"Перший вихід на бойове поле нагадує перший поєдинок на ринзі, але в сотні разів жахливіше": ветеран, який переніс ампутацію, освоїв боксування, використовуючи протез.

Олександр Мамонтов уклав угоду з Державною прикордонною службою ще у 2017 році, задовго до початку масштабного вторгнення Росії. Проте, його служба не була прямо пов'язана з військовими діями, тому, коли друзі Олександра стверджували, що "амбіції" сусідньої країни охоплюють всю Україну, прикордоннику було важко це сприйняти всерйоз.

"Мої товариші, які до початку повномасштабного вторгнення виконували свої обов'язки у бойових підрозділах, неодноразово зауважували, що "велика" війна є неминучою, просто ніхто не міг передбачити, коли саме це станеться. Я ж залишався скептиком. Не міг уявити, що в XXI столітті таке може статися", — ділиться військовий.

Як виявилось 24 лютого 2022 року -- можливо.

"О 4-й ранку в робочу групу прийшло повідомлення -- підйом по тривозі. По формі, з тривожними валізами треба було з'явитися на точці зустрічі. Таке траплялося і раніше під час тренувань. І я тоді подумав, що це просто ще одна навчальна тривога. Почав збиратися, як раптом почув вибухи. Думав, що це якийсь сильний вітер розгулявся. Зайшов в новини і побачив, що коїться. Тоді зрозумів -- все життя тепер зміниться", -- розповідає чоловік.

Втім, круто все змінити для себе Олександр вирішив сам. В 2023 році військовий перевівся в бойовий підрозділ: 10-й окремий загін оперативного реагування "ДОЗОР".

"Всі мої близькі друзі були в бойових підрозділах і я просто не міг стояти осторонь і відсиджуватись в кабінеті, прикриваючись погонами, тому й перевівся до спецпідрозділу", -- каже чоловік.

У складі підрозділу спеціального призначення, Олександр Мамонтов брав участь у захисті України на Донеччині, Харківщині та Сумщині. Йому також пощастило відвідати зону відчуження Чорнобиля.

"Перший раз завжди супроводжується страхом, - згадує військовий про свої перші справжні бойові виходи. - І кожного наступного разу це відчуття не зникає. Це зовсім не так, як зображують у кінофільмах. Ніколи раніше я не переживав нічого подібного. Можна трохи порівняти з тим, коли ти вперше виходиш на ринг, але це в сотні разів страшніше. З часом ти навчаєшся контролювати цей страх і звикаєш до нього. А ворог також адаптується і робить це швидко, впроваджуючи нові технології та змінюючи тактику. Наприклад, так було з використанням дронів".

"Відчув вибух і опинився на землі"

Чоловік вважає своїм другим днем народження 8 листопада 2024 року — саме в цей день він зазнав серйозної травми.

На той момент прикордонник вже навчився керувати дронами та виконував місії на бомбардувальнику Vampire, якого вороги не без сарказму називали "Баба Яга".

"Був звичайний день і головне позиція, на якій ми вже були раніше. Приїхали, розклали зв'язок, дрон, БК і стали чекати команди. Я вирішив піти до нашої автівки, щоб закинути деякі речі. Тільки-но підійшов, як відчув сильний вибух. І в наступний момент я вже на землі. "Гудить" голова, нога... Мозок наче як зрозумів, що трапилося, та не хотілося в це вірити. Я почав відповзати і кричати своїм побратимам, що я "триста". Подивився на ногу -- зрозумів, що щось з нею не так і став накладати собі турнікет", -- розповідає Олександр.

Брати по зброї раптово вирвалися з укриття в підвалі напівзруйнованого будинку і миттєво втягнули чоловіка всередину. Саме там вони записали відео, що фіксує перші хвилини після його поранення. На щастя, евакуація відбулася швидко, але, на жаль, військовий втратив ногу відразу після вибуху, тому лікарям залишалося тільки провести ампутацію.

Чоловік досі не може визначити, що саме стало причиною його травми: чи то протипіхотна міна, чи удар з дрону, чи влучання снаряда з міномету. У перші дні після операції, перебуваючи в лікарняній палаті, боєць невпинно аналізував у своїй голові різні варіанти, намагаючись зрозуміти, де ж він помилився.

"Протягом кількох днів я переживав важку депресію, -- зізнається військовий. -- У голові постійно крутилося питання: чому я обрав цей шлях? Чому вчинив так, а не інакше? Я звинувачував себе. Але зрештою я усвідомив, що вже не повернути назад, і що немає сенсу в самобичуванні, ненависті до себе чи зайвих переживаннях, адже це не змінить ситуацію і не полегшить мені життя. Тому я вирішив рухатись вперед: якнайшвидше відновитися і стати на ноги, адже у мене є кохана, перед якою не хочу здаватися слабким. Я прагну бути сильним у її очах, одружитися, і зробити це впевнено, стоячи на своїх двох."

Таке свідоме "програмування" надало сил і пришвидшило реабілітацію захисника. На щастя, проблем із загоєнням ран не було, чоловік відновлювався дуже швидко і вже на третій місяць після поранення Олександр виписався з лікарні та зайнявся протезуванням.

"Найважливіше — це бажання. Існують молоді люди, які закриваються в собі, пропускають заняття з реабілітації, проявляють лінощі. Також ключовим є правильний вибір штучної стопи, яка максимально відповідатиме вашим потребам. Це нагадує підбір взуття," — зазначає прикордонник.

Бокс на протезі

Перед початком повномасштабної війни Олександр активно тренувався в боксі і мав звання майстра спорту з рукопашного бою. Тож, коли в реабілітаційному центрі йому запропонували знову взяти до рук бійцівські рукавички, він відчув радість, але водночас і тривогу. Адже справжнє мистецтво боксу – це одне, а зовсім інша справа – битися з протезом.

"Звісно, це не зовсім те ж саме, що й на своїй нозі, тому мені довелося адаптуватися. Але до всього можна звикнути. Найголовніше – це стопа. На звичайному протезі не так комфортно, адже він не надто гнучкий, а от на м'якому біговому – саме те, що потрібно. Він забезпечує енергію для відштовхування і дозволяє здійснити ривок у потрібний момент," – ділиться своїм досвідом ветеран.

Тим не менш, перед першим боєм чоловік вагався.

"Спочатку я сумнівався у своїх силах, але вирішив спробувати, і, на здивування, мій виступ вийшов досить вдалим. Організатори підійшли до мене і повідомили, що через місяць у Львові відбудеться благодійний вечір боксу. Вони запропонували мені вийти на ринг проти іншого хлопця, який також має протез," — поділився своїми враженнями захисник.

Після цього відбувся бій у столиці, потім ще один, і ще... Олександр уже встиг провести п'ять поєдинків на великій арені і тепер активно готується до наступного. За канатами, у глядацькому залі, його підтримує улюблена дівчина.

"Це неймовірно! Відчуваєш себе справжнім спортсменом на ринзі: виходиш під улюблену музику, навколо багато глядачів, а ще – телебачення. Це надзвичайні емоції, які, напевно, є мрією кожного атлета. До того ж, це чудовий спосіб реабілітації та, звичайно ж, джерело адреналіну, якого в повсякденному житті вже не вистачає. Ми, ветерани, пережили війну, і там кожен військовий трохи стає залежним від адреналінового підйому. Тож бокс – це відмінна альтернатива", – ділиться чоловік.

Ветеран, що віднайшов віру в себе після важкої травми, закликає вірити і у всіх військових та не занепадати духом.

"Підтримуйте військових усіма доступними способами. Приєднуйтесь до лав армії. Український народ завжди перебуває у боротьбі з імперськими амбіціями. Нас постійно намагалися знищити та підкорити, але їм це ніколи не вдавалося. Українські корені проростають скрізь", — підсумував Олександр Мамонтов.

Допомогу українцям з інвалідністю можна знайти на веб-сайті організації EnableMe Ukraine. Тут ви маєте можливість звернутися до фахівця з питаннями та отримати безкоштовну підтримку в рамках спільноти EnableMe.

Раніше "ФАКТИ" публікували розповідь ветерана про поранення, бізнес і боротьбу: "Мене ніс російський полонений, я жер сніг, немов божевільний".