Оля Бородкіна: Мені зауважували, що я не повинна висловлюватися про корупцію в Україні, оскільки наразі перебуваю в Польщі.
Колись - зірка X-Фактора, а нині - голос, який не боїться питати "чому болить" і не ховає складні теми за метафорами. В інтерв'ю Українським Новинам виконавиця Оля Бородкіна (Pololi) розповідає про свій новий альбом, війну, еміграцію, право на самовираження, про власну межу між сатирою та позицією - і про музику як спосіб не мовчати.
Ви – Оля Бородкіна, відома учасниця групи Бо-і-Бро, зірка шостого сезону X-Фактора та театральна актриса. Ваш новий альбом побачив світ під псевдонімом Pololi. Поділіться, хто ж для вас у першу чергу є Оля Бородкіна сьогодні?
Ви так багато розповіли про мене, що я навіть задумалася: "Нічого собі, скільки всього я встигла зробити в житті. Можна й відпочити". Жартую, звісно, не планую йти з цього світу (сміється). Взагалі, я себе сприймаю як тьотю Олю. Це ще одна моя грань. Тьотя Оля – звичайна жінка, яка готує їжу для дитини, прибирає квартиру, пише пісні та веде блог, а все решта – це мої проекти.
- Я гадаю, ви погодитесь, що початок зіркового часу у вас стався саме на X-Фактор [станом на жовтень 2025 року на Youbube ролик з фрагментом виступу Ольги на Х-Факторі має понад 11 мільйонів переглядів - ред.], хоча музикою ви займалися й до того.
Оля Бородкіна на шоу Х-Фактор. Зображення: особистий архів артистки.
Так, я навіть не уявляла, що це стане моїм зірковим моментом. Якби я була трошки мудрішою, могла б скористатися цим для розвитку своєї творчості. Але, можливо, я недостатньо далекоглядна, і тому просто виступала, вражена тим, як людям сподобалося... Власне, на Х-Фактор мене записала мама. Я навіть не знала, що це відбудеться, тому це стало для мене справжнім сюрпризом.
Я, взагалі, така дуже домашня дитина. До 23 років була дитиною, з мамою жила. Я тоді влаштувалася на роботу в ІТ і мамі я постійно скаржилася: "Ну все, моє життя закінчене, я помру айтішницею, пора на пенсію, і що так буде завжди, щоб 50 років пропрацювати, все". Мама це все чула і вирішила мені влаштувати струс.
Якщо проаналізувати вашу творчість, можна помітити, що вона розпочалася з участі в X-Факторі та виконання композицій Земфіри. Далі ви створили дитячі колискові та веселу пісню "Лоскочи кота". Але потім, раптово, ваш творчий напрям кардинально змінився: з початком повномасштабного вторгнення у ваших піснях з'явилася військова тематика, а тепер ви переходите до гостросоціальних тем. Що стало причиною таких значних змін у вашій творчій діяльності?
Це дійсно так. Я не роблю цього навмисно. Є люди, які здатні створювати на замовлення: писати вірші чи пісні. У мене це не виходить. Якщо всередині мене щось сильно тривожить, про це я і пишу. Колись я любила котів, потім з'явилася дитина, і моя любов перемістилася на дітей. А коли почалася війна, я почала цінувати те, що в нас є, і не відчувати симпатії до ворогів. Раптом всередині мене виникло багато суперечностей, і все змінилося. Навіть тепер страшно щось висловлювати. Час, в якому ми живемо, дуже дивний. Одне слово вліво — і наслідки можуть бути жахливими. І це не лише від ворогів, а й від нас самих. Тому я постійно в напрузі.
Ви зазначили, що пишете про те, що є актуальним для вас у даний момент. Таким чином, війна вплинула на Котів, а корупція, в свою чергу, змінила хід війни. Однак під час інтерв'ю у 2023 році ви вже говорили про свої наміри зосередитися на соціально важливих темах. Наприклад, у вашій пісні "Красти" з нового альбому є згадка про скандал, пов'язаний із закупівлею овочерізок для укриттів у столиці — це подія 2023 року. Чи можна вважати цю пісню частиною того часу, чи вона є абсолютно новою?
Я поступово заглиблююсь у новини та Telegram-канали, спостерігаю за постійними скандалами. Усе це накопичується в мені, і в якийсь момент думки починають самі формуватися. Це не моя провина, вони просто приходять до мене (сміється). Я лише висловлюю те, що відчуваю. Що мене дійсно турбує, так це не самі факти корупції, а те, як часто слова не відповідають вчинкам. Це стосується як нашої колективної свідомості, так і кожної окремої людини. Наприклад, коли з великою помпою заявляють: "Ми боремося з непримиренним ворогом! Все для фронту!", а потім виявляється, що хтось безсоромно привласнює собі те, що належить іншим, поки вони ризикують життям. Це виглядає абсурдно. У свої 20 років я не відчувала такого когнітивного дисонансу, а тепер він є частиною мого життя. Я не можу зрозуміти, хто насправді є хто.
На жаль, я не сильно розбираюся в політиці, в історії. Я пробувала розбиратися глибше, щоб якось ще вище доносити все це. Але це трошки нудно для мене. Я все ж таки по піснях. Тому мій новий альбом, він такий трошечки різний: там зібрані пісні із 2024-го, 2025-го і 2022-го років. Зараз я б його інакше назвала - Мені не все одно. Це пісні про депутатів, про людей в костюмах, корупцію. Це все теж мій прояв любові до України.
До речі, щодо "Людей у костюмах": це надзвичайно актуально. Звісно, ви не перший, хто висловлює незадоволення системою та владою, але, на відміну від багатьох, ви робите це безпосередньо: "Для бідних — окоп, для багатих — джекпот". Це не просто натяк, це дуже чіткі і конкретні зауваження.
Текст "Люди в костюмах" я написала після другої зустрічі нашого президента в Овальному кабінеті. Чесно кажучи, я зовсім не зрозуміла загального піднесення. Наше суспільство вражає своєю цікавинкою, безумовно. Мене вражає, як українці можуть сміятися навіть у найскладніші часи. Але ж... Всі були в костюмах, знімали ці відео, жартуючи про те, що президент цього разу вдягнув костюм і тепер точно не прилетить. Це дійсно кумедно. Проте я не могла зрозуміти, чому ми всі радіємо? Справді, ми сподіваємося на щось краще. Здається, ми як нація ще не зовсім зрілі. Постійно думаємо, що хтось прийде на допомогу і вирішить всі наші проблеми.
Америка — наші партнери займаються вирішенням своїх питань, а нас, здається, не так вже й потребують. Саме про це і йдеться у пісні: про те, як ми прагнемо знайти зрілість в інших місцях, але ніколи не заглядаємо у власну душу.
- Тобто умовні "багаті", які згадуються в цій пісні, це саме іноземні партнери. Тому що я бачив в коментарях, що багато хто побачив у цих рядках відсилання на те, що в Україні війна для бідних, там в контексті примусової мобілізації тощо.
Ну, ця ситуація стосується не лише партнерів, а й нас самих. Якщо бути відвертими, то жоден з нас не прагне війни, проте деякі мають можливість уникнути цього, тоді як інші - ні. Люди усвідомлюють і сприймають це.
В даний момент деякі активісти акцентують увагу на тому, чим займалися люди до початку війни або до повномасштабного вторгнення. Вони згадують, хто спілкувався російською, хто відвідував Москву, чи займався чимось іншим. Наприклад, у вас на YouTube є запис, де ви читаєте вірші Маяковського, зокрема поезію "Ріка". Чи отримували ви якісь відгуки з цього приводу?
Ох, на початку я натрапила на деякі коментарі про себе, де мене називали зрадницею та пропагандисткою. І, знаєте, мені залишилися в пам'яті ті образливі слова, які мені писали. Це не дуже коректно, але, мабуть, ви зрозуміли, про що йдеться.
- А як взагалі ви ставитесь до російської культури, не сучасної, а саме класичної?
У мене переворот внутрішній стався. Якби мене ви запитали у 2022-му році чи у 23-му, я б відповіла, що російська культура - це кошмар. На жаль, я на ній зростала. Я відчувала себе винною через це. А зараз я розумію: Боже, я так втомилася відчувати себе винною за своє минуле, за те, що я, по суті, не обирала або через якісь обставини не могла подумати та обрати.
Завдяки шоу X-Фактор, ви отримали чималу кількість підписників з країн СНД, включно з Росією. Ви вже згадували, що у 2022 році багато з них вирішили відписатися. Але чи залишилися у вас все ж таки якісь фанати?
Взагалі-то є, в мене є пара людей з РФ. Я з ними особисто не спілкуюся, але вони коментують, підтримують, у тому числі і такі пісні мої старі, як "Намалюй букву Z собі на лбу". Зрозуміло про кого це пісня, не треба пояснювати. Їм подобається, вони репостять. Але є такі люди, що спочатку "Так, так, так, ну, так, це наша провина, як колективна, так і особиста", але ж згодом такі дивні мені речі пишуть: "Оля, в тебе такі патріотичні пісні, але у нас теж є патріотичні пісні. Ви все-таки нам вже вороги". Думаю "О, все, починається. Do widzenia, до побачення.
Ваше коло шанувальників вже досить велике: сотні тисяч підписників у TikTok, YouTube та інших соціальних мережах. Як ваша аудиторія сприймає ці нововведення у вашій творчості?
Взагалі-то позитивно. Я дуже боялася випускати цей альбом [альбом "Повернусь" вийшов у вересні 2025 року - ред.]. Я була якась налякана. Першу спробу релізу ще й заблокували. Це було як раз, коли люди почали виходити на акції протесту після прийняття законопроєкту про НАБУ. Люди вийшли з картонками, почали заявляти про свої відчуття. І я тоді виклала пісню "Красти". І мене вперше заблокували. Я тоді подумала: "Ого, а що буде далі? У мене попереду реліз альбому. І там такий альбом жорсткий, що я боюся". Але виявилося, що я дарма боялася. Все ж таки в нас ще є якась свобода. Принаймні, свобода пісні. Навіть на гострі теми.
Сьогодні я натрапив на відео "Красти" на YouTube, і помітив, що у нього 14 дизлайків. Мене це дуже розсмішило, оскільки в Україні є 13 міністрів і прем'єр-міністр. Хоча це абсолютно не пов’язані речі, виглядає, м'яко кажучи, цікаво.
О, це чудово! (усміхається).
Чи отримали ви якийсь відгук не від звичайних слухачів, а від тих, кого стосується ця пісня?
З цієї сторони, здається, ніхто мені не написав. Після релізу я не отримав повторного блокування. Я сприймаю це як відсутність зворотного зв'язку. Але, з мого погляду, це також позитивний момент. Вважаю, якщо тебе заблокували, це означає, що хтось звернув увагу, і ця інформація дійшла до тих, кому вона важлива. Загалом, мені приємно, що люди висловлюють підтримку і поділяють мої думки.
Але є і коментарі, що я такими піснями розколюю суспільство. Знаєте, є приказка про те, що собака дивиться на палку, а не на того, хто її кидає. У нас теж є люди, що вважають, ніби суспільство розколює не той, хто краде, а той, хто про це каже. Такий собі дисонанс.
- Але у вас в новому альбомі не лише про корупцію. Наприклад, є дуже чудова пісня, присвячена Харкову. Розкажіть про неї. Як вона з'явилась?
Цей рік був 2022, і я досі згадую, як в інтернеті з'являлося безліч відео, де ракети мчать у напрямку міського центру. Я відчувала, що вони не просто летять вулицями, а наче спрямовані на мене. Це завдавало мені величезного болю за ті місця, які я так добре знала: тут я гуляла під час студентських років, там вперше взяла в руки гітару, адже саме тут я виросла.
Мене глибоко вразила одна фотографія, на якій зображено мій дитячий садочок, куди я ходила в дитинстві. На знімку видно якусь ракету, що застрягла в землі. "Цією стежкою я часто прогулювалась, коли була маленькою, а тепер тут залишки від ракет". Так і виникли ці рядки. Загалом, ця пісня присвячена двом містам: моєму рідному Харкову та Ізюму. У Ізюмі мешкає моя бабуся, і саме там пройшли найкращі моменти мого дитинства. Якщо про Харків не можна сказати, що це місто-скелет, адже Харків — це унікальне місто, то ситуація з Ізюмом значно складніша.
Мене вразило одне спостереження, коли я відвідала Харків після початку повномасштабної війни. У місті є Салтівський ринок, де можна побачити обгорілі контейнери, на яких висить одяг — халати та капці. Вчора тут пролунали вибухи, а сьогодні люди вже продовжують працювати. Місто вражає своєю стійкістю, і я навіть не можу знайти слів, щоб це описати. Згадаю свою поїздку до Польщі, де на мене дивилися із здивуванням, коли я зайшла до кав'ярні о 17:45, хоча вона зачинялася о 18:00. В їхніх очах читалася думка: "Ось, зайшла, не дає нам відпочити". А в Харкові, навіть після обстрілів, люди продовжують працювати на обгорілих контейнерах. Це неймовірно! Я просто закохана в це місто!
Ще трохи про вашу музику: пісня "Наш клас" стала справжнім каталізатором, який помітно розширив вашу аудиторію. Вона набула вірусної популярності і активно поширювалася в соціальних мережах, навіть без знання, хто її виконує, хто автор, і що насправді це адаптація іншого твору. Проте пройшло зовсім небагато часу з моменту, коли ви після сильно патріотичної пісні, що була в центрі уваги багатьох патріотичних спільнот, почали піднімати питання про корупцію та інші важливі теми, викликавши певний дисонанс у слухачів.
Казати про проблеми - це також прояв любові. Ти не будеш цим займатися, якщо тобі байдуже. А коли тобі хочеться жити трошечки краще, ніж ти жив, і ти вказуєш на певні проблеми, я вважаю, це громадянська позиція. Громадянський обов'язок. Співати про кохання - це добре. І це я вже заспівала. В мене цей гештальт вже закритий. Тепер я співаю про інше. Я за те, щоб Україна перемогла і жила в мирі. Але ж ми маємо ще проблеми окрім Російської Федерації. І їх дуже багато насправді. А якщо окремі люди кажуть: "Це не на часі", то я скажу "Саме зараз на часі!". Коли, як на зараз?
Чи траплялося вам коли-небудь збирати в соціальних мережах коментарі від критиків? Можливо, є якийсь коментар, який особливо запам'ятався?
Ну, перше запам'яталося, що я не маю права голосу і співати такі пісні, які критикують нашу систему, тому що я в Польщі. Потім, що мені заплатили ФСБ. Що я на Росію працюю, що я популіст. Ну, багато таких.
В основному, це просто картинки. Але ж це також любов, хоч і з негативним відтінком, вірно? Ось вони, хейтери – такі цікаві особи. Я їм теж щиро вдячний, адже завдяки їм у мене є теми для публікацій.
Я розмірковувала про те, що, можливо, не всі дії людей викликані злим наміром. В Україні, як мені здається, люди живуть у стані постійної тривоги. Спостерігаючи за своєю мамою в Харкові, я розумію, що вони вже адаптувалися, але це ж неймовірне напруження! Це безперервний стрес. Я вважаю, що зараз людям бракує ресурсів. Можливо, я помиляюся, коли висловлюю цю неприязну істину, адже для багатьох просто важливо вижити. Але ж це не спрямовано проти людей. Я хочу, щоб мої пісні почули ті, хто чинить цю несправедливість. Але в результаті виходить щось зовсім інше.
У мене є припущення, що люди намагаються знайти безпечний вихід для вираження своєї агресії.
Мені здається, що саме так це і працює. І знаєте, що дивно: я тільки за, я підтримую українську. Чому я в побуті спілкуюся українською? Тому що мені приємно. Я розмовляю українською і мені приємно. Проскакують російські слова. Але що, я подумала: наскільки у нас різноманітна країна - от одесит і, наприклад, гуцул, або український татарин і, наприклад, мешканець Полісся. Невже ми не можемо з піною не шукати щось один в одному, щось однакове? Ми дуже різноманітна країна, а є ті, хто хоче відсікти щось таке під лінієчку: "Ти не такий, не підходиш, обрізаємо!". Щоб усі стали однаковими. Тому мені подобається Україна, яка була до початку повномасштабного вторгнення. Країна, яка сприймала всіх, не поділяючи на "правильних" і ні.
- Ви почали використовувати українську мову з 2022 року. Що стало вашою причиною для такого вибору в той час?
У мене також відбулася еволюція, еволюція думок і переживань. Я стикалася з багатьма викликами. Не відразу перейшла на українську мову, адже все своє життя спілкувалася російською. І зараз, коли говорю українською, відчуваю паузи, іноді пригадую, як звучать певні слова. Моя українська мова не є ідеальною і бездоганною. Проте я зробила цей крок, адже, будучи трохи публічною особою, вважаю, що повинна підтримувати і вносити свій внесок у культурну спадщину – через вірші та колискові пісні – до скарбниці української культури. Мені важливо її збагачувати.
Мені хочеться, щоб про Україну знали, що це країна найкрасивіших пісень, наймилозвучніших мелодій. Мені хочеться вкладатися туди. Але я не люблю всілякі мовні патрулі. Мене це дуже демотивує. Я одразу починаю злитися. Я зустрічала мовні патрулі в Польщі. Я себе стримувала, щоб не почати сварку. Мовні патрулі в Польщі - це дуже смішно. В Німеччині, в Таїланді, на Балі.
Я спостерігаю в мережі багато негативу, але варто пам’ятати, що це всього лише онлайн-простір. У реальному житті не всі люди такі відверті. Навіть ті ж патрулі, які я бачила, намагаються вести себе ввічливо. Проте це суперечить тим заявам, які робили в Україні у 2022 році. Ми почали з ідеї, що боремося за свободу, а тепер, здається, перетворюємось на суспільство, яке обмежує цю свободу. Так це виглядає.
Ви займалися особливим видом творчості – написанням дитячих казок. Спочатку ви створювали їх для своєї дитини, а потім вирішили їх зафіксувати на папері. Чи маєте ви наміри продовжити цю діяльність і в майбутньому? Адже в Україні існує суттєва проблема з україномовним контентом для дітей.
Так, я планую це зробити! Коли у мене буде менше справ і більше вільного часу, я обов’язково займусь цим. Я писала колискові на кухні, коли моя дитина спала. Ніколи не уявляла, що вони колись знадобляться. Знаєте, коли не зосереджуєшся на результаті, він завжди приходить. Яка ж дивна природа нашого світу, чи не так?
Отже, ось результат, який я отримав на даний момент: мій найуспішніший музичний проект, що стосується прослуховувань — це казки. Вони щотижня здобувають тисячі прослуховувань. І я безумовно прагну продовжувати цю справу.
- Це приносить прибуток?
Не так багато, як хотілось би. За ці гроші я не можу знімати собі квартиру, але можу сходити в магазин.
Які у вас плани на майбутнє в ролі музиканта?
Складне питання: у мені панує якась тривога. Я іноді вірю, що все складеться. "Тьотю Олю, поглянь, все рухається, все відбувається". Але потім прокидаюсь, оглядаюся навколо, і бачу якусь неймовірно талановиту дівчину або хлопця, і думаю: "Яка ж тут жорстка конкуренція, мені і не снилося!". Проте я продовжую займатися цим, адже не можу відмовитися. Це ж як улюблене заняття, хобі. Навіть якщо ніхто не запросить мене на Євробачення і мою музику не почують, я все одно буду творити, бо це те, що я маю робити.
Всередині кожної людини приховане своє покликання. Можливо, саме це і є моє призначення. Я виконуватиму це, поки зможу.
Я усвідомлюю, що це непросте питання, але чи вбачаєте ви своє майбутнє та майбутнє своєї дитини в Україні чи в Польщі?
- Коли емігруєш в іншу країну, спочатку пару років тобі дуже складно, хочеться додому поїхати. А нещодавно в мене перейшов такий якийсь момент: я тут вже звикла. Не те, що я менше люблю Україну, або не сумую, просто звикла. В мене тут вже більше друзів, більше знайомих мамочок з дітьми. В мене тут своя справа відкривається.
Одного разу життя тут змінилося. Це так незвично. Я мрію про майбутнє своєї дитини в місці, де панує спокій, де я можу бути впевнена, що наш дім залишиться в безпеці від небезпек.
Оля Бородкіна з малюком під час перших днів повномасштабного вторгнення Росії. Зображення: особистий архів артистки.
І так дивно, що в Польщі почали здійснюватися мої якісь мрії. Чому в іншій країні мої мрії почали збуватися? Я це ніяк не зрозумію. Може через конкуренцію? У нас все-таки люди, вони вміють тримати своє, вони вигризають собі місце під сонцем: хто краще, будуть працювати на вихідних, до ночі.
Я почала дивитися на Землю, на нашу планету, у розрізі країн, де людським здібностям сприяють, допомагають їх розвитку, а де навпаки її трошки блокують. І Польща зараз для мене країна, де... Не будемо слухати хейтерські розмови про те, що тут українців ненавидять, це не зовсім правда. Як людина, яка тут живе, і стикається з поляками кожного дня, можу запевнити: Польща - це країна, де все ж таки сприяють розвитку особистості.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.
