Червона книга під колесами. Які події розгортаються на майданчику зведення першого вітрового парку в Українських Карпатах?

На полонині Руній індустріальне будівництво зіштовхнулося із природоохоронним законодавством навесні 2025 року: тоді почали прокладати дорогу через праліс і заливати фундаменти під вітроустановки. Нині дорога від селища Жденієво, яка веде на полонину, дозволяє дістатися сюди навіть легковиком за пів години. Тут триває будівництво вітропарку, монтують перші вітряки.

Фундаменти для вітряків були залиті минулого року без проведення оцінки впливу на довкілля (ОВД), скориставшись дозволом від Держінспекції архітектури та містобудування (ДІАМ), яка стверджувала, що фундамент не є частиною вітряної установки, і тому документ не є необхідним. Проте взимку 2026 року відповідне міністерство надало позитивний висновок ОВД для проєкту вітропарку на Руній, що дозволило будівництву продовжитися. Девелопер оголосив про намір завершити проєкт і підключити його до електромережі у 2027 році.

В Закарпатті планується розмістити до трьох сотень вітряків на різних гірських хребтах. Завод, що виробляє турбіни та комплектуючі для вітрових електростанцій, переїхав у цей регіон з Краматорська на фоні повномасштабного вторгнення. Наразі він активно працює в Перечині, суттєво змінюючи обличчя цього маленького прикордонного містечка та пропонуючи одні з найвищих зарплат у регіоні (в середньому 35-40 тисяч гривень на місяць).

Слід зазначити, що ініціативи ТОВ "УК Вітряні парки України" щодо розвитку вітрової енергетики в Закарпатті отримують позитивний відгук від місцевих громад. Оскільки ці території переважно гірські та не мають значних ресурсів, інвестор, який пропонує створення нової інфраструктури та готовий щорічно виділяти 3% від доходів від виробництва електроенергії на потреби місцевого бюджету, стає бажаним партнером. Тому під час слухань, що передують реалізації таких проєктів, представники громад зазвичай підтримують їх більшістю голосів, незважаючи на заперечення екологів та активістів.

Так було в Тур'є-Реметівській ТГ, яка вже почала отримувати податки в свій бюджет від вітропарку на полонині Руні; у Жденіївській, яка очікує таких же надходжень від ймовірного майбутнього вітропарку на полонині Гострій та Вододільному хребті; та Усть-Чорнянській, яка не проти вітропарку на Свидовці.

На Закарпатті, з початком повномасштабного вторгнення, був зведений та запущений перший вітровий парк у Нижніх воротах. З траси Київ-Чоп можна побачити кілька десятків вітряків, а перші вітрові електростанції в цьому парку почали працювати у 2024 році. Наразі тут функціонує 16 вітротурбін сумарною потужністю 80,8 МВт. Протягом восьми місяців цього року місцева громада отримала від ТОВ "УК "Вітропарки України" податкові надходження у розмірі 18,7 мільйона гривень, а також додаткові 11,5 мільйона гривень від реалізації електроенергії.

Однак Нижньоворітський вітропарк збудували на території, яка вже була забруднена внаслідок людської діяльності. Усі інші заплановані проєкти на полонинах будуть реалізовані на "недоторканих" гірських масивах. Деякі з цих територій, такі як Руна та Свидовець, навіть претендують на статус кандидата в Смарагдову мережу, що вказує на наявність тут цінного природного біорізноманіття.

Не так давно, під час першого саміту "Карпатської вісімки", президент Зеленський висловив ініціативу щодо створення Карпатського вітроенергетичного кластеру з потужністю 1,5 ГВт. Цей проект передбачає встановлення 300 вітрових турбін у Закарпатті.

На нині вже індустріалізованій Руні, яка, очевидно, тепер так і не ввійде до Смарагдової мережі, зокрема, працюватимуть 30 вітроустановок. Наразі тут монтують перші три ВЕУ.

"Українська правда" інформує про події на полонині: вчені виявляють рідкісні червонокнижні види рослин прямо під колесами вантажних автомобілів, а забудовник ділиться своїми думками з цього приводу.

Показники вартості

На полонину добираємося лісовою дорогою від селища Жденієво. Це та сама, за прокладання якої через праліс Ужгородського надлісництва Ужгородська окружна прокуратура порушила справу, а нині через суд вимагає скасувати лісорубний квиток і визнати вирубку протиправною. Загалом, із Жденієва через лісництво та праліс до полонини цим шляхом можна дістатися хвилин за 20.

Дорога широка, добротна - зовсім не схожа на пересічну лісову: з вибоїнами та коліями від важкого транспорту. Тут спокійно роз'їжджаються дві вантажівки, і навіть встановлені дорожні знаки: трикутнички, що попереджають про повороти, та відбійники. Де-не-де на поворотах - склади зрубаного лісу, який згодиться комусь на дрова. Ще не знайшли часу звезти його донизу в село. Не секрет, що в Карпатському регіоні самі дрова коштують набагато дешевше за вартість їхньої доставки до замовника.

Ми залишаємо наш автомобіль у першій невеличкій затримці на краю полонини. Тепер нам потрібно спуститися на більше ніж 100 метрів вниз, до пралісу. Нас супроводжує виконуючий обов'язки керівника напрямку "Ліси" WWF-Україна, біолог, природоохоронець і фотограф Михайло Богомаз.

Ми перебуваємо в пралісі, який описують як древній буково-яворовий ліс. Тут можна побачити величні буки та явори, вік яких перевищує 100, а деяким навіть 150 років. У 2011 році цей ліс здобув статус пралісу, ставши одним із перших в Україні, коли було запроваджено процедуру створення пралісів та квазіпралісів. Все йшло добре до 2024 року, коли розпочалася реалізація проекту вітрової електростанції на полонині Руні.

Власне, для того, аби могти втілити проєкт, і була прокладена ця дорога. На жаль, вона пройшла пралісом. Тут була вирубана частина дерев. Згідно з режимом пралісу, тут заборонені рубки та будь-яка господарська діяльність, тут можна ходити, збирати гриби-ягоди, проводити наукові дослідження, вивчати цінні види, - каже Богомаз.

Для підтвердження цінності цієї території він показує на стовбур старого бука одразу ж при дорозі.

- На ньому розвивається лобарія легеневоподібна - вид, занесений до Червоної книги, який слугує індикатором цінності екосистеми, - зазначає він.

Індикатор цінності занурений у пил.

Усі навколо поросло пилом — ми зашли на 30 метрів вглиб лісу від дороги, і все тут покрито шаром пилюки: листя на чагарниках та деревах, стовбури, трава й інші рослини. Рух на дорозі дійсно інтенсивний: триває будівництво вітрової електростанції, тому вантажівки постійно курсують туди-сюди. Ми на цьому місці вже близько півгодини і бачимо до десяти вантажівок. За цей час ми також покриваємося пилом, який піднімають колеса автомобілів — через сухий клімат (в Закарпатті триває посуха - УП) дихати тут досить важко.

Запитую Михайла Богомаза, чи зберіг цей праліс свій статус, оскільки система отримала пошкодження.

Ні, якщо територія була визнана пралісом, цей статус незмінний. Ліва та права сторони дороги повністю відповідають критеріям пралісу: тут ростуть старовинні дерева, присутня мертва деревина, а також зберігаються рідкісні види флори та фауни. Тож, хоч це й дивно, але юридично ця дорога також належить до пралісів.

Під час будівництва виникла ситуація, коли Ужгородське надлісництво, здавалося б, "втратило" документи, що підтверджують статус цієї ділянки як пралісу. Наразі триває процес оновлення лісової документації для цієї території. Також є рішення Восьмого апеляційного суду, яке вказує на незаконність лісорубного квитка, виданого для вирубки дерев на цій ділянці з метою прокладання дороги. Ця справа наразі перебуває на розгляді у Верховному суді.

Михайло проводить нас ще на кілька десятків метрів до зламаного і гниючого стовбура дерева. Відомо, що в екосистемах на кшталт пралісу, мертва деревина слугує домівкою для безлічі видів організмів.

Він знімає шматочок кори з дерева, сподіваючись знайти під ним равлика пралісницю. Цей вид дрібних наземних молюсків є характерним для пралісів і занесений до Червоної книги. Сірувато-коричнева пралісниця, гордо позуючи перед нашими камерами, демонструє всім, що вона тут, у своєму природному середовищі.

Дослідник підкреслює, що її наявність є додатковим свідченням існування цінної екосистеми, яка функціонує в цьому регіоні вже кілька століть.

- Це свідчення цінності даної території, подібно до лоберії, а також древніх буків і кленів-яворів, - зазначає Михайло.

"Розрита могила" чи нова туристична локація?

Повертаємося на стежку, прокладену серед пралісу, незважаючи на всі труднощі. Тепер до вантажівок приєднуються легкові автомобілі. На полонині також спостерігається активність: "УАЗики" транспортують врожай, зібраний з яфини та брусниці – сезон у розпалі. Шум і пил навколо стають дедалі інтенсивнішими.

Здається, ми опинилися на автомобільній трасі; єдина річ, якої бракує, це дорожні знаки та асфальт, - зазначає ветеран, кандидат біологічних наук Андрій Тупіков.

Він - той самий науковець, який створив петицію до президента України, котру спочатку не хотіли реєструвати, і таки з четвертого разу в березні опублікували (після звернення автора до омбудсмана). Петиція, зрештою, за кілька днів набрала більшу кількість голосів, ніж було необхідно, - понад 26 тисяч.

Андрій Тупіков у своєму зверненні до президента закликав ініціювати подання до Верховної Ради законопроєкту, що передбачає посилений захист Карпат. Цей закон мав би встановити специфічні умови для сталого розвитку регіону, з метою збереження його унікальних природних ресурсів, ландшафтів і культурної спадщини. Також він пропонує заборонити суцільні вирубки лісів та обмежити масштабне будівництво на висотах, що перевищують 1000 метрів.

Одним із основних засобів захисту регіону Тупіков експертами пропонується створення та розширення територій природоохоронного призначення. Це стосується можливості заснування нових заказників і національних парків у зонах, що наразі піддаються ризику забудови вітряними електростанціями. Зокрема, йдеться про заказники "Вільний Свидовець", "Полонина Гостра", "Полонина Красна", "Полонина Апецька", "Полонина Бичків", "Лютянська Голиця", "Верховинський вододільний хребет", а також національні природні парки "Величні Карпати" та "Верховинський". Відповідні пропозиції вже подані до відповідного міністерства та нині перебувають на стадії розгляду.

В результаті, президент Володимир Зеленський у своїй реакції на петицію Тупікова вказав, що передав вимоги документу до Кабінету Міністрів для більш ретельного розгляду та розробки відповідних нормативно-правових актів.

Ми вже досягли полонини, де знайшли комфортний з'їзд-кишеню з хайвею. Ця дорога, порізана терасами та з трубами, що виступають з її поверхні, оточена будівельним сміттям і купами щебеню, вражає своїм виглядом: полонина Руна нагадує розграбовану могилу.

Команда операторів з камерами наближається до будівельних майданчиків, щоб зафіксувати процес встановлення вітряків. У Рунії розпочато установку перших трьох вітрових електричних установок, які вже незабаром будуть завершені. У селі та вздовж траси Київ - Чоп можна помітити склади з компонентами, що виготовляються на релокованому заводі в Закарпатті, а потім доставляються безпосередньо на місця збору вітрових турбін (висота яких коливається від 100 до 150 метрів).

Тупіков каже, що відтоді, як Міндовкілля видало позитивний висновок ОВД вітропарку на Руні, він із колегами здійснив кілька моніторингових візитів сюди. Вони хотіли перевірити, чи справді на місці будівництва першого вітропарку у високогір'ї Українських Карпат немає оселищ червонокнижних.

Весною в лісах уздовж дороги можна побачити безліч білоцвіту, що свідчить про його занесення до Червоної книги України. На самій полонині ми також натрапили на місцях, де планується закладка одного з фундаментів для ВЕУ, на ділянці з чорницями, на червонокнижні рослини, зокрема лісові лілії. Ми виявили 11 таких рослин і зафіксували це місце. Протягом чотирьох виїздів у період з квітня по червень 2026 року ми виявили кілька оселищ червонокнижних видів на ділянках, де плануються фундаменти.

Чому ми це робимо? Тому що нам дивно - як науковці, які вивчали полонину для звіту ОВД, написали, що червонокнижних тут немає, а ми приходимо, знаходимо та фіксуємо їх. І готові показувати це громадськості, - каже Тупіков.

Він підкреслює, що охорона навколишнього середовища відображає євроінтеграційні прагнення України.

Ми здійснюємо реформи та приводимо законодавство у відповідність, але варто лише вийти з кабінетів відповідних чиновників, як стає очевидним, що це всього лише порожні слова. Чи була ця територія достатньо захищена? Так, була. Наше правове поле має вже достатньо механізмів захисту: варто лише звернутися до Закону "Про Червону книгу України". Якби норми цього закону виконувалися, вітрові електростанції тут би не з'явилися. Проте, на жаль, закони та конвенції в Україні діють лише на папері.

"Какой свежий воздух вокруг!"

Тим часом, поруч із дорогою на розлогих яфинниках полонини Руни збирають дикороси місцеві жителі - це завжди був і є добрий заробіток для них. За кіло яфин чи ґоґодз на пунктах прийому тут же на полонині людям дають від 300 гривень. Погнувши спини в сезон на високогір'ї, можна добре заробити - тож закарпатці працюють на полоні родинами. Під час престуру ми бачимо жінок із підлітками, очевидно, їхніми дітьми.

Нова дорога розділила полонину на різні зони: ось недоторкані яфинники, а ось - території вітропарку та індустріальна зона. Проте наразі ми не спостерігаємо жодних огороджень чи обмежень для пересування полониною внаслідок будівництва вітрових електростанцій, хоча можливо, вони з’являться в майбутньому. Збирачі не наближаються до кранів, що встановлюють вітряки - це їх не цікавить. Їхня увага прикута до ягід, а широка дорога та будівельні майданчики забирають у них цінну площу. Тому вони з побоюванням спостерігають за зростанням площі вітряків і висловлюють занепокоєння, що яфини на Руній можуть більше не приносити врожаю.

Треба сказати, що полонинський хайвей відкрив на Руну рух значно більшій кількості людей, ніж це було дотепер. Досі сюди можна було заїхати позашляховиком по старій радянській бетонці (на Руній раніше була військова радянська база - УП). Також тут на повну каталися любителі драйву на мотоциклах-ендуро та квадроциклах.

Тепер високогір'я стало доступним для звичайних легкових автомобілів. Наприклад, під час нашого годинного перебування на полонині ми помітили сірий Daewoo Lanos з закарпатськими номерами та чорний Volkswagen з харківськими. Це вже стало звичним; впевнена, що в вихідні, коли погода радує, туристів тут значно більше. Траса Київ - Чоп розташована зовсім поруч, варто тільки з неї з'їхати – і через пів години ти вже насолоджуєшся красою полонини.

Пасажири на "Фольксвагені" тут очевидні туристи. Вони паркуються, з машини виходять тато, мама і донька.

- Какой здесь чістий водздух! - каже мамі дівчинка років 12-ти, виходячи з автівки на трасу, де все в пилюці від руху машин (на полонині до вантажівок додається ще рух заготівельників ягід).

Ми з подивом обмінюємося поглядами, поки туристи вирушають на пошуки ідеальних кадрів у горах...

"Відчуваю себе як Дон Кіхот."

Поки мої колеги фіксують на фото перші вітряки на Руні, я запитую Тупікова, чи не має він відчуття, що є сучасним Дон Кіхотом у своїй боротьбі з цими вітряками.

- Я природоохоронною діяльністю займався ще до повномасштабної війни, тобто це не є для мене якийсь новий виклик. Але тут - так, я відчуваю себе Дон Кіхотом. Утім, я не сам у цій боротьбі - є група небайдужих людей, є громадські організації, які чинять спротив, це спільні зусилля.

Знаєте, на війні я бачив, як, вибачте, пі*ари знищують нашу природу там (на фронті та в прифронтових областях - УП). Артилерією, літаками, КАБами, мінами, випалюють нашу землю. Але я зовсім не очікував, що, демобілізувавшись, намагаючись повернутися в цивільне життя після фронту, я буду бачити, як інші знищують природу тут, на заході, без будь-якої зброї.

Отже, існує відчуття зради. Іноді це призводить до певної апатії та небажання діяти взагалі. Проте поруч є колеги та побратими, які підтримують і нагадують, що ми не маємо права на відступ. Якщо не буде тих, хто продовжить боротьбу, усе це може зникнути назавжди. Тому ми прагнемо зберігати цю тему на поверхні медійного простору.

Михайло Богомаз зазначає, що, згідно з думкою екологів, першочерговим завданням для розміщення об'єктів, таких як вітрові станції, є вибір територій, що зазнали промислового забруднення або вже використовувалися, піддаючись техногенному впливу.

- Таких земель у нас багато в країні. Високогір'я - надто цінні території, аби їх перетворювати на технопарки. Це менше 1% від усієї території України.

Ми бачимо тут прямий конфлікт: реалізація подібних енергетичних проєктів, які нині вкрай важливі для України в умовах війни, не може здійснюватись за рахунок руйнування природи. Крім того, у нашій же країні ми бачимо, що буває і може бути інакше - є купа проєктів вітроенергетики, які реалізовуються в передгір'ях чи на місці полів, де з природоохоронної точки зору нема ніяких ризиків. А тут ці ризики надто очевидні.

Проте, ми спостерігаємо, що забудовник не має наміру зупинятися: лісники вже працюють над проєктом дороги, що веде до сусіднього хребта, гори Гостра. Крім того, повідомляється про наміри зведення вітрової електростанції на Вододільному хребті, - зазначає Михайло Богомаз.

Як ми зруйнували центр саламандр

Врешті-решт Тупіков та Богомаз наполегливо нагадують нам: потрібно швидко переїхати на нову локацію, де лісівники нещодавно завершили вирубку під електролінію. Енергетики прокладатим лінію, яка з Руної проходитиме через ліси, прямуячи до Вододільного хребта та перетинаючи село Щербовець.

Екологи знали про заплановану рубку лісу, тому намагалися перешкодити цьому процесу, кілька разів відвідуючи територію для проведення обстежень на предмет червонокнижних видів. Вони виявили тут не лише рослини, зокрема орхідеї, такі як любка дволиста, але й тварин, серед яких була карпатська саламандра. Ці спостереження стосувалися не лише поодиноких особин, а й місця, де саламандри нерестяться, розмножуються та вирощують молодь.

- У травні ми знайшли тут понад півтора десятка особин, і це виявилося одним із найбільших за чисельністю місцем існування саламандр в Україні. Загалом ми зафіксували 48 локацій із червонокнижними видами тварин. Ми повідомили про це в Мінприроди, в ДП "Ліси України", в департамент екології ОВА, щоб зупинити тут рубку.

Зрештою у червні Держагентство лісових ресурсів призупинило цю рубку. Профільне міністерство у свою чергу обіцяло створити велику спільну комісію із подальшим виїздом, де б мало вирішитися, що із цим місцем робити та як забезпечити охорону видів. Проте 18 серпня тут продовжилася рубка, і за чотири дні плановану під ЛЕП смугу таки прорубали.

Ми фіксуємо, що із 48 локацій із червонокнижними видами тварин 17 було знищено повністю. Звісно, що далі будуть службові розслідування - але рубка проведена, оселища знищені або пошкоджені, - каже Тупіков.

Пізніше керівник екологічного департаменту Закарпатської обласної військової адміністрації Юрій Шпонтак роз'яснив, чому в цьому "саламандровому епіцентрі" не вдалося встановити охоронну зону. Він зазначив, що природоохоронці дійсно подавали до департаменту проєкти щодо створення охоронних територій для видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги.

Ми діємо відповідно до 499-ї постанови Кабінету Міністрів України, у якій зазначено, що для об'єктів, розташованих на території територіальних громад або в лісовому господарстві, необхідно вказати їх координати та визначити мінімальні й максимальні розміри охоронних зон.

Ми отримали запити про встановлення охоронних зон для плямистої саламандри, але ця постанова не стосується саме цього виду. Вона охоплює лише статичні види, тоді як саламандра не є статичною: ми організували охоронну зону, але згодом тварина перемістилася.

Отже, ми не маємо змоги реалізувати те, що не зазначено в постанові Кабінету Міністрів України. Це означає, що існує ситуація, яка не охоплена цим документом. На наших засіданнях ми розглянули це питання з метою внесення змін до постанови, які б дозволили нам забезпечити захист і мобільних видів також.

Ми запитали у Юрія Шпонтака, хто відповідає за нагляд під час зведення вітрової електростанції на полонині Руна, а також чи проводиться такий нагляд взагалі.

Відповідно до висновку обласної військової адміністрації, що був наданий міністерством, передбачено проведення проєктного моніторингу. Відповідальність за дотримання рекомендацій Державної екологічної інспекції покладено на розробника. Тому контроль у цьому випадку здійснюємо не ми, - зазначив директор департаменту екології Закарпатської ОВА.

Ми не будемо накладати жодних обмежень на доступ і не плануємо зупинятися.

За інформацією Владислава Єременка, генерального директора УК "Вітряні парки України", процес будівництва вітропарку на Руній нині відбувається відповідно до запланованого графіка компанії.

- Із технічної та організаційної точок зору ми не маємо жодних відхилень від попереднього плану, який виробили, - каже він.

Єременко повідомив, що компанія має намір завершити будівництво вітрової електростанції на полонині Руна до 2027 року та інтегрувати її в загальну енергетичну мережу. На території Руни буде встановлено 30 вітрових турбін, що було затверджено в рамках екологічної оцінки.

Ми також поцікавилися, чи обмежуватиме вітропарк доступ до полонини через безпекові особливості - під час будівництва та згодом, коли вітропарк введуть в експлуатацію.

Ми не маємо можливості обмежити доступ до полонини ані з технічної, ані з юридичної точки зору. Люди продовжують відвідувати це місце, як і раніше, і, без сумніву, робитимуть це й надалі. Щодо зростання кількості відвідувачів на полонині, можу підтвердити це особисто, адже сам час від часу відвідую цю місцевість і спостерігаю, як зростає наплив туристів.

Ми не накладаємо жодних обмежень, оскільки вважаємо, що люди здатні на розумні рішення і не втручаються в механізми. У безпосередній зоні проведення монтажу ми, безумовно, встановлюємо попереджувальні знаки та вживаємо всіх необхідних заходів, щоб забезпечити безпеку та не допустити людей до небезпечних територій.

Владислав Єременко підкреслив, що, хоча вітропарк не є власником дороги на полонині, він все ж візьме на себе відповідальність за підтримання її у належному стані, запобігаючи зсувам та підмиванням.

Ми звернулися до девелопера з питанням про відновлення пошкоджених земельних покривів на полонині. Адже субальпійська зона не є звичайним полем, яке можна просто засіяти газонною травою або різними травами після проведення технологічних робіт, щоб воно відновилося. Владислав Єременко повідомив, що рекультиваційні роботи будуть виконані після завершення будівництва та відповідно до рекомендацій висококваліфікованих спеціалістів.

На завершення ми запитали, чи зазнала компанія ТОВ "УК "Вітропарки України" шкоди для своєї репутації після суспільного обговорення ситуації навколо полонини Руної.

На нашу думку, не існує справжнього суспільного резонансу. Це лише думки окремих осіб, які намагаються створити враження, що є масовий протест. Насправді ж громади підтримують розвиток, отримують від нього реальні вигоди і прогресують разом із вітровими електростанціями — це вже нами підтверджено. Регіональна влада також усвідомлює, що в місцях, де реалізуються такі інфраструктурні проекти, відбувається розвиток, надходження податків і зміцнення громади.

Тому ми далі вивчаємо всі локації, про які заявляли раніше, і зупинятися не плануємо. Ми проведемо достатню кількість досліджень, отримаємо дозвільну документацію й після цього будемо приймати рішення щодо будівництва та черговості тієї чи іншої станції із заявлених нами потужностей (раніше ТОВ "УК "Вітропарки" заявляли про намір звести 300 ВЕУ на різних хребтах в Закарпатті - УП).

- Не погоджуся щодо вашого вислову про окремих людей, бо петицію про захист Карпат за кілька днів підписали 26 тисяч українців, та й Українська природоохоронна група, WWF чи Greenpeаce - це поважні громадські організації.

Відверто кажучи, мені важко уявити, які репутаційні збитки можуть нас очікувати. Ми усвідомлюємо, що не можемо сподобатися кожному. Згідно з статистикою та соціологічними даними, кількість наших прихильників перевищує число тих, хто займає нейтральну або негативну позицію. Ті, хто виступає проти, зазвичай роблять це дуже голосно.

Якщо звернути увагу на громади, в яких ми здійснюємо свою діяльність, можна помітити, що більшість звичайних людей, які працюють на станціях, розвиваються разом із нами. Вони навчають своїх дітей та вдосконалюють соціальну інфраструктуру. Люди усвідомлюють, що нові можливості відкривають перед ними значно кращі перспективи. Звичайно, комусь може не подобатися якість доріг, іншим – як літаки пролітають. Але це не означає, що варто відмовлятися від авіаперельотів чи автомобільних подорожей.

Of course! Please provide the text you'd like me to make unique, and I'll be happy to help you with that.

Так само, як після вантажівки пилюка ще довго осідає на деревах, так і з відчуттями після поїздки на Руну.

Коли з'являється перший вітропарк, незважаючи на величезні фінансові вливання, розбудову енергетичних потужностей та податкові надходження для місцевих громад, відчуття залишається одне: ця реалізація обходиться занадто дорого.

Сьогодні подальша доля високогір'я Українських Карпат опинилася між двома реальностями. З одного боку - масштабні інвестиції та технологічний розвиток за рахунок цінних територій, з іншого - вирубки, петиції, боротьба проти знищення рідкісних видів.

Прецедент Руної кардинально трансформував ситуацію в Карпатському регіоні. Сьогодні єдиною противагою інвестиційним рішенням та дозволам, що видаються з владних кабінетів, залишаються публічний резонанс і наукові дослідження, які фіксують шкоду, завдану природі. Але чи здатна ця стратегія зупинити забудову наступних важливих карпатських хребтів?

Тетяна Когутич, Ужгород - Жденієво