Вшанування пам'яті воїна Михайла Неспяка, відомого під позивним "Фізрук".

26 жовтня Михайлу Неспяку мало б виповнитися 36 років. Меншого сина він побачити не встиг

Михайло Неспяк з'явився на світ в Івано-Франківську. Коли його родина переїхала, він почав навчання в школі, а згодом і в гімназії в Бурштині. Завжди проявляючи старанність у навчанні, з дитинства він вирізнявся відповідальністю та самостійністю.

"Вже з 3 класу син був чудовим організатором - зумів самотужки провести дитячий турнір із футболу. Любов до спорту у нього була від батька. Михайло тренувався в нього з молодших років", - пригадує мама загиблого воїна Людмила Неспяк.

Каже, організаторські здібності і любов до спорту ніколи не зраджували Михайла. Після гімназії він вступив до Івано-Франківського коледжу фізичного виховання, який закінчив із відзнакою. Навчання продовжив у Прикарпатському національному університеті.

"Вже на IV курсі син поїхав на практику в Одесу, в табір "Молода гвардія". Там помітили його педагогічні здібності і направили до університету лист, в якому йшлося про можливість працевлаштування Михайла. Син любив працювати з дітьми, і вони його слухали", - розповідає пані Людмила.

Михайло розпочав свою кар'єру в сфері освіти, ставши викладачем фізичного виховання в Івано-Франківському фаховому коледжі технологій та бізнесу. Після цього деякий час провів у Бурштинському торговельно-економічному коледжі, де викладав фізичну культуру, а також працював у реабілітаційному центрі "Довір'я". Влітку він часто обіймав посаду вихователя в дитячому таборі "Молода гвардія" та керував молодіжним табором "Буковель".

У 2015 році Михайло вирішив взяти участь в АТО. Воював у складі 72 бригади ЗСУ. До серпня брав участь у бойових діях в районі населеного пункту Волноваха, що на Донеччині.

Після повернення з фронту він знову зайнявся викладанням у Бурштині. Одночасно, він демонстрував значні успіхи на футбольному полі, виступаючи за команди "Прикарпаття АТО", що об'єднувала ветеранів війни з Росією, та "Металіст" з Опришівців. Для відновлення сил він обрав село Юнашків, де розпочав займатися бджільництвом.

"Син почав майструвати рамки для бджіл, вулики. Один із них зробив із прабабусиної скрині. Разом із батьком вони зробили апіхатку для бджолотерапії. Михайло ніколи не любив сидіти склавши руки. Дуже любив природу, насадив багато квітів. У нашому саду росте близько сотні фруктових дерев, і більшість із них висадив син", - каже мама.

У Бурштині Михайло зустрів свою майбутню дружину Олену. У 2017 році їхня сім'я поповнилася первістком Матвієм. 7 березня 2022 року на світ з'явився їхній другий син Методій, але, на жаль, Михайло не встиг його побачити.

Син був у резерві Збройних Сил України. Коли розпочалась повномасштабна війна, він і його друзі вирішили, що повинні стати на захист рідної країни. У військовому комісаріаті Михайло не розповів, що в родині очікують на появу другої дитини, і вже 2 березня вирушив на службу. На всі наші прохання залишитися вдома він залишався мовчазним, а потім сказав: "Хто ще піде на війну? Я маю відповідну підготовку, а інші навіть не знають, як тримати зброю в руках," - згадує пані Людмила.

Михайло Неспяк став на захист своєї батьківщини, приєднавшись до роти вогневої підтримки 109-го батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Як частина самохідного артилерійського дивізіону, він активно брав участь у звільненні Київської, Чернігівської, Сумської та Харківської областей. Разом із товаришами по службі він допомагав визволяти Бучу та Ірпінь від окупантів. Завдяки своїй любові до спорту та відповідальному підходу до виконання обов'язків, отримав позивний "Фізрук".

Михайло регулярно надсилав листи та телефонні дзвінки додому з фронту.

"Я надіслала йому знімки його саду. Він постійно запитував, чи вже взяли мед, чи не хворіють бджоли та дерева... Тоді їх постійно переміщали з одного місця на інше. Я просила, щоб син зміг відпроситися хоча б на один день, щоб побачити дітей, але це виявилося неможливим. Методія він жодного разу не бачив", - розповідає пані Людмила.

Михайло Неспяк трагічно загинув 2 липня 2022 року поблизу села Миколаївка в Луганській області. Він разом із товаришами опинився під вогнем танків та мінометів противника, внаслідок чого отримав осколкове поранення.

"Ми до останнього вірили, що Михайло залишиться з нами, але, на жаль, дива не трапилось... Його тіло вдалося витягти під сильним вогнем супротивника. Михайло був надзвичайно відважним молодим чоловіком," - діляться спогадами його товариші в програмі "Спогади крізь віки".

"Михайло загинув у суботу. У той день ми ще говорили з ним по відеозв'язку - я, діти і мама Людмила. Розмова була дуже сумною. Чоловік був втомлений та без сил. Тривали три дні невтомної боротьби, усі - майже без сну. Спека. Виснаження. Михайло наче відчував, що тоді треба було сказати найтепліші слова. Сказав, як сильно любить нас. Його очі не забути... Ми були дуже щасливі. Михайло завжди нагадував мені про найцінніше у нашому подружжі - це наші діти, наше продовження. Просив, щоб я їх берегла і піклувалася, виховувала такими ж справжніми, якою була наша любов", - говорить дружина Олена.

Вона досі називає чоловіка "мій Захисник" і радіє його останньому дарунку до дня народження. Це - картина, на якій вони разом із синами. Михайло замовив її художнику, коли сам стояв на передовій.

Михайла Неспяка похоронили в Бурштині, на Алеї героїв. Нещодавно в його рідному місті з'явився сквер на його честь.

"З нашого вікна відкривається вид на цей затишний сквер. Ми прагнули внести свій внесок у розвиток дітей, з якими наш син із задоволенням працював. Тому ми купили гойдалки, створили квітник і облаштували ігрову зону," - ділиться Людмила Неспяк.

Каже, нині родина має намір започаткувати музей, про який мріяв Михайло. Він довгий час колекціонував старожитності та захоплювався вишивкою.

"У бабусі була запаска, на якій вона "сховала" вишиті тризуби. Михайло їх знайшов, і таким узором разом з дружиною вишили собі сорочку та сукню. На Покрову Олена і Михайло розписались у цьому одязі. Михайлова сорочка залишилась вдома, і тепер це найдорожча для нас річ", - додає Людмила Неспяк.

Михайло Неспяк був удостоєний посмертної нагороди ордена "За мужність" III ступеню. Його вік назавжди залишиться 32 роки. На його честь у Івано-Франківському фаховому коледжі технологій та бізнесу було встановлено меморіальну дошку. Подібна пам'ятка також з’явилася в Бурштинській гімназії, де навчався Михайло.

"Чому Господь забирає найкращих? Таких світлих, добрих, без яких цей світ би не існував? Мабуть, йому такі потрібні на небесах. Михайло завжди казав: "Я не вмію працювати наполовину. Завжди мушу віддати всього себе, щоб вийшло найкраще", - пригадує для Суспільного Олена Неспяк.

У Михайла Неспяка залишилися мама Людмила, батько Василь, сестра Катерина, дружина Олена та сини Матвій і Методій. Члени родини покійного зізнаються, що горе від втрати досі не відпускає їх, але водночас вони відчувають гордість за сина, чоловіка та батька.