Гумор, який міг закінчитися трагічно: 136 років тому світ побачив Остапа Вишню.

Сьогодні, 13 листопада, виповнюється 136 років з дня народження Остапа Вишні - видатного українського гумориста і письменника. Його твори, зокрема "Вишневі усмішки", не лише приносили радість мільйонам читачів, але й стали яскравим свідченням відродження гумористичної літератури в Україні в складні часи репресій і воєн.

Павло Губенко, відомий під псевдонімом Остап Вишня, став символом незламного гумору, який допомагав виживати в найтемніші епохи. Більше про долю письменника розповість Еспресо.

Остап Вишня, чиє справжнє ім'я Павло Михайлович Губенко, з'явився на світ 13 листопада 1889 року в хуторі Грунь, неподалік містечка Грунська Лука на Полтавщині, в селянській родині. Сьогодні ця місцевість належить до Сумської області.

Його дитинство минуло в типовому українському селі, де панувала православна побожність і любов до народної творчості. Батько, Михайло Губенко, був відставним солдатом і працював на поміщика, а мати, Марта, народила аж 17 дітей - Павло був одним із них. Ця велика родина стала джерелом тепла й гумору, які згодом відобразилися в творах письменника.

Ще в молодості Павло проявив захоплення літературою.

Він завершив навчання в початковій та двокласній школі в Зінькові, після чого продовжив освіту в Київській військово-фельдшерській школі. Після отримання диплома працював фельдшером у російській армії та в хірургічному відділенні лікарні Південно-Західної залізниці. Проте, хоча медицина була важливою частиною його життя, молодий чоловік не відчував до неї поклику. Завдяки власному бажанню до знань, він успішно склав екстерном іспити гімназії, а в 1917 році вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Проте, незабаром залишив навчання, аби зосередитися на журналістиці та літературній діяльності в часи революційних змін.

У 1918 році він був призваний до медичних підрозділів армії Української Народної Республіки, що стало стартом його активної участі в суспільному житті. Спочатку Губенко виконував обов'язки офіцера медичної служби УНР, а згодом очолив Медико-санітарну управу Міністерства залізниць УНР. Це сталося в той час, коли УНР боролася за свою автономію, а санітарні потяги надавали допомогу хворим на тиф. Саме йому належить знамените висловлювання: "У вагоні Директорія, під вагоном територія...".

В його розпорядженні знаходилися всі залізничні шпиталі, де перебували хворі офіцери та солдати Української Галицької армії, а також Дієвої армії Української Народної Республіки.

У 1919 році, займаючи посаду високопрофесійного медичного працівника в УНР, він був захоплений більшовиками і утримувався в Харкові "до остаточного завершення громадянського конфлікту".

Цей інцидент став "вимушеною перервою" в його житті, як сам іронічно називав ув'язнення, і залишив глибокий слід: Вишня зрозумів, що гумор - це не лише розвага, а й зброя виживання. Його знайомі оповідали, що він рятував своїх товаришів гумором у підвалах чекістів.

А от самого Губенка врятував від тюрми мало не сам Микола Скрипник, соратник Леніна, згодом комісар освіти радянської України. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР і був дуже вражений працею молодого письменника.

Після остаточного встановлення радянської влади в Україні, Губенко почав активно займатися літературою під псевдонімом Остап Вишня. Вже у 1921 році під цим ім'ям у газеті "Селянська правда" з'явився фейлетон "Чудака, їй-богу!". Далі він кілька років працював журналістом республіканської газети.

Одночасно Остап Вишня був активним у сфері громадської діяльності: він був членом літературних груп "Плуг" та "Гарт", а разом з колегами ініціював та редагував перші випуски сатиричного журналу "Червоний Перець". Крім того, він активно долучався до роботи оргкомітету Спілки письменників.

Однак наступний етап життя письменника був надзвичайно складним. Наприкінці 1933 року його заарештували через наклепи, звинувачуючи у контрреволюційній діяльності та замаху на радянського діяча. Спершу йому призначили смертельний вирок - розстріл і він міг стати одним з письменників "розстріляного відродження". Але йому замінили це покарання на 10 років таборів, які він відбував у справжньому сталінському ГУЛАГу в Комі АРСР (Ухтпечлаг).

У грудні 1943 року, під час Другої світової війни, письменника випустили на волю, і він знову зайнявся літературною діяльністю. У 1955 році його офіційно реабілітували радянські судові інстанції. Проте вже наступного року він пішов з життя в Києві.

Остап Вишня вибрав гумористичну сатиру, оскільки вірив, що сміх є способом досягнення внутрішньої свободи, навіть у найскладніші періоди.

Саме він вніс новаторство в українську літературу, започаткувавши жанр "усмішка" — короткий, дотепний та лаконічний твір, який нагадує фейлетон, але має яскравий український колорит та гострі соціальні й національні мотиви. По суті, він став попередником сучасних жартівливих публікацій у соціальних мережах та стендап-коміків.

Стиль Вишні відзначається перш за все грою слів, афоризмами, натяками та недомовленістю. Він майстерно підкреслював недоліки суспільства: страх, заздрість, байдужість, проте завжди з теплом ставився до людських істот і природи.

Відомі та важливі твори письменника:

Слід підкреслити, що твори Остапа Вишні продовжують бути частиною освітніх курсів, а вулиці в численних українських містах носять його ім'я.

Тож Остап Вишня був з тих, хто міг поєднувати гумор і протест, народну мову й високу літературу, простоту й глибину. Він показав, що навіть у складних історичних обставинах, а це війна, репресії, зміна режимів - слово здатне бути вільним. Його усмішка - це не лише жарт, а форма стійкості. Сьогодні, коли Україна знову бореться за свою незалежність і самобутність, спадщина Вишні нагадує: сміх, слово, культура - це не другорядне, а невід'ємна частина боротьби за гідність.