Огляд бойових дій в Україні на кінець 2025 року: ситуація на фронті у війні з Росією.
У 2025 році Україна стикнулася з одним із найважчих етапів під час повномасштабної війни, який можна порівняти лише з 2022 роком. Цей рік ознаменувався запеклими боями за міста, в основному на Донеччині. Російські війська змогли захопити Курахове, Торецьк і Сіверськ. Протягом року тривала боротьба за Покровськ і Мирноград, а в кінці року почалися зіткнення за Гуляйполе, Лиман і Костянтинівку. Наразі вуличні бої не ведуться лише в Краматорську та Слов'янську, однак після втрати Сіверська фронт швидко наближається до цих міст.
У 2025 році Україна опинилася в одному з найважчих етапів за весь час повномасштабного збройного конфлікту, коли ситуація була ще більш складною, ніж у 2022 році. Суспільство відчуло глибоку втому, а критичні військові виклики стали неможливими для ігнорування. Найважливішою з цих проблем виявився провал мобілізації, що призвело до різкого збільшення числа загиблих та втрати територій.
Хоча грудень ще не закінчився, вже зафіксовано окупацію 4,2 тисячі квадратних кілометрів. Для порівняння, у 2024 році ми втратили 3,6 тисячі квадратних кілометрів, а в 2023 році – всього 110 квадратних кілометрів.
Динаміка анексії українських земель, зображення: Еспресо.
З іншого боку, якщо провести паралелі з 2022 роком, після низки наших контрнаступів, можна помітити, що противник захопив лише незначну частину території України — менше 1%, а саме 0,97%, якщо бути точними.
Це знову підтверджує, що наша територія має необхідну глибину для боротьби з загарбниками. Найвищою цінністю завжди залишаються люди, а не площа землі. Це безжальна математика цієї війни.
В цьому році не лише зросла інтенсивність бойових дій. Змінилася і тактика, наприклад, зникла сезонність атакувальних кампаній. Росіяни як почали великий наступ у жовтні 2024 року, так і не припинили його ще досі.
Основною метою їхніх дій була Донеччина, де протягом року проходило 80% усіх бойових зіткнень, тоді як на Сумщині, Харківщині, Запоріжжі та Херсонщині залишалося лише 20%.
На початку року війська окупантів намагалися прорвати нашу оборону в Покровську та Мирнограді. Протягом усього року ці два міста щоденно стикалися з 30% усіх штурмів на фронті, що становило від 40 до 100 атак щодоби.
мапа військових дій, зображення: Еспресо
Фактично 2025 рік - це рік оборони Покровська, який на своїх стінах втримав російську навалу і не дав ворогу пройти далі вглиб України.
Обійти Покровськ із флангів не вийшло. З одного боку ворог застрягнув у полях Дніпровщини, а з іншого йому дали по зубах біля Добропілля.
Проте, як і в минулому році, найбільший прогрес російських військ спостерігався на південно-донецькому напрямку.
Вони захопили потужні оборонні пункти в Кураховому та Великій Новосілці, знищивши всі досягнення контрнаступу Збройних Сил України у 2023 році. Крім того, вони прорвалися поза межі Донеччини, вторгнувшись на території Дніпровщини та Запоріжжя.
В минулому році окупанти пройшли від Вугледару до Великої Новосілки 35 км, а в цьому від Новосілки до Гуляйполя ще 45 км.
мапа військових дій, зображення: Еспресо
На південному фронті Запорізької області російські війська здійснили кілька незначних просувань, серед яких основним є захоплення Кам'янського та наближення на 5 км до Запоріжжя.
Проте, загалом, бойові дії були обмеженими, і, як ми можемо спостерігати, у нинішній критичній ситуації під Гуляйполем це призвело до певного розслаблення серед частини оборонців.
У 2025 році завершився конфлікт за Торецьк, що тривав більше року, і розпочалася нова битва за Костянтинівку, де вже помічені ворожі штурмові підрозділи на периферії міста.
Оборонці Часового Яру, хоча й змушені були відступити до крайнього заходу міста, проте вже півтора року утримують його під контролем, не дозволяючи ворогу просуватися на Костянтинівку та Краматорськ зі східного напрямку.
мапа військових дій, зображення: Еспресо
Але тим часом, на іншій ділянці - ворожа навала витіснила наших оборонців із Білогорівки та Серебрянського лісу, а після того - зайняла Сіверськ. І вже з цього боку - російські війська продовжують рухатися до Слов'янська і Краматорська - останній мегаполіс Донеччини, який повноцінно контролює Україна. Наслідком падіння Сіверська - може бути і відносно швидка втрата Лимана. Хоча, за рік наступ тут здебільшого пробуксовував.
Чим північніше, тим більше невдач спостерігається у російських зусиллях. Біля Борової вони не змогли досягти жодних успіхів, а наступ на Лиман, хоч і демонструє певне просування, все ж не відповідає запланованим цілям і явно не корелює з чисельністю залучених військ та ресурсів.
мапа військових дій, зображення: Еспресо
Окремою епічною історією буде битва за Куп'янськ. Російська армія рік готувалась до взяття міста, для чого створила аж два плацдарми: на правобережжі Осколу і вздовж кордону, а також активізувала бої за Вовчанськ - усе для того, щоб розмотати наші ресурси. Однак ЗСУ змогли вже вдруге деокупувати Куп'янськ. Хоча бій за місто ще триває. Російські генерали, які не хочуть вийти у вікно, зараз кидають на штурм міста нові бригади. Сподіваємось даремно.
мапа військових дій, зображення: Еспресо
І, зрештою, дійшло до Курщини. На початку весни сили оборони залишили цей район, а вже в травні та червні їм довелося зупиняти наступ російських військ на Сумщині. У той час Путін висловлював думку про необхідність створення 10-кілометрової буферної зони в глибині України. Однак після літніх бойових дій Збройні Сили України перейшли в контрнаступ, зупинили прорив до Сум і змогли відбити частину окупованих прикордонних сіл.
Москва все ще мріє про "буферну зону" і для цього руйнує інфраструктуру в усіх трьох прикордонних регіонах.
мапа військових дій, зображення: Еспресо
2025 рік виявився роком невпинного м'ясного конфлікту. Внаслідок критичного браку бронетехніки, російська армія адаптувала свою стратегію, обравши інфільтрацію невеликими групами спецназу. У свою чергу, Сили оборони протягом року не змогли розробити ефективних засобів для протидії цьому підходу.
Якщо в період між 2024 і 2025 роками Збройні сили України протягом трьох місяців безперервно знищували більше 45 тисяч російських військових, то в подальшому, протягом року, ця кількість поступово зменшувалася до середньорічного показника у 30 тисяч.
Це дозволило окупаційній армії, без проведення загальної мобілізації, підтримувати кількість своїх військ на стабільно високому рівні у понад 700 тисяч, що дозволило забезпечувати високий рівень інтенсивності штурмових дій.
Врешті-решт, Путін оголосив про безперервний призов до армії, що забезпечить підтримку темпів комплектування військ.
В свою чергу, на даному етапі Україна зазнала поразки в інформаційній війні та не змогла успішно реалізувати мобілізацію. У 2025 році кількість СЗЧ досягла небачених раніше масштабів.
Причиною цьому є достатньо повільні реформи в ЗСУ. Перехід на корпусну систему, який тривав весь рік, так і не завершився до кінця, натомість росіяни реформували свої війська продовж 2023 року. Ми ж законсервували не ефективне управління радянського зразка, а успішний досвід окремих бригад не поширили на всю армійську структуру.
Ми стали піонерами у формуванні підрозділів безпілотних військ, але вони на тривалий час опинилися в пастці штабної бюрократії. У той же час російська армія організувала з'єднання "Рубікон", яке суттєво змінило ситуацію на фронті в ряді регіонів від Курщини до Покровська.
Якщо в січні Сили оборони збивали 2,5 тис. дронів тактичного рівня, то вже у листопаді понад 11 тисяч.
графік втрат БПЛА ворога, фото: Еспресо
Крім того, вороже військо щотижня використовує понад 1200 тактичних безпілотників та більш ніж 1300 керованих авіаційних бомб, які завдяки модернізації тепер можуть вражати цілі на відстані до 150 км.
У 2025 році конфлікт зазнав суттєвих змін: бронетехніка, яка колись була основним елементом бойових дій, стала рідкістю, натомість на передовій панують безлімітні дрони, що завдають шкоди як військовим, так і цивільним особам. В результаті, більше 80% травм на фронті викликані осколками.
Фронтова лінія, яку утримували військові, зникла, натомість утворилася 20-кілометрова зона, що повністю паралізує логістичні процеси та ротацію. Військовим доводиться залишати свою техніку і долати останні 10-12 км до позицій пішки, що значно уповільнює постачання боєприпасів та евакуацію. У цій ситуації надія лише на наземні роботизовані комплекси, до яких цього року зросла увага.
Але попри всі переваги - як в ресурсах, так і в людях, росіяни все ж провалили практично усі свої плани на 2025 рік. Вони не окупували ні Покровськ, ні Добропілля та навіть не підійшли до Краматорська чи Слов'янська. Сумщина і Харківщина втримали удар і буферна зона не розповзлась метастазами вздовж нашого кордону.
Єдиним напрямком, де Україна зазнала невдачі, є Гуляйполе та просування противника в бік Запоріжжя зі сходу, а не з півдня. Це завдання залишиться для нас на наступний рік, як і потреба пришвидшити модернізацію Збройних Сил України.
Існує безліч причин для позитивного настрою. Безпілотні системи, нарешті, продемонстрували свою ефективність і щоразу встановлюють нові рекорди у знищенні противника.
Ми зменшили нашу залежність від партнерів – більше 40% озброєння на передовій виготовлено в Україні.
Протягом трьох років військово-промисловий комплекс зріс з 1 мільярда до 35 мільярдів доларів. У результаті, діпстрайки перетворились на звичайне явище в Росії. Наша зброя постійно вдосконалюється, здатна завдавати удари все далі і з більшою силою.
Незвичайний підхід до мислення та прогрес у технологіях дали змогу реалізувати непересічну операцію "Павутина", яка стала першою в історії, де підводний дрон успішно вразив підводний човен, а також здійснив удар у водах Середземного моря.
Наземні роботизовані системи ефективно виконують функції людей у зонах бойових дій, а логістичні операції в Покровську на 80% залежать від безпілотних літальних апаратів. Це свідчить про те, що українці здатні аналізувати свої помилки та витримати ще один день, перевершуючи країну-агресора.
Війна, розв'язана Путіним проти України, 11 січня 2026 року буде тривати довше за радянсько-німецький конфлікт, який тривав з 1941 до 1945 року. За цей період німецькі війська дійшли до Сталінграда, а потім відступили до Берліна, здолавши шлях у 4,5 тисячі кілометрів. В той же час російські сили змогли просунутися лише на 70 кілометрів — від Вугледара до Гуляйполя.
Стратегічно війна досягла стадії, де немає подальшого прогресу, і український фронт не зазнав руйнівного краху, що, ймовірно, і не відбудеться. Проте, для російської економіки, суспільства та держави наближається непроникна бетонна стіна. Хоча в тумані конфлікту ми не можемо її чітко розгледіти, Путін також уникає її візуалізації, що дає нам надію — він може не встигнути зупинитися. Звичайно, це не враховує можливості, що він вирішить радикально змінити ситуацію і розпочне агресію проти НАТО.
