Вшанування пам'яті "госпітальєрки" Олександри Мулькевич.
"Мені пощастило народитися в найкращій країні світу -- Україні, і це країна, за яку честь померти. А ще краще за неї жити" - написала дівчина в посмертному листі
17 серпня 2024 року на Байковому кладовищі в Києві відбулося прощання з медичною працівницею "Госпітальєрів" Олександрою Мулькевич, яка мала позивний "Майк". На жаль, дівчина загинула 14 серпня 2024 року в Харківській області, коли російський fpv-дрон влучив у евакуаційний автомобіль, в якому вона перебувала.
Автомобіль, в якому трагічно загинула Олександра / Фото: Facebook Сергій Болвінов
Чоловік Олександри, Максим, зазначає, що за свої 35 років вона здійснила стільки добрих вчинків, скільки інші встигають зробити за всю свою долю.
"Ті, хто зібралися тут, переживають гіркі почуття. У нас ще буде можливість сумувати. Але сьогодні ми присвячуємо цей момент пам'яті Олександри. Ми згадуємо все, що їй вдалося зробити. І якщо ми зможемо зробити хоч щось, щоб у світі стало більше чудес, це буде нашим найкращим способом вшанувати її пам’ять," - зауважив Максим.
Чоловік також розповів, що за життя вона залишила посмертний лист, на випадок, якщо загине на фронті.
"Якщо дійде до того, що це потрібно буде зачитати, то знайте: для воїна немає більшого щастя, ніж загинути на полі бою. Кожен з нас має в собі трохи воїна: хтось бореться на фронті, хтось протистоїть корупції, а інші змагаються за справедливість у судах. Наші люди ведуть боротьбу з невиліковними хворобами, а вчені – з загадками гравітації. Ми – справжня війська нація, яка палко прагне свободи. Я маю щастя народитися в найкращій країні світу – Україні, і це та земля, за яку варто віддати життя. А ще краще – жити заради неї," – зазначила Олександра.
Знайомий дівчини на ім'я Єгор поділився, що вона мала велике серце. Вона завжди піклувалася про людей похилого віку, допомагала безпритульним тваринам та намагалася врятувати птахів з травмованими крилами. Крім того, вона активно брала участь у донорських акціях.
"На старті своєї донорської діяльності вона звернулася до друзів із проханням придбати їй обтяжувачі для ніг, щоб обійти систему. Справа в тому, що, якщо твоя вага менша за 50 кг, ти не можеш здавати кров. Вона була дуже худенькою," - підкреслив Єгор.
Дарина вперше познайомилася з Олександрою у 2021 році. Вона поділилася, що дівчина вирізнялася своєю ніжною вдачею, але водночас випромінювала радість і мала бойовий дух.
"У нашій повсякденній взаємодії вона завжди вирізнялася своєю войовничістю, хоча зовні виглядала дуже ніжною. Вона обожнювала жартувати, і її гумор часто був досить провокаційним, але завжди доречним. Незважаючи на свою крихкість, всередині в неї було велике й любляче серце. Її яскравий та бойовий характер справді вражав," - поділилася Дарина.
Побратим Тім поділився, що був вельми здивований, дізнавшись про ротації Олександри. А згодом виявилося, що вона також є водієм пікапа та дефендера.
Остання зустріч відбулася випадково на Харківщині під час ротації 4 серпня. Це була просто випадковість, коли ми проїжджали повз і припустили, що їхній екіпаж може бути десь поблизу. Нам хотілося зв'язатися, але мобільний зв'язок нас підвів. У дощі ми помітили їхній бус. Зупинилися на каву і чай, поспілкувалися. Наша ротація наближалася до завершення, і ми розповіли про особливості нашої роботи. Саша, як завжди, виявив щедрість. Основний жарт полягав у тому, чи не затриматися нам ще на гостину з дівчатами, – поділився Тім.
Він також підкреслив, що Олександра завжди прагнула до височини, мріяла про те, що здавалося недосяжним, але їй часто вдавалося втілювати свої бажання в життя. Крім того, вона багато часу присвячувала волонтерській діяльності.
Вічна пам'ять Захисниці!
