Портников: Які вимоги Путін ставить перед Україною | Еспресо
Які можливі умови міг запропонувати президент Росії Путін своєму американському колезі Трампу під час зустрічі в Анкориджі?
Щодня з'являються нові ймовірні аспекти бесід між президентами США та Росії. Ці деталі грунтуються, зокрема, на спілкуванні, яке президент Сполучених Штатів мав з європейськими керівниками та президентом України незабаром після завершення зустрічі в Анкориджі.
Ми не маємо жодних російських підтверджень, а також інформації з західних ЗМІ чи висловлювань самого Трампа. Тому можна припустити, що деякі ключові моменти можуть бути вигадані самим американським президентом і не базуються на його спілкуванні з російським колегою. Проте, безумовно, це важливі аспекти, які заслуговують на обговорення.
Головна умова президента Росії полягає в тому, що вогонь не буде зупинено, поки не буде досягнуто всебічної мирної угоди. Це ключове положення, яке відрізняється від пропозиції Дональда Трампа, яка була озвучена ним відразу після його обрання на пост президента США. Трамп тоді намагався залучити Путіна до переговорного процесу, пропонуючи припинення вогню на фронті між Росією та Україною.
Трамп висловлював цю думку вже з моменту своєї першої телефонної бесіди з російським президентом. У травні він відмовився від концепції, що припинення вогню має бути без умов. Це стало поштовхом для відновлення символьних переговорів у Стамбулі, які мали на меті визначити умови для потенційного мирного угоди на російсько-українському фронті.
Проте тепер, як можна помітити, Трамп, здається, готовий повністю перейти на позиції Путіна. Це підтверджують його публічні висловлювання, в яких він стверджує, що всеосяжний мир є кращим, ніж просто тимчасове припинення вогню, що може бути зірване в будь-який момент. Цікаво, чи усвідомлював він усю складність ситуації, коли починав контактувати з Путіним з такою пропозицією, і що стало причиною його зміни поглядів.
Інша вимога Путіна пов'язана з так званим обміном територій.
Незважаючи на те, що це не є справжнім обміном, ситуація все ж таки стосується спроб Росії обміняти одні частини української землі на інші. Однак варто зазначити, що значну частину українських територій Росія взагалі не визнає за Україною.
Таким чином, Путін настійно вимагає, щоб українські сили залишили всі райони Донецької та Луганської областей. Водночас, Москва обіцяє заморозити фронтові позиції в Херсонській та Запорізькій областях, а також повернути території, які наразі знаходяться під її контролем у Сумській і Харківській областях України.
Читайте також: Переговори на Алясці завершилися невдачею для Сполучених Штатів, проте не для України та Європейського Союзу.
Навіть якщо формально подивитися на ці вимоги, ми зрозуміємо, що виведення українських військ із величезної території Донецької області не може навіть і порівнюватися із тією територією, яка зараз пов'язана з окупацією Сумської та Харківської областей України.
Все це виглядає, м'яко кажучи, досить дивно. Чому? Адже ми з вами добре усвідомлюємо, що, по-перше, Україна не має жодних підстав для виведення своїх військ з територій, що знаходяться під контролем легітимного українського уряду, де проживають українські громадяни, які не мають жодного стосунку до російської окупації та до російських ілюзій про суб'єкти Федерації в Донеччині.
По-друге, з точки зору самої Російської Федерації, Донецька, Луганська, Херсонська та Запорізька області є її складовими. Тоді чому ж Росія готова прийняти ситуацію, що Україна продовжує контролювати частину територій, які вона вважає своїми, а з інших територій відступає? Це абсолютно суперечить навіть російській політичній логіці. Не кажучи вже про думки українців.
І тому мені здається, що Путін швидше запропонував таку ідею, якщо він її взагалі запропонував, заради політичної дестабілізації в Україні.
Третя вимога Путіна полягає у визнанні суверенітету Російської Федерації над Кримом. При цьому не уточнюється, від кого саме Росія очікує такого визнання: чи то від України, чи від інших країн, наприклад, Сполучених Штатів.
Я б хотів ще раз підкреслити, що Дональд Трамп колись висував пропозицію, згідно з якою Сполучені Штати могли б визнати російський суверенітет над Кримом в обмін на припинення вогню в конфлікті між Росією та Україною. Це, в свою чергу, могло б стати підставою для поступового скасування санкцій проти РФ. Можливо, саме до цієї концепції зараз повертається Путін.
Існує думка, що визнання суверенітету Російської Федерації над Кримом може відкрити шлях до виконання ще одного важливого пункту — скасування або хоча б часткового зняття західних санкцій проти Росії.
Очевидно, що для Росії було б бажаним, аби Україна визнала її суверенітет над Кримом, посилаючись на всі ці російські аргументи про нібито незаконну передачу Кримської області від РСФРР до Української РСР. І було б ідеально, якби, внаслідок цієї війни, питання щодо Криму було вирішене так, що сама країна, яка зазнала територіальних втрат, визнала б легітимність цього відокремлення.
Читайте також: Порожні результати зустрічі на Алясці
А далі вже, звичайно, будуть стояти на наступних етапах і вимоги визнати суверенітет Росії над Донецькою, Луганською, Херсонською і Запорізькою областями. І якщо це відбудеться, у Росії відкриються можливості для окупації інших українських регіонів. Це типова тактика салямі.
Ще одна вимога з боку Росії полягає в тому, що Україні повинно бути офіційно заборонено приєднуватися до Північноатлантичного альянсу. Країни НАТО не можуть бути змушені давати гарантії, що якась держава не стане членом Північноатлантичного альянсу, оскільки це суперечить їхньому суверенітету та принципам, закладеним у статуті НАТО. З точки зору цієї організації сама держава, яка прагне стати частиною НАТО, повинна самостійно ухвалювати рішення про своє бажання приєднатися. Лише після отримання запиту про вступ НАТО має розглядати можливість прийняття нових членів.
Отже, коли мова йде про заборону вступу до НАТО, важливо зазначити, що таке рішення не може бути ухвалене на рівні Альянсу. Тим не менш, Росія з 2022 року наполягає на тому, щоб Північноатлантичний Союз офіційно зобов'язався надати їй чіткі гарантії нерозширення НАТО на території колишніх радянських республік.
Одним із можливих рішень може бути те, що Україна вирішить внести зміни до своєї Конституції, проголосивши себе нейтральною країною та заборонивши вступ до НАТО. Проте такі гарантії залишаються досить умовними, оскільки Конституцію можна змінити не лише в напрямку відмови від євроатлантичної інтеграції, а також, у разі необхідності, знову включити положення про намір приєднатися до НАТО.
Зрештою, коли Російська Федерація анексувала Кримом, Україна взагалі була позаблоковою державою. Так що зміни в Конституції -- це питання, як ми розуміємо, досить просте. І мені дуже важко зрозуміти, чому Росія впевнена, що якісь зміни в українській Конституції можуть гарантувати, що в разі якоїсь політичної кризи в Росії, коли в Москві будуть зайняті своїми справами, Україна не скористається нагодою і не вступить до НАТО.
Яскравий приклад -- це Фінляндія, яка десятиріччями не вступала до НАТО саме тому, що в неї були особливі стосунки з Радянським Союзом, але на тлі кризи навколо російсько-української війни використали шанс і приєдналися до Північноатлантичного Союзу. Повністю змінюючи таким чином всю логістику військових взаємин на півночі Європи.
Читайте також: Війна не нескінченна, але її сценарій пишеться в Україні
Наступне питання є також дуже суттєвим – це тема безпекових гарантій для України. В даний час навколо цього питання ведеться багато обговорень. Путін на зустрічі з Трампом, за словами дипломатів, висловив готовність до переговорів стосовно цих гарантій, проте уявлення про них може суттєво відрізнятися.
Сполучені Штати висувають пропозицію надати Україні певні гарантії, які аналогічні до п'ятої статті НАТО, однак без фактичного вступу країни до альянсу.
Це також цілком суперечить логіці, адже Росія, як вам відомо, не стурбована появою НАТО поблизу своїх кордонів, оскільки альянс вже присутній у цих регіонах. Її більше хвилює можливість того, що вступ України до НАТО унеможливить для Російської Федерації майбутню окупацію України, яку вона вважає лише тимчасовим утворенням.
І якщо Україна отримає гарантії, в результаті яких Сполучені Штати й інші західні країни будуть готові воювати разом з українцями, в разі повторного нападу Росії, разом з українцями вбивати російських окупантів, знищувати стратегічні об'єкти Росії. А, можливо, довести ситуацію до ядерної війни, то чим це відрізняється від вступу України до НАТО, якщо у планах Росії продовжувати війну з Україною в майбутньому. Абсолютно незрозуміло.
Саме з цієї причини Путін висуває ідею, щоб гарантом безпеки для України став Китай. Це означає, що ці гарантії могли б нагадувати новий Будапештський меморандум, який Росія могла б використовувати як зручний інструмент у випадку повторної агресії проти України, щоб захопити нові українські території.
Останнє запитання, безперечно, є класичним: Путін повторює його, напевно, з 2004 року, коли Кремль став на бік свого ставленика, неприємного агента Віктора Януковича, під час президентських виборів у нашій державі.
Цей статус російської мови як офіційної, принаймні на частині території України, яку Путін сприймає як дар більшовиків Києву — це, зокрема, схід і південь країни. Крім того, це відкриває можливості для подальшої діяльності Російської православної церкви як культурного центру Москви на українських землях. Путін усвідомлює, що якщо в Україні залишаться російська мова та російська церква, то рано чи пізно, через військові чи політичні засоби, Україна може стати частиною Росії.
Він прагне створити умови для своїх прихильників, щоб, якщо йому не вдасться зараз знищити нашу державу, в майбутньому виникли можливості, які врешті-решт можуть призвести до зникнення української нації під впливом російської культури, мови та церкви. Це є частиною російської цивілізаційної експансії на сусідні території. Адже, з часом, спогади про ракети, бомби та смерті затуманяться, проте російська мова та церква залишаться, і повірте, вони виконуватимуть свою роль.
У цьому контексті це також безумовна класика.
Росія не відмовилася від жодної з можливих стратегій, спрямованих на ліквідацію української державності. Це може бути як силовий варіант, якщо вдасться реалізувати його зараз, так і політичний, якщо вдасться переконати президента США підтримати цей курс. Також існує цивілізаційний аспект, якщо питання знищення української державності доведеться перенести на інший час.
І ось це сутність того, що відбулося в Анкориджі під час зустрічі президента Сполучених Штатів Дональда Трампа і з президентом Росії Путіним. Те, що Росія все одно планує не стільки завершення війни й навіть не стільки продовження війни, скільки це план знищення України, швидкого, чи повільного -- це вже як вийде зараз.
Джерело
Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка
