"Я опинився в комі. Лікарі порадили моїм близьким попрощатися зі мною": ветеран, який пережив ампутацію, заснував IT-школу для дітей.

"Я дуже болісно переживаю, коли страждають діти", -- каже 32-річний ветеран з Хмельницького Андрій Одаренко. Саме це бажання захистити слабших і стало основною мотивацією, яка спонукала Андрія у лютому 2022 року повернутися з-за кордону в Україну й піти добровольцем у ЗСУ. Під час важких боїв на Харківщині чоловік втратив ногу та потім впав у кому. Лікарі не вірили, що боєць знову колись розплющить очі, однак Андрій вижив і знову підтримує дітей, зробивши це справою життя. Свою історію ветеран розповів "ФАКТАМ".

У 2014 році Андрій Одаренко отримав диплом Національної академії внутрішніх справ і розпочав свою кар'єру дільничним офіцером у Хмельницькій області.

"З раннього віку я відчував сильне прагнення до справедливості і бажання підтримувати інших," -- ділиться чоловік.

Та після року такої роботи Андрію довелося звільнитися, оскільки зарплати геть не вистачало. У той час на Донбасі вже тривала АТО, тож, коли товариш сказав, що їде на схід, Андрій прийняв рішення вирушити разом з ним у складі зведеного загону МВС.

Повернувшись з Донбасу, чоловік вступив до лав патрульної поліції та у 2018 році залишив професію і поїхав на заробітки за кордон: спочатку до Чехії, потім -- у Болгарію.

Новина про початок масштабного конфлікту знайшла Андрія в Данії, де він заробляв на життя, працюючи на аграрному підприємстві.

"Мене розбудила дівчина, яка працювала зі мною на фермі, й повідомила, що почалася війна", -- пригадує ветеран.

Втім, як зізнається Андрій, повномасштабний напад росіян на Україну не став для нього аж такою несподіванкою.

"Протягом 17 років я активно грав в онлайн-ігри і досяг майже професійного рівня. У мене було безліч знайомств з людьми з різних країн, у тому числі й з Росії. Напередодні початку масштабного вторгнення я спілкувався з росіянином з Новосибірська, який перебував на строковій службі. Він поділився інформацією, що їхні контрактники вже вирушили до кордонів. Це викликало у мене тривогу, адже якщо так багато військових направляють, то щось, очевидно, готується", -- зазначив чоловік.

Андрій одразу ж зателефонував матері у Хмельницький та запропонував їй виїхати, та вона не погодилась, тож чоловік вирішив сам повернутися в Україну. Вже 25 лютого 2022 року він зібрав сумку, знайшов у соцмережах автівку та вирушив на Батьківщину.

У березні чоловік мобілізувався та вирушив до зони бойових дій. Виконував бойові завдання на Полтавщині, Харківщині, Сумщині й Донбасі. Велика війна кардинально відрізнялася від АТО.

"Мені здається, що не страшно тільки хворим людям. Коли хтось розповідає, що не народився для війни чи не готовий... та не можна бути готовим, коли тобі відриває ногу чи починає все навколо тебе вибухати", -- каже співрозмовник.

Богородичне, Донецька область. 9 травня 2022 року. Цей злощасний день ветеран запам'ятає на все життя. Андрій лежав в окопі на позиціях поблизу лісу.

"Обстріли не вщухали: кожні 10-15 хвилин щось падало з неба. З усіх напрямків. Чути було свист, і я, занурившись в окоп, притиснув шию до бронежилета, сховав руки та залишився в такій позі на животі," - ділиться спогадами солдат.

Та укриття на позиції було геть погане -- лише пів метра вглиб. Тож коли обстріли трохи вщухли, боєць вирішив відповзти до побратимів у сусідній бліндаж, в безпечніше місце.

"Став повзти, і знову почався обстріл. Я ліг, прикрився, і через дві секунди -- приліт, удар по нозі. Розвертаюсь і бачу, що штани вже розірвані, я починаю задихатися", -- пригадує військовий.

На плечах Андрія висів турнікет, але в хаосі бою він зовсім про нього забув. Чоловік закричав, що отримав поранення, і продовжив повзти до своїх товаришів в окопі. Коли він нарешті добрався до них, йому надали першу медичну допомогу, але постало питання, як вибратися з цього місця. Тоді його побратим Павло разом з іншим військовим вирішили, що витягнуть Андрія на собі кілометр до найближчого командно-спостережного пункту (КСП).

"Як на духу, я вважав, що це вже фінал. На початку не було відчуття болю, але справжні муки почалися під час надання першої допомоги. Я закликав медиків вколоти мені щось, адже терпіти вже не було сил," -- ділиться спогадами захисник.

З КСП на захищеному броньованому транспорті бійця доставили до Краматорська. У місцевій лікарні медики робили все можливе, щоб зберегти його кінцівку, застосувавши апарат зовнішньої фіксації на нозі.

"І хоч виглядала нога погано, та я міг рухати пальцями. Втім, я не вірив, що мені її врятують", -- зазначає військовий.

На жаль, найгірші передчуття чоловіка справдилися: коли він опинився в лікарні Мечникова у Дніпрі, медики повідомили, що терміново потрібна ампутація, бо якщо не зробити операцію, то відмовлять нирки, а це смерть.

"Я подзвонив своїй дівчині і сказав: 'Мені належить ампутація ноги. Якщо це для тебе важливо, я не буду засмучуватися', - згадує ветеран."

Анастасія, та сама дівчина, запевнила Андрія, що залишиться поруч і все налагодиться. Проте, це було лише початком важких випробувань для воїна. Вже наступного дня після ампутації його нирки відмовили, і він впав у стан коми.

"Медики повідомили моїм близьким, що я не зможу вийти з коми, і їм залишається лише приїхати, побути поруч і попрощатися зі мною," -- розповідає ветеран.

Навіть у часи війни трапляються дива: через два дні боєць відкрив свої очі.

"Я побачив коло себе Настю, яка їхала не для того, щоб дивитись, як я помру. І в цю мить зрозумів, для чого й для кого мені жити", -- розповідає Андрій.

Протягом більше ніж місяця лікарі докладали всіх зусиль, щоб відновити функції нирок ветерана. Чоловік зазначає, що відчував значну підтримку оточуючих.

"Проте, після всіх цих дзвінків і повідомлень, ти все ще опиняєшся на самоті, не знаючи, як рухатися далі. Нині хлопці, які зазнали поранень, мають можливість бачити приклади життя з протезами, але я в той час не мав жодного подібного прикладу", -- ділиться своїми переживаннями боєць.

Більше того, окрім тяжких роздумів, у лікарні чоловік також відчув глибоке почуття провини.

"Ти сидиш без ноги і міркуєш: 'Хлопці на фронті, а я тут без діла', -- ділиться своїми переживаннями ветеран."

Врешті-решт, погляди Андрія трансформувалися завдяки знайомому військовому, який також пережив ампутацію. Його особистий досвід став яскравим доказом того, що життя продовжується, незважаючи на травми.

Після року лікування в лікарнях Андрій отримав протез і самостійно освоїв ходьбу на ньому. Ветеран зазначає, що не мав можливості для повноцінної реабілітації, оскільки його процес відновлення співпав із наступом ЗСУ на Харківщині: у цей час було багато поранених, і медичний персонал просто не міг приділити увагу кожному ветерану.

"Так, це було нелегко, виникали труднощі з підтриманням рівноваги," -- підкреслює чоловік.

Після отримання травми ветеран мріяв повернутися до роботи у військкоматі, але обставини склалися інакше. Одного дня, прогулюючись вулицею, він натрапив на давнього знайомого, який познайомив його з місцевим підприємцем Олександром. Той якраз займався створенням ветеранської спільноти. Андрій отримав пропозицію очолити цю ініціативу. І ось, з цього моменту, в його голові почала формуватися ідея для нового бізнесу.

"Олександр запитав мене про мої захоплення, окрім спорту та служби в армії. Я відповів, що цікавлюсь аніме та онлайн-іграми. Він відповів: 'Чудово, тоді давай відкриємо IT-школу для дітей.' За півтора дня знайомства ця людина вирішила позичити мені 20 тисяч доларів на старт бізнесу," -- ділиться своїм досвідом ветеран.

Таким чином, Андрій отримав статус керуючого партнера в дитячій IT-школі. Незабаром його ініціатива привела до залучення грантів і кредитів, що дозволило бізнесу стрімко розвиватися. Згодом у чоловіка виник новий проєкт: його побратим Павло, який у Богородичному виніс Андрія на собі, повернувся в тил, і разом вони відкрили СТО, де спеціалізуються на переобладнанні автомобілів для людей з інвалідністю.

Історія боротьби та відновлення героїв -- яскравий приклад стійкості українського народу.

"Ми переможемо, бо у нас такий народ, що зробить свою справу. А що стосується мене: доведеться вдруге піти воювати -- піду", -- резюмував Андрій Одаренко.

Особи з інвалідністю в Україні мають можливість звернутися за підтримкою на платформі EnableMe Ukraine. Ви можете задати питання фахівцю та отримати безкоштовну консультацію в рамках спільноти EnableMe.

Раніше розповідали історію бармена Сергія Єлістратова, який став штурмовиком, отримав на війні важке поранення, але згодом відновився і тепер мотивує інших ветеранів до активного життя.