Прогалини між позиціями піхоти стають дедалі ширшими. Які чинники заважають українським військовим утримувати оборону проти російських сил?

У своїй останній публікації колишній головнокомандувач Валерій Залужний зазначив, що, незважаючи на значну кількість подій на фронті з 2022 року, нинішній стан бойових дій у російсько-українській війні все ще можна вважати "глухим кутом". Водночас посол України у Великій Британії акцентував увагу на помітній тенденції до виходу з цього становища з боку Російської Федерації.

У свою чергу, аналітичний проєкт DeepState повідомив, що у вересні темпи просування окупаційних сил знизилися майже в два рази в порівнянні з серпнем.

Здавалося б, така статистика мала свідчити, що Силам оборони вдалося знайти спосіб уповільнити повзуче просування росіян. Однак у реальності ситуацію не завжди можна статистично обчислити або виразити кольорами на картах.

"Українська правда" провела інтерв'ю з військовими, як безпосередньо на передовій, так і в штабах, щоб з’ясувати, які основні труднощі перешкоджають Силам оборони в їхніх зусиллях стримувати натиск російських військ на фронті.

Недостатня кількість військовослужбовців в українських збройних силах вже давно перестала бути чимось таємним. Період зими та весни 2022 року залишився в минулому, а черги охочих вступити до армії біля військових комісаріатів вже не існують. Питання мобілізації та забезпечення силовими структурами активно обговорюються в суспільстві вже протягом кількох місяців.

Хоча інформація про реальні цифри недокомплекту в армії є закритою, достатньо просто зайти в розділ "Вакансії" в Резерв+, щоб зрозуміти: Сили оборони потребують людей.

Найбільш затребуваними в армії є посади механіків, водіїв, операторів БПЛА, медиків, артилеристів, ремонтників тощо.

У даному матеріалі ми обрали фокусуватися на актуальних викликах, з якими стикаються Сили оборони.

Найбільш актуальною потребою прямо на фронті залишається піхота. На цьому етапі війни, коли використання важкої техніки стало значно ускладненим, значення бійців в окопах зростає в рази. Якщо їх недостатньо, організація оборони стає великою проблемою.

Через нестачу людей багато підрозділів не можуть утримувати свої позиції, повноцінно відбивати атаки росіян, адекватно відпочивати та проводити необхідну ротацію. Як наслідок командири на місцях змушені обирати пріоритетні ділянки, залишаючи інші сектори менш захищеними.

Конечно! Вот уникальная версия вашего текста: Пример:

Нестача піхотних підрозділів спостерігається на багатьох ділянках фронту. Зокрема, найбільш відчутно це проявляється на Новопавлівському напрямку, що знаходиться на межі Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей. Російські війська використовують цю проблему Збройних Сил України, впроваджуючи тактику інфільтрації. Ця стратегія полягає у просуванні невеликих тактичних груп через недостатньо укомплектовані позиції українських сил оборони.

Завдяки значній чисельній перевазі російських піхотинців, українські військові часто змушені уникати прямих зіткнень, що призводить до змішування позицій обох сторін. Як наслідок, на картах OSINT-спеціалістів з'являються нові сірі зони, які не підпорядковуються жодній з сторін у повному обсязі.

Результатом вищезгаданої ситуації є те, що на піхотні позиції все рідше є кому виходити. Відстань між сусідніми позиціями може доходити до 200-300, 500-700 метрів, а інколи навіть сягати одного кілометра.

Візьмемо, наприклад, спокійний Київ: відстань у 500 метрів охоплює шлях від Михайлівського Золотоверхого собору до Софії Київської. А 1 кілометр – це дистанція між Михайлівським і Золотими воротами. У контексті фронтових дій ця відстань набуває значення, перетворюючись на велику прогалину, яка може слугувати проходом для ворожих військ.

Полонені російські солдати в своїх інтерв'ю спокійно діляться свідченнями, зокрема, згадуючи, що під час їхнього шляху до Покровська в липні 2025 року вони не зіткнулися з жодним збройним опором з боку українських військових. Це може свідчити про те, що на їхньому маршруті, який пролягав зі Селидового через Звірове — невеличке село на південь від Покровська — до самого міста, було дуже мало піхоти, а в деяких ділянках її, можливо, не було зовсім.

"У секторі бригад N та M, - ділиться інформацією офіцер однієї з бригад, що знаходиться на Покровському напрямку, - і у нас також, якщо бути відвертими, є такі проблемні ділянки. Є позиції, які існують лише для формальності – на них розміщені поранені та ті, хто потребує медичної допомоги. Вони перебувають там, щоб керівництво могло радіти, що у нас є такі укріплення."

Утворення величезної кількості дірок між українськими піхотними позиціями і проникнення росіян цими дірками вглиб нашої оборони сформувало ще одну тенденцію нинішнього етапу війни - відсутність сталої лінії бойового зіткнення.

Це свідчить про щільне розташування сил оборони між позиціями супротивника. Наприклад, на Добропільському виступі ми спостерігаємо просування піхоти, а не диверсійно-розвідувальних груп ворога, у прифронтові населені пункти, як це сталося з Костянтинівкою та Ямполем.

"Я не звик так працювати. Я звик, що в мене виставлені піхотні позиції, за ними далі йдуть наступні підрозділи. А тепер ЛБЗ взагалі немає", - злітає з вуст одного зі співрозмовників УП у 19 армійському корпусі.

У зв'язку з бракованими силами на передовій, роль піхоти вимушені виконувати оператори дронів та мінометчики, що знаходяться на відстані 3-5 кілометрів від лінії фронту.

"Мої хлопці, які працюють з 82-м мінометом, вже мали досвід бойових дій," - зазначає вищезгаданий співрозмовник.

У найгірших випадках, про які УП теж відомо, росіяни навіть доходять до артилерійських позицій. Це 10-15 кілометрів від ЛБЗ.

Про перехід на нові корпуси в Збройних Силах України було оголошено ще взимку.

Навесні УП провела ґрунтовний аналіз реформи, в якому пояснила, чому саме в Збройних силах України вирішили на значні зміни під час активних бойових дій.

1 жовтня начальник Генерального штабу Збройних сил України Андрій Гнатов повідомив, що процес переходу на корпусну структуру завершено. Він зазначив, що, незважаючи на певні нюанси, всі новостворені корпуси вже активно виконують свої завдання в складі встановлених угруповань.

Такі слова багато хто з опитаних УП військових назвав передчасними.

Формально всі корпуси й справді створені, однак рівень недокомплекту навіть у штабах новостворених формувань залишається достатньо високим.

Основною перевагою переходу Збройних Сил на корпусну структуру, яку відзначали прихильники реформ, є формування стабільних управлінських органів. Проте, на жаль, цього досі не вдалося досягти, оскільки на місцевому рівні продовжують існувати тимчасові оперативно-тактичні угруповання, територіальні групи розвідки та інші подібні структури.

Ба більше, є питання й до переходу до виконання задач корпусами виключно у відведених секторах відповідальності. На багатьох ділянках фронту повноцінний перехід не відбувся, при цьому Генштаб уже має в планах створення іще нових структур, таких як Штурмові війська та війська Безпілотних систем протиповітряної оборони в складі Повітряних сил.

В умовах загального дефіциту кадрів при незавершеному переході на корпусну систему знаходити ресурси для нових військових формувань буде досить проблематично.

Конечно! Вот уникальная версия вашего текста: Пример:

Яскравим прикладом того, що твердження про завершення переходу на корпусну систему були зроблені передчасно, слугує Добропільський напрямок. Нещодавно про нього детально інформувала УП.

Цю територію контролює 1-й корпус Національної гвардії "Азов", проте насправді в секторі активно діє лише одна бригада "Червона калина", яка підпорядкована безпосередньо цьому формуванню. Інші підрозділи виконують свої задачі на умовах тимчасового підпорядкування.

Ми не оцінюємо результати бойових дій на цьому напрямку, а говоримо лише про сам факт того, що на ділі корпусний підхід ще не запрацював.

У червні 2025 року "Українська правда" вперше повідомила про те, як головнокомандувач Олександр Сирський здійснює безпосереднє управління фронтовими діями. Він самостійно визначає, кого призначити або зняти з посади командувачів корпусів, ухвалює рішення щодо кількості поповнень у бригадах, а також ставить задачі для батальйонів, коли це не робить комбриг.

Протягом цих трьох місяців ситуація з залежністю фронту від рішень однієї особи, згідно з спостереженнями "Української правди" та інформацією від джерел в Силах оборони, стала ще більш складною.

Спершу Сирський почав систематично відвідувати та "координувати" роботи підрозділів на Добропільському виступі, який в даний час "знищують" Сили оборони. Відповідно до відкритих заяв самого головнокомандувача, протягом останніх трьох з половиною місяців він здійснив вісім поїздок на наради та зустрічі з місцевими командирами.

За даними УП, саме головком, а також командувач ДШВ Олег Апостол є ключовими людьми, що ставлять задачі штурмовим підрозділам на цьому напрямку - попри те, що тут має керувати 1-ий корпус НГУ "Азов".

Потім президент заявив про створення згаданих вище Штурмових військ, які, з великою ймовірністю, будуть об'єднанням і масштабуванням підрозділів прямого підпорядкування Сирського.

Отже, командувач отримає в своє розпорядження міні-армію, що складається з найефективніших штурмових підрозділів. Противники ідеї створення нового виду військ у спілкуванні з УП називають цю одиницю "гвардією Сирського" або ж "кишеньковими військами Сирського".

Для об'єктивності слід зазначити, що не всі військові мають таке жорстке ставлення до ініціативи створення Штурмових військ. Декілька командирів в інтерв'ю з УП висловили думку, що це рішення є цілком обґрунтованим і, можливо, навіть затриманим у часі.

"3-та, 5-та та 92-га бригади, які відомі як штурмові, виконують завдання піхоти. На мою думку, ці Штурмові війська повинні мати інший статус. Це цілком обґрунтоване рішення," - висловлює свої думки в інтерв'ю з УП один із колишніх командирів бригад.

Проблема не в тому, що резерв Сирського може суттєво зрости, адже кожен командир, особливо головком, повинен мати свої резерви. Справжня проблема полягає в тому, що фактично такий резерв є лише у Сирського. У інших командирів, можливо, він прописаний на папері, але в реальному житті його просто не існує.

Сирський вирішив - направив свої резерви до Сумщини, а коли забажав - відправив їх на Добропілля. А коли 7-й корпус ДШВ звертався з проханням про 4-6 штурмових груп на Покровському напрямку, у БРці (бойовому розпорядженні - УП) від головнокомандувача було написано: "Організуйте їх самі", - висловлює своє невдоволення в бесіді з УП один із поінформованих полковників.

Формування Штурмових військ - це не остання новина, яку слід врахувати при обговоренні управлінських рішень начальника штабу.

Як стало відомо УП, в останні дні вересня Сирський розпустив оперативно-стратегічне угруповання військ "Дніпро" (раніше відоме як "Хортиця"), яке протягом восьми місяців очолював Михайло Драпатий.

ОСУВ "Дніпро" в різному ступені, враховуючи високу залученість верховного командування та Генерального штабу, несло відповідальність за практично весь активний фронт від Запоріжжя до Харківщини. Наприклад, його обов'язки включали, серед іншого, розподіл боєприпасів між військовими бригадами. Тепер всі завдання, які виконував ОСУВ, переходять до угруповань військ — нових структур, що виникли з утворенням корпусів, а також до самих корпусів.

Що ж буде з Драпатим? Він залишиться командувачем Об'єднаних сил й переміститься разом зі своєю командою на один із північно-східних напрямків фронту, де очолить угруповання військ. Зона його впливу та відповідальності зменшиться приблизно удвічі.

Один із співрозмовників УП, досвідчений військовий серед вищого офіцерського складу, явно незадоволений останніми змінами, охарактеризував дії Сирського як "спосіб усунення конкурента".

"З одного боку, це логічний крок, адже з переходом на корпуси ми позбавляємося прослойки 'ОСУВа', яка і повинна зникнути. Але з іншого боку, цей крок не приносить жодних змін, оскільки всі рішення все ще приймає Сирський. Які ж можуть бути реформи? Жоден корпус досі не має контролю над своїм особовим складом, а також не володіє правом на маневр. Ми намагалися уникнути тактичних груп (ТРГів), а тепер, ось, знову створили їх по Серебрянському лісу", - ділиться своїми роздумами з УП зазначений полковник.

Цей розділ є найбільш контроверсійним, оскільки як українська, так і російська сторони регулярно висловлюють абсолютно різні думки стосовно домінування противника у сфері безпілотних літальних апаратів. При цьому обидві сторони часто переконані, що перевага в дронах належить саме їхньому опонентові.

Власне, така розбіжність в оцінках виникає через те, що запитання формулюються в загальному вигляді, а не стосуються окремих типів безпілотників.

Якщо розглянути ситуацію під іншим кутом, можна виділити основну ідею: Україна залишається лідером в інноваційних розробках, проте російська сторона компенсує це великою масовістю виробництв, що з кожним днем стає все більш помітним як на передовій, так і в тилу.

За час повномасштабної війни обидві сторони створили окремі Сили безпілотних систем і масштабують підрозділи БПЛА. З українського боку активно розвивається "Лінія дронів", а росіяни всі сили концентрують на розвитку центру "Рубікон" - елітних підрозділів застосування БПЛА, які з'являються на найбільш гарячих ділянках фронту і створюють значні проблеми українським військовим.

Важливим викликом для Сил оборони є те, що Російська Федерація суттєво наростила випуск безпілотників дальньої дії, які в нашій країні часто охарактеризовують терміном "Шахеди".

Варіанти:

Яскравим свідченням прогресу російських військових у використанні безпілотників стало витіснення українських сил з Курщини. У цьому процесі "Рубікон" систематично зривав логістичні маршрути Сил оборони, примушуючи їх залишити контрольовані території.

Росія нині застосовує аналогічну тактику на Донеччині, що суттєво ускладнює логістичні маршрути Збройних Сил України, зокрема на шляху Ізюм - Слов'янськ.

Масштабування виробництва "Шахедів" уже призвели до щоденних атак вглиб території України, що не тільки перевантажує ППО великих міст, а й збільшує ризики для об'єктів критичної інфраструктури, насамперед енергетики.

Внаслідок посиленої діяльності російських літаків і безпілотників, що спостерігалася приблизно з кінця весни - початку літа цього року, підрозділи логістичного забезпечення українських збройних сил почали віддалятися від лінії бойового зіткнення.

Про перший такий інцидент УП стало відомо в результаті сумних обставин. В кінці квітня, направляючись на роботу разом із військовими, ми стали очевидцями нового бомбардування Дружківки. Внаслідок російських КАБів, автобаза однієї з механізованих бригад охопила яскраве полум'я. Наступного дня цього ж місця знову вдарили.

Згідно з наказом вищого керівництва, всі підрозділи забезпечення повинні були відступити на відстань 40-50 кілометрів від ЛБЗ.

Для командирів тилових підрозділів таке рішення означає, що в умовах і без того обмежених ресурсів - особливо палива, плече логістики стає довшим і складнішим.

"Раніше, щоб набрати кілька тон палива, я витрачав 40 літрів і пару годин. Тепер - 300 літрів і майже добу", - ділиться з УП один із командирів забезпечення.

Одночасно для вищого керівництва ця директива слугує засобом захисту людей, що є найголовнішим, а також військової техніки.

Протягом двох місяців журналісти УП вирушили в нове відрядження до Донеччини і зрозуміли, що навіть без ситуації з прицільними ударами КАБів, тилові підрозділи все ще відступали все далі від ЛБЗ. Російські FPV безжально захопили територію на глибину 10-15 кілометрів, цілеспрямовано знищуючи автомобілі, що рухалися по важливих трасах. Весь процес забезпечення став надзвичайно небезпечним.

Спільно з підрозділами, які займаються забезпеченням, військові також почали шукати житло далеко від ЛБЗ. Таким чином, деякі з військовослужбовців, що беруть участь у бойових діях на Донеччині, тепер мешкають на Харківщині та Дніпропетровщині. Це значно збільшує час, необхідний для доїзду до своїх позицій.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.

Попри регулярні позитивні звіти головнокомандувача щодо Добропільського напрямку, реальна ситуація для Сил оборони залишається вкрай складною. Це стосується районів під Покровськом і Мирноградом, а також Куп'янська, Новопавлівського і Лиманського секторів, включаючи територію біля Костянтинівки.

Раніше тилові міста Донеччини, такі як Дружківка, поступово перетворюються на зону активних дій для російських безпілотників FPV. Добропілля зазнає руйнувань на своїх вулицях і в житлових районах. Фронт щотижня просувається територіями Дніпропетровщини та Запоріжжя.

На всю Донецьку область лишилося два великі міста, де ще вирує життя, але вже під майже щоденні прильоти КАБів і дронів.

Водночас військове керівництво на різних щаблях ігнорує помітні проблеми, які існують в українській армії. Офіс президента, який є невід'ємною частиною ухвалення будь-яких рішень у державі, не бажає ризикувати своїм іміджем і дозволяє партії ухилянтів та її симпатизантам отримувати все більше впливу.

Тим часом дірки між піхотними позиціями стають все більшими.