В уряді стверджують, що витрачати фінансову підтримку від партнерів на військові потреби не слід. Однак партнери запевняють, що це можливо. Схоже, хтось вводить в оману - зазначив Роман Костенко.

Після відставки Андрія Єрмака структура влади Зеленського зазнала певних змін. Верховна Рада та уряд отримали можливість відновити свою роль у ключових сферах, таких як національна безпека та оборона, де з початку повномасштабної війни не залишалося місця для обговорень. Рада без заперечень ухвалювала всі рішення, які їй надходили від головнокомандувача та Генерального штабу. Однак кризові ситуації на фронті продовжують загострюватися.

Точкові успіхи - деблокування Куп'янська або ураження дронами СБУ російського підводного човна в бухті Новоросійська - поліпшують, але не змінюють для України негативний переговорний фон. Схоже, що повернення ініціативи на полі бою не очікується: бюджет Сил оборони на наступний рік закладає виживання, а не підготовку до "плану Б" - на випадок провалу мирних домовленостей.

Якщо 5-6 менеджерів Зеленського не змогли, чи здатна Рада перехопити ініціативу і напрацювати системні рішення для зміцнення фронту? Чи готова вона стати запобіжником від невдалих домовленостей, ухвалених під тиском? Наскільки взагалі можливий стійкий мир за нинішніх обставин?

На цю тему УП поспілкувалася з Романом Костенком, представником партії "Голос" та секретарем комітету Верховної Ради з національної безпеки та оборони. Він є одним з небагатьох депутатів, які мають справжній досвід участі у бойових діях.

Після відставки Андрія Єрмака спостерігається розпад жорсткої вертикалі влади. Чи відновить Верховна Рада свою активну роль, зокрема в питаннях національної безпеки та оборони?

З утворенням монобільшості парламент перестав бути активним гравцем у політичному житті і став виконувати вказівки з Банкової. Верховна Рада втратила свою функцію арбітра та захисту від тоталітаризму, якою вона була протягом усієї своєї історії. Хоча парламенти були різними, завжди знаходилися ті, хто вказував народу на можливі загрози — наприклад, Харківські угоди, — та формував суспільну думку, яка, зокрема, призвела до Революції гідності.

Нині парламенту слід знову активізувати свою роботу. Це має велике значення в умовах, коли нас підштовхують до угоди, що не приносить вигоди, яка може призвести до нових конфліктів і, можливо, до нашої поразки. Багато депутатів усвідомлюють складність ситуації.

Вважаю, що після того, як структури Офісу зазнали змін, навряд чи буде відновлена така жорстка вертикаль, як раніше. Як у кабінеті міністрів, так і в парламенті, а також серед керівників монобільшості, які були призначені за підтримки Офісу, з'явилося бажання діяти більш незалежно, ніж в минулому. Підпорядкування президентові залишиться, але, можливо, воно не буде таким абсолютно контролюючим, як це було раніше.

- Куди буде спрямована ця субʼєктність - на підготовку до виборів, чи на вирішення системних проблем? У вашій сфері - нацбезпеки і оборони - їх накопичилося немало.

На старті вторгнення велика кількість законодавчих актів приймалася у першому читанні та в цілому, часто без обговорень і змін, що, можливо, було виправданим у ті часи.

Парламент одразу передав контроль над військовими закупівлями. Раніше Міністерство оборони повинно було погоджувати ці питання з нами. Ми змогли усунути чимало корупційних схем. Коли ми дізналися, що депутат від ОПЗЖ постачає мастило для танків Збройних сил України перед початком повномасштабного вторгнення, а його компанія розташована в Бердянську, ми звернулися до Міністерства з питанням: чому це може робити лише одна компанія? Відповіли, що для проведення випробувань потрібні два місяці. Проте, після їх завершення з'явилася альтернатива, і ми змогли увійти в повномасштабне вторгнення з уже диверсифікованими ризиками. Це лише один з численних прикладів.

Проте з початком повномасштабної війни Верховна Рада втратила свої законодавчі повноваження. Наразі ми в комітеті працюємо над тим, щоб відновити контроль, принаймні, над певними фінансовими сумами. Планується, що комітет буде погоджувати всі закупівлі, що перевищують 500 млн грн.

Всі чули про "плівки Міндіча", на яких з'являється міністр оборони, ведучи якісь перемовини. Чи відбувалося це насправді - інше питання, але інформація про ті бронежилети вже стала загальновідомою.

Парламент взяв на себе найбільш непопулярні рішення щодо мобілізації, СЗЧ. Хоча мобілізація - пряма відповідальність Верховного головнокомандувача, Генштабу, уряду, Міністерства оборони, правоохоронних органів. Уряд нам спустив неоковирний закон про мобілізацію, ми його, наскільки змогли, доопрацювали. З уряду було прохання прибрати терміни служби. Ні президент, ні міністр оборони це не хотіли публічно комунікувати. Парламент взяв на себе весь негатив.

Тепер у керівництва є всі необхідні засоби для взаємодії зі СЗЧ.

Ви ж самі усвідомлюєте, чому президент уникає обговорення мобілізації – адже це тема, яка не користується популярністю серед виборців. Тому про це говорять лише ті, хто ставить інтереси країни вище за свої політичні амбіції. Адже політичне майбутнє може бути невизначеним, тоді як існування держави має залишатися пріоритетом.

Сьогодні нам намагаються нав'язати ідею перемовин, і ми вже чуємо заклики відмовитися від НАТО. Але як це можливо? Це закріплено в Конституції, гарантуючим якої є президент. Коли він говорить про можливість відмови або продовження членства, він не має права приймати такі рішення одноосібно. Зміни в Конституції не відбуваються за короткий проміжок часу. Існує процедура, яка передбачає кілька сесій для внесення змін.

Незабаром у парламенті залишиться менше депутатів, ніж необхідно для ухвалення змін до Конституції.

- Допускаєте варіант, що підписання мирних домовленостей візьме на себе парламент або його голова?

Мені цікаво дізнатися, хто ж саме буде ставити підпис і чи відбудеться це взагалі. Росія вже стверджує, що президент не має легітимності. Теоретично, підписання може здійснити спікер.

Однак залишається відкритим питання, чи знайдеться серед депутатів той, хто готовий підписати це. Я не можу уявити собі особу, яка погодиться на капітуляцію і відмову від територій, усвідомлюючи на прикладі Будапештського меморандуму, що це не є миром, а лише тимчасовим затишшям.

- Оцінки фронтової ситуації коливаються від перемоги до поразки. Очільник найбільшого благодійного фонду, який допомагає армії "Повернись живим", Тарас Чмут заявляє про системну кризу в армії. За оцінками Deep State за весь 2024 рік Україна втратила 3600 квадратних кілометрів, а у жовтні-листопаді цього року втрачала по 500 квадратних кілометрів на місяць. Стоїмо на порозі втрати чергових "фортець" - Покровська і Сіверська. Ви назвали б це системною кризою, яка підштовхує до домовленостей?

Я не переглядав інтерв'ю Чмута, але всім зрозуміло, що ініціатива зараз належить противнику.

- Чмут стверджує, що кількість солдатів не відповідає розтягнутій лінії фронту.

- Причин територіальних втрат багато, не лише брак піхоти. Якщо ж говорити про піхоту, то важлива ще й якість її підготовки. Не менш важливі засоби ураження, надані Україні партнерами. Фронт - це не лише про лінію зіткнення. Наступ противника є наслідком всіх дій - наших і противника.

В даний момент бойові дії ведуться на тактичному рівні, охоплюючи батальйони, бригади та їх командні штаби.

Цими діями керують певні підрозділи. З військової перспективи, просування противника не є критичним. Ворог здійснює тактичні кроки вперед. Проте, якщо така тенденція збережеться, це може призвести до серйозніших наслідків, і противник може перейти до оперативного рівня. На даний момент нам вдається не дозволити йому цього досягти.

Втрачені минулого року території - це квадрат 59 на 59 кілометрів, за які противник заплатив сотнями тисяч убитих своїх солдатів, десятками тисяч одиниць техніки, ми завдали тисячі ударів по Росії. Ми воюємо проти противника, який називає себе другою армією світу, який погрожує всьому НАТО. При цьому майже 4 роки він веде бойові дії у Запорізькій, Донецькій, Харківській областях і пасивно-агресивні дії на Херсонщині. Противник, який мав воювати зі всією Європою, Америкою, НАТО, 4 роки не може захопити 4 українські області.

Наразі ми займаємося стратегічною обороною – відбиваємо атаки ворога, завдаючи йому значних втрат. Наша мета – утримати зайняті позиції та створити умови для подальшого наступу в майбутньому. Це завдання ускладнюється, оскільки противник останнім часом наблизився до багатьох населених пунктів, таких як Мирноград, Покровськ, Гуляйполе та Сіверськ. За наявною інформацією, ворог не зміг перейти річку, яка ділить Сіверськ. Що стосується Куп'янська, то російські війська намагалися обійти його, але після успіху на Покровському напрямку вони перекинули резерви на цю ділянку. Ми скористалися цим моментом, щоб звільнити місто...

...поділити російське формування. При цьому слід підкреслити, що ця дія стала результатом ініціативи на місцевому рівні бригади "Хартія".

... звільнити Купʼянськ, і це має велике значення.

В даний момент ми активно займаємося оборонними заходами. Чи є можливість їх покращити? Безумовно. Що для цього потрібно? Ми вже обговорювали це: необхідно вирішити проблеми з СЗЧ, мобілізацією, забезпеченням боєприпасами, підготовкою та загальним управлінням.

Цього року ми здійснили перехід на корпусну структуру. На мою думку, це одне з наших найзначніших досягнень. Чи необхідні зміни в армії? Безумовно. Але важливо усвідомлювати, що наша армія вже суттєво відрізняється від тієї, що була у 2022 році. Йдеться не тільки про технологічні аспекти. Дехто, звичайно, згадує про радянські часи...

Журнал, що фіксує записи інших журналів, залишився на місці.

Це незначні речі.

Це є основою існування кожного військового.

- Я, звичайно, проти цих журналів і навіть не памʼятаю, хто їх заповнював за мене, коли я був командиром роти. Зараз Міноборони вже цифрує, наскільки я знаю, всю цю історію. Значно важливіше, що впровадили корпусну реформу.

Ми не маємо множити на нуль всі традиції і порядки тільки тому, що вони не подобаються якомусь активісту, чи людині, яка прослужила 2 роки. Неможливо армію розігнати, давши звання лише цивільним.

- Гаразд, журнал обліку журналів - це дрібниця, хоча і характерна. Але є і серйозні симптоми, які відображають структурні проблеми. Президент публічно говорив, що Україна мобілізує 30 тисяч осіб щомісяця. Усі без винятку підрозділи скаржаться на брак особового складу. Скільки з мобілізованих 30 тисяч, за вашими оцінками, доходять до підрозділів?

У мене немає конкретного числа.

Однак питання мертвих душ існує.

- Так, це дуже велика проблема. Ми говоримо з командувачами, які до нас приходять, про необхідність аудиту. Бракує саме піхоти. У нас при армії майже мільйон ...

На передовій воює приблизно 30 тисяч осіб?

Не можу назвати конкретну цифру, але орієнтовно вона виглядає так. Головне питання: де ж усі інші? Безумовно, забезпечення завжди перевищує кількість бойових підрозділів, але до процесу розподілу часто виникають запитання.

Цих людей розподіляють не головнокомандувач, не командувач конкретного роду військ чи напрямку, а саме командири бригад. Вони керуються наявними ресурсами та своїм сприйняттям ситуації. Цивільні особи часто не усвідомлюють, що війна зазнала змін: раніше ми діяли за класичними схемами, з чіткими лініями оборони, де позиції відділень, опорні пункти взводів, рот та батальйонів розташовувалися у строгому порядку. Наприклад, батальйон займав сектор глибиною до 5 кілометрів, бригада - до 12 кілометрів у глибину і 10 кілометрів по фронту. Поряд з ними діяла інша бригада. Коли формувався корпус, це вже складалося з трьох піхотних бригад, які підсилювалися артилерійською бригадою, танковим батальйоном і розвідбатом. Вони займали визначений район оборони, і проміжків між підрозділами не існувало: усі вони або перекривали одна одну вогнем, або діяли безперервно як по фронту, так і в глибину.

Що таке позиція відділення? Це ділянка завдовжки 100 метрів, на якій кожні 10 метрів має бути розміщений солдат, а попереду них – смуга забезпечення. Якщо сьогодні організувати відділення за цим принципом, що з ним буде через 2 години? Від нього не залишиться й сліду.

На даний момент оборонні дії здійснюються через окремі спостережні пункти, які отримують підтримку від артилерії та безпілотників. Солдати, які перебувають на цих позиціях, вже не виконують тієї ж ролі, що й у 2022 році, коли кожен з них мав свій сектор та побратимів по боках, спільно відбиваючи атаки ворога. Наразі, на відкритих ділянках фронту ситуація суттєво змінилася: спостережні пункти, як правило, розташовані в укриттях, а командири лише звітують про наявність бійців як про можливість стримати супротивника. У більшості випадків спостережні пункти можна обійти з флангів, і, на жаль, ворог це усвідомлює.

Часто буває так, що солдат боїться навіть голову підіймати у цій норі. Оборона ведеться дронами, які аналізують, спостерігають і вражають противника. Іноді просто противника більше, ніж дронів, які атакують. Якщо з десятка росіян просочилося і закріпилося двоє, потім противник організовує туди подачу резервів. Ми маємо дуже швидко перелаштовуватися під цю тактику ворога.

Якщо взяти до уваги, що з 30 тисяч мобілізованих щомісяця до підрозділів доходить лише половина - і це навіть за найоптимістичнішими припущеннями - можна з високою ймовірністю стверджувати, що це призведе до незворотних змін у військовій структурі. Чи займається вашим комітетом аналізом цієї ситуації?

Ми отримуємо інформацію від Генерального штабу про загальну мобілізацію та наявність військового особового складу. Військово-спостережний пункт (ВСП) звітує про ситуацію з СЗЧ. Керівники центрів надають дані стосовно підготовки. Це одне з основних питань, які ми обговорюємо. Комітет має в своєму розпорядженні всю необхідну інформацію. Приблизно 30 тисяч мобілізованих щомісяця - це узагальнена цифра. Часто територіальні центри комплектування (ТЦК) залучають людей з різними фізичними кондиціями, включаючи тих, хто не придатний до служби. Таким чином, країна витрачає час на їх звільнення з армії.

Щомісяця з армії виходять нові військовослужбовці, і на їхнє місце приходять нові. Ці цифри, як і дані щодо СЗЧ, можуть виглядати невтішно, але не варто їх недооцінювати. Ми часто зосереджуємося на труднощах, проте варто пам'ятати, що з 2022 року противник зміг захопити менше 1% нашої території. Це важливий аспект, який слід враховувати.

Ви хочете сказати, що критика формує образ нашого невдачі?

Ми підкреслюємо незначні успіхи супротивника і трансформуємо їх у вагомі стратегічні досягнення.

Покровськ та Мирноград - поки що залишаються під нашим контролем, але рано чи пізно ми будемо змушені залишити ці території. Ворог зазнав значних втрат у цьому регіоні.

Спілкуючись із знайомими конгресменами, сенаторами США та депутатами європейських парламентів, я чую від них: "Війна вже програна, незабаром Покровськ буде захоплений". Декілька українських депутатів ще минулого року закликали до евакуації з Покровська. Ми настільки загострили цю ситуацію, що вона почала сприйматися як втрата не лише самого міста, а й усієї Донецької області чи навіть усього Лівобережжя.

Ми здійснили успішну контратаку на Куп'янськ і наразі проводимо операції з його очищення. Президент відвідав регіон і реалізував ефективну стратегічну інформаційну кампанію проти Путіна, який вже встиг нагородити когось за захоплення нашого Куп'янська.

Але на переговори ми вийшли із втратою Покровська. Наклали на це ще й корупційний скандал і сіли домовлятися про мир. Які умови нам видадуть? Звичайно, нам скажуть - віддайте... І це ще добре, що лише Донецьку область. А могли б змушувати віддати ще й Херсонську, Запорізьку і Чернігівську.

Зараз створені умови для переговорів для Росії, не для нас.

Чи не стали переговори більш інтенсивними після того, як у жовтні закінчилися ще кілька пакетів американської допомоги від Байдена, на тлі невизначеності щодо майбутнього європейського фінансування?

Щотижня я ознайомлююсь з інформаційними матеріалами, які надіслали наші партнери. Не можу стверджувати, що підтримка зовсім зникла. Хоча вона стала ще меншою, ніж за часів Байдена, деякі поставки все ж викликають позитивні емоції.

Дійсно, Сполучені Штати поступово починають втрачати свою домінуючу роль у постачанні озброєння іншим країнам. Раніше вони стабільно займали перше місце у забезпеченні нас 155-мм артилерійськими снарядами, системами Himars та Patriot. Проте нині ситуація змінюється, і існують критично важливі поставки, в яких ми повністю залежимо від США. Безумовно, нашим дипломатам слід активніше працювати над отриманням далекобійної зброї, що має діапазон понад 100 кілометрів, а також збільшити кількість ракет для Patriot, оскільки ми залишаємося вразливими до балістичних загроз.

Тому не можна говорити про повну зупинку, але те, що США обмежують постачання - це факт.

Чи реально взяти ініціативу на полі бою, використовуючи наявні ресурси?

Ми спостерігаємо, що вдалося захопити Куп'янськ. Це не просто, але є можливість взяти ініціативу в свої руки на певних ділянках.

У ворога також не все йде гладко. У нього бракує резервів, здатних гарантувати повну ініціативу або хоча б проводити операції на трьох і більше фронтах. Завдяки нашим помилкам на Гуляйполі їм вдалося просунутися вперед. Проте утримати Куп'янськ їм не вдалося через нестачу сил. Вони мали б перекинути резерви з інших напрямків, щоб стабілізувати ситуацію, але Покровськ не дозволяє їм отримати підкріплення для Куп'янська. Можливо, саме тому ми не змогли відразу вирівняти фронт на Покровському напрямку.

Військові підрозділи, які перебувають безпосередньо на лінії фронту, виконують важливу функцію, зокрема забезпечують оборонні позиції. Проте ключову роль у будь-якому конфлікті грають резерви, формування яких викликає значні труднощі. Ці проблеми виникають з різних причин: від недоліків у плануванні до дезінформаційних кампаній, що ставлять під сумнів доцільність створення нових бригад і закликають до укомплектування вже існуючих.

Ви думаєте, що нам під силу сформувати нові команди?

Формуючи 150-160-ті бригади, ми вже стикалися з критикою. Проте вести бойові дії лише з однією групою військ, що виконує оборонні завдання, просто неможливо. Якщо завтра віддати наказ бригаді, що наразі стоїть в обороні, перейти в наступ, результат буде невтішним. Наступати повинні підготовлені резерви, які підтримують основні сили з тилу. Чи потрібно нам створювати нові бригади? Безумовно. Проте наразі ресурси для цього обмежені. У нас вже є багато бригад, які не мають піхоти або необхідного озброєння. Якби наші партнери надали належну підтримку, ми б вже мали повністю укомплектовані нові бригади.

Росія створила цього року дві дивізії морської піхоти. Ми не створили нічого практично. Укомплектовуємо те, що є. Правда, Росія планувала створити 6 дивізій - 4 піхотні і 1 артилерійську. Вони не змогли, бо ми вибили їм особовий склад. Але 2 дивізії морської піхоти вони все-таки створили. У кожній дивізії приблизно по 3 бригади морської піхоти, десь полки, десь бригади. І це їхні резерви. А де наші резерви?

Мають бути окремі резервні батальйони, бригади, які б ішли на поповнення. Для цього зовсім іншу політику треба вести і по-іншому в країні мають бути побудовані економіка та політика. Не може бути так, що одні впахують на полі бою, а інші по ресторанах гуляють.

Чи вже запізно для активізації мобілізаційних процесів?

- Верховна Рада з подачі уряду дала всі інструменти. І тут все залежить від Верховного головнокомандувача, від головнокомандувача, від міністра оборони, які рішення будуть ними прийняті, які потреби їм потрібні. Це все від них залежить.

- Мобілізація віддана на відкуп ТЦК, влада спостерігає за цим з безпечної відстані. Уся політика країни працює на загравання з тими, хто ухиляється. Чому тим, хто не служить - поблажки, а солдатам - затягування поясів: переведення СЗЧ у штурмові полки, заморожування розміру зарплати, відсутність соціальних ліфтів?

Як бути з СЗЧ? Чимало з них прагнуть зайняти тилові позиції або працювати в забезпеченні. Необхідно розробити чіткі правила. Не слід ідеалізувати ситуацію, вважаючи, що ми повинні створити всі умови тільки для того, щоб людина повернулася. Якщо ж вона повернеться лише для того, щоб займати місце і отримувати зарплату, то в чому сенс цього повернення? Досить уже маніпулювати цим питанням. Ті, хто пішов, зрадили тих, хто б’ється на фронті. 80% втеч відбувається з навчальних центрів, і я вважаю, що за це має бути покарання.

Ті, хто в даний момент займає владні позиції, повинні ухвалювати рішення лише з метою збереження держави. Не для забезпечення власної репутації. Вона сама по собі з часом займе належне місце в історії.

Відомі варіанти, напевно, вичерпали себе в січні 2022 року, коли ми ділилися планами щодо приготування шашликів.

- Назвіть топ-5 непопулярних рішень, за які всі з часом подякують?

- Зеленський знає всі ці рішення, уряд знає всі ці рішення. Вони стосуються багатьох речей. Зокрема і переговорів, перемовників та переговорного фону. Звичайно це і питання мобілізації, і забезпечення особового складу. Їх точно більше, ніж 5.

- Збільшення зарплат військовим до 300 тисяч гривень поліпшило б ситуацію на полі бою?

- Ми обговорюємо питання життя і смерті. Наприклад, розглянемо рішення стосовно контрактів для молоді віком від 18 до 24 років. Було прийнято ряд правил, які дискримінують інших бійців, з метою залучення молодого покоління. Завдяки цьому вдалося залучити кілька тисяч нових учасників.

Я висловив альтернативну ідею: підвищити оплату для тих, хто більше віддається службі. Наприклад, якщо військовослужбовець провів рік на службі, з яких три місяці були в бойових умовах, він отримує півтора рази більшу зарплату. Якщо ж він служив два роки, з яких півроку у бойових діях, його компенсація подвоюється. І незалежно від того, де буде проходити службу далі, його дохід постійно зростає. Наприклад, за знищення танка – 10 тисяч доларів. Цю ініціативу можна представити нашим партнерам.

Ми дали 18-24-річним мільйонну виплату, хорошу зарплату, чіткі терміни служби - 1 рік контракт, збільшили термін підготовки з місяця до 3-х, запровадили відстрочку, дали виїзд за кордон. При мобілізації 30 тисяч на місяць ми набрали кілька тисяч 18-24-річних на ці контракти. Ну нехай навіть 5 тисяч. Отже, матеріальна мотивація - це ще не все.

Як слід ставитися до ситуації, коли війна стала справою певних класів? Зараз в бою беруть участь як ідейні опоненти, так і ті, хто не має фінансової змоги уникнути служби.

На всіх війнах ситуація була схожою: представники вищих верств суспільства займали офіцерські посади, тоді як простіші люди служили в піхоті. Я не буду надавати порад щодо можливих дій. Влада має всі необхідні ресурси для вирішення цієї проблеми — потрібні лише політична воля та бажання. Президент і уряд мають повне право реалізовувати справедливу мобілізацію. Нехай візьмуться за це. Нехай перевірять, скільки людей у них має бронювання, а це понад мільйон осіб, і провадять аудит...

Чи не складається враження, що без суттєвих реформ в оборонній системі України агресор має всі шанси на окупацію Донеччини в найближчому майбутньому, а нашій країні доведеться погодитися на несприятливі умови мирної угоди?

Не впевнений. Щоб цього досягти, росіянам доведеться вжити значних заходів, наприклад, оголосити мобілізацію.

Український переговорник Рустем Умеров зустрівся з представниками ФБР у США, і деякі американські ЗМІ висловлюють припущення, що обговорювалися не стільки питання безпеки для України, скільки гарантії особистого невтручання в його справи. Як ви вважаєте, чому саме Умеров став центральною фігурою в цих переговорах?

Певен, що в Україні можна було б знайти не менш талановитих переговорників.

У нас існує цілий дипломатичний апарат, політичні діячі, а також члени Верховної Ради. Безсумнівно, можна виявити неупереджених і порядних людей, які не з'являються на компрометуючих записах, представляють лише інтереси українського населення і чиї родини проживають в нашій країні.

Умєров - людина Єрмака. Єрмак відійшов, треба було когось все-таки посилати. Після першого раунду перемовин з 28 пунктів лишилося 20, що було представлено як успіх української сторони. Але всі ми прекрасно розуміємо, що основних пунктів лише два - це питання територіальної цілісності і НАТО. Їх не зачепили, але про щось інше домовилися.

Яке ваше ставлення до концепції буферної зони, щодо якої ми, здається, досягли згоди?

Це абсолютний абсурд. Мова йде про здачу наших територій, і російські війська можуть зайти туди вже завтра. Будь-які угоди з росіянами лише відкривають їм шлях до безкровного захоплення нашої країни. Завтра ті сили, які мали загинути в бою на нашій землі, вийдуть на Південь, у напрямку Києва, Чернігівщини та Запоріжжя. Ми фактично дозволяємо їм без втрат захоплювати частини нашої території. Згадайте Будапештський меморандум — це були гарантії найвищого рівня від ядерних держав, і більших гарантій вже не існує.

Нас можуть обманути. І коли Росія знову завдасть удару, ми вже не зможемо знайти тих, хто підписував ці угоди. Усі вони можуть змінитися. Прийдуть нові люди, подібні до тих, що в Угорщині чи Чехії, і скажуть: "Ми нічого не обіцяли вам". Жодних гарантій, що Росія не піде далі, не існує.

Звичайно, ми можемо втратити ці території на полі бою. Але наразі не бачу таких реалій. Якщо ми один раз поступимося землею, це може призвести до того, що нам доведеться віддавати і південні регіони. Зверніть увагу: Херсонська, Миколаївська, Одеська області, і, можливо, Запорізька опиниться під загрозою. Це очевидно. Причини можуть бути різними – їх безліч. Росія вже вдавалася до підриву власних громадян, щоб розпочати військову операцію в Чечні, а Путін був переобраний на другий термін.

У Трампа та деяких ваших товаришів по Раді існує думка, що з часом умови угод для України можуть тільки погіршуватися.

- Я не поділяю цю думку. Якщо Європа надасть нам підтримку, умови не можуть стати гіршими.

Коли ми приймаємо рішення, ми не керуємося лише власними прагненнями, а фактично враховуємо інтереси Сполучених Штатів та деяких європейських націй, які прагнуть завершити цю конфлікт, не зважаючи на можливі наслідки для нас.

Чи укладемо мир, чи ні, але 2026 стане роком конфлікту.

Я - людина, яка пережила на фронті десятки перемир'їв. Це було щось буденне: "Роман Васильович, перемир'я післязавтра, а ви планували операцію". "Нормально, деньок з бійцями поки поговоримо, каву поп'ємо, воно і закінчиться". Так і було. О 12-ій починається перемир'я, в 12.01 - вже перша кулеметна черга росіян в наш бік. Тут в Києві ще тиждень всі політики говорять про перемир'я, а ми там вже рубаємося на передньому краю.

Не можу уявити, яким чином вони планують досягти перемирʼя на фронті, який тягнеться більш ніж на 800 кілометрів... Для того, щоб забезпечити хоч якийсь стабільний мир, обидві сторони повинні або вичерпати свої ресурси, або мати інші важливі причини. Наприклад, росіяни повинні усвідомити ризик ядерного удару у випадку продовження агресивних дій. Або ж санкції можуть бути настільки жорсткими, що торгівля стане неможливою.

Не бачу підстав, щоб росіяни зараз зупинилися.

Бюджет на наступний рік не призначений для ведення активних бойових дій. Це фінансовий план, що має на меті підтримку армії в умовах виживання. Яким чином у такій ситуації можна зміцнити переговорну позицію?

Я утримався від голосування за бюджет, оскільки не було підвищено зарплати для військових, а також не були враховані мої пропозиції щодо збільшення бюджету для спецпідрозділу СБУ "Альфа" та Служби зовнішньої розвідки.

Ми маємо всього 2,8 трлн на потреби сил безпеки та оборони, які забезпечуємо як країна. Таким чином, лише ці кошти можемо розподілити між оборонними силами.

Представники бюджетних установ стверджують, що ми не можемо використовувати кошти від партнерів для потреб армії. Проте партнери запевняють, що можемо. Схоже, тут хтось не говорить правду. Я більше довіряю позиції партнерів.

Крім того, існує проблема з нераціональним використанням фінансів. Коли звертаєшся до уряду з цим питанням, вони вказують на президента, мовляв, це його ініціатива. Медичний чек-ап для осіб старше 40 років. Я вже потрапляю в цю групу. Для мене найкращий чек-ап - це надійна протиповітряна оборона, знати, що в системах Patriot, Iris-T, SAMP-T є ракети.

- Чи мав право парламент піднімати собі зарплату, лишивши військових без жодних підвищень?

Це стосується роботи депутатів. Зарплати залишилися на тому ж рівні. Але в цьому ви праві.

Ми рахували навіть з колегою, Ярославом Железняком, що для підняття заробітної плати на 10 тисяч гривень, потрібно було приблизно 100 млрд грн.

Не можете знайти кошти, знайдіть інші механізми для мотивації.

- Якою ви бачите ідеальну владну конфігурацію, яка може скластися після найгучнішої відставки каденції Зеленського? Очевидно вона може потягнути за собою зміни і в силовому блоці.

Вся відповідальність повинна лягти на плечі українського народу, який сьогодні має своїх представників у парламенті. Коли навколо збирається 5-6 менеджерів, які більше переймаються виборами, а не війною, виникають проблеми як на фронті, так і в середині країни. У владі повинні бути ті, хто говорить правду, а не ті, хто намагається «упакувати» кожне важливе рішення для досягнення перемоги в красиву обгортку для президента.