли практично все необхідне – навіть, як зазначали медики бойового підрозділу, донорську кров для переливань.

Тоді росіяни вже стягнули туди своїх десантників, зруйнували значну частину села КАБами, добре пристріляли річкові маршрути, особливо повороти, на яких сповільнюється човен, і точки десантування.

Усі рухи спинилися, і самі Кринки набули вигляду, схожого на місячний ландшафт.

"На кожному заході нашого батальйону обстановка ставала дедалі гіршою. Люди просто зникали, і це викликало у нас велике занепокоєння. Ми не мали жодного уявлення про те, що насправді відбувається. Всі мої знайомі, які були на Кринках, більше не з нами", - розповідає аеророзвідник з 36-ої бригади, який протягом шести місяців виконував польоти над Кринками.

Приблизно з кінця зими до початку весни відчуття смутку стало особливо глибоким. Човни вже не могли дістатися до лівого берега. На перетині Дніпра та Конки були встановлені засідки. Човни піддавалися атакам на підходах, або ж, якщо їм вдавалося зайти, вони забирали пасажирів і на виході їх знищували.

У певний момент жоден корабель не зміг пройти. Всі усвідомили, що більше не маємо можливості евакуювати наших людей звідти. Останнім, хто залишився, ми скинули рятувальні жилети за допомогою дронів, і вони поверталися до берега, пливучи", - ділиться офіцер морської піхоти.

В зимовий період 2024 року українські війська почали систематичний відвід з лівого берега, в той час як російські сили, навпаки, активно нарощували свої резерви. У травні обстановка досягла критичної точки. В липні 2024 року останні морські піхотинці з 35-ї бригади залишили узбережжя.

Усі персонажі цього тексту впевнені, що операцію затримали щонайменше на кілька місяців.

"Виходити треба було хоча б навесні, коли ще були тумани. Тоді ще можна було всіх потроху вивести. Це б зберегло життя людям. А так ми дотягнули до того моменту, коли вже нічого не можна було зробити. До останнього-останнього моменту", - важко вимовляє ці слова в розмові з УП офіцер-морпіх.

На жаль, операція по десантуванню на лівому березі не дала змоги українським військам наблизитися до кримського перешийку або хоча б до траси М-14, що розташована всього за 5-7 кілометрів від узбережжя.

Головним здобутком операції в Кринках співрозмовники УП в оборонному комітеті, а також офіцери й солдати, що брали участь у висадці, називають суттєве знищення живої сили противника та відтягування його з інших напрямків.

На Корсунці, селі, що північніше за Кринки, розповідає УП аеророзвідник з 36-ої бригади, українська армія палила сучасні російські танки Т-90.

Темпи просування росіян на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі під час операції на лівому березі справді були нижчими за нинішні, коли сиплеться одразу два напрями - Покровський і Курахівський. Однак навряд чи причина схована виключно в тогочасному відтягуванні противника на Херсонщину.

Генштаб у відповіді на запит УП навіть ці дані зарахував до категорії таких, що "становлять державну таємницю та не підлягають публічному розголошенню".

Як військове, так і політичне керівництво, яке повинно було демонструвати цю операцію своїм союзникам, частіше замовчує про Кринки, аніж робить коментарі. Тодішній головнокомандувач Залужний не надавав публічних оцінок цій операції. Президент Зеленський лише зрідка згадував про "надійне утримання плацдарму".

Нагадайте собі, скільки разів, для контрасту, згадувалося про Бахмут?

Літніми місяцями розслідувачі з "Слідство інфо" посилаючись на дані поліції, повідомили про те, що в Кринках з жовтня 2023 року до червня 2024 року зникли безвісти 788 українських військових. Ця новина викликала великий резонанс у суспільстві. За інформацією УП, втрати серед загиблих та поранених в одній з бригад морської піхоти під час операції становили приблизно 700 осіб.

Чи можливо оцінити доцільність і обґрунтованість цієї операції? Без наявності точних даних – навряд чи.

Чи існувала можливість більш ефективно спланувати та реалізувати цю операцію? Безумовно, так. Можна було завчасно звернутися до партнерів для отримання човнів та жилетів, а також налагодити логістичні процеси.

Чи існувала можливість продовжувати знищення російських військ на лівому березі без висадки на цю територію? Увага героїв цього тексту неодноразово акцентувала на тому, що більшість втрат російська армія зазнала внаслідок атак української артилерії та повітряних ударів. Бої в ближньому бою переважно відбувалися на перших двох місяцях операції.

Офіцер-морпіх, на якого ми неодноразово посилаємось у цьому матеріалі, стверджує, що якби українські війська не здійснили десант на лівому березі, російські сили не відчували б необхідності перекидати свої резерви на цю ділянку. Іншими словами, там не було б противників, яких можна було б "знищувати". Таким чином, операції проти російських військ з правого, контрольованого берега, не принесли б очікуваних результатів.

Чи було в принципі можливо утриматися від відвідування Кринки? Теоретично - безсумнівно. Але на практиці думки розходяться, і це залежить від того, наскільки ця ситуація стосується конкретної людини, яка її аналізує.

Співрозмовник УП з оборонного комітету, який не є частиною Корпусу морської піхоти, проте має глибоке розуміння ситуації на фронті та деталей операції, стверджує, що Україні, зіткнувшись із нестачею особового складу та боєприпасів, не вдасться довго утримувати лише оборонну позицію. В іншому випадку, така оборона неминуче зазнає краху, що вже спостерігається в Донецькій області.

Сили захисту повинні проявляти рішучість і брати ініціативу в свої руки під час бойових дій.

"На війні існує безліч стратегій та підходів, що застосовуються для досягнення перемоги, а не лише в окремих сутичках," - підсумовує чоловік.

Інший учасник розмови, командир однієї з бригад, залучених до операції, фактично характеризує її як безперспективну. Навіть у разі успішного захоплення трьох зазначених плацдармів на лівому березі, морпіхи все одно зазнали б труднощів з утриманням позицій через недостатню кількість особового складу.

"Якби я був на місці Содоля, я б не наважився на цю операцію. Навіть якби нам вдалося реалізувати всі наші плани, в кінцевому підсумку це не принесло б результату. Адже далі потрібно було б зміцнювати плацдарми. А ким їх заповнювати — виснаженими бригадами, які не мають ротацій? Де ж резерви? Але це не було ініціативою Содоля, а результатом рішень політичного керівництва," — висловлює свою думку комбриг.

Бійці 35-ої бригади, про яких йдеться у попередніх розповідях, висловили бажання, щоб у даному тексті було акцентовано на їхньому прагненні, щоб держава визнала значення морської піхоти під час операції "Кринки" у контексті війни. Вони також сподіваються на продовження підтримки української армії з боку цивільного населення.

***

Екс-командувач морської піхоти та операцій на лівому березі, генерал-лейтенант Юрій Содоль, отримав запит від журналістки УП на коментар щодо цієї операції, проте залишив його без відповіді. 1 листопада стало відомо, що він вийшов із лав Збройних сил України за рішенням військово-лікарської комісії.

Тогочасний головком Валерій Залужний зараз працює послом України у Великій Британії.

На завершення третього року масштабного конфлікту, вся лівобережна територія Херсонщини опинилася під контролем російських військ. Тим часом, представники сил оборони півдня стверджують, що деякі острови між берегами залишаються під українським контролем.

"Як ми мали позицію у Кринках кілька місяців тому, так і ворог продовжує намагатися захопити аналогічну позицію на нашому правому березі," - зазначив нещодавно в ефірі телемарафону Владислав Волошин, речник Сил оборони Півдня.

Бригади Корпусу морської піхоти продовжують воювати на суші - на Покровському та Курському напрямках. Війна триває.