Зміна обставин напередодні зимових холодів – завдання не з легких: бесіда з Ігорем Тереховим.

Оскільки Росія не виявила готовності до жодних енергетичних угод, наступна зима може виявитися складною навіть для міст, що знаходяться далеко від лінії фронту в Україні. Особливо це стосується прифронтових населених пунктів, таких як Харків, які можуть зіткнутися з серйозними викликами.

Дізнайтеся про підготовку міста до зимового сезону з огляду на особистий досвід, а також про боротьбу з бідністю, зниження податку на додану вартість, мобілізацію та вибори в інтерв'ю мера Харкова Ігоря Терехова для РБК-Україна.

Упродовж останньої кризової зими Харків часто згадували як позитивний приклад для Києва. Хоча ці два міста подібні за розмірами, Харків зміг значно ефективніше підготуватися до російських нападів та викликаних ними труднощів. І це вражає, адже місто розташоване в безпосередній близькості до лінії фронту.

"Ми маємо досвід. У 2023 році ми вісім разів перезапускали систему опалення півторамільйонного міста. Так ще ніхто не робив", - каже РБК-Україна мер Харкова Ігор Терехов. Ми спілкуємось на полях Щорічної зустрічі YES, в рамках циклу інтерв'ю РБК-Україна з лідерами місцевого самоврядування.

Під час зустрічі з Тереховим ми не лише зосередилися на харківських питаннях, але й порушили важливі проблеми, які стосуються всієї України, наприклад, адаптацію внутрішньо переміщених осіб та податкову політику. Мер Харкова вже давно не обмежується лише місцевими темами; він активно очолює Асоціацію прифронтових міст і громад та бере участь у національних опитуваннях, що оцінюють довіру до політиків і їхню підтримку.

Протягом кількох останніх тижнів вищі посадовці України неодноразово наголошували на тому, що нас очікує надзвичайно важка зима. Зважаючи на весь наш попередній досвід, чи можемо ми сказати, що тепер більш готові до викликів, які вона принесе, чи все ще живемо в ілюзіях? Які ваші очікування щодо цього?

Справді, сьогодні це питання хвилює кожного українця. Дехто висловлює його відкрито, інші обговорюють його в сімейному колі, під час розмов на кухні.

Ми докладемо всіх зусиль, щоб забезпечити все необхідне. Це буде нелегко. Я вже зазначав на початку минулого опалювального сезону, що ситуація буде складною, і тепер хочу повторити те ж саме: нас чекають важкі часи.

По-перше, протягом цього періоду сталося значне руйнування, і відновити все це за короткий термін просто неможливо. Держава стикається з гострим браком фінансів, оскільки основний потік бюджетних коштів спрямований на потреби війни. Це особливо відчувається в органах місцевого самоврядування, зокрема в прифронтових містах і громадах, які нині зазнають найбільших втрат.

Хочу зазначити, що ми маємо значний досвід у цій галузі. У 2023 році ми вісім разів здійснювали перезавантаження системи опалення в місті з населенням півтора мільйона. Такий підхід ще ніхто не застосовував. Ми реалізували прокладення трубопроводів на поверхні землі.

Ми досягли значних результатів і продовжуємо працювати над новими проектами. Серед них - енергетичні острови, які ми реалізуємо зараз і які показали свою ефективність у минулому зимовому сезоні. Якщо б їх не було, ми навряд чи змогли б впоратися з холодами. Також ми займаємося встановленням модульних котелень.

Однак неможливо здійснити повну трансформацію системи опалення за один, два чи три роки – адже ми залежимо від великих теплових електроцентралей, і це добре усвідомлюємо. Це вимагає колосальних фінансових витрат, значного часу та людських зусиль. Але ми продовжуємо працювати над цим.

- Вороги б'ють не лише по енергетиці - ми бачимо, скільки ударів по логістиці, складах, магазинах, ритейлу. Як допомогти бізнесу пережити ці атаки, і як допомогти людям? По соцмережах ходять фотографії порожніх полиць. Влада запевняє, що це маніпуляція, все нормально, але люди хвилюються - розуміють, що атаки не закінчаться ні завтра, ні післязавтра. Як втримати логістику, особливо у прифронтових регіонах?

Ми активно взаємодіємо з логістичними підприємствами і помічаємо певні зрушення. Хоча не можу поділитися всіма деталями, можу запевнити, що ми надаємо підтримку. Ми усвідомлюємо, які кроки потрібно вжити, але для цього необхідна підтримка з боку держави.

Сьогодні я говорив про необхідність перейти від загальних висловлювань, таких як "ми будемо підтримувати" або "ми працюємо над програмами та стратегією", до конкретного розуміння для бізнесу з чіткими цифрами. Якщо держава готова компенсувати військові ризики, то в якому обсязі? Це дасть змогу кожній людині самостійно ухвалювати рішення про те, чи варто їй ризикувати. А що стосується компенсації за зруйновану логістику, то які конкретно суми будуть відшкодовуватися?

Водночас потрібна градація бізнесу - на всіх же не вистачить. Хто в пріоритеті? На мою думку прифронтові міста та громади. Тобто потрібні окремі законопроєкти, окреме урядове рішення.

Бо якщо казати взагалі, без пріоритетів, бізнес спочатку залишить прифронтові міста та громади, потім наступні, і так далі на захід, на захід, і ми залишимося без людей. Або з людьми, які не виживуть, бо бідність сьогодні - це катастрофа. 41,6% людей - за межею бідності. А починали війну з 20%.

І далі гірше: щодня все дорожчає - продукти харчування, молочні вироби, енергетика впливає на все. А зарплата на тому ж рівні, і пенсії на тому ж рівні. Вимушених переселенців у Харкові вже 224 тисячі. Як їм жити на три з половиною тисячі гривень?

Конфлікти, корупційні скандали та економічна скрута - ось три основні виклики, що турбують наше суспільство в даний час, причому бідність зайняла друге-третє місце в цьому списку. Чи усвідомлюєте ви, що це може означати?

Ми сьогодні безкоштовно годуємо людей у Харкові. Пішли на цей крок свідомо, щоб підтримати людей. Починали з 15-18 тисяч людей на день десь півтора року тому, сьогодні - 58 тисяч.

Дехто стверджує, що такі ініціативи є проявом популізму. Наприклад, безкоштовний транспорт – з яких джерел фінансуватиметься ця програма?

- Безкоштовний проїзд і безкоштовне харчування - це соціальна відповідальність міської влади перед людьми. Фінансується виключно з міського бюджету: містяни сплачують кошти в бюджет міста, ми повертаємо їм ці кошти у вигляді безкоштовного проїзду, і все. У нас немає приватного перевізника - на відміну від інших міст, де перевізник отримує ці кошти напряму, а не в бюджет.

Ваша асоціація, що представляє прифронтові громади, виступає з ініціативою про збільшення мінімальних зарплат і пенсій, одночасно пропонуючи зниження ПДВ на товари, які є соціально важливими. Проте, як прем'єр Корецький, так і міністр фінансів Марченко зазначають про критичну ситуацію в бюджеті, яка може призвести до необхідності секвестру, скорочення витрат на соціальні потреби або їх перенесення на грудень. Існує також пропозиція підвищити ПДВ на 1%, щоб знайти додаткові ресурси для підтримки бізнесу. Виходячи з цих умов, як ви плануєте реалізувати свої пропозиції?

По-перше, це обов’язок держави. По-друге, щодо фінансування: пріоритетом повинні стати військові витрати — без цього неможливо досягти успіху. Однак необхідно ретельно переглянути бюджет, відмовитися від програм, які не є критично важливими, та оцінити чисельність кадрів у державних установах — чи дійсно така кількість чиновників є виправданою. Варто провести комплексний аналіз, що включає надходження, тіньові практики та корупційні ризики. Ресурси існують, якщо є готовність та потреба в їх використанні.

Що стосується товарів першої необхідності, варто зменшити ставку ПДВ на основні продукти харчування та медикаменти з 20% до 5%. Така зміна сприятиме мультиплікативному ефекту і підтримці вітчизняних виробників. Однак необхідно запровадити обмеження на націнку в торгових мережах, щоб рітейлери не отримували надприбутки. Важливим є також забезпечення жорсткого контролю з боку відповідних органів, без корупційних зловживань, а виключно через нагляд.

Зображення: Ігор Терехов (колаж від РБК-Україна)

Крім цього, є багато джерел надходжень, які не використовуються. Сьогодні в Україні війна, це величезна шкода, але це й нові можливості, новітні технології. Треба проговорити, як релокований за кордон український бізнес сплачуватиме податки.

Необхідно створити нову модель співпраці між державними структурами, великими компаніями та, що особливо важливо, малими підприємствами. Минулого року була спроба ввести ПДВ для фізичних осіб-підприємців, і я рішуче виступив проти цього, в результаті чого ми змогли зупинити цю ініціативу. Інакше ФОПи можуть зникнути або перейти в тіньову економіку, що призведе до значного зниження надходжень до бюджету.

Яка тепер чисельність населення Харкова в порівнянні з довоєнним періодом, і який відсоток з цього числа становлять внутрішньо переміщені особи?

- До війни офіційно було зареєстровано 1 мільйон 560 тисяч, насправді - приблизно 2 мільйонів, бо не враховувалися 300 тисяч студентів, включно з іноземними - це теж дохідна частина бюджету, наука і дослідження.

У березні 2022 року, відразу після початку повномасштабного вторгнення, населення становило приблизно 320 тисяч осіб. Це означає, що близько 80% людей виїхали, що є критично низьким показником. Після успішної операції в Харкові, яку очолював Сирський, відбулося чотири етапи повернення: спочатку 800 тисяч, потім 900 тисяч, далі мільйон сто тисяч, і наразі - близько мільйон чотириста тисяч людей. Якщо врахувати, що до війни населення становило близько двох мільйонів, то відновлення є помітним, хоча й не таким значним, як могло б здаватися на перший погляд.

Із цих 1,4 мільйона 223 тисячі - вимушені переселенці з Донеччини, Луганщини, Херсонщини, Запоріжжя, Дніпропетровщини, Нікопольського району і вздовж лінії окупації, з деокупованих територій. Найбільше повернень - з Німеччини, Польщі та Київщини.

Чи відчувають люди, що стало більш безпечно, чи просто переживають за можливість втратити зв'язок зі своїм домом?

Не можу стверджувати, чи ситуація стала більш безпечною. На мою думку, якщо порівнювати Київ та Харків, то рівень безпеки можна оцінити як 50 на 50. Можливо, західна частина України, зокрема Закарпаття, виглядає трохи безпечніше, але це все ж таки в контексті українських реалій. Повністю безпечних зон не існує, і останні напади це чітко підтверджують.

Чи рекомендуєте ви харків'янам, які виїхали, повернутися додому в даний момент?

Це питання залишалося непростим з перших днів війни. Кожен повинен знайти відповідь для себе, адже немає єдиного рішення. Я не готовий взяти на себе цю відповідальність — приклади трагедій з обох сторін вражають: деякі залишилися на місці і втратили життя, тоді як інші виїхали, але, на жаль, втратили близьких тут.

Проте можу висловити одну думку: як міський голова і просто як людина, я щиро радий кожному, хто повертається — як харків'янам, так і вимушеним переселенцям. Я дуже сподіваюся, що наші переселенці швидко зможуть знову стати частиною харківської громади. Тих, хто прагне завітати, ми завжди раді вітати. Харків чекає на своїх людей. Питання безпеки, безумовно, важливе, але ми докладаємо всіх зусиль, щоб об'єднати людей.

Фото: Ігор Терехов розмовляє з мешканцями пошкоджених обстрілами будинків (Харківська міська рада)

Однак постає питання: як забезпечити внутрішньо переміщені особи житлом та робочими місцями? Користувачі соціальних мереж висловлюють свої занепокоєння: я вцілів, але які перспективи на майбутнє?

- Сьогодні людині насамперед потрібно дати житло - це фундамент. Немає житла - немає роботи. Якщо людина не почуватиметься захищеною, вона виїжджатиме - і не з одного міста в інше, а взагалі. Ця проблема існує скрізь: у Луцьку, у відносно безпечному Рівному, у Кропивницькому, у Харкові, у Львові.

Держава має розробити програму соціального житла та доступний для людей механізм компенсацій втраченого житла. Асоціація прифронтових міст та громад пропонувала це неодноразово.

Сьогодні особа, яка свідомо вирішила оселитися в Україні, наприклад, переїхавши з Горлівки, стикається з необхідністю надати акт обстеження для оформлення документів, що стосується зруйнованих будівель. Проте, це часто є майже неможливим завданням. Наприклад, у містах Вовчанськ і Куп'янськ на Харківщині практично немає цілісних будівель, а спроба використати дрон для обстеження може закінчитися його швидким знищенням.

У Харкові ми створили спеціалізований ЦНАП виключно для вимушених переселенців, оскільки їхні потреби суттєво відрізняються від запитів інших громадян. Однак для вирішення цієї проблеми необхідно внести зміни на законодавчому рівні: особа, яка переїхала з постраждалих регіонів і бажає передати державі право власності на зруйноване житло, повинна отримати відповідну компенсацію або інші вигоди.

Однією з моїх ідей є заснування компанії, яка виконуватиме роль оператора державної програми з житлового будівництва. Основними джерелами фінансування можуть стати бюджетні кошти, інвестиції приватних осіб, ресурси фінансових установ, а також підтримка міжнародних донорів.

Бо є країни, які за своїм законодавством не можуть надавати Україні пряму фінансову допомогу на війну, але можуть підтримати цивільні програми. Зокрема, будівництво житла для вимушених переселенців.

Отже, пропоную наступний підхід: місто надає земельну ділянку та забезпечує підведення комунікацій як свій внесок. Державна компанія-оператор організовує тендер, у якому може взяти участь і іноземна фірма. Після цього розробляються стандартні проекти, і починається зведення доступного житла. Цей процес створює нові робочі місця та стимулює розвиток галузі будівельних матеріалів і виробництва металопродукції. Таким чином, будівництво стає одним із ключових чинників відновлення економіки.

В результаті держава отримує податки, тобто надходження до бюджету. Люди отримують роботу. За рахунок масового типового будівництва скорочується собівартість квадратного метра. А запущені пільгові державні іпотечні програми мають зробити придбання житла ще більш доступним для громадян. Окремий сегмент, який потребує розвитку, - це житло, яке можна взяти у довгострокову оренду на доступних умовах та соціальне житло для найбільш незахищених українських родин.

Зараз ми фактично підтримуємо вторинний ринок нерухомості, і, на жаль, у його найгіршому вигляді. Як це відбувається? Через погіршення безпекових умов та відсутність можливості оцінки втрачених або пошкоджених квартир, багато людей змушені продавати своє майно за зниженими цінами посередникам.

Ці підприємці сподіваються на державні виплати та часто їх отримують. При цьому різницю між компенсацією та реальними витратами вони залишають собі, тоді як переселенець, який насправді втратив своє житло, отримує лише невелику суму, якої недостатньо навіть для першого внеску на іпотеку.

Ані економіка, ані бюджет не отримують жодних переваг від цього. Немає жодних надходжень. Цим питанням повинно опікуватися Міністерство економіки.

- У нас зараз відносно активізувався мирний трек, були переговори в Києві, очікуються нові зустрічі на найближчому рівні незабаром. На вашу думку, чи достатньо простого припинення бойових дій де-факто, без якоїсь угоди, щоб люди масово почали повертатися в Україну, зокрема у східні регіони? Чи потрібна тверда угода з гарантіями безпеки?

Давайте будемо оцінювати обставини, які розвиватимуться. Я виступаю за мир і прагну, щоб він настав якомога швидше. Під час обговорень на форумі YES було порушено цікаве питання щодо енергетичного перемир'я на зимовий період. Це може бути складним, але все ж є певним виходом. Відсутність ударів по енергетичній інфраструктурі вже є позитивним кроком.

Чи можна в цій ситуації застосувати НПЗ?

- Ми бачили: били по нафтопереробних заводах, не добили - тепер, якщо не бити, все відновлять. Питання дискусійне.

Ми зараз сидимо тут з вами у вересні, за вікном дощ. І всі вже одягнені в куртки. А в грудні чи січні, при мінус десяти, коли в дитини сині губи, ще й без води й тепла - тоді точка зору буде зовсім іншою. Тут потрібне виважене рішення, дипломатія - дуже тонка річ.

Суспільство має усвідомити: в містах, розташованих поблизу фронту, існує своя специфічна перспектива, тоді як два роки тому в Києві панувала зовсім інша точка зору, яка змінюється щодня. Ужгород має свої особливості, Луцьк — свої, Рівне — також. Це важливо враховувати. Тематика є складною, але її слід досліджувати. Необхідно рухатися поступово: розробити мирний план, проект угоди, забезпечити безпекові гарантії, створити стимули для відновлення та багато іншого.

- Поки миру немає, є мобілізація. Ви неодноразово критикували організацію мобілізаційних процесів. Нещодавно відбулися гучні зміни в керівництві Міноборони. Як оцінюєте - стало краще саме в мобілізаційному аспекті?

- На початку року президент доручив міністру оборони реформувати ТЦК. На жаль, поки що відчутних зрушень немає, а реформування безумовно потрібне.

Перше, що турбує суспільство: деяких службовців ТЦК викривають на хабарах - вони беруть кошти, щоб відпускати людей, а потім це потрапляє в інформаційний простір, і довіри вже немає. Якщо це поодинокі випадки - це одне, "погана вівця" трапляється всюди. Але якщо це стає системою - ставлення зовсім інше.

Інша проблема, яка викликає занепокоєння в суспільстві, полягає у ставленні до людей. Ми стали свідками жахливих інцидентів, про які я висловлювався, і люди виходили на протести через це. Такі ситуації потрібно вирішувати, адже вони підривають довіру до Збройних Сил. Я маю можливість спілкуватися з реальними військовими, які перебувають на найгарячіших ділянках фронту, і вони підкреслюють, що подібна поведінка негативно позначається на їхньому іміджі — вони самі зневажають такі методи.

У ситуації з обмеженим бюджетом, в якій вашому місту вдається підтримувати військових?

- Ми допомагаємо, зробили окрему статтю бюджету. Ми нічого не закуповуємо самі - надаємо фінансову допомогу, а військові вже самі визначають, що їм потрібно. Я казав прямо: ніхто не буде диктувати, що купувати - написали листа, що є можливість отримати кошти, і купуйте те, що вам потрібно. Є й інша підтримка, про яку ми не розповідаємо публічно - робимо багато, просто без показухи.

- Ви як представник місцевого самоврядування логічно наполягаєте, щоб ресурси залишалися в громадах, як і ваші колеги. А центральна влада постійно намагається щось забрати - ПДФО чи інше, постійні суперечки. Як балансувати, коли і громадам потрібен ресурс, і центральній владі? І чи не бачите ви, за прикладом окремих колег, певного згортання децентралізації за час війни?

Я не спостерігаю за процесом згортання децентралізації. Навпаки, вона вважається найбільш успішною реформою в історії, яка надала нам можливість вистояти. Якби не було децентралізації, ми б були під повним контролем центру і не мали б жодної автономії. Завдяки їй ми змогли знайти власний баланс.

Децентралізацію, навпаки, необхідно продовжувати й доводити до кінця – є ще кілька етапів, і я виступаю за те, щоб пройти їх усі, щоб вона функціонувала на повну силу.

Щодо формування бюджету завжди виникають суперечки, оскільки кожна гілка влади — як місцева, так і державна — намагається відстояти свої інтереси. Важливо детально проаналізувати всі аспекти, зокрема ПДФО та реверсну дотацію. Ситуації в прифронтових містах і громадах суттєво відрізняються від інших, тому не можна застосовувати єдиний підхід до таких міст, як Львів, Харків, Дніпро, Ужгород, Одеса чи Луцьк. У зв'язку з цим ми пропонуємо зберегти реверсну дотацію для певного списку прифронтових міст і громад.

Щодо ПДФО - під час війни були певні домовленості за моєї участі, зокрема про 64%, які мають залишатися на місцях. Водночас, коли уряд змінюється, а домовленості "йдуть" разом із ним - так не повинно бути, це підриває довіру. Має бути тяглість.

Зараз, як завжди перед формуванням бюджету, знову виникає ажіотаж навколо цього. Вважаю, ми пройдемо цей етап, головне - не роздувати пристрасті, а сідати й вирішувати на базі попередніх домовленостей.

Зображення: Ігор Терехов (колаж від РБК-Україна)

- Президент говорив про 27 мільярдів, яких не вистачає в бюджеті, прем'єр каже, що навіть Міноборони не вистачає коштів. Раніше центральна влада часто перекладала частину зобов'язань на місцеві бюджети - чи не повториться це знову?

Сподіваюся, що це не так, але давайте будемо чесними: така ймовірність існує. Не можна приймати рішення без належного фінансування — це схоже на обіцянку підвищити зарплату на підприємстві, але покладати це навантаження на когось іншого. Є певні повноваження, які потребують фінансової підтримки, а є функції, за які відповідає держава. Якщо немає можливості підвищити зарплату, потрібно відверто про це говорити, а не тримати в таємниці, адже людям важливо знати, як їм далі жити.

Пригадайте уряд Яценюка 2014 року, який ухвалив рішення про заморожування соціальних стандартів. Це призвело до суттєвого зниження нашого соціально-економічного розвитку. В той час значно знизилась купівельна спроможність населення.

- Купівельна спроможність тягне за собою податкові надходження - це прямий економічний зв'язок. Під час війни, коли люди й так страждають, урізати соціальні стандарти - означає ще й підірвати купівельну спроможність, а отже й податкові надходження.

- Можна уточнення щодо економіки? Багато говориться про залежність від міжнародних донорів як своєрідну "анестезію" для країни, яка потерпає від агресії. Чи не підсіли ми на цю "голку" допомоги, і якою взагалі може бути економіка після війни чи перемир'я?

Саме тому необхідно мати чітко сформульований економічний план, якого наразі бракує. У Харкові ми створили генеральний план розвитку міста, який охоплює не лише архітектурні аспекти, але, насамперед, економічні.

Я прихильник того, щоб кожне місто мало свою спеціалізацію: Харків - місто студентства, ІТ, енергомашинобудування нового рівня. Луцьк з автопромом, Запоріжжя з металургією - кожне місто повинно мати середньо- й довгостроковий економічний план і стратегію, а держава на основі цього - з урахуванням наявного інтелектуального й наукового ресурсу - формує загальний економічний план країни.

Не можна фінансувати хаос. Я маю на увазі, що ось прошу гроші на трамвай, а може, потрібні електробуси? Прошу на децентралізоване опалення, а держава в цей час окремо просить на велику ТЕЦ - і виходить подвійне витрачання грошей. Я казав західним партнерам: тоді фінансуйте за чітким планом і стратегією, де зрозуміло, хто за що відповідає. Партнери погодилися, що фінансувати треба і міста, і державу - але за наявності чіткого плану.

Моя точка зору полягає в необхідності переходу до доступної енергетики. Це стосується інвестицій, повторних інвестицій та розвитку бізнесу в усіх його аспектах. Доступна енергетика безпосередньо впливає на витрати на метро, тарифи та багато інших сфер. Наразі наше головне завдання - забезпечити зниження витрат на енергетику, оскільки це є запорукою майбутнього, і ми повинні активно відстоювати цю ідею.

Зображення: Ігор Терехов висловив думку, що фінансова підтримка з боку Заходу повинна бути узгоджена з чітким планом (колаж РБК-Україна)

Чи вистачить нам людських ресурсів для виконання цих економічних завдань? Існує багато дискусій щодо потреби у залученні працівників з інших регіонів.

Ви знаєте мою позицію стосовно мігрантів – я абсолютно проти їхнього influx. У нас є достатньо власних спеціалістів, а якщо їх не вистачає, завжди можна залучати фахівців через аутсорсинг, коли кадри працюють з Азії на нашу користь. Це не стосується іноземних студентів – вони повинні приїжджати та навчатися в нашій країні, адже це позитивно впливає на валютні надходження. А от питання робочої сили – зовсім інша річ. Я не хочу, щоб наша країна перетворилась на місце, де експлуатують дешеву імпортовану робочу силу.

Це питання набуває політичного виміру: приміром, в Іспанії більшість мігрантів обирають партії, які підтримують збільшення імміграційних квот. Але що далі? Ми тут ризикуємо своїм життям, наші хлопці гинуть, а дівчата встають на захист країни - заради чого це все?

Щоб у наших містах створювались етнічні ринки, конгломерати, "міста в місті" із власними законами, старшими та кримінальними елементами? На жаль, це реальність, з якою стикаються різні країни світу. Додатково варто врахувати питання релігії, відмінних традицій та культурних особливостей.

На даний момент у нас досить мирно, екстремістських елементів немає. Я спілкуюсь з представниками всіх релігійних спільнот. Разом ми молимося. Однак серед новоприбулих мігрантів можуть бути особи з радикальними поглядами, що здатні викликати соціальні напруження.

На завершення, кілька виключно політичних запитань. При підтримці колишнього міністра оборони Михайла Федорова, приблизно чотири тижні тому знову почали активно обговорювати тему виборів. Чи вважаєте ви, що їх можна буде провести в найближчій перспективі? І ще одне пов'язане запитання: якщо війна триватиме не один, не два і навіть не три роки — а таке не можна повністю виключити — які тоді будуть наші дії? Виходить, що за 10 років ми можемо опинитися без виборів.

Це питання є надзвичайно важливим. Яким чином можна організувати вибори в даних обставинах, щоб забезпечити дійсно демократичний підхід? Які є гарантії для всіх громадян, щоб вони мали право не лише голосувати, а й бути обраними? На мою думку, в таких умовах проведення виборів є недоцільним. На жаль, це так.

Незабаром мине близько п'яти років відтоді, як їх не стало, і ніхто не може сказати, скільки ще триватиме це.

- Питання проведення виборів, без перебільшення, складна тема. Змінюється суспільство, його ставлення і уподобання. Вчора, політичні пріоритети громадян були одними, завтра, можливо будуть іншими. З'являться нові лідери, яких ми ще не знали раніше. Не будемо загадувати.

Отже, вибори повинні проходити незалежно від чужих рейтингів та політичних інтересів. Вони повинні стати справжнім вираженням волі народу, відповідати потребам суспільства. Важливо, щоб результати цих виборів не викликали жодних сумнівів у громадськості.

Тому особисто я зараз не акцентував би увагу на виборах. Іде переговорний трек, є певні ідеї і рухи. Розхитувати ситуацію перед зимою - невдячна справа. Тут не можна поспішати, краще дочекатись результатів дипломатичного процесу. Потрібен мир, тоді з'явиться якесь вікно для роздумів.

Вибори, що проводяться лише для підвищення популярності, є зайвими. В іншому випадку, виникнуть серйозні труднощі. Результати можуть не відображати справжні бажання всіх громадян: як діяти стосовно тих, хто виїхав за кордон, а також численних осіб без офіційної реєстрації?

Результати виборів можуть бути отримані, коли лише 15% громадян візьмуть участь у голосуванні, і ця невелика частина населення визначить усі важливі позиції як на центральному, так і на місцевому рівнях. Це створює ще гіршу ситуацію, адже рішення приймає меншість. Таке суспільство не сприйме. Вибори повинні стати символом завершення конфлікту та формування уряду, який займеться відновленням країни. Проте вони не повинні стати приводом для політичних суперечок. Таке країні абсолютно не потрібно.

Після того, як Юлію Свириденко звільнили, ви мали зустріч із президентом. Які теми обговорювалися? Чи отримали ви якісь пропозиції?

Я мав зустріч із президентом, під час якої ми обговорили безліч тем, пов'язаних із державними справами. Вважаю, що наша бесіда була результативною, серйозною та надзвичайно важливою.

Чи готові ви розглянути можливість перейти на роботу в центральну владу зараз або в найближчому майбутньому, чи плануєте залишитися в Харкові, щонайменше, до завершення війни?

- До завершення війни я обов'язково буду в Харкові. Зафіксуйте це.

Зображення: Ігор Терехов (колаж від РБК-Україна)

- Вас часто включають у соціологічні опитування, у вас доволі високий рівень довіри порівняно з іншими політиками, ви один з небагатьох регіональних лідерів у таких опитуваннях. Чи відчуваєте ви, що вже переходите на національний рівень як політик?

Чи можу я запитати вас: чому керівник Харкова не є політиком на загальнонаціональному рівні? Мені було б дуже приємно, якби ті, хто працює на місцях, досягали статусу національних політиків – це б значно полегшило процес відновлення країни.

Керівники, які щоденно взаємодіють із потребами громадян та бізнесу, займаються вирішенням питань інфраструктури та енергетики, володіють необхідними знаннями, досвідом та розумінням пріоритетів розвитку. Вони краще відчувають, що насправді потрібно людям. Чий вибір в результаті зроблять виборці, покаже час. Я впевнений, що громадяни усвідомлено оцінять ситуацію і зроблять свій свідомий вибір. Адже, зрештою, це і є сутність демократії.