Художник українських просторів: 171 рік Сергію Васильківському

Формування художника: родина, освіта, перші кроки

Сергій Васильківський з'явився на світ 7 жовтня 1854 року в Ізюмі, що на Харківщині, серед безкраїх слобожанських степів, які в майбутньому знайдуть відображення у його живопису. Його батько працював писарем, тож з раннього дитинства Сергій оточений атмосферою, де зберігалися спогади про козацьку епоху. Його дід, чумак, ділився розповідями про минуле, вселяючи в онука любов до українських традицій, а мати прищепила йому захоплення народною музикою та фольклором.

Коли Сергій досяг семирічного віку, його родина переїхала в Харків – місто, яке стало для нього першим культурним осередком. Тут, у гімназії, юнак виявив свої здібності, які помітив Дмитро Безперчий, учень знаменитого Карла Брюллова. Саме в цей період Сергій почав знайомитися з українською літературою, зокрема з творами Котляревського та Шевченка, які справили на нього значний вплив і залишили глибокий відбиток у його душі.

Після завершення навчання в гімназії Васильківський, під тиском батька, вирішив піти до ветеринарного училища. Однак, незабаром зрозумів, що його справжнє покликання полягає в мистецтві, а не в медицині тварин. Тому він залишив навчання і на деякий час знайшов роботу в казначействі, де накопичував кошти для реалізації своєї мрії – вступу до Академії мистецтв у Петербурзі.

Там він навчався у пейзажному класі Михайла Клодта та Володимира Орловського. Успішне навчання доповнювалося враженнями від виставок передвижників та поїздок на батьківщину. Окрім того, він встиг не лише здобувати знання, але й знайшов друзів - Порфирія Мартиновича, Опанаса Сластіона, Миколу Самокиша, разом із якими вони жили на горищі академії.

Сергій Васильківський завершив своє навчання в Академії мистецтв у 1883 році та одразу вирушив у подорож Україною. Саме в цей період він створив свої перші відомі пейзажі, серед яких особливо виділяється "Весна в Україні". Ці твори принесли йому популярність і можливість взяти участь у загальноакадемічному конкурсі, на якому він здобув п’ять срібних медалей та одну малу золоту. Його картина "На Дінці" (1885, нині втрачене) принесла йому велику золоту медаль і можливість подорожувати за кордон для вдосконалення своїх художніх навичок.

У 1886 році художник вирушив у подорож за межі країни. Він відвідав Англію, Іспанію, Італію, Німеччину та Південну Африку, знайомлячись із європейськими музеями та їхніми колекціями. Проте на той час він оселився у Франції. У Парижі Васильківський спілкувався з Володимиром Орловським та Іваном Похитоновим, вдосконалюючи свої технічні навички та навіть демонструючи свої роботи на Паризькому салоні.

Власне через появу його робіт у Салоні, житті мистецької столиці світу стався безпрецедентний випадок - знаменитий простір мистецтва дозволив молодому живописцеві, ще й іноземцю, виставляти свої роботи в будь-якій кількості, минаючи журі. Тоді для багатьох митців було заповітною мрією побачити в Салоні хоча б одну свою роботу, а привілею виставлятися, минаючи журі, удостоювалися лише визнані метри живопису. Картини Васильківського в Парижі продавалися добре, і це дозволило йому зібрати пристойну суму грошей.

Водночас європейський досвід тільки підтвердив його рішучість створити власний, український пейзаж. Повернувшись додому, художник вирушив у подорожі по Харківщині та Полтавщині, спускаючись Дніпром до Запоріжжя. Він зображував ліси, левади та сільські вулиці, відтворюючи живу, справжню Україну в різні сезони. У його картинах відчувається як ліризм природи, так і дихання історії — через мотиви козацької доби, що гармонійно переплітаються зі степом та небом.

Ще з часів навчання Сергія Васильківського захоплювали теми збройних зіткнень козаків і татар. Він часто відвідував батальні майстерні, де навчався його друг Микола Самокиш.

Художник створював образи, пронизані внутрішньою поезією, відмовляючись від етнографічної точності та динамічних сцен. Серед небагатьох винятків можна відзначити картини "Сутичка козаків з татарами" (1892, що вважається втраченим твором) і "Побачення" (1894, що зберігається в Харківському художньому музеї). Обидві роботи вирізнялися романтичним звучанням і були тісно пов'язані з народним пісенним фольклором.

Сергія Васильківського часто називають поетом українського малярства за надзвичайну ліричність його пейзажів і історичних композицій. Розквіт його творчості припав на останню третину XIX століття - час, коли українське слово було під забороною Емським указом і Валуєвським циркуляром, що не завадило митцеві провадити свою тему.

Звернення митців до українського минулого, природи, традиційних образів і звичаїв стало унікальним проявом культурного опору. Саме в цей час розвиток історичного жанру в українському живопису призвів до створення картин, насичених духом запорізького козацтва та національної гордості.

Сергій Васильківський. Козаки на просторах степу, зображення: Херсонський обласний музей мистецтв.

Сергій Васильківський став одним з найвідоміших українських митців на рубежі XIX і XX століть. Його творчість завжди викликала жвавий інтерес, а критики відзначали її високими оцінками. Художник отримував численні замовлення, навіть члени імператорської родини бажали мати його роботи у своїх колекціях. Незважаючи на його талант і визнання, у 1889 році Васильківському відмовили в присвоєнні звання академіка, оскільки діяли Емський указ та Валуєвський циркуляр, які забороняли будь-які прояви української культури. Його картини були просякнуті українським духом. Обурений цими обмеженнями, Сергій Іванович розірвав усі зв'язки з Академією, але залишився вірним Україні і її культурі до кінця свого життя.

Попри визнання, Васильківський жив скромно, без розкоші, зосереджений лише на творчості. Він вірив, що мистецтво має бути не прикрасою, а пам'яттю народу. Перед смертю художник заповів Харкову все своє майно й понад 1300 картин, створивши безцінну колекцію українського живопису. Відійшов у вічність він також у Харкові - 7 жовтня 1917 року.

Васильківський залишив по собі більше трьох тисяч творів, однак більшість з них була знищена або вивезена під час Другої світової війни. На сьогодні збереглося близько 500 картин, але значна частина з них потрапила до приватних колекцій. Деякі ж роботи постраждали внаслідок російського повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року. Зокрема, після нападу росіян з музею в Херсоні зникла картина "Козаки в степу". Спершу вона була вивезена до Криму, а згодом Центральний музей Тавриди евакуювався з Криму — і тепер доля цього твору залишається невідомою.

Багато творів цього художника зібрані у спеціальному альбомі, який має назву "Сергій Васильківський" і включає понад 200 ілюстрацій. Дізнатися більше про історію створення альбому можна, ознайомившись із матеріалом за вказаним посиланням.