Юрій Бутусов: Раніше я виступав як основний викривач проблем в армії, будучи журналістом. Нині ж я - військовослужбовець.

"Солдати на грані, захист лише на документах, а дії приймаються лише під впливом громадської думки", - так можна стиснути суть бесіди з Юрієм Бутусовим, який протягом багатьох років аналізує військові питання.

Завдяки йому, країна дізналася про масштабну інвалідність прокурорів у Хмельницькій області, які були причетні до корупційних схем, що дозволяли уникати мобілізації.

Він першим повідомив про серйозні проблеми у "французькій бригаді" ЗСУ, підготовкою якої опікувався Еммануель Макрон.

Скандал, що виник через "недолугі завдання", які були поставлені "недосвідченим генералітетом" на Курщині, отримав додаткову увагу завдяки Бутусову, як і багато інших подібних ситуацій.

Висвітлення подібних незручних тем дратувало як попередню Банкову часів Порошенка, так і нинішній Офіс Зеленського.

У травні 2025 року світ журналістики зазнав значної втрати, втративши одного з найвідважніших фронтових репортерів. Армія, представляючи інтереси Юрія Бутусова, здобула нового солдата.

"Я не маю наміру працювати в пресслужбі," - зазначив він у своїх соціальних мережах.

В інтерв'ю УП Бутусов пояснює причини своєї раптової мобілізації і чому саме зараз важливо зайняти своє місце в строю.

22 травня, у той час як Україна та світ обговорювали перший раунд переговорів між Україною та Росією з 2022 року, ти оголосив про свою мобілізацію до 13 бригади НГУ "Хартія". Чому ти вирішив це зробити саме зараз і обрав службу в піхоті?

- Мобілізація насправді відбулася раніше, я не прив'язував її до міжнародних подій. Логіка така: зараз потрібні зміни.

Я зазначав, що не маю довіри до будь-яких спроб миротворчості з боку Трампа; стверджував, що конфлікт триватиме довго.

Після реалізації широкої інформаційної кампанії з реорганізації військ на фронті в стабільні корпуси, було призначено багато гідних кандидатів. Зараз настав час максимальної напруги для всіх сил нації, коли необхідно чітко визначити своє місце у загальному строю.

Читайте також: Чи з'явиться можливість для України вести бойові дії з корпусами? Аналіз від УП.

В армії спостерігається критична нестача особового складу, існує серйозний дефіцит, і необхідні кардинальні зміни.

Змін зверху не слід очікувати. Вони відбуваються лише під тиском суспільства і, зазвичай, з великою затримкою.

Однак корпуси виступають як засіб для трансформацій, принаймні на оперативному рівні, а в деяких випадках можуть впливати й на оперативно-стратегічний рівень.

Я обрав відвідати ту військову частину, в яку вірю, де є можливість змінювати ситуацію знизу, а не з верхівки, і де командири мають мотивацію боротися за якість, а не за чисельність.

Україна має продовжити спротив, але на четвертому році війни говорити про це вже не варто. Треба робити вчинки, які показують твою особисту участь.

Мій стан здоров'я, я вважаю, дозволяє мені виконати свій обов'язок і зайняти своє місце серед піхотинців, показати свої можливості в сучасному бою.

Стрілець є ключовою піхотною роллю. Піхота є тим, чого в даний момент не вистачає українським збройним силам. Якою є ступінь цього браку?

Потреба в піхотинцях залишається незмінно високою. Хоча дефіцит спостерігається в усіх військових спеціальностях, у піхоті він є особливо суттєвим — вимірюється десятками та сотнями тисяч. Ми ще не досягли повної майстерності у використанні техніки на полі бою. Там, де техніка не може забезпечити необхідну ефективність, основну роль виконують піхотинці. Саме тому втрати серед піхоти є значними не лише на фронті, але й в інших аспектах.

У нас не Російська Федерація: тут люди мають можливість залишати військові підрозділи, шукати притулок чи просто відпочивати. У росіян такої свободи немає, тому й менше з них вирішують покинути фронт.

Серед наших втрат є чимало, які виникли через психологічні травми та виснаження.

У нинішніх умовах людині важко протриматися більш ніж пів року. Бо піхотинець зараз має виходити на позицію мінімум на 20 днів.

- В теорії піхотинець має бути на позиції не більше ніж 4 доби?

На даний момент це неосуществимо, оскільки кожна ротація проходить під суворим наглядом і вогнем ворожих дронів, що перетворює її на окрему бойову місію.

Моя команда зняла вже без моєї участі інтерв'ю з бійцями 18-ої бригади Нацгвардії, які пробули на позиції 93 доби. 93 доби люди прожили в землі, без всіх благ цивілізації, під вогнем, під постійною загрозою.

І це ще не межа!

Знайомий мені піхотинець з 14-ї бригади Збройних Сил України провів на своїй позиції 150 днів. Вивести його звідти не було жодної можливості.

Отже, піхота завжди залишатиметься в дефіциті. Це було, є і, напевно, залишиться так у майбутньому.

- Приклад Ізраїлю в Ірані свідчить, що можна воювати не тільки піхотою, великими механізованими штурмами, але і точковими операціями. Які твої перші висновки з подій на Близькому Сході?

- Ізраїль показав, якою має бути сучасна війна.

Немало було сказано, що Ізраїль може воювати тільки з бідними і слабшими арабами.

Зараз ми побачили операцію, яка не має аналогів, прецедентів у сучасній історії війн. Найбільш блискавичний військовий розгром, який можна було уявити.

За 15 хвилин Ізраїль повністю знищив усе військове керівництво Ірану. Одночасно з цим був завданий удар по системі протиповітряної оборони, яка була просто паралізована.

Всі, хто міг протистояти, були усунені. Всі управлінські структури або знищені, або паралізовані, або панує повний хаос. Ця історія несе в собі важливі уроки для нас.

По-перше, Іран є значно більшою військовою силою в порівнянні з Україною. Населення Ірану складає близько 80 мільйонів осіб, що забезпечує країні величезний людський ресурс. Крім того, Іран володіє безмежними енергетичними запасами, що робить його економіку потужною і здатною фінансувати різноманітні військові програми. Країна також має розвинену систему протиповітряної оборони та перевершує Україну за багатьма військовими показниками. Іран має в своєму арсеналі як балістичні, так і крилаті ракети, а також сильну авіацію, включаючи винищувачі.

У сфері безпілотних літальних апаратів ця країна займає лідируючі позиції, задаючи тенденції, які потім наслідують інші. Вони проводили підготовку до захисту, але, як виявилося, це не дало бажаних результатів.

Ізраїль знайшов методи обходу цієї потужної оборони. Завдяки інструментам сучасної розвідки вони зробили те, до чого іранське військове керівництво не було готове.

У сучасній війні 21-го століття ключову перевагу на полі бою створює інтелект. 8-мільйонний Ізраїль, який вдарив по 80-мільйонному Ірану, пролетівши через 2 держави, не втратив жодної людини і жодного літака.

Лише через те, що існує розумова перевага.

В Ізраїлі впроваджено систему підвищення державних службовців та військових керівників усіх рангів, що грунтується виключно на їхніх особистих досягненнях і заслугах. Ця модель вимагає високоякісної підготовки та навчання. Завдяки такій системі на провідні військові та державні позиції висуваються найкраще підготовлені лідери, які здатні переважати своїх супротивників.

Це не технологічна перевага, а саме інтелектуальна.

Технологій, ракет, літаків на папері в Ірану не менше, ніж у Ізраїлю, і можливості співставні. Щодо ресурсів також.

У сфері людських ресурсів Іран має значну перевагу.

Ізраїлю вдалося реалізувати операцію, що стала несподіванкою для супротивника.

Це означає, що головною конкурентною перевагою в сучасному світі є якість людей, які ухвалюють рішення.

Не кількість танків, ракет, дронів, а якість людей.

Це ключовий урок, що випливає з цієї 15-хвилинної війни. Вищі військові керівники Ірану були знищені всього за чверть години. Половина з них загинула під час наради, де розглядали способи протидії ізраїльському нападу, а інша половина – у власних домівках. Ракети та дрони влучили точно в ті кімнати, де перебували, наприклад, заступник командувача збройних сил Ірану.

Загинули начальник генерального штабу, командувач Корпусу вартових ісламської революції, командувач аерокосмічних сил, протиповітряної оборони.

Складається враження, що наші дії іноді нагадують стиль ведення бойових дій часів Першої світової війни, коли ми залучаємо величезні сили та ресурси, які, до того ж, розподіляються досить специфічно. За твоєю інформацією, який відсоток усіх мобілізованих людей направляється до штурмових підрозділів, що здійснюють атаки на Тьоткіно в Курській області?

- Не можу сказати, що має місце поповнення окремих частин на противагу іншим. Існує стратегія українського керівництва, і під неї зосереджуються війська. На тих напрямках є хто завгодно, навіть тероборона. Це механізовані бригади, десантні бригади, штурмові полки.

Сфери, в яких відбуваються критично важливі події, наприклад, військові дії на території Росії, мають особливу пріоритетність.

Дії, що здійснюються на території Росії, є стратегічно обґрунтованим і вигідним кроком для нас. При цьому акцент робиться не на самому рішенні, а на способах його втілення та тактичних підходах.

Стратегія - це не просто вибір місця, де ти хочеш нав'язати противнику битву. Зокрема це і вибір позиції, яка дозволяє завдавати противнику максимальних втрат за мінімальної втрати наших ресурсів.

Цю інформацію можна знайти в будь-якому підручнику з військової справи. Варто лише звернути увагу на роботи Ліддела Гарта, зокрема його книгу "Стратегії непрямих дій", яка, безсумнівно, є однією з найцінніших для розуміння сучасних воєнних конфліктів.

У контексті бойових дій на північному фронті всі питання зводяться до основного: чи правильно на цій ділянці фронту організовано бойові дії і чи завдаємо ми там більше втрат противнику, ніж зазнаємо самі?

Чи доцільно проникати на територію Росії та здійснювати там військові дії? Безсумнівно. Основна мета України в цій війні повинна бути єдиною — ми повинні завдати супротивнику таких втрат, які стануть для нього неприпустимими і змусить його призупинити агресію.

Не має значення, де саме відбуваються події. Головне — це здатність нав'язувати супротивнику темп втрат, який значно перевищує ті, що зазнають українські війська.

Я не знаю жодного керівника військових підрозділів, який би стверджував, що нам не слід вести бойові дії на російських землях. Краще боротися там, аніж на українських територіях.

Проте, часто трапляється, що під час визначення та розподілу ресурсів для впровадження стратегії, все йде не так, як планувалося, і не в тих напрямках, де наші сили найбільше протистоять ворогу.

У нашій війні немає мети завдати противнику максимальних втрат. Наше завдання полягає у тому, щоб завдати ворогу політичних, інформаційних та репутаційних збитків. На жаль, це є основним пріоритетом у нашій стратегії.

У серпні 2024 року операція на Курщині виявилася надзвичайно успішною в усіх аспектах. Нам вдалося завдати ворогу політично-інформаційної поразки, перенести бойові дії на територію Росії та завдати їм втрат, які виявилися значними в порівнянні з нашими мінімальними втратами.

Проте згодом ми опинилися в оборонних діях, і співвідношення втрат стало суттєво змінюватися. Зараз ми змушені відступати, оскільки не встигли організувати оборонні позиції, які могли б захистити наші логістичні маршрути від ворожих дронів. Тож наші війська відходять у лісисті райони, де дерева слугують природним укриттям від атак безпілотників.

З точки зору великої стратегії потрібна комбінація. Потрібно шукати як вразливі ділянки для ворога, так і одночасно використовувати будь-яку ділянку фронту для того, щоб завдати ворогу максимальних втрат.

Якщо втрати ворога в 10 разів більші за наші - це правильна стратегія. І якби така стратегія була ухвалена по всьому фронту, російський наступ дуже швидко закінчився б.

Читайте також: "Ви йдете по слідам Тьоткіної? Ми ж наступаємо на граблі". Яка ситуація на Сумщині, де просувається російська армія?

Однією з офіційних причин твоєї мобілізації, як ти зазначав у соціальних мережах, був вчинок командира 1-го батальйону 47 механізованої бригади Олександра Ширшина. Наразі стало відомо про кадрові зміни, пов'язані з Курською операцією. Генерал-майор Скибюк був звільнений з посади командувача десантно-штурмових військ, які є основною ударною силою на Курщині; його місце зайняв Олег Апостол. Чи покращилися управлінські рішення в регіоні після цих змін?

Ти торкнулася багатьох важливих моментів. По-перше, моя мобілізація не має ніякого відношення до цієї ситуації. У мене є зовсім інші причини, про які я вже згадував у розмовах та текстах.

Друге: ситуація з комбатом Ширшиним - це абсолютно інша історія. Я про неї писав, але без прив'язки до своєї мобілізації.

Третє: заміна Скибюка була пов'язана з іншими речами. Справді із загальним ходом Курської битви, адже виникає питання, чому тривалий час були доповіді, що там "все нормально". Раптом стало все ненормально. Була критика, яка частково мала об'єктивне підґрунтя, і ця заміна в принципі нікого не дивує. Апостол - призначений. Скибюк, який не просто командував ДШВ, але й очолював угруповання військ "Курськ", був знятий.

До усунення Скибюка з його посади та призначення Апостола на це місце призвела критична оцінка подій, що відбувалися в Курщині, з боку державного керівництва. Проте Апостол не отримав призначення на посаду командувача УВ "Курськ", отже, його статус є іншим.

Отже, немає сенсу стверджувати, що ситуація може кардинально змінитися в найближчий час. Різкі зміни в принципі малоймовірні. Конфігурація лінії фронту зазнала значних змін, а оперативна ситуація також трансформувалася.

Наразі ми маємо здійснити оборонні заходи для захисту міста Суми та Сумської області. Це необхідно робити в умовах, коли лінії оборони, що могли б захистити війська від дронів, та логістичні маршрути, які забезпечували б нашу армію, ще не створені. Військовим потрібно організуватися та фактично звести нову лінію оборони в лісових районах.

Давайте звернемо увагу на те, хто очолить ці військові формування. Сподіваюся, що зміни відбудуться насамперед на фронті, а вже потім ми зможемо висловити свої міркування.

Хотілося б побачити конкретні результати. У нашій команді всі вміють майстерно висловлювати правильні думки, але справжнє питання полягає у діях.

У своєму звичному зверненні 12 червня Президент Зеленський зазначив, що в Сумській області спостерігається поступове відступання російських військ під тиском Збройних сил України. Які аргументи стоять за цим оптимістичним настроєм, і чи поділяєш ти цю думку?

Не можу зрозуміти, звідки у верховного головнокомандувача така інформація – можливо, він володіє якимись додатковими відомостями. Я вивчаю карту DeepState та слідкую за повідомленнями командирів, і помічаю, що російські війська здійснюють певні просування. Можливо, мені просто не вистачає знань, і не все відображається на DeepState.

Можливо, в деяких локаціях тривають роботи щодо відновлення позицій. Складно висловлюватися про ситуації, деталі яких мені не відомі.

Згідно з інформацією з карти, противник не припиняє свій наступ. Хоча цей процес виявляється складним, супротивник страждає від значних втрат.

Проте наші війська вимушені щільно прилягати до лісового масиву поблизу Сум. Цей густий ліс забезпечує їм можливість маневрування і певний рівень захисту від дронів.

Я вже не раз висловлював своє бачення ситуації: після витіснення з Суджі нашим військовим знадобиться відступити на позиції, де забезпечена логістична підтримка. Ворог активно використовує великі групи безпілотників, які масово атакують і контролюють наші логістичні маршрути. Оскільки ми не маємо належного захисту на цих ділянках, нашим військам доведеться шукати прихисток у лісових масивах.

Я впевнений, що щойно наша логістика стане надійною, наші сили зможуть розгорнутися і не дозволять ворогу дістатися до Сум.

Навіть в даний момент я не вважаю, що існує ризик захоплення Сум ворогом. У цьому регіоні розміщено значну кількість наших військових сил, які відзначаються високою підготовкою. Якщо вони забезпечать захист від дронів у лісі, зможуть зупинити будь-які спроби російських військ.

План ворога полягає в тому, щоб перетворити Сумську та Харківську області на буферну зону. Це, серед іншого, пояснює посилення наступальних операцій російських військ як у Сумщині, так і в напрямках Лимана, Покровського та Новопавлівки. Які ресурси або дії бракує Збройним силам, щоб зупинити це поступове просування?

- У нас є проблема не просто якоїсь однієї чи кількох ділянок фронту. Є загальна проблема за всією його довжиною.

Ми вже обговорювали, що для того, щоб зупинити ворога на певних напрямках, потрібно завдавати йому втрат щодня, які він не зможе компенсувати. Росія направляє в армію близько 30 тисяч новобранців щомісяця. Наша мета — знищувати понад 30 тисяч щомісяця. Якщо ми зможемо виконати це завдання і зафіксувати його на відео, наступальні дії Росії будуть зупинені. Це може стосуватися будь-якої ділянки фронту.

Наш ключовий виклик полягає в тому, щоб на кожному етапі фронту були професійні командири, які можуть ефективно організувати війська, адаптуватися до бойових умов та специфіки місцевості, враховувати сили супротивника і реалізувати свій план – ці 30 тисяч.

Яка кількість знищеного в нашій ділянці? Який відсоток нашої смуги становить від загального фронту? Скільки ми руйнуємо на нашій ділянці відповідно до місячного плану?

Тридцять тисяч знищених супротивників означає, що щонайменше ще тридцять тисяч отримали поранення.

На даний момент Росія не в змозі відшкодувати таку кількість втрат, навіть якщо військовослужбовці повертаються з лікарень.

У 2024 році було залучено приблизно 430 тисяч контрактників. Таким чином, втрати (включаючи загиблих та поранених) у 60 тисяч значно перевищують мобілізаційний потенціал Російської Федерації, який вона здатна направити на передову в даний момент.

Їм доведеться вдаватися до крайніх заходів, від яких вони намагаються втекти - примусової мобілізації. Наразі вона має прихований примусовий характер. Вони вербують будь-кого, фальсифікують правопорушення і відправляють на контракт. Росіяни бояться масової мобілізації, оскільки це може викликати відтік населення.

Якщо б ми реалізували подібний план на рівні всього фронту, кожному командиру бригади встановили б конкретні норми щодо кількості відео ліквідації, які необхідно продемонструвати, і вимагали б регулярної звітності за цими матеріалами, ситуація могла б суттєво змінитися.

Звичайно, для цього необхідно забезпечення. Це не лише задача бригадного командира, а виклик для всієї країни. Такий підхід дозволить ефективно протистояти ворогу на всіх ділянках фронту, що має протяжність 1200 кілометрів.

Ми не повинні дозволяти супротивнику отримувати свободу дій і накопичувати свої резерви.

Неможливо забезпечити всіх одночасно необхідною кількістю коштів та піхотинців. Але важливо, щоб існувала логіка: виконуєш завдання – отримуєш відповідну частку ресурсів для подальшого знищення ворога.

Оскільки наш поточний підхід не приносить результатів, ми постійно запитуємо: чому противник просувається біля Іванівки? А завтра – чому біля Юнаківки? Потім – чому біля Комара? Причини залишаються незмінними.

Той, хто вже тривалий час перебуває на фронті, розуміє: фактори, що впливають на просування, скрізь мають спільні риси - брак особового складу, недостатня кількість безпілотників, перевага противника в живій силі та техніці, завдання шкоди з його боку, недостатнє підкріплення, а лінія оборони формуються самими солдатами за допомогою лопат. І це все.

Цей підхід варто переглянути. Це полегшить ведення бойових дій, зокрема й на російських землях.

Крім організаційних труднощів, існує ще одна серйозна проблема — ТЦК. Вся військова структура потрапила в полон двох абревіатур: ТЦК та СЗЧ. Мобілізаційні заходи стали предметом скандалів, а мобілізовані солдати втікають з фронту. За таких умов армії доводиться стримувати повільний наступ російських військ. Які рішення ти пропонуєш для подолання цієї ситуації?

Що таке ТЦК? Це мобілізація, яка відбувається примусово. Чи можливо уникнути цього процесу або зробити його більш привабливим? Ні.

Протягом останніх двох тисяч років письмової історії масова мобілізація в усіх країнах завжди відбувалася примусово, викликаючи серйозні соціальні та політичні труднощі. Зазвичай такі заходи супроводжувалися численними порушеннями, що викликало негативну реакцію в суспільстві.

Пропоную не звертати уваги навіть на віддалені приклади.

Перша і Друга світова війни у європейських країнах. Примусова мобілізація була, наприклад, у Франції у Першій світовій війні, коли вона стояла за крок до поразки. Були навіть солдатські бунти, були масові вираження непокори.

Держава підходила до цієї проблеми всебічно. Існували як жорсткі закони, так і механізми їх реалізації. Окрім того, уряд здійснював заходи для зміцнення довіри громадян, зосереджуючи зусилля на досягненні перемоги.

Були пошук, призначення, заміна командирів на якісних, які давали б результат. Системні комплексні дії змінювали ситуацію. Немає такої окремої проблеми - погане ТЦК. Є проблема поганої організації мобілізації в Україні.

Уся держава має працювати на ключових людей під час війни - командирів, командувачів військових частин, об'єднань, з'єднань. Це вони - кінцеві набувачі всіх наданих державою ресурсів.

На жаль, держава самостійно створила цю ситуацію, щоб чиновники залишалися у тіні, не піддавалися критиці та виглядали бездоганно, в той час як весь негатив лягав на тих, кого називають ТЦК.

ТЦК є складовою українських Сил оборони, які заслуговують на визнання. Це визнання повинно підкріплюватися реальними діями.

По-перше, питання мобілізації не повинно розглядатися лише як проблема територіальних центрів комплектування, адже це виклик для всієї країни та її керівництва.

По-друге, мобілізація має відбуватися не для того, щоб хтось виконав план. Така формалістика призводить до масової брехні й безвідповідальності.

Єдина особа, що відповідає за звітування про план мобілізації, — це, насамперед, командир роти, ключова фігура на полі бою. Йому необхідно скласти доповідь: цього місяця я отримав таке поповнення, а в наступному місяці мені обіцяли таке поповнення.

Командир батальйону, командир бригади та командир корпусу повинні висловити однакову інформацію. Якщо їхні звіти узгоджуються, це означає, що ми маємо достатню підтримку і готові до бойових дій — таким чином, мобілізація вважається вдалою.

У нас мобілізація стала чимось на зразок сороміцького відеорепортажу, де "ТЦКшники", як ми їх називаємо, "вистежують людей".

Виявляється, вони ловлять їх для власних потреб. Одиниці займаються цим задля виконання планів на районному рівні, районні - щоб відповідати обласним вимогам, а обласні - для звіту перед Командуванням сухопутних військ. Потім інформація йде ще далі вверх. Усі звітують, але ніхто не несе відповідальності. На папері можна зазначити: ми мобілізували 30 тисяч людей за місяць. А скільки з них насправді отримає ротний?

Читайте також: Пункт збору. Як працюють "розподільники" ТЦК і чому в армію потрапляють непридатні

Якщо під час мобілізації звітність надходитиме з фронту, а мобілізація буде здійснюватися не лише державними структурами, а й представниками військових підрозділів, які потребують поповнення, цей процес може перетворитися з ганебного явища на справжню національну ініціативу. Саме таким він і повинен бути.

Наразі кожен з цих ланцюгів виявляється роздробленим. Це створює сприятливі умови для корупційних схем. Керівник районного ТЦК звітує про мобілізаційні заходи: когось призивають, а хтось залишається поза увагою з певних причин. Далі лікарська комісія може надати звільнення. У психіатричних лікарнях ситуація виглядає як справжній клондайк – це одне з джерел продажу довідок про непридатність.

Пізніше медичні установи, що видають довідки, були замінені новими комісіями з іншими назвами, які виконують функції медико-санітарних комісій.

Різні рівні мобілізаційної структури дають свої довідки. Створено величезну структуру, де кожен чиновник має свої повноваження, як дозволити людині не мобілізуватися. Наслідки ми бачимо: начальник МСЕК Хмельницької області Крупа стала доларовим мультимільйонером.

В її володінні є понад 10 мільйонів доларів, які розподілені між активами, готівкою, цінними паперами та нерухомістю.

Це всього лише голова МСЕК з однієї невеличкої області! Уявіть, скільки людей може користуватися цими схемами - можливо, не мова йде про мільйони, а про тисячі або навіть десятки тисяч доларів! Ось це і є справжня проблема.

Всюди треба робити замкнуті ланцюги відповідальності і виконавської дисципліни, які прив'язуються до результату. А результат - це фронт, люди потрібні там.

Якщо запитати у будь-якого ротного, комбата чи комбрига, чи задовольняє його кількість особового складу, він, швидше за все, відповість негативно. Адже всі ресурси йдуть на формування штурмових підрозділів на Курщині.

На території Курщини в даний час функціонують три штурмові полки, а також, принаймні, чотири десантно-штурмові бригади, декілька механізованих бригад та безліч інших військових підрозділів. Хоча в даний момент основна увага приділяється поповненню штурмових полків, це стало пріоритетом лише нещодавно.

Раніше акцент робився на інших сферах. Мені важко сказати, чому так сталося, але, в першу чергу, це пов'язано з тією стратегією, яку впровадило державне керівництво.

Чи може ця стратегія бути причиною того, що армія відступає на кількох фронтах і зазнає тактичних невдач?

Наші невдачі не зумовлені тим, що ми зосереджуємося на наступальних діях на території супротивника — це зовсім не так. Причини наших поразок полягають у тому, що під час проведення наступу ми не в змозі забезпечити організацію системних оборонних операцій на інших фронтах.

Що відбувається, коли ворог переходить до оборонних дій на конкретних сегментах фронту? Він постійно займається інженерними роботами, навіть у зонах, де триває його наступ.

Росіяни постійно займаються зведенням оборонних укріплень, які служать надійною опорою для їхніх військ. У нас із цим існують труднощі. Процес створення оборонних споруд у напрямках, звідки може наступати ворог, а також організація самої оборони і бойових порядків, тобто налагодження оборонних дій, у нас недостатньо зосереджений.

Деякі оборонні укріплення створюються військово-цивільними адміністраціями, після чого їх передають армії з вказівкою: "Вам потрібно тут вести бойові дії". Військові у відповідь заявляють: "Ці позиції не придатні для бою, ми не можемо тут воювати".

Мусимо взяти лопату та вирушити до найближчого лісу, адже цей привабливий опорний пункт серед поля не для нас – він стане легкою метою в умовах сучасної війни з дронами. Тому беремо лопату і риємо ямки в найближчій посадці, яка може бути оперативно знищена ворогом.

На війні завжди бракує людей, боєприпасів, дронів і всього іншого. Військове мистецтво отримало свою назву не випадково: воно вимагає вмілого розподілу сил — десь потрібно зміцнювати позиції, а десь, навпаки, ослаблювати натиск. Невозможно бути однаково сильним у всіх точках. Проте, якщо ми вже обговорюємо, як оптимізувати ресурси, важливо пам’ятати про необхідність захисту особового складу.

У Сумській області противник продовжує просуватися вглиб території, оскільки жоден з логістичних маршрутів, що ведуть до кордону з Росією, не був захищений від дронів. Не було встановлено ані сіток, ані безпечних шляхів. Така ж ситуація спостерігається й на інших ділянках.

Якщо у нас будуть плануватися оборонні операції, а вони нам потрібні, потрібно починати в першу чергу з інженерного забезпечення оборонних операцій. Якщо працюватимуть інженери, вистачатиме піхотинців.

В даний момент ми відступаємо і зазнаємо невдач не через те, що супротивник в якихось аспектах переважає нас. Насправді, ворог зазнає значно більших втрат.

- Чому фортифікації - справа військово-цивільних адміністрацій, а не Інженерних військ?

Це вже наслідки організації та розподілу фінансів.

Там, де в нас розподіляються великі кошти, надто велика кількість людей починає брати в цьому участь. Якщо гроші на будівництво фортифікації - а це минулого року було понад 20 мільярдів гривень - просто так, банально, віддати Інженерним військам, приватні компанії не зможуть взяти участь.

Якби це займалися військові, вони б самостійно здобували техніку, а не оплачували її компаніям. Вони б залучали працівників з цих компаній до своїх лав, а не захищали їх від призову.

На жаль, наша держава вважає, що краще ми поки що будемо 4-ий рік війни рити в полях ці нікому не потрібні споруди.

Ніхто з бійців на передовій не висловить думку: "Військово-цивільні адміністрації створюють ефективні оборонні позиції, ми перебуваємо на них і цілком задоволені". Чому ж це залишається поза увагою?

Якби всі журналісти України зробили флешмоб, і завтра в усіх медіа вийшли дописи: "Передайте військовим бюджет на будівництво оборонних споруд!", до вечора було б рішення влади.

Громадська свідомість ще не готова, ця тема не є популярною і залишається незрозумілою для багатьох. Внаслідок цього, розподіл фінансів та ресурсів, на жаль, відбувається дуже неефективно. Наш противник активно намагається обігнати нас у питаннях організації та використання ресурсів, що становить для нас серйозну загрозу.

- Ти - та людина, яка заявила про те, що до наших позицій на Дніпропетровщині у ворога лишилося буквально 600 метрів, можливо, вже зараз менше. Наскільки там змінилася ситуація?

Супротивник насправді підійшов ближче, але його стримують за допомогою різних засобів. Існують резерви, які сприяють знищенню ворога. Проте, знову ж таки, необхідно мати надійні оборонні лінії. Без цього жодних дива не відбудеться.

Ми не можемо дозволити собі втрачати час на зіткнення з росіянами в піхотних боях у лісових масивах. Це невірний підхід і стратегія для нашої ситуації.

На даний час обстановка залишається без змін. Противник не наблизився до кордонів Дніпропетровської області, адже наші захисники активно ведуть боротьбу з ним у цьому регіоні. Однак ситуація продовжує бути надзвичайно напруженою.

- Бригада "Хартія" боронить країну на Харківщині. Як можна описати успіхи ЗСУ і дії противника там?

У смузі "Хартії", згідно з інформацією, зокрема з джерел DeepState, спостерігається прогрес, і ворога було відкинуто від стратегічно важливого села Липці, що контролює північні шляхи до Харкова.

Наші сили на цій території мають перевагу. Противник намагається провести контратаки, але не досягає жодних результатів. І, знову ж таки, ми продовжуємо просуватися вперед. Тому на цій ділянці ситуація наразі виглядає значно більш сприятливою, ніж в інших місцях.

Головнокомандувач Збройних Сил повідомив, що супротивник готується до наступальних дій на території Харківщини. Активність ворожих сил залишається високою, вони переміщують резерви, прагнучи зміцнити свої позиції.

У смузі "Хартії" створена система захисту - я робив репортажі про це, коли працював журналістом, і вони доступні на моєму каналі. Логістичні маршрути тут добре організовані, що дозволяє нашим військам проводити ефективні бойові операції.

Можна бути впевненим, що Харків на півночі захищений надійно.

Яка у вас ситуація на бокових ділянках бригади?

Оборонні позиції Харкова наразі демонструють високу стійкість. На флангах розташовані 92-га штурмова бригада та 42-га механізована бригада. Загалом ситуація залишається стабільною.

Вовчанськ, 57-та бригада продовжує тримати позиції вже більше року. Хоча бої залишаються запеклими, наші військові не дають ворогу можливості просунутися вперед.

На інших територіях, безперечно, ситуація відрізняється через цілу низку причин.

Одна з причин моєї мобілізації полягає в тому, що завдяки створенню нової корпусної структури буде поліпшене управління на окремих смугах...

- Частина генералів переконані, що до закінчення активних бойових дій перехід на корпусну систему недоцільний. Адже тільки тоді можливо переставляти бригади на карті, як фігури на шахівниці. Корпусна система - безнадійний довгобуд чи реальна реформа, яка буде втілена в життя?

Це питання виключно політичної волі. Переміщення військ, які входять до складу корпусів, є досить простим завданням і може бути реалізоване протягом 1-2 місяців. Це повністю узгоджується з практикою використання наших збройних сил. Коли виникає потреба, бригади можуть бути переміщені з одного напрямку на інший всього за кілька тижнів. Раніше це нікого не викликало занепокоєння.

Для зміцнення фронтових позицій, підвищення рівня відповідальності командирів та створення надійної оборонної лінії проведення такої ротації є цілком можливим.

- Як проходить твій БЗВП (базова військова підготовка - УП)? Відомо про твої певні проблеми зі здоров'ям, про які ти не повідомив ТЦК - розрив Ахіллового сухожилля, зір...

У мене немає серйозних труднощів. Я в складі бригади "Хартія" і проходжу інтенсивний курс базової підготовки, який виявився досить цікавим і зрозумілим. Психологічно я почуваюся комфортно, адже з 2014 року вже маю досвід війни і бачив багато різних підрозділів. Це середовище для мене не є чимось абсолютно новим.

У людей в армії стільки проблем зі здоров'ям, що виокремлювати свої власні не бачу сенсу.

- Чи змінилася твоя оцінка ситуації, коли ти потрапив всередину? Чи залишаєшся ти головним викривачем армійських проблем?

Коли я працював журналістом, у мене була можливість стати провідним критиком військових проблем. Зараз я служу як піхотинець. Моє головне завдання полягає в тому, щоб заслужити повагу та авторитет серед побратимів не лише завдяки моєму досвіду в журналістиці, але й як військовослужбовець.

- Чи думав про точку виходу? Коли і за яких обставин готовий повернутися в цивільне життя?

Я планую повернутися до журналістики, щойно буде оголошено про демобілізацію.