"Він був справжнім патріотом". Старшина Федір Сосницький не повернувся з передової. - Історії з життя | Експрес онлайн

Зображення з колекції Олександра Сосницького.

Федір Сосницький захищав Донеччину від ворогів ще в 2014-2015 роках. Коли розпочалася масштабна війна, він не роздумуючи знову став на захист України, приєднавшись до Збройних Сил.

"Ми родом із селища Бірки на Харківщині. У дитинстві Федір був дуже непосидючий, але вчився добре. Закінчив музичну школу, грав на трубі, займався волейболом. Наша мама тривалий час хворіла і померла рано, ми ще підлітками були, -- розповідає рідний брат бійця, військовослужбовець Олександр Сосницький. -- Строкову службу Федір проходив у десантно-штурмових військах, звільнився в запас у званні старшини. Опісля переїхав у Костянтинівку на Донеччині, де працював на різних виробництвах. Одружився, народилася донька Марія. Брат брав активну участь у діяльності культурологічної спілки "Містечко мрій", співав у місцевому хорі, доклався до розбудови греко-католицької громади міста. Він дуже вболівав за рідну країну, бо був справжній патріот. У 2014 році добровольцем пішов до війська, воював. Після демобілізації опанував фах столяра й заснував власне підприємство".

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Федір Сосницький вирішив відправити свою родину за кордон і приєднався до 109-ї Маріупольської обласної територіальної оборони. Він став командиром мінометної групи, адже ще під час служби в резерві, під час перепідготовки, здобув навички роботи мінометником.

Родина з розумінням сприйняла його вибір, як у 2014, так і в 2022 роках. З огляду на характер Федора, всі усвідомлювали, що він не міг вчинити інакше, -- зазначає співрозмовник. -- З літа 2022 року брат практично без перерви перебував на передовій, можливо, лише місяць провів у ротації. Він отримав державні відзнаки за свою службу, але ніколи не хизувався ними. Після його загибелі товариші по службі написали мені, що він був справжнім героєм і майстерним військовим, а також людиною з великим серцем. Усі, хто мав нагоду знати його, щиро його любили і поважали. Він завжди був готовий віддати всього себе за інших. Зізнаюся, я іноді заздрив Федору, коли бачив, як його діти його обожнюють. Хоча ми зазвичай служили в різних підрозділах, ми іноді зустрічалися, коли наші позиції були близько одна до одної. Тоді ділилися своїми спостереженнями та обговорювали можливі покращення в армії.

Мій брат загинув 5 травня цього року в районі Торецька. На його позицію влучила ворожа ракета. Внаслідок цього троє солдатів загинули миттєво, а Федір отримав тяжке поранення. Він навіть встиг повідомити по радіостанції про ситуацію. Але, на жаль, його серце зупинилося... Лише через кілька днів вдалося забрати його тіло з поля бою.

Поховали воїна у Києві, на Лісовому кладовищі. "Я втратив не лише брата, але й найкращого друга", -- з сумом зауважує Олександр Сосницький.