"Це просто неймовірно": українка уклала шлюб в Індії, але щось пішло не за планом (фото)

Блогерка Сандра, що провела рік у індійській родині, ділиться своїм досвідом "культурного шоку", розповідає про приготування борщу на 17 осіб, досліджує межі релігійних традицій та згадує момент, коли зрозуміла, що її історії настав час завершитися.

Сандра переїхала до Польщі ще до початку повномасштабного вторгнення, де здобула медичну освіту, але вирішила не працювати за спеціальністю. Натомість, вона стала блогеркою (@dra.sandraaa) та творцем UGC-контенту. Під час вдосконалення своїх навичок англійської мови, вона познайомилася з індусом, який пізніше став її чоловіком. Після чотирьох років стосунків, її коханий зробив їй пропозицію, і пара вирушила до Індії на весільну церемонію. Сандра провела там цілий рік, але з часом усвідомила, що це не те, чого вона насправді прагне.

Сьогодні вона живе в медитаціях у гірському селищі Східниця, звідки й розповідає Фокусу, чому не змогла прийняти Індію як свій дім.

Яким чином ви потрапили до Індії?

До початку війни я вирушила до Польщі для навчання в медичному університеті. Однак, замість того щоб працювати за спеціальністю, я вирішила зосередитися на розвитку як блогерка та контент-креатор. Знайшла компанію, де вимагали знання англійської, а я в той час активно вивчала польську. Щоб підтримувати мовні навички, я шукала співрозмовників для практики англійської. Так я познайомилася зі своїм колишнім чоловіком з Індії. Спочатку наше спілкування було звичайним, але згодом виникли почуття. У нас виявилися спільні погляди на бізнес і кар'єру, ми підтримували одне одного: він мав свій бізнес, а я створювала для нього контент. Наша співпраця виявилася надзвичайно продуктивною. Раптом пролетіло чотири роки, і постало питання: "Що далі?". Він зробив мені пропозицію, і ми вирушили до Індії на наше весілля.

Це був культурний шок?

Давним-давно я відвідала Індію, зокрема Гоа. Проте, Гоа — це всього лише туристичний напрямок, а справжня Індія має зовсім іншу атмосферу. Тоді я була в захваті від погоди та температури, тому в мене навіть не виникало думок на кшталт: "Чому їхати в Індію? Там жахливо".

У мене склалося враження, що життя підготувало мене до цього моменту. Я не відчувала жодного внутрішнього протесту. Мені стало цікаво дізнатися, як проходить індійське весілля... Звичайно, моє рішення виходити заміж не було викликане лише цікавістю до самого святкування. Ми щиро цінували один одного. Ми дійсно підходили одне одному. Але труднощі почали виникати згодом.

Не сподобалася Індія?

Абсолютно різні ментальні установки та краєвиди. Я постійно відчувала подив. Ця країна викликає безліч запитань: "Чому так багато бруду?", "Чому діти блукають вулицями?", "Чому корови, які вважаються священними, просто стоять на вулиці та харчуються сміттям?". З кожною відповіддю ти поступово більше осягаєш Індію і починаєш приймати реальність такою, якою вона є.

"Я постійно була в шоці"

Найбільше мені подобається, що Індія вчить не засуджувати, а питати й намагатися зрозуміти. Вона навчила мене приймати речі такими, які вони є, і не намагатися змінити те, що не можеш. Там справді відбувається якась духовна трансформація. Ти починаєш цінувати своє життя, свою країну, дитинство, батьків за те, що вони доклали всіх зусиль, аби ти не опинився на вулиці. А опинитися там, спати на вулиці - дуже реально. Розумієш, що в тебе непогане життя.

Що вам дав цей досвід?

Індія вражає своїм кольоровим різноманіттям: тут можна насолодитися безліччю страв, традицій і історичних пам'яток. Але це справжнє відкриття лише за умови, що ви проведете тут не менше десяти днів. Я щиро вдячна життю, всесвіту та своєму колишньому чоловікові за можливість провести цілий рік у цій країні. Такий досвід не доступний кожному.

"Відкриття унікальної сутності Індії"

Мене настільки захопило це місце, що, усвідомивши, що вже минув рік, я була вражена: час промайнув незамітно, а країна виявилася неймовірно барвистою. У мене було вдосталь моментів, щоб глибше зрозуміти, що таке Індія і хто мій чоловік. У міжнародних стосунках важливо не лише спостерігати за людиною з боку; життя на нейтральній території створює ілюзію. Справжнє розуміння приходить лише тоді, коли ти подорожуєш і відчуваєш, ким є ця людина насправді.

Цього року я отримала глибоке розуміння ДНК Індії, її культурних традицій та менталітету. Внаслідок цього виникли деякі аспекти, з якими, будучи українкою, мені було важко погодитися.

Про що конкретно йдеться?

- По-перше, побут. В Україні ми живемо окремо, в Індії всі живуть разом. Уявіть: людина, яка виїхала з рідного дому у 17 років, у 25 мусить повернутися до батьків. Для мене це було дуже дивно. Як би сильно мене не просили, я не змогла цього прийняти - таке просто не вкладалося в голові. Хоча я щиро намагалася зрозуміти, що в цьому немає нічого поганого.

По-друге, їжа.

Це справді так критично?

- Я ніколи не думала, що коли в людини забирають базову потребу, це так відчувається. Шість місяців ти не їси свою їжу. У традиційних сім'ях удома не можна готувати м'ясо, а в нас, давайте згадаємо, майже всі страви м'ясні. Не можеш приготувати сама, не можеш замовити, і ти дивишся на це й думаєш: "Ну, ось".

"Шість місяців ти не їси свою їжу"

Я розкажу, як це відчувається, коли не можеш їсти те, до чого звик. Починається сильне роздратування, майже істерика, усередині все ніби перевертається - нормально функціонувати вже не виходить. А єдине, що є на вибір: щось дуже гостре, нове й напхане приправами. Наш шлунок до такої кількості спецій узагалі не готовий. До речі, отруєння там часто трапляються не через антисанітарію, а саме через спеції.

А як щодо ресторанів? Чи справді не існувало жодної альтернативи?

Європейські страви в Індії завжди виходять з гострим присмаком: незалежно від того, що ти замовляєш і звідки це походить, результат буде схожим на індійську кухню. Я навіть у своєму блозі висловлювала обурення, роблячи огляди: "Якщо ви готуєте Pad Thai, вивчіть, яким він має бути. Він повинен мати солодкуватий смак з легким соєвим відтінком". Проте, на жаль, всюди додають свої спеції. Часто доводилося сперечатися в ресторанах, просити змінити рецепт і пояснювати, якого смаку я очікую. Це, відверто кажучи, дуже неприємно.

Індійська кухня в Європі - це вже адаптована версія, що відрізняється від оригіналу. З одного боку, приємно зранку смакувати авокадо-тост з яйцем, а ввечері насолоджуватися індійськими стравами. Проте, коли це стає щоденною практикою, ситуація змінюється: голова починає паморочитися, не кажучи вже про різноманітні проблеми зі шлунком, які мене переслідували. Фізично я не могла впоратися з індійською їжею. Наприкінці року мій організм почав трохи адаптуватися, і я змогла терпіти гострі страви, але справжнього задоволення від їжі я не відчувала. А для мене їжа - це найвища форма людської любові. Коли відсутнє задоволення, це суттєво впливає на настрій: стаєш роздратованою та незадоволеною.

Як до вас ставилася родина чоловіка?

З людської точки зору, усе було добре. Ніхто не вчинив нічого поганого, і це є парадоксом. Сама система та обставини виявилися стресовими. Ми не мали можливості спілкуватися, оскільки рідні не володіли англійською. Просто піти кудись разом виявилося складнішим, ніж звичайна прогулянка. Не було можливості залишитися наодинці з мамою, щоб поспілкуватися. Всі ці перекладачі та додатки, відверто кажучи, не дали бажаного результату.

"Ну що, коли ж ти почнеш вивчати хінді?"

І я розуміла, що стресово не лише мені, а всім. Заради Індії я вивчила англійську, а в мене питають: "Ну що, коли ж ти почнеш вивчати хінді?". І хочеться відповісти: "А може, ви англійську вивчите?". Але ніхто не вчитиме заради тебе англійську. Це треба розуміти. Ніхто не вчитиме заради тебе однієї твою культуру. Це ти одна приїхала й хочеш дізнатися більше про це життя.

А що у питаннях релігії?

Я висловила думку: "Давайте будемо взаємно поважати один одного. Я ціную вашу культуру, а ви, будь ласка, поважайте мою. Я не можу схилятися перед ідолами. Вибачте, але я християнка, і вірю в одного Бога".

"Мені не можна вклонятися богам. Вибачте, я християнка"

Коли ти починаєш встановлювати власні межі, це може бути надзвичайно складно, адже виникає відчуття, що ти ображаєш інших, відмовляючи у важливих для них речах. І це абсолютно нормально. Дехто з цим справляється, а хтось слабшає під тиском. Так, в Індії існує сильне прагнення нав'язати свою культуру, але я зазвичай нагадаю, що таке індуїзм: ти маєш право вірити в будь-якого Бога чи взагалі не вірити — головне, залишатися вірним собі. Ти вільний у своїй вірі чи невірі. Цей аргумент завжди слугує мені основою для формування власних принципів.

Ви створили український борщ для індусів. Якими були враження?

Це справжнє випробування. Вісім літрів вегетаріанського борщу на нервовій ноті та в стані паніки: я жодного разу не готувала навіть літра за багато років, оскільки постійно в роз'їздах, завжди замовляю їжу. А тут ще й веганський варіант... Але якби я не взялася за це, вони б навіть не запитали про мої страви. Ти приїжджаєш і сам ділишся своєю культурною спадщиною, несучи її в світ.

Я спостерігала за цим - пончик, чилі, борщ - і міркувала: "Є**ть".

Не певна, що вони відчули смак: вони їли борщ із зеленим чилі. Я дивилася на це - пампушка, чилі, борщ - і думала: "Є**ть". Але, здається, їм сподобалося. Мені навіть гроші дали за борщ. Вони дуже зраділи, що я змогла об'єднати всю родину - 17 людей, які були вільні в той момент. Для них об'єднання - найважливіше: якщо вони разом, вони щасливі.

Що індійці знають про Україну?

В цілому, ситуація виглядає так: освічена частина населення в Індії має уявлення про Україну, оскільки чимало індійських студентів приїжджають сюди для навчання в медичних університетах, особливо у Київському університеті імені Богомольця, де їх досить багато. Коли в нашій групі з’являється хоча б один індієць, всі намагаються перейти на англійську мову, принаймні, роблять спроби. В Індії ж ситуація дещо інша: байдужість до інших культур досить поширена. Часто не виникає запитань на кшталт: "А як у вас?" або "Що у вас цікавого?". Я відчула, що багато хто з них мало знає про Україну і не проявляє бажання дізнатися більше. Лише завдяки моїм розповідям вони отримували якусь інформацію про нашу культуру.

Що змусило вас прийняти рішення про закінчення цієї оповіді?

Ми мали наміри повернутися: подорожували, відвідували Балі, планували оселитися в Європі. Але я усвідомила, куди потрапила. Це індійська культура, і раз на рік нам потрібно проводити два-три місяці в Індії. Я сказала відкрито: "Я так не зможу". Навіть на три місяці. Тиждень-два - це нормально, але два-три місяці - ні. Крім того, їхати в Індію на два тижні не має сенсу, адже це далеко.

Выговорила без обиняков: "Я не в силах это сделать."

Додавалися й документи. У мене є три місяці в Шенгені, а в нього такого доступу немає, тож ми постійно думали, де нам можна бути разом. Індія - одна з країн, де ми могли жити легально, це Україна. Та в Україні війна, і він не захотів тут жити, хоча я дуже хотіла, щоб він пожив у моїй країні приблизно рік.

А головне - я зрозуміла, що ця родина потребує жінки, яка підтримуватиме їхню екосистему, служитиме їй, а я приїхала й трохи розхитала її новими фарбами. Усі були в шоці. Всім було стресово. Усі намагалися адаптуватися, але не вийшло. Це було видно. Я не хотіла змінювати себе, ламати свою інтуїцію й внутрішні відчуття, щоб бути в цій сім'ї. Бо родина - це те, куди хочеться повертатися щовечора.

"Ми всі доклали максимум зусиль, але настав час розлучитися."

Коли ти здатний щиро визнати, що ця історія не твоя, це стає справді захопливим і приємним. Кожен з нас вніс свій внесок, але настав момент прощання. Ти ясно усвідомлюєш, коли настає час завершити цю історію.

Ви згадували і про майбутніх дітей. Це теж вплинуло?

Отже, коли я озирнулася на минулий рік і проаналізувала все з боку, мені стало зрозуміло: якщо я почну мати дітей, вони успадкують ДНК цієї нації. І я усвідомила, що не прагну до цього. Це може звучати жорстко, але це моя істина.

Де ви зараз і що далі?

Я мешкаю в горах, неподалік від Східниці. У мене є затишний будинок, який я орендую. Часто проводжу час, займаючись медитацією.

Нагадуємо, що раніше в інформаційному виданні "Фокус" повідомлялося, що:

Анастасія Колісник, медсестра, яка в даний час мешкає і працює у Німеччині, розкрила деякі аспекти своєї професійної діяльності в цій країні. Вона зазначила, що медичні працівники мають доступ до всього необхідного обладнання, включаючи планшети Apple та ноутбуки.

* Учасниця українського шоу "Супермама" відверто розповіла, в яких умовах насправді проживають українські біженці. Жінка не стримувала емоцій перед камерою, згадуючи пережите.

Ще одна жителька України, що залишила Харків і оселилася в Маґдебурзі після початку повномасштабного вторгнення, поділилася своїми переживаннями, назвавши життя в Україні "повним жахом". Вона детально розповіла про причини, чому наразі не планує повертатися на батьківщину.