Вшанування пам'яті молодшого сержанта Олексія Савченка, відомого під позивним "Лукас".

Він уявляв себе в ролі видатного режисера та мріяв збудувати сучасний спортивний центр.

Молодший сержант Олексій Савченко, який служив у Групі WASP, трагічно загинув 4 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в Курській області.

Олексій з'явився на світ 26 листопада 1986 року в місті Шахтарськ, розташованому в Донеччині. Пізніше його сім'я вирішила переїхати до Генічеська, де хлопчик почав відвідувати перший клас. Освіту він завершив у Фастові, куди родина переїхала згодом. Олексій продовжив навчання в Національному університеті харчових технологій. "Але його справжнім покликанням стала відеозйомка", - згадує його двоюрідна сестра Альона.

Олексій був професійним відеографом, який спеціалізувався на створенні кліпів для українських артистів. Окрім того, він сам проявляв себе як талановитий музикант. "Батько Олексія грав на барабанах, і його інструменти займали практично всю кімнату, де ми тоді проживали. Коли Олексій був маленьким, батько садив його до себе на коліна і навчав грати. Іноді малюк навіть не міг дотягнутися до барабана, щоб вдарити паличкою", - згадує мама Елла.

Батько ж прищепив Олексію і любов до спорту, а в університеті хлопець захопився фотомистецтвом. Та до такого, що замість відвідувати лекції - ходив на фотовиставки та у художні галереї.

У 2014 році Олексій був серед активістів Революції Гідності. У 2020 році вирішив навчатися військовій справі, став членом ГО "Український легіон".

На другий день повномасштабного вторгнення РФ добровольцем став на захист Батьківщини, долучився до тероборони. Сам організовував збори на автомобілі та дрони для побратимів. Воював на різних ділянках фронту: Харківщина, Миколаївщина, Донеччина, Сумщина.

При цьому сім'я Олексія спочатку навіть не знала, що хлопець безпосередньо воює. Вважали, що він лише волонтерить, тому й не буває у місті та із ним не завжди можна зв'язатися.

Олексій Савченко отримав медаль "За звільнення Харківщини" та нагороду "Золотий Хрест" за свої видатні бойові досягнення.

Сестра пам'ятає, що він був одночасно ніжним і відважним. Його мрія полягала в тому, щоб у рідному місті звести спортивний комплекс і облаштувати дитячі спортивні майданчики, щойно його кар'єра як режисера злетить до небес. Олексій був надзвичайно креативною особистістю: він захоплювався якісною музикою, а після переїзду до Фастова став барабанщиком в місцевому гурті "Квиток до завтра" і творив живописні полотна.

"Він завжди мав надзвичайно розвинене почуття справедливості. У ньому завжди жила іскра бажання довести світові свою цінність. Навіть коли розпочався Євромайдан, Льошик опинився в авангарді тих, хто боровся за справедливість. Напевно, його захоплення пригодницькими фільмами, зокрема "Зоряними війнами", також вплинуло на це", - зазначає Альона.

Командир підрозділу WASP з позивним "Оптиміст" ділиться спогадами про Олексія, зазначаючи, що до початку великої війни той не завжди встигав на тренування Українського легіону. "Тренування проходили в Києві на лівому березі, і часто добратися з Фастова було непросто. Але коли розпочалася повномасштабна агресія, я надіслав повідомлення про збір, і 'Лукас' з'явився миттєво. Весь шлях нашого підрозділу — від отримання зброї в перші дні до очікування штурму Києва — це був шлях 'Лукаса', який він проходив, як справжній джедай, ведений своєю силою та духом," — розповів він.

"Оптиміст" підкреслює, що Олексій належав до небагатьох, хто мав навички роботи з дронами. Хоча він міг би продовжувати займатися безпілотниками, його справжнім бажанням було потрапити до підрозділу спецпризначення. Як тільки розпочалася підготовка нової групи, хлопець одразу ж висловив бажання приєднатися до тренувань.

"Посилення піхоти в Соледарі, дуже ефективні виходи з антидронною рушницею на позиції біля Торецька, зачистки островів в Херсоні, багато інших завдань - все це "Лукас" робив спокійно, впевнено і професійно. Коли він вже сам почав керувати групами, перше, що я відчув на собі - це те, як "Лукас" гостро відчуває відповідальність за інших, і як він на неї реагує", - розповідає "Оптиміст".

За його словами, після отримання завдання Олексій неодноразово висловлював свої запитання, зауваження та заперечення. Це було настільки напружено, що товариші намагалися "пом'якшити конфлікти і згладити гострі кути між нами, які, на їхню думку, виникали". Проте командир усвідомлював, що Олексій має рацію, і використовував ці, як він з гумором називав, "сімейні суперечки" на користь спільної мети.

"Війна має свої правила, і не завжди ті, хто йдуть в бій без підготовки, повертаються живими. Іноді навіть найкращі, найпідготовленіші та найтренованіші можуть стати жертвами випадкових обставин, коли шматок металу падає з неба. Саме так ми втратили 'Лукаса' і 'Сову'", - зауважує "Оптиміст".

На основі інформації Фастівської міської ради та порталу ФастівNews.City.