Витягуючи з безодні: шлях майора медичної служби Віталія Змійова в найскладніших ситуаціях.

Існують люди, для яких професія перетворюється на покликання. Їхнє життя є прикладом служіння, непохитної сили волі та щоденної боротьби за добробут інших. Одним із таких героїв є майор медичної служби Віталій Євгенович Змійов — лікар, який вірить у важливість допомоги людям, навіть коли війна змусила його почати все спочатку.

До свого 60-річного ювілею він підходить із багатим професійним досвідом, складною життєвою історією та тисячами врятованих життів за плечима.

Віталій Євгенович з'явився на світ у Донеччині, в Мар'їнському районі, в сім'ї вчителів, які з ранніх років виховували в ньому почуття відповідальності, працелюбства та шанобливе ставлення до інших. Його медична кар'єра стартувала з навчання в медичному училищі, після чого він деякий час працював на станції швидкої допомоги. Наступним етапом стала строкова служба в прикордонних військах.

Армія виявилася вирішальним етапом у його житті — саме тоді він усвідомив, що його справжнє покликання полягає в лікуванні людей.

Він поступив до медичного університету з бажанням стати хірургом. Після розподілу його направили до Бахмута, де він розпочав свою тривалу лікарську кар'єру. Саме в цьому місті він вирішив спеціалізуватися в урології — галузі, яка поєднувала в собі складні хірургічні втручання та активну комунікацію з пацієнтами.

Його лікарський принцип був простим і щирим: заходити до пацієнта з усмішкою, дарувати надію й боротися за результат до кінця.

Він оперував онкологічні захворювання, лікував сечокам'яну хворобу ще за часів відкритих хірургічних методів, допомагав родинам подолати безпліддя, фактично повертаючи людям можливість стати батьками й зберігати сім'ї. Згодом очолив урологічне відділення, а у 2021 році став головним урологом міста.

Здавалося, попереду -- роки мирної праці та розвитку медицини. Але життя підготувало інше випробування.

У 2022 році війна прийшла в його рідний дім. Родина змушена була залишити Бахмут і виїхати, не взявши з собою майже нічого.

Він спробував працювати у приватній клініці, але серце не знаходило спокою. Лікар із десятками років досвіду відчував: у час війни він має бути там, де найбільше потрібен.

Таким чином, було ухвалено рішення обрати професію військового медика.

— Я відчуваю ностальгію за рідним домом, за лікарнею, за колегами, з якими провів усе своє життя, — зізнається він. — Але усвідомлюю, що наразі моє місце тут.

Служба в армії стала новим етапом у його кар'єрі, пов'язаним з військовою медициною. Він отримав навчання у Франції, де його український досвід, набутий в умовах реальних бойових дій, викликав значну повагу серед зарубіжних колег.

Та найціннішим і найважчим став досвід бойових ротацій.

У ході першої ротації на Херсонському фронті медик проводив від 20 до 30 хірургічних втручань за ніч. Це була діяльність на межі людських сил, де рішення приймалися миттєво, а кожна помилка могла коштувати життя.

Особливо болісно закарбувався випадок 22-річного військового після ампутації кінцівок, який після операції попросив лікаря лише про одне -- зателефонувати матері й повідомити, що більше не має ніг. Такі моменти залишають слід назавжди.

Під час ротацій на Харківщині Віталій Євгенович бачив, як змінюється людина на війні -- навіть больовий поріг у військових знижується:

— На війні ти навчаєшся ігнорувати емоції і зосереджуватися лише на тому, як допомогти людині, — зазначає він. — Але після повернення важко знову віднайти себе.

На передовій він працював як хірург широкого профілю -- там потрібна будь-яка допомога, здатна зберегти життя. Саме тут він ще глибше усвідомив ціну людського існування та подвиг українських військових:

— Ми маємо бути вдячні військовим за те, що можемо жити, — зазначив лікар.

Для нього медицина – це не просто робота, а сімейна традиція. Його дружина також працює лікарем, син виконує обов'язки військового медика в 15-му прикордонному загоні, а донька є стоматологом. Він вважає свою родину надійною опорою та джерелом натхнення.

Навіть у складні часи він зберігає силу духу та відмінну фізичну форму -- Віталій Євгенович є кандидатом у майстри спорту з гирьового спорту. Секрет молодості, каже він, простий: не жаліти себе, постійно працювати над собою та рухатися вперед.

Він впевнений, що як тільки лікар втрачає бажання вчитися, його розвиток зупиняється. Тому молодим спеціалістам він рекомендує активно читати, здобувати нові навички та завжди рухатися вперед.

Досвід роботи в медичному закладі, що обслуговує військових, залишив глибокий слід у душі лікаря. Його особливо вразили жінки у формі — їхня відвага і відданість викликали справжнє захоплення та змусили переосмислити важливість відповідальності кожного громадянина перед своєю батьківщиною.

Згадавши про минулі роки, він підкреслює найважливіше – це любов до своєї роботи, родини і батьківщини. Найсильніше прагнення на сьогодні – це мир, закінчення конфлікту та світле майбутнє для України.

Сьогодні свій ювілей – 60 років – відзначає майор медичної служби Віталій Євгенович Змійов. Хоча він завершує свою військову кар'єру, його шлях у медичній сфері триває, адже він продовжує працювати в військовому медичному закладі, тепер у статусі цивільного лікаря.