Командир 95-ої бригади Горець: Зараз ворог здійснює щоденні штурми. Проте, попри всі заяви, він зазнає значних втрат, тоді як наші втрати залишаються мінімальними.

З часу започаткування Курського фронту, який став першим на російських землях у цій війні, пройшло вже три місяці.

Згідно з інформацією, наданою головнокомандувачем Олександром Сирським, протягом цього періоду Росія зазнала втрат у понад 20 тисяч військових, включаючи загиблих, поранених та полонених. Крім того, було знищено понад тисячу одиниць російської техніки, серед яких близько п'ятдесяти танків.

Одночасно на певних захоплених ділянках українським військовим довелося відступити. Площа території, яку контролюють сили оборони, скоротилася приблизно вдвічі: з понад 1200 квадратних кілометрів наприкінці серпня, про що звітував президенту Сирський, до приблизно 600 квадратних кілометрів у листопаді, що підтверджують аналітики з DeepState.

Однією з найсильніших бригад, що нині працює в Курській області, є 95-а окрема десантно-штурмова Поліська бригада. За словами співрозмовників УП в командуванні Десантно-штурмових військ ЗСУ, вона й надалі зберігає за собою зайняті позиції. Зокрема, її аеромобільний батальйон, що працює на найбільш східній точці захопленої Україною ділянки.

У короткому телефонному інтерв'ю "Українська правда" звернулася до Андрія Горця, першого заступника командира аеромобільного батальйону 95-ої бригади, щоб дізнатися про перехід від активних наступальних дій до оборонних на території Курщини, а також про оточення та вибиття російських військ з Малої Локні, а також про підготовку до майбутніх операцій.

Андрій, якому 26 років, походить із Сумщини. Він здобував освіту у Військовій академії в Одесі. Військову службу в Десантно-штурмових військах розпочав у 2019 році, спочатку проходив службу в 13-му штурмовому полку, а згодом приєднався до 95-ї бригади. Його відданість одному з найсильніших, але водночас і найменш гнучких родів військ української армії підтверджує маленьке татуювання на лівій руці з написом "За ВДВ".

З початку великої війни Горець воював на Харківщині, в лісах Кремінної, на Мар'інському напрямку, на Тернах, на Торецьку й нині у Курській області. Середній вік бійців його батальйону - 40 років.

Андрію, нагадайте, будь ласка, про кінець липня - початок серпня, коли підрозділам ДШВ оголосили про їх участь у Курській операції. Яке ставлення до цього виклику було у вашому батальйоні та бригаді?

Нам повідомили про операцію приблизно за тиждень до її проведення, коли почали відводити війська з Торецького напрямку. Яка була реакція? Вважаю, що вона була адекватною і збалансованою, хоча страх був присутній у всіх — це абсолютно нормально. Ми не приховували нічого від людей; кожен усвідомлював, куди прямує.

Краще все ж таки воювати на території противника. Знищувати його інфраструктуру, а не щоб він знищував нашу.

Питання до вас, як жителя Сумщини: чи усвідомлювали ви, що з початком Курської операції обстріли вашого регіону посиляться?

Вони вже завдавали їй ударів: ракети, дрони-камікадзе, бомби КАБ.

До Курської операції по Сумам практично не було ворожих обстрілів.

- Прилітало, але рідше. Зараз, звісно, прилітає частіше, особливо по селах на окраїні Сум.

- Десантники з 80-ої бригади розповідали нам, що до Курської операції вони мали кілька тижнів навчань, зокрема з макетами місцевості, яка нагадувала села Курської області. Чи було у вас щось схоже?

Звичайно. Після того, як ми вийшли з Торецького напрямку, у нас було три дні на підготовку, укомплектування та відпрацювання елементів наступу — як на бойових машинах, так і в пішому порядку. Я навчав свій батальйон, як правильно рухатися в колоні на бойових машинах, спішуватися, зосереджуватися та наносити вогневе ураження з техніки. Перед цим, звісно, ми враховували дії артилерії.

Отже, після виконання цих заходів, наступним кроком стане перехід до оборонних дій, що включає в себе все: від копання індивідуальних окопів до встановлення мін та проведення інженерних робіт.

Під час підготовки до цієї операції надзвичайно важливим аспектом було вміння орієнтуватися на місцевості – адже вона маловідома, а ворог може з'явитися звідки завгодно. Ти повинен бути завжди готовим відкривати вогонь по противнику в усіх напрямках, на 360 градусів.

Хоча фізичні характеристики місцевості в цій зоні подібні до тих, що на сході: села, степи, лісосмуги і часом густі ліси. Отже, між бойовими діями немає значних відмінностей.

Яке первинне завдання було визначено для вашого батальйону? Який маршрут ви повинні були пройти і в який термін?

Ми не були тими, хто перетинав кордон — це зробили 80-а і 82-а бригади. Ми прибули на місце через п’ять днів після початку операції, після 10 серпня, і розпочали штурмові дії та зачистки в напрямку Малої Локні та Погребків (на північний схід від Суджі - УП). У той час 80-а та 82-а бригади діяли праворуч або ліворуч від нас.

З прикордонних територій російські війська без особливих труднощів відступали та здавалися в полон. Наприклад, у Суджі вони іноді барикадувалися в будівлях і намагалися утримувати позиції. А як же вони поводилися в селах, що знаходяться далі в глибині Росії?

Чинили опір. Наприклад, коли ми брали під контроль Малу Локню: оточували місцевість з усіх сторін і поступово, як пішки, так і за допомогою техніки, очищали територію. Противника було чимало — понад 100 осіб, які ховалися в кожному підвалі та в кожному домі. Бої розгорталися в триповерхових будівлях і приватних житлах. Це досить велике село. Уся операція тривала приблизно два тижні.

Чи залишалися цивільні особи в Малій Локні?

Так, їх було зовсім небагато, здебільшого це були люди похилого віку. Вони не просили про евакуацію, бажаючи залишитися на своїх місцях. Тих, кого ми вважали підозрілими, ми направляли до комендатури в Суджу.

Велика частина місцевих потікала на початку операції. Ті, хто не виїхали, були сильно здивовані, коли побачили техніку з українськими прапорами - мовляв, це ж неможливо. Я говорив тільки з одним місцевим, то він сказав, що не знав про війну.

Які ж укріплення та фортифікаційні споруди були зведені на території Росії? Чи можна стверджувати, що російська армія готувалася до ведення бойових дій на власній землі?

Понад Малою Локнею, зокрема, існувала "теобразка" (посадка у вигляді літери "Т" - УП), де ворог був надійно захищений. Там були облаштовані позиції та укриття. Проте це не врятувало їх – деякі загинули, інші втекли, а хтось вирішив здатися в полон.

Чи були вони готові до бою? Складно сказати. Позиції були підготовлені заздалегідь, це очевидно, і виглядали не новими.

Які події розгорнулися після того, як ви оволоділи і очистили Малу Локню?

Після цього ми вирушили на зустріч з нашим першим батальйоном, який зайняв наступне село – Погребки. На шляху до Погребків ми очищали території, де ще залишалися російські "недобитки". Я пам’ятаю, як наш пікап їхав, а з кущів раптово почали стріляти. Вони ховалися в посадках, будинках і підвалах.

Наступ був настільки інтенсивним, що не було часу заглядати в кожен двір. Треба було якомога швидше йти вперед. А коли вже більш-менш почала вимальовуватися лінія фронту, тоді вже прицільно займалися зачисткою.

Ви зазначали, що атакували як пішими військами, так і за допомогою техніки. Яка саме техніка використовувалася?

Основними бойовими машинами піхоти були німецькі Marder, а також танки та броньовані автомобілі "Козак" і Iveco.

На початку, а також, схоже, на другому тижні операції на території Росії старлінки не були доступні. Яким чином ви організовували зв'язок? Як підтримували зв'язок із тими, хто брав участь у штурмі?

Спочатку у нас був радіозв'язок, який функціонував без збоїв, так само, як і на нашій місцевості. Щодо доступу до інтернету, то спочатку ми скористалися супутниковим з'єднанням. Це нагадувало систему Starlink: просто встановлюєш спеціальний модем і антену, і все, інтернет у твоєму розпорядженні.

З часом нам вдалося налагодити функціонування старлінків. Найбільш стабільно працювали ті пристрої, які надала державна структура, тоді як волонтерські моделі працювали значно рідше. Можливо, причиною цього є різниця в їхній прошивці.

Чи існував момент у часі цієї операції, коли ви усвідомили, що прогрес відбувається успішно?

- Це було видно одразу - значне просування наших військ, постійні втрати противника, полонені. Тільки наш батальйон взяв 37 полонених, а бригада - більше сотні.

До речі, у полонених в паспортах були не тільки відмітки, що вони раніше перетинали український кордон, а в декого навіть українські права. Було дуже багато "зеків", яким або сидіти, або примусово воювати. Були десантники, морпіхи, ну як морпіхи - мобілізовані руські, яких спіймали на вулиці, дали форму, автомат і все, ти - морпіх.

Хто хотів жити - здавався, хто до кінця хотів воювати за Росію - той вмирав.

Чи мали ви запасний план на випадок, якщо не вдасться дістатися до Малої Локні?

- Ні, у нас не було вибору, ми планували пробитися до Малої Локні (сміється - УП).

Коли ж призупинився стрімкий наступ українських військ у Курській області?

Приблизно в кінці вересня ситуація змінилася. Противник укріпив свої позиції, закріпився на місці та розпочав регулярні контратаки, використовуючи БМП, БТР та танки для наступальних дій. Це створювало великі труднощі, оскільки два-три штурми щодня призводили до втоми, виснаження та нестачі сну.

Щоб уникнути втрат від набагато потужнішого супротивника, ми перейшли до оборонної стратегії. Це означало, що ми почали організовувати вогневу підтримку, встановлювати мінні та інші інженерні перешкоди, а також постійно контролювати територію, яку зайняли.

Які зміни відбулися в площі території Курської області, яка була під контролем Сил оборони на початку операції, до сьогоднішнього дня?

У нашій зоні відповідальності ситуація залишилася незмінною; ми не поступилися своїми позиціями. Хіба що є кілька незручних моментів, таких як болота, які затоплюють окопи, та обстріли з FPV-дронів і артилерії. У цих умовах нам не вдається знайти укриття.

- Наскільки зараз стабільна, стійка лінія фронту в Курській області?

- Я б сказав, що зараз противник штурмує щодня: зазвичай ввечері заїжджає техніка з піхотою, потім піхота облаштовує собі якісь позиції й на ранок іде в штурм. Лінія фронту в нашій зоні відповідальності стабільна.

Незважаючи на різні думки, наразі противник зазнає значних втрат, в той час як наші втрати залишаються мінімальними. Кількість штурмів призводить до зростання втрат з їхнього боку. Наприклад, тільки сьогодні, 10 листопада, за інформацією УП, було зафіксовано 15 їхніх загиблих. До цього спричинили скидання, використання FPV-дронів, артилерійські удари та навіть стрільба, коли противник наближається до окопів.

Наша ціль завжди однакова - знищити якомога більше противника. Щоб вони не хотіли лізти на нашу землю, як вони це постійно роблять.

Одне з питань, яке, на мою думку, залишається без відповіді: чому росіяни, які ведуть масштабну війну проти України, так недостатньо охороняли свої кордони? Чому на них перебували колишні ув'язнені та представники Росгвардії?

І "срочники" також присутні. Ситуація склалася так, що основні підрозділи були перекинуті на Донецький напрямок, а також до Херсона і Запоріжжя. У підсумку, в цьому регіоні залишилися лише "недобитки", яких розмістили для оборонних завдань.

- Чи не дивно залишати на своїй території слабкі війська, а сильні відправляти в наступ на чужу?

Вони навіть уявити не могли, що ми здатні на таку акцію. Вони не вважали, що ми зможемо проникнути на їхню територію.