Вшанування пам’яті спецпризначенця Дмитра Лопарева, відомого під позивним "Полос".
Обрав службу у війську замість навчання в університеті і віддав їй третину життя
Сержант відділу спеціальних операцій Дмитро Лопарев трагічно загинув 22 березня 2025 року під час виконання військового завдання на території Сумщини. Йому виповнилося 29 років, з яких 10 він присвятив служінню на благо України.
Жодні слова не можуть в повній мірі описати цю втрату. Це наш Полос, Полосатік, Дмитро — як його не називай... Бували моменти, коли опиняєшся в незручній ситуації, а він, усміхаючись своїми широкими білими зубами, робить все не таким страшним. Його легкість і одночасно рішучість притягували до нього людей. У нього не було жодної краплі підступу. Він був рішучим, відповідальним і надійним. Не було жодної справи, яку б він не виконав або на яку б не зважився, - повідомляють про загибель воїна в осередку "Правого сектора" на Хмельниччині.
Дмитро з'явився на світ 9 листопада 1995 року в Хмельницькому. Він отримав освіту в місцевому навчально-виховному комплексі №10, а потім навчався в професійному ліцеї. Згідно зі спогадами його друзів, події Революції Гідності та початок конфлікту на сході України стали потужним стимулом для нього обрати військову службу замість продовження навчання в університеті.
Дмитро приєднався до війська у віці 19 років, ставши частиною Добровольчого українського корпусу "Правий сектор". Коли йому відмовили в прийомі через молодий вік, він вмовив матір дати дозвіл у письмовій формі. Хлопець вирушив на Схід, де став наймолодшим серед своїх товаришів по службі. Він виконував бойові завдання у багатьох небезпечних зонах, зокрема, пройшов через Піски, Тоненьке, шахту "Бутівка", Водяне, Кам'янку, Авдіївку, Мар'їнку, Красногорівку та Опитне.
В одному з інтерв'ю на запитання, чому такий юний хлопець на війні, Лопарев відповів: "З мого оточення є багато хлопців, старших за мене, які не йдуть захищати свою країну. А якщо ще я не піду, то хто захистить?"
За словами побратимів, Дмитро із 2014 року брав участь у різних вишколах. Він пройшов їх багато, бо постійно прагнув удосконалюватися та рости.
У 2017 році компанія "Полос" уклала угоду з Силами спеціальних операцій.
"Я вперше познайомилася з Дмитром після його чергового відрядження. Він вразив мене своєю привабливістю... Його критичне мислення та спокійний, зважений розум завжди вражали. Дмитро ніколи не був імпульсивним чи різким. Це стало першим, на що я звернула увагу після нашої зустрічі," - згадує дружина воїна Анжеліка.
Вони стали подружжям у 2016 році і протягом дев'яти років спільного життя Дмитро успішно поєднував обов'язки в родині з військовою службою. Його дружина зазначає, що, незважаючи на всі виклики, цей період був сповнений неймовірних моментів.
Повномасштабну війну "Полос" розпочав, займаючи посаду старшого оператора у Силах спеціальних операцій. Він активно долучався до бойових дій у Київській, Донецькій, Харківській та Сумській областях.
Побратими діляться, що Дмитро належав до категорії сталевих воїнів. Під час бойових дій він неодноразово виконував обов'язки командира групи. Маючи великий бойовий досвід, організовував успішне виконання завдань та евакуацію особового складу в екстремальних умовах.
Сержант Лопарев здобув багато нагород за свою віддану та професійну службу. Серед них можна відзначити: статус "Боєць/Ветеран ДУК ПС", медаль "Легкі поранення бійця ДУК ПС", нагорода "Воля та Мужність", "Золотий хрест", медаль "Іду на ви" IV ступеня, відзнаку "За оборону України" та "Почесну відзнаку командира військової частини А1788".
Востаннє військовослужбовець розмовляв із дружиною у день своєї загибелі. Тоді він дуже хвилювався та поспішав. Обіцяв невдовзі вийти на зв'язок, але більше не відповідав на повідомлення коханої.
"Дмитро мав особливу пристрасть до квітів, а найбільше любив соняхи. Коли прийшов час прощатися з ним, я обійшла все місто в пошуках цих квітів. Знайшла їх в одному з магазинів і купила всі, що були в наявності. Він мріяв вирощувати рослини та створити власний сад", - розповіла Анжеліка.
Дмитро Лопарев залишив по собі матір і дружину. Його поховали на Алеї Слави в кладовищі, розташованому в мікрорайоні Ракове, що в Хмельницькому.
"Полос обрав шлях війни, слідуючи своєму особливому світогляду. Він не мав планів на майбутнє і жив лише сьогодні, насолоджуючись простими речами в даний момент. Замість того, щоб вивчати історію з книжок, він сам ставав частиною неї. Дмитро, можливо, не отримав традиційної освіти, як більшість його ровесників, але він створював події, які заслуговують на визнання в академічному світі. В цій історії неодмінно має бути згадано його ім'я," - підкреслив його товариш по зброї.
Вічна слава герою!
