Путін більше не має можливостей для захоплення України, але не може цього визнати - генерал розвідки Валерій Кондратюк.

Генерал-лейтенант Валерій Кондратюк, який раніше очолював Службу зовнішньої розвідки та Головне управління розвідки Міністерства оборони, протягом багатьох років активно налагоджував зв’язки між українськими спецслужбами та американською розвідкою. Після початку великої війни він став важливим неформальним каналом зв’язку між Кирилом Будановим і Сполученими Штатами. У вересні 2025 року, коли Буданов все ще очолював ГУР, у Кондратюка провели обшук, організований Державним бюро розслідувань. Цю подію пов'язали з побоюваннями Банкової, що їй не вдається контролювати ці важливі контакти, що викликало занепокоєння у владних колах.

У розмові з УП Кондратюк ділиться деталями про непомітні переговорні канали, інструменти Трампа в протистоянні з Путіним, вплив російських спецслужб на можливу зміну політики Кремля, внутрішні суперечності в українських силових структурах та ймовірність проведення виборів у умовах війни.

"Громадяни Огайо визначатимуть подальший курс мирного процесу."

Спостерігається новий виток активності в переговорах. Які у вас думки щодо потенціалу мирних переговорів у трикутнику Україна - США - Росія?

- Я вірю в переговорний процес. Переговори - це не лише можливість одразу досягти домовленостей, але й спосіб змінювати позиції сторін.

Не слід сподіватися, що війна закінчиться лише після однієї зустрічі між нашим президентом і президентом США.

Але ця зустріч, безумовно, створить умови для переходу до наступної фази переговорного процесу. Нам потрібна підтримка американської сторони, постачання засобів протиповітряної оборони та ракет, погодження подальшої допомоги Україні від європейських союзників.

Важливо також взяти до уваги політичне тло: рейтинг президента США впав до 33%, тому багато подій зараз пов'язані з намаганням підвищити ці цифри. Оглядачі часто вважають, що нинішня політика Трампа тиску на Росію, зокрема підписання законопроєкту Грема про посилення санкцій - один із таких проявів.

У будь-якому випадку, такі рішення йдуть на користь нам. Насправді, на виборах у США виборець в Огайо матиме можливість вплинути на майбутнє мирного процесу.

Республіканці, чий рівень підтримки та довіри значно впав, намагаються покращити свої позиції. Вже стало очевидно, що демократи, швидше за все, отримають перевагу в Палаті представників, проте остаточний результат щодо контролю над Сенатом ще залишається відкритим.

Ось що, на мою думку, є суттєвим. Хоча в бюлетенях будуть вказані імена конкретних кандидатів — наприклад, демократа Роя Купера в Північній Кароліні, який змагатиметься з республіканцем, — насправді йдеться про Трампа.

Ці вибори стануть вотумом довіри чинному очільнику Білого дому. Від їхніх результатів залежатимуть логіка подальших мирних переговорів і позиція Трампа: на кого він тиснутиме - на Росію чи, як він вважає, слабку Україну.

Трамп часто підкреслює Зеленському, що у нього немає сильних аргументів. Чи є у самого Трампа реальні переваги в протистоянні з Путіним?

Як би не було, США залишається найпотужнішою державою у світі, не лише в плані військової сили, але й економічної стабільності. Трамп, наприклад, здатен одним підписом зупинити діяльність російського тіньового флоту. Проте важливими є не лише самі санкції, а й нагляд за їх реалізацією.

Ми бачили приклад, коли британці затримували судна і це ставало дієвим механізмом: рух одразу зупинявся по всьому світу. Є й інший важіль - подальша підтримка України. Ми маємо власні розробки, зокрема балістичні, але нам бракує певних технологій.

Наші рішення достатньо ефективні, але поки що перебувають на стадії розробки. Якщо ми отримаємо необхідні технології - наприклад, системи наведення для балістичних ракет, - ситуація зміниться. Наведення морської і сухопутної ракети принципово різниться: над морем легше захопити ціль, адже там один рельєф - вода, а на суходолі потрібна зовсім інша технологія.

Ці завдання є непростими і потребують вирішення. Проте уявіть собі: якщо ми досягнемо таких технологій, то замість дронів на Росію почнуть літати балістичні ракети. Це буде зовсім інший підсумок.

Не менш значущою є наша реакція на російські дрони - це розвиток українських реактивних безпілотників і їхнє нарощування до таких обсягів, що жодна система протиповітряної оборони не зможе їх знешкодити, не втративши свою ефективність.

Суть полягає в тому, щоб ціна війни для Росії стала такою, що її не можна буде прийняти. На даний момент Кремль прагне продовжувати конфлікт, оскільки його не влаштовують умови переговорів. Проте, коли переговори стануть єдиним можливим рішенням, позиція Росії під час обговорень зміниться кардинально.

Тому я сказав би, що Трамп має необхідні важелі. Я поєднав би їх із його можливістю вплинути на Сі Цзіньпіна. Зустріч президента Китаю і президента Сполучених Штатів може стати вирішальним поштовхом, щоб змусити Росію сісти за стіл переговорів. Поєднання можливостей цих двох гравців точно може дати нам бажаний результат.

Отже, надання додаткової зброї Україні виступає в ролі інструменту тиску на Російську Федерацію?

- Одна з вимог Путіна полягає в тому, щоб Україна не розробляла власних балістичних засобів доставки та не розвивала своїх збройних спроможностей. Для нього ще критичніше те, що ми можемо самі все це розробити або отримати, а потім масштабувати виробництво.

На п'ятому році конфлікту ми нарешті отримали можливість завдавати ударів по російським нафтопереробним підприємствам і знищувати ключові об'єкти. Це стало можливим завдяки розвідувальним даним з різних джерел, які вказують на об'єкти, що мають критичне значення для обсягів і ефективності виробництва російської військової техніки.

Якщо Путін не поступиться або не прийматиме пропозицій, це покаже, що залишається єдиний шлях - дати Україні все можливе не лише для стримування росіян на своїй території, а й для перемоги над Росією.

Яким чином ви б оцінили представників усіх залучених сторін у переговорах? Врешті-решт, хто насправді виконує роль ведучих переговори на даний момент?

Існує кілька шляхів: зазвичай перемовини не проводяться безпосередньо, а здійснюються через розвідувальні канали.

Передаються сигнали, вивчаються можливі поступки, реакції сторін і компроміси - наприклад, чи погодиться Україна надати юридичний статус окупованим територіям в обмін на припинення вогню. Усе це відбувається саме так. Тому не настільки важливо, хто є переговорником.

Для успішних переговорів необхідно, щоб між сторонами існувала довіра. На сьогоднішній день такої довіри між Україною та Росією не існує і навряд чи може з’явитися. Єдиний вихід – створити ефективний механізм контролю за дотриманням досягнутих угод.

Під час укладення перших і других Мінських угод ми стикалися з труднощами у здійсненні контролю. Моніторингові місії зафіксували численні порушення, проте реальний механізм впливу на Росію був відсутній. Ми спостерігали, як російська сторона не дотримується угод і продовжує вести вогонь, але не мали ефективного інструменту для реагування.

Тому необхідно створити ефективний механізм контролю і стримування. Ціна за порушення угод повинна суттєво перевищувати спокусу їх порушити. Наприклад, якщо сторони домовляться, що заморожені російські активи на суму 300 мільярдів доларів використовуватимуться як компенсація Україні за відновлення, то в разі кожного порушення певна сума з цих активів автоматично перераховуватиметься на рахунок України.

Росія здійснила обстріл, після якого зазнала втрат на 20 мільярдів, а в іншому випадку - на 5 мільярдів. Це міг би стати ефективним механізмом. Проте, я б не покладався виключно на людський фактор; важливу роль відіграють також технічні засоби для контролю.

Йдеться про технічну розвідку та нові технологічні можливості, які дадуть змогу уникнути спорів, чи було порушення і хто винен. Потрібні технічна фіксація і механізм негайного автоматичного запровадження санкцій або покарання. І не чергове засідання чи висловлення стурбованості...

Санкції повинні бути невід'ємно пов'язані з виявленими правопорушеннями. Саме такі контрольні механізми розробляються під час ведення переговорів. Отже, переговори — це не лише шлях до досягнення певного результату, а також процес, що сприяє трансформації позицій учасників.

До Києва завітали Стівен Віткофф та Джаред Кушнер. Вони зазначили, що російська сторона вважає, що Україна повинна покинути Донбас, перш ніж розпочнуться будь-які переговори. Де ж у такій ситуації можна знайти можливість для діалогу?

Саме в цей момент розпочинається загадкова дипломатія. Після цього, як відомо, відбувся візит керівника ЦРУ Реткліффа до Росії.

Один з вражаючих аргументів, які він представив представникам російської сторони, зокрема директору ФСБ Бортникову та директору СЗР Наришкіну, стосувався реальних наслідків війни. Реткліфф зазначив, що середня тривалість життя російського солдата на фронті складає лише 35 хвилин, а за 18 місяців Росія змогла зайняти всього 1% української території. Це був лише один з численних фактів, які він навів у своїй аргументації.

Прямі контакти з керівництвом російських спецслужб дають американцям зрозуміти, наскільки змінилася їхня позиція. У 2014-2016 роках, під час моїх особистих контактів із директором ЦРУ Джоном Бреннаном, американці також спілкувалися з росіянами. Але ми тоді вимагали, щоб нас ставили до відома. "Якщо ми партнери, - пояснювали ми, - то повідомляйте, будь ласка, про що йшлося".

Бреннан зазначив, що обидва керівники – Наришкін і Бортников – прагнуть представитися перед Західним світом цивілізованими особами, а не вбивцями. Це має велике значення, адже ці особи безсумнівно мають точні відомості про дійсну ситуацію.

Вони усвідомлюють справжню ситуацію в економіці та мають чітке уявлення про напрямок, в якому рухається Росія. Вони розуміють, що продовження підтримки путінської військової політики неминуче приведе до економічного колапсу.

Відновлення після цього може виявитися непередбачуваним. Невідомо, чи це буде справжнє відновлення, чи призведе до розпаду Росії. Тому сьогодні перед ними постає дилема: або змінити вектор, усунувши Путіна, або знайти інший шлях, щоб уникнути катастрофічних наслідків.

Чому саме ця група? Тому що найбільш розумною складовою російської системи завжди були спецслужби, які можна порівняти з американською "глибинною державою". Коли спецслужби захопили владу разом із Путіним, їхньою основною метою стало створення потужної Росії та відновлення її впливу на міжнародній арені.

Який вплив ми можемо обговорювати сьогодні? Він не лише не відновиться – він буде ліквідований. Ще один важливий аспект стосується фінансових структур. В Росії, умовно кажучи, існувала неофіційна угода: всі вони разом займаються корупцією.

Але ніхто не очікував, що разом із здобутим вони також втратять гроші, опиняться під санкціями тощо. Декілька часів це можна буде витримати, поки є резерви. Однак, коли все йде до неминучого колапсу, це зачіпає не лише промисловість, а й власників великих статків, чий бізнес зазнає руйнації і продовжить зазнавати її в майбутньому.

Україна набуватиме нових спроможностей, особливо за подальшої підтримки Заходу й передусім Європи. Сьогодні проти Росії працює не лише Україна - на Україну працюють промисловість, машинобудування і технології всієї Європи.

Навіть такі європейські держави, як Нідерланди, Норвегія та Німеччина, розміщують військові замовлення на підприємствах, які раніше виробляли автомобілі. Це логічно: виробнича база вже готова, треба лише налаштувати обладнання - і маємо результат.

"Єдиною силою, здатною сьогодні змінити Росію, залишаються її спецслужби"

У Росії пройшли вибори, і ніяких несподіванок не сталося — їх навіть не прогнозували. "Єдина Росія" отримала вражаючі 58%, а кожен дев'ятий депутат Держдуми буде ветераном. Очевидно, що курс на продовження війни залишається незмінним. Чи є у вас інша точка зору?

- Пригадайте, як після ударів дронів і появи черг на заправках невдоволення зросло, а рейтинг Путіна одразу почав падати. Чому? Тому що на цих виборах у бюлетені фактично стояла не "Єдина Росія", а Путін - так само, як на місцевих виборах у США фактично стоїть Трамп. Російські політтехнологи злякалися і знизили очікуваний результат до 45%.

Вони прагнули уникнути ситуації, коли цифра в 55% виглядала б неправдоподібно на фоні фактичного зниження рейтингу та незадоволення громадськості. Тому спочатку обрали межу в 45%, але в процесі виборів вирішили підняти її до 57-58%.

На сьогоднішній день партія "Єдина Росія" володіє найзначнішою монобільшістю в історії. Однак у російському суспільстві фактично відсутня будь-яка опозиційна сила.

Існує системна опозиція, представлена КПРФ, ЛДПР та "Справедливою Росією". Проте, згідно з чинними правилами, вона не висловлює критики на адресу Путіна, а зосереджується лише на окремих рішеннях держави. Водночас несистемна опозиція або є в тюрмах, або живе в еміграції за межами країни.

Слід також враховувати вплив пропаганди: чимало людей піддаються інформаційній "перепрошивці" російських телеканалів. Важливою групою є особи старше 45 років, які стали свідками шоку від розпаду Радянського Союзу.

Після розпаду Радянського Союзу багато людей асоціювали відновлення та стабільність з діяльністю Путіна. Крім того, сучасні виборчі технології дозволяють створити фактично будь-який результат голосування.

Отже, ніяких сюрпризів не сталося, і бути не могло. Найважливіше не те, які зміни відбулися в Росії після виборів, а те, як буде розподілено портфелі в Державній думі. Вже сформувалися певні впливові групи, серед яких і Ротенберги.

Вони намагатимуться заводити своїх людей і змінювати інших. Чому? Тому що це боротьба за бюджет, а бюджет - безпосередній розподіл коштів на всі ці напрямки, хоча й доволі умовний.

Насправді боротьба відбуватиметься саме там. А самі вибори продемонстрували, що єдиною силою, здатною сьогодні змінити Росію, залишаються її спецслужби - найбільш підготовлена й обізнана з реальністю частина системи. Саме ці люди мають ухвалити певні рішення.

Представлю вам цікаві факти. Чи відомо вам, скільки спроб вбивства Гітлера відбулося під час Другої світової війни? Відзначають дев’ятнадцять таких замахів. А яке число німців, які боролися проти режиму, ви знаєте? Більше мільйона було заарештовано, а понад 200 тисяч – вбито. Це свідчить про те, що в Німеччині існував широкий опір.

У Росії таких можливостей сьогодні просто немає. Чому? Тому що дуже багато людей залежать від держави.

Йдеться не лише про роботу на державних підприємствах і у військово-промисловому комплексі, а й про виплати сім'ям загиблих і тим, хто воює. Ці люди за все життя не заробили б суми, які сьогодні отримують їхні рідні. Пригадайте й статистику, яку наводив Реткліфф: середня тривалість життя російського солдата на полі бою - 35 хвилин.

Втрати, які вони переживають, дійсно жахливі. Це і є нинішня технологічна перевага України: ми трансформуємо війну в безконтактний формат та формуємо так звані зони ураження. Вже не існує традиційної картини, коли ротний опорний пункт захищає позиції, а на нього після артилерійської підготовки наступає батальйон у кілька ешелонів.

Захід безперервно надає нам необхідну підтримку. Ми вже відчуваємо втому, проте ці "дози" допомоги допомагають нам триматися на плаву. Але таке становище не може продовжуватися безкінечно, і багато в чому залежить від нашої внутрішньої стійкості, яка є ключовою для майбутнього України як незалежної держави.

Чому це важливо? Тому що наше основне завдання полягає не лише в тому, щоб здолати Путіна. Нашим справжнім противником є не Росія, а режим, що її контролює. Нам доведеться співіснувати з Росією, а жити в атмосфері ненависті буде надзвичайно важко. Це не означає, що ми повинні обмежувати право тих, хто втратив близьких, на вимогу справедливості або вшанування пам'яті своїх героїв. Це зовсім інша справа.

Суттєво, щоб Росія не мала права визначати, якою державою ми повинні бути і як повинні вести своє життя.

- Раніше часто говорили про різні "башти Кремля", одні з яких нібито були більше налаштовані на переговори й перемир'я з Україною, інші - менше. За роки повномасштабного вторгнення ці розмови самі собою зникли. Коли тепер говорять про групи навколо Путіна, то згадують людей, пов'язаних із Кабаєвою, доньками Путіна, Кирієнком тощо. Куди зникли "башти" і чи лишилися сили, спроможні впливати на Путіна і загалом політику?

Всі "кремлівські башти" протягом історії прагнули до контролю над ресурсами. Проте сьогодні, у часи санкцій, їхні інтереси зійшлися. Тепер мова йде не про конкуренцію між ними, а про спільні зусилля, щоб витримати труднощі та зберегти своє існування.

Водночас посилюються позиції наближених до Путіна людей, через яких можна розв'язувати питання і впливати на його позицію. Це найближче коло: Кабаєва, доньки Путіна, Ротенберги та інші люди, які залишаються поруч і яким він довіряє.

Індивіди здатні розпізнати, хто в даний момент може вирішити проблему, забезпечити захист або передати прохання. Таким чином, навколо найближчих зв’язків виникає осередок ухвалення рішень.

А що трапилося з колишніми потужними "китами" - "Роснефть", "Газпром" та іншими?

- Вони постійно ворогували між собою, мали приватні армії, захищали свої території й боролися за вплив. Конфліктували, наприклад, зі Слідчим комітетом. Але сьогодні ці суперечності відійшли на другий план. Тепер вони об'єднані навколо бажання вижити й зберегти свої активи.

На внутрішню боротьбу їм уже бракує сил - вони надто знекровлені.

- Тобто це етап не експансії, а консолідації. Як довго ця імперія може протриматися в цьому режимі?

- Мені здається, такі складні процеси й війни ніколи остаточно не завершуються на полі бою.

Поле битви формує обставини, однак фінальні рішення завжди приймаються всередині держави. Згадаймо, як відбувався розпад Радянського Союзу. Холодна війна та її наслідки, безсумнівно, створили певні умови, але навіть ЦРУ не змогло передбачити, що події розвиватимуться саме таким чином.

Впевнений, що цього разу фінал буде непередбачуваним. Сподіваюся, він настане якомога швидше. Я завжди твержу, що вірю і переконаний: Бог має особливу любов до України.

Що має відбутися? Переходить до завершення етап Путіна чи ж ми станемо свідками складних і незворотних внутрішніх змін?

На мою думку, ризик для Путіна невпинно зростає. Це зумовлено не тільки українськими ударами дронів, а й питаннями безпеки його резиденцій.

Зверніть увагу на те, як посилили заходи безпеки навколо цієї особи. Наприклад, працівникам Федеральної служби охорони, що є аналогом нашого Управління державної охорони, заборонили користуватися мобільними телефонами. Тепер вони не мають можливості вільно контактувати з зовнішнім світом.

Їм обмежили доступ до можливості залишати охоронювані резиденції та спілкуватися з близькими. Заходи безпеки стали надзвичайно суворими. Путін дійсно відчуває страх, і, очевидно, ці побоювання мають під собою певні підстави.

Отже, це не просто обережні дії "на всяк випадок", а підсумок ретельного аналізу?

- Так, об'єктивні підстави є. Путін і сам розуміє, що його впевненість у результаті не ґрунтується на реальній стратегії. Як тактик він, можливо, непоганий: може змінювати картинку, ухвалювати несподівані рішення, атакувати й змушувати іншу сторону вагатися після локальних успіхів.

Але у великій стратегії він програє. Путін думав, що за три дні змінить владу в Україні, поверне Януковича і далі рухатиметься до нового об'єднання з Білоруссю, а Захід сприйме це як доконаний факт. Сталося зовсім не те, на що він розраховував. Тепер його віра базується на пророцтвах різних старців і запевненнях: "Ти лише протримайся - і все буде добре". Колишній міністр оборони возив його по різних "магічних" місцях.

З кожним днем все менше раціональних підстав наполягати на своїй думці. Для підтримки внутрішньої впевненості вони вдаються до ритуалів, магії та інших подібних практик. Адже в основі своїй такі особи є вразливими.

Під час служби в КДБ він нічим особливим себе не проявив: ані яскравими організаторськими здібностями, ані оперативними чи агентурними успіхами, ані психологічною стійкістю. Він вичікував, спостерігав, набирався досвіду й нікого не дратував.

Під певними обставинами саме ця особа змогла досягти успіху, а результати її дій ми спостерігаємо сьогодні.

Пригадую одне з останніх інтерв'ю Бориса Нємцова, в якому він розповідав, як обрали Путіна. Російські еліти змовилися підтримати наступника - непомітну людину, яку вважали цілком контрольованою.

Ось як все відбулося. Тепер Путін прагне надолужити час, коли не мав значення і був під зовнішнім впливом, намагаючись довести зворотне.

"Путін не здатен захопити Україну, але не здатен і визнати це"

Україна також переживає складні часи. Який, на вашу думку, є наш основний інтерес в даний момент: чи варто дочекатися сприятливих військових умов для початку переговорів, наприклад, досягнення позицій, з яких буде зручніше оборонятися, або ж краще погодитися на мир якомога швидше?

Лише погіршення обставин у Росії може призвести до справжніх зрушень. Події, що відбуваються в Україні нині, вже не мають впливу на рішення Путіна.

Він не може захопити Україну, але й не в змозі визнати свою неспроможність. Росіяни можуть обрати не шлях до миру, а до припинення вогню чи замороження конфлікту, якщо вважатимуть, що це дозволить організувати вибори в Україні та оновити владу. Вони сподіватимуться, що нове керівництво буде більш відкритим до компромісів, ніж теперішнє.

Проте українській владі зрозуміло, що найбільшим гарантом її безпеки є вона сама. І в цьому виникає конфлікт між інтересами особистими та державними.

Ви хочете сказати, що українське керівництво не може повністю довіряти американським гарантіям?

Ми з Росією сьогодні – два хворих. Але Україна вже подолала найважчий період, і з кожним днем нам стає легше – ми відновлюємо свої сили.

В Росії ситуація кардинально відрізняється. Кожен день її становище стає гіршим. Ми маємо можливості для розвитку, тоді як у Росії існує лише перспектива розпаду та тривалої деградації.

Протягом тривалого часу Сполучені Штати дотримувалися геополітичної парадигми, згідно з якою розпад Росії вважається серйозною загрозою. Чи залишається ця концепція актуальною для них і нині?

- Свого часу вони так само не були зацікавлені в розпаді Радянського Союзу.

Згадаймо, як Буш-старший відвідував Україну з метою переконати нас відмовитися від проголошення незалежності, як на нашу країну чинився тиск. Очевидно, що Сполучені Штати не готові до можливого розвалу Росії. Проте неможливо штучно підтримувати те, що давно вже вмирає.

Їм треба прийняти це як реальність. Пригадую початок повномасштабної війни, коли американська розвідувальна спільнота доповідала президенту Байдену, що Україна впаде за три дні. Це звучало як вирок. Якби натомість вони сказали: "Україна може не впасти за три дні, але для цього треба посилити її тут і тут", - результат був би зовсім іншим.

Коли прогноз виглядає як остаточний вирок, у всіх складається враження, що змінити ситуацію неможливо, і вони починають готуватися лише до партизанських дій: отримують "Стінгери" й "Джавеліни", проте важку техніку не постачають. Врешті-решт, ми отримали потрібну підтримку, але втратили дорогоцінний час, а найголовніше — життя багатьох наших співвітчизників.

Фактично, чи можна стверджувати, що всі світові розвідувальні служби допустили помилку перед початком великомасштабного вторгнення?

Я б висловився інакше. Всім було зрозуміло, що війна неминуча, але політичні лідери європейських країн не були психологічно готові визнати висновки своїх розвідувальних служб. Ми спостерігали, як після проведення стратегічних навчань російські війська не поверталися до своїх звичних баз, а залишалися зосередженими навколо України.

У розвідувальній діяльності ми завжди розглядаємо найгірші можливі варіанти. Який би міг бути найстрашніший розвиток подій? Масштабна війна. Саме до цього ми й готувалися, а все, що могло трапитися у кращому ключі, стало б лише додатковою перевагою.

Захід намагався дипломатичними засобами відтермінувати або зупинити агресію. Згадайте, як до Росії відвідував директор ЦРУ Вільям Бернс, який раніше обіймав посаду посла США в Москві. Його основним завданням було виграти час.

Він звернувся до росіян з проханням чітко визначити свої вимоги, щоб їх можна було детально розглянути. Це дозволило відкласти ухвалення рішення до Олімпійських ігор у Китаї, щоб Путін не поставив під загрозу свого союзника Сі Цзіньпіна.

Так ми виграли 2-3 місяці. Росія могла розпочати вторгнення ще на початку зими. Після стратегічних навчань у вересні - жовтні майже жоден російський підрозділ не повернувся до місця постійної дислокації.

Отже, військовий апарат виявився готовим до дії — залишалося лише ухвалити політичне рішення. Путін спостерігав за реакцією Заходу. Нещодавні скандали в США також продемонстрували, наскільки еліти світу та Європи були чутливими до впливу російських спецслужб.

Багато хто мав на собі компрометуючі матеріали. Якщо Путін бажав просунути певного політика, він міг просто дати вказівку олігархам придбати газету або фінансувати необхідну кампанію. Він без зусиль організовував, щоб олігархи купували конкретні медіа-ресурси, надавали підтримку або вирішували певні питання.

Отже, бюджет операцій зростав до абсолютно нових рівнів і фактично не знав жодних меж.

Ми часто обговорюємо питання перемовин і ймовірність припинення конфлікту. Яка ж вірогідність альтернативного розвитку подій - розширення зони бойових дій на європейському континенті?

Путін формує паралельну реальність, стверджуючи, що Росія готова і може ескалувати конфлікт. Проте насправді у неї бракує потрібних ресурсів і можливостей для цього.

Все, що він вміє, – це спонукати до дій, викликати реакції у всіх навколо, сподіваючись на те, що в результаті стануть очевидними чіїсь вразливості або з'являться нові перспективи.

Сьогодні західні країни демонструють досить стабільну позицію в підтримці України. Проте страхи щодо можливого вторгнення вже мають вплив на Угорщину та Словаччину, що сприяє затримці подальшої фінансової допомоги нашій країні. Усе це спрямовано на те, щоб ослабити нашу міжнародну підтримку.

Для цього не обов'язково мати масштабну війну: достатньо, щоб якийсь безпілотник без ідентифікаційних знаків здійснив політ. Захід може зіштовхнутися зі складнощами у швидкому визнанні цього як акту агресії та ухваленні відповідних заходів.

Найважливішим є те, що сьогодні Сполучені Штати виступають як ключовий, зокрема ядерний, гарант для НАТО. Це спонукає Францію піднімати питання про створення європейської ядерної парасольки. Париж прагне реалізувати цей проект під своїм керівництвом, щоб розробити незалежну систему оборони. Адже, якщо Трамп оголосить: "Ні, ми не будемо захищати", – Європа опиниться в значно уразливішому становищі.

Це не звичайний блеф, а стратегія створення альтернативної реальності та інформаційного впливу, яка має на меті завершити конфлікт в Україні на умовах, зручних для Путіна.

Якщо б російські війська дійсно вторглися в Європу, це призвело б до кардинально протилежного результату - об'єднало б усі політичні еліти на континенті. Жодних компромісів уже не було б: Україні надали б усі доступні ресурси та підтримку для руйнування економічного потенціалу Росії. Єдиним варіантом, що залишився б, була б ядерна зброя.

Тактична ядерна зброя традиційно служить засобом для стримування. Використання її проти ворожого угруповання, яке опинилося в оточенні, спричинило б серйозні наслідки для всіх сторін, адже це означало б перехід від тактичних дій до стратегічних. Існує певна межа, яку не можна порушувати.

Водночас у нинішній ситуації така зброя не дасть Росії вирішальної тактичної переваги на полі бою: українські сили розосереджені по багатьох напрямках. Натомість її застосування об'єднає проти Росії не лише Європу, а й увесь світ.

Чи змусить ситуація навіть Китай зайняти позицію проти Росії?

Китай і Індія. На сьогоднішній день Китай фактично виконує роль тилу для Росії. Російська економіка залежить від його підтримки так само, як українська економіка залежить від допомоги Європи.

Це прояв економічного розширення Китаю. Мова йде не лише про можливість накладення вето, але й про здатність впливати. Ті ресурси та вигоди, які Китай отримує від Росії, значно перевищують те, що Пекін готовий запропонувати в обмін.

Китай також прагне зберегти Росію в якості стратегічного партнера на випадок можливих конфліктів щодо Тайваню. Підтримка Москви, з її ядерною силою, змінює всю картину. Важливим є саме ядерний потенціал, оскільки решту ресурсів Пекін здатний забезпечити власними силами.

Що саме не можуть забезпечити росіянам їхні партнери? Системи протиповітряної оборони?

- Кордони Росії настільки розтягнуті, що вона сьогодні не здатна прикривати навіть об'єкти критичної інфраструктури. Жоден нафтопереробний завод не може бути захищений повністю. Перевагу віддають військовим об'єктам. Водночас за роки великої війни значну частину придатних запасів на складах уже використали в Україні.

Тому самі склади вже не такі важливі. Сьогодні йдеться передусім про виробництво й підприємства. Однією з наших бажаних цілей залишається Єлабуга в Татарстані, де Росія розгорнула додаткові потужності з виробництва реактивних дронів.

"Розвідка охоплює не тільки діяльність агентів."

Давайте повернемося до України. Рік тому у вашому домі пройшли обшуки. Як західні, так і українські медіа пов'язували ці події з тим, що ви нібито створювали альтернативні канали зв'язку зі Сполученими Штатами для тодішнього керівника ГУР Кирила Буданова. Чи це вже в минулому?

Я б поділив це питання на два аспекти. Перший - це аспект процесуальний.

Після проведення обшуків ми сподівалися на отримання запрошення для надання пояснень, але цього не сталося. Це означає, що з юридичної точки зору ситуація залишилася без розвитку. Причини для обшуків, очевидно, мали лише символічний характер.

Я сприйняв це саме так. Щодо моєї діяльності, то я вже не раз опинявся під російськими санкціями і пережив кілька спроб на моє життя. Як і багато українців, я давно усвідомив: не так важливо, скільки часу ти проведеш у житті, важливо жити з гідністю.

Свого часу нам вдалося досягти високого рівня довіри зі США. У 2014 році ми розуміли, до чого все йде. Почалася окупація, а я тоді ще працював у контррозвідці.

Було зрозуміло, що нашій службі потрібно виходити на новий рівень, а зробити це лише власними силами було неможливо. Потрібні були підтримка і довіра партнерів, і цю довіру треба було завоювати.

Ми не отримали її в якості авансу, а довели, що з українських територій можна здобути таку ж цінну інформацію про Росію, як і з її власної території. Культурні, економічні та родинні зв'язки, що залишилися з радянських часів, відкривали значні можливості для розвідувальної діяльності. Ми вміло їх використали.

На початку повномасштабного вторгнення ГУР адаптувалося до нових умов, використовуючи сучасні оперативно-технічні можливості та вже розгорнуті центри вздовж російського кордону. Це забезпечило нам стратегічну перевагу та покращило усвідомлення ситуації.

Якби ми продовжували працювати так, як до 2014 року, на відновлення пішло б набагато більше часу. Не менш важливою була українізація української розвідки та спецслужб. Люди, які приходять туди працювати, мають розуміти: їхнє завдання - не збагатитися, а стати професіоналами й виконувати те, що їм доручили держава та суспільство.

Чи став цей прорив у співпраці можливим саме в момент, коли розпочалося повномасштабне вторгнення?

- На той момент ми вже мали достатній рівень довіри, тому відразу почали отримувати чутливу інформацію про Росію.

Згадайте повідомлення під час наступу росіян: знищено штаб, загинули певні російські командири та генерали. На той момент у нас не було власних супутникових можливостей для розвідки. У нас були експерти, здатні аналізувати дані, але їх також потрібно було підготувати.

Розвідка - це не лише агентурна робота. Це також технічна розвідка, аналітика й нові технологічні спроможності. Усе це треба було об'єднати, щоб мати реальну картину й розуміння ситуації.

Ці можливості стали можливими завдяки нашій співпраці з партнерами. На самому початку вторгнення дані про місця зупинки російських колон і їхні координати були передані саме завдяки встановленому рівню довіри. Інформація була надзвичайно важливою у часі, адже обстановка швидко змінювалася.

Те, що ми мали сьогодні, вже завтра могло зникнути. Ця інформація була надзвичайно критичною для того, щоб зупинити наступ на Київ, розпочати контратаку на Харківському фронті та створити загалом умови, які б забезпечили Україні перемогу.

Партнери отримують потрібну їм інформацію від нас, а ми - необхідні дані для ефективного ведення війни.

"Завдання Буданова - доносити до президента істину."

Яким чином ви оцінюєте ситуацію в українських розвідувальних та спецслужбах після термінової зміни кадрів? Які зміни відбулися внаслідок заміни керівників у Головному управлінні розвідки, Службі зовнішньої розвідки та Службі безпеки України?

Якщо б ви запитали про те, які реформи були реалізовані, я міг би навести конкретні досягнення. Проте зміни в кадровій політиці самі по собі не є свідченням реформ.

Навпаки, ряд із цих ситуацій, можливо, спричинив виникнення конфліктів. Кирило Олексійович був призначений до Офісу президента, в той час як Поклада отримав обов'язки виконуючого. Конфлікти, що виникли внаслідок цих змін, наразі залишаються в стадії замороження, проте не вирішені.

Їх просто перевели з вулиці до офісних приміщень.

Це чимало, погодьтеся?

- Принаймні я на це сподіваюся.

Чи ви порадили Кирилу Буданову приєднатися до Офісу президента, чи ж рекомендували йому залишитися в ГУР?

Він сподівався, що зможе активно брати участь у процесі переговорів і матиме можливість вплинути на результат. Проте, на мою думку, однією з його ключових ролей в Офісі президента є забезпечення президента об'єктивною інформацією про те, що насправді відбувається.

Не лише тієї картини, яку президент хоче почути або яку йому показували попередники. Донесення складної і часом неприємної реальності - одне із завдань, яке Буданов сьогодні виконує. Тому його ефективність в Офісі я оцінював би не лише за організацією взаємодії між міністерствами, відомствами й Офісом президента, а й за його впливом усередині самого Офісу.

Важливо, щоб президент мав доступ до більшої кількості людей і думок, а отже - реальну картину замість тієї, яку йому хочуть показати.

Буданов стикається з певною недовірою з боку президента, але цей процес є взаємним і продовжується. Варто зазначити, що під час конфлікту між ГУР і СБУ президент не вирішив звільнити ані Буданова, ані Поклада, на відміну від дій, які він вживав у випадках з міністром оборони чи головнокомандувачем.

Це означає, що і Буданов, і Поклад важливі для президента. Але мене турбує те, що кероване збереження цього конфлікту не відповідає інтересам держави.

Сторони офіційно припинили співпрацю, проте конфлікт все ще існує на фоні. Це формує спотворене уявлення для наших міжнародних партнерів щодо внутрішніх протистоянь між спецслужбами. Дії, які були вжиті СБУ під час затримання працівника ГУР, а також можливі порушення процедури, викликають сумніви щодо обґрунтованості висунутого обвинувачення.

Особливо якщо все це, не дай Боже, здійснювалося з єдиною метою — здобути компромат на певну особу. Наявність компромату забезпечує владу, а ця влада може стати передумовою для майбутніх кадрових перестановок або інших важливих рішень.

Подібні дії підривають державу.

- Окрім конфлікту спецслужб Україна має ще один - протистояння антикорупційних органів і влади. Як це впливає і на саму державу, і на її переговорну позицію. Чи це прояви своєрідної демократії?

Щодо нападів на НАБУ та САП: перший з них відбувся рік тому і можна охарактеризувати його як законодавчий.

Другий напад — після підозр, які генеральний прокурор підписав перед своєю втечею і які пізніше були скасовані, — набув процесуального характеру. Насправді, сутність залишилася незмінною, змінилися лише способи.

Методи залишилися незмінними, змінилися лише стратегічні напрямки атак. На мою думку, це є одним з наших найважливіших внутрішніх викликів.

Держава в умовах війни повинна проявляти силу, але не в такій мірі, щоб кожен громадянин відчував страх і залежність від правоохоронців. Основним завданням силових структур має бути захист населення, а не створення атмосфери страху.

Ми повинні бути іншими, ніж Росія, яка пройшла цей шлях: спочатку через страх, потім через безмовність, а врешті-решт через повну підкореність громадськості.

Навіть у важких обставинах, коли необхідна централізація управлінських рішень, ми повинні зберегти свої неповторні якості – свободу і потенціал для розвитку. У тих сферах, де інновації процвітають без втручання держави, не варто створювати бар'єри. Навпаки, потрібно надати їм можливість для подальшого прогресу. Саме в цьому, на мою думку, криється наш майбутній успіх.

Необхідна термінова адаптація на рівні держави. Громадськість не повинна завжди змінюватися швидше за уряд — ці процеси мають бути взаємодоповнюючими.

"Якщо це продовжуватиметься без кінця, ми ризикуємо перетворитися на ще одну версію Росії."

- У медіа і серед лідерів думок звучить тема воєнних виборів. Наскільки це реально, на вашу думку? Це може оздоровити систему чи наразить на невиправданий ризик?

Мені подобаються деякі анекдоти з епохи Радянського Союзу.

Кажуть, Бог дав людині три якості: розум, чесність і партійність, але одночасно вона може мати лише дві. Якщо людина розумна і чесна - вона безпартійна. Якщо партійна і розумна - нечесна. Якщо чесна і партійна - нерозумна.

Другий жарт стосується найбільшої парадоксальної ситуації Радянського Союзу. Безробіття відсутнє, але насправді ніхто не трудиться. Ніхто не зайнятий, але плани все ж реалізуються. Плани виконуються, проте на полицях магазинів немає товарів. У магазинах порожньо, але в людей все одно є все необхідне. У всіх є все, але при цьому всі незадоволені. Усі висловлюють невдоволення, але все ж голосують "за".

В будь-якому випадку, нам слід продовжувати рухатися вперед.

Якщо суспільство прагне до змін, слід знайти шляхи для їх втілення. Система монобільшості виявилася неефективною. Яскравим прикладом є постійні зміни в керівництві: призначення прем'єр-міністерки Свириденко та п'ятеро міністрів оборони. За кадровими рішеннями та політичними кроками повинна стояти відповідальність.

Соціальний контракт також має свої межі. Люди можуть деякий час об'єднуватися, терпіти труднощі та ігнорувати проблеми в ім'я спільної мети. Проте, якщо це затягнеться без кінця, ми ризикуємо перетворитися на другий варіант Росії.

Наша сьогоднішня сила полягає в тому, щоб уникнути перетворення на Росію та шукати нові шляхи для розвитку, зміцнюючи державу. Що стосується технічних аспектів проведення виборів, зокрема організації голосування військовослужбовців на передовій, це питання вимагає готовності.

Якщо поставити завдання, фахівці запропонують рішення. Як кажуть на Заході, лідер - це той, хто ставить завдання. А розумні аналітики мають обґрунтувати, як досягти результату з найменшими втратами.

Якщо така перспектива виникне, організація виборів відповідатиме державним інтересам і сприятиме відновленню довіри після недавніх скандалів. Це стало б позитивним кроком уперед.

Як фахівець, я хочу підкреслити, що сьогоднішній штучний інтелект відкриває безмежні можливості для маніпуляцій. Раніше, щоб здійснювати вплив, потрібно було створювати цілі фабрики тролів, а тепер Росія може використовувати сучасні технології для просування своїх кандидатів. Прямий кандидат, що відверто підтримує проросійську позицію, може виявитися занадто контроверсійним, тому його образ можуть приховати під лозунгами на кшталт "мир за будь-яку ціну".

Для України головне - бачити, що насправді ховається за такими обгортками.

Перед початком повномасштабної агресії, на вашу думку, Росія інвестувала величезні суми в політичну дестабілізацію України. Чи помічаєте ви подібні тенденції сьогодні - спроби впливу на політичні настрої серед українців та на українську політичну ситуацію?

- Робота російських спецслужб не зупиняється.

Змінюються лише її прояви. На жаль, росіяни вміло експлуатують наші помилки, щоб продовжувати підривати довіру до уряду.

Проте це не означає, що всі наші помилки чи проблеми слід звалювати на "вплив Москви". Такий підхід також не принесе результату. Все визначається професіоналізмом керівників розвідувальних агентств.

Дуже зручно подавати будь-яку проблему як зовнішнє втручання, замість того щоб визначати її справжню причину.

На завершення, питання: хто зможе позбавити життя Путіна і чи здатні на це українські спецслужби?

Висловлю це по-іншому: ліквідація Путіна будь-яким чином могла б стати рішенням як для Росії, так і, можливо, для всього світу.