Ушанування пам'яті сапера, сержанта Євгенія Басараби, відомого під позивним "Барс".
Вивів свою команду з ворожої пастки, не зазнавши жодних втрат.
Євгеній з'явився на світ і провів свої дитячі роки в затишному селі Зелена Липа, що розташоване неподалік річки Дністер у Чернівецькій області. Він відзначався хорошими успіхами в навчанні, здобуваючи симпатії однокласників, та завжди був готовий поділитися з рідними своїми останніми запасами.
Женька з самого дитинства вирізнявся своєю активністю. Ми мешкаємо поруч із лісом, і часто, працюючи на городі, відчуваємо, ніби син завжди поруч. Але раптом поглянемо — а його вже немає. І ось, через деякий час, він повертається з лісу, тягнучи з собою кошик з грибами, які сам назбирав. Він завжди любив швидко пересуватися, був дуже енергійним хлопчиком, - згадує його мама Леся Дмитрівна.
Після закінчення школи Євгеній вирушив на строкову службу, яку проходив у 95-й десантно-штурмовій бригаді, розташованій у Житомирі. Повернувшись з армії, він почав шукати шляхи для побудови свого життя. Влаштовувався на заробітки за кордоном, де зміг придбати автомобіль. Він мріяв облаштувати власне житло, створити сім'ю та подарувати батькам онуків.
Перед початком масштабного вторгнення Росії молодий чоловік повернувся до свого рідного села з Німеччини. Разом із батьком він вирушив до військового комісаріату. Старшого брата Басарабу не взяли до лав Збройних сил України, а Євгенія одразу мобілізували. Він став сапером у 110-й окремій механізованій бригаді імені Марка Безручка, в складі якої тривалий час захищав Авдіївку. Незважаючи на складні умови війни, молодий чоловік завжди залишався оптимістичним, не скаржився і намагався піднімати бойовий дух своїх товаришів.
- Ми часто спілкувалися з ним по телефону та в переписці. Одного разу він зателефонував і сказав: "Мамо, у нас все так добре, що незабаром дійдемо до Москви!". А його товариші потім розповідали, яким він був чудовим другом. У своєму останньому відео він звертається до побратимів: "Хлопці, я маю вижити, адже мама дуже хоче онучку". Але, на жаль, сім'ю так і не встиг створити..., - згадує Леся Дмитрівна.
Найбільш запеклі бої для Євгенія та його товаришів відбувалися восени та зимою 2022 року. У той час противник зосередив значні сили, намагаючись захопити Авдіївку. Завдяки відвазі та незламному духу таких воїнів, як "Барс", росіянам не вдавалося реалізувати свої плани. На початку грудня Євгеній отримав звання сержанта і став командиром підрозділу. За свою мужність у боях його відзначили медаллю "За оборону Авдіївки".
За словами матері Героя, всього за кілька днів до своєї загибелі Євгеній повернувся з надзвичайно складного завдання. Його підрозділ, яким командував нещодавно призначений сержант, потрапив у засідку ворога. Після запеклого бою, але без втрат, командир зміг вивести своїх хлопців на безпечні позиції. Він встиг поспілкуватися з мамою, відчути радість від того, що всі залишилися живими. Проте незабаром Євгеній разом із побратимами отримав нове завдання, з якого, на жаль, вже не повернувся.
У понеділок він надіслав нам посилку через пошту. У ній була його медаль та нова форма. Йому повідомили, що незабаром його переведуть на іншу посаду, в більш спокійне місце. Тому він попросив нас забрати посилку, а коли він прибуде на нове місце, щоб ми переслали йому ці речі. У середу я вирушила на пошту і вже відчувала щось недобре. Забрала посилку, але серце моє стискалося, і я не могла ані їсти, ані пити. Дзвонила та писала йому – все безрезультатно. А на наступний день побратими виклали його фотографію і написали, що Жені більше немає з нами... – зі сльозами на очах говорить Леся Дмитрівна.
Це трапилося 28 грудня 2022 року. Євгеній Басараба загинув у запеклих боях поблизу Авдіївки. Йому було всього 25 років.
У воїна залишилися батьки та менший брат. Євгеній удостоєний ордена "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно) і Почесної відзнаки Чернівецької обласної ради "За заслуги перед Буковиною" (посмертно).
- Ми прагнули, щоб спогади про нашого Женьку залишалися живими. І він дійсно не забутий. До нас приїжджають його друзі з усіх куточків України — з Чернігова, Харкова, Черкас. Всі вони пам'ятають про нього. Дзвонять, називаючи мене "мама Леся". Це викликає у мене змішані почуття: і біль, і радість, що вони так до мене звертаються і не забувають нашого сина, - ділиться своїми почуттями мама Євгенія.
Вона висловлює подяку Богу за те, що має змогу відвідати могилу свого сина. Їй важко усвідомити, як важко батькам, чиї діти вважаються зниклими безвісти.
Євгенію Басарабу поховали в селі Зелена Липа, яке входить до складу Клішковецької громади. В честь героя було перейменовано одну з вулиць. Батьки, в пам'ять про свого сина, вирішили зробити добру справу для його рідної школи, облаштувавши тренажерний зал.
Безмежна слава та визнання Герою!
