У пам'ять про навідника-оператора бойової машини Василя Кошелева.
Помер під час атаки в Козачій Лопані на Харківщині.
Василь Кошелев взяв участь в антитерористичній операції та операції Об'єднаних сил, протягом трьох років захищаючи Луганщину та Донеччину. У 2020 році він повернувся до мирного життя, але після початку повномасштабної агресії Росії знову вирішив стати на захист України.
Василь з'явився на світ та провів своє дитинство в селі Катеринівка, розташованому в Черкаській області. У 2013 році він отримав диплом за спеціальністю маляр-штукатур. Свою майбутню дружину Ольгу він зустрів під час роботи в мегамаркеті в Гатному, що на Київщині.
"Васі тоді було лише 18, а мені - 21. Я, моя подруга та він дуже зблизилися. Він завжди говорив: "З дівчатами легше дружити, ніж із хлопцями". Ми проводили разом час, у вихідні їздили гуляти до Києва. Вася до мене залицявся, і подарунки дарував, і квіти, і шоколад. І от якось я повертаюся зі зміни, а він сидить із дорожньою сумкою в кімнаті, яку ми орендували з подругою, каже: "Все, Оля, я замучився за тобою ходити, будемо разом жити!" Він був рішучим і таким добродушним", - розповідає дружина.
У 2017 році чоловік вирішив піти в ЗСУ. Після тренувального центру долучився до 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10 ОГШБр "Едельвейс".
"Ми почали наше спільне життя після народження нашої донечки Іринки. Вона просто копія Васі, з усіма його манерами. Він завжди жартує, випромінює позитив і підтримує мене у всьому! Згодом ми переїхали до Білої Церкви. Вася, який служив старшиною роти, після трьох років служби звільнився у запас у лютому 2020 року. У нас народилася друга донечка, ім'я для якої обрав чоловік. Вона досі залишилася для нього Лерунчиком, як він її кличе. Коли я іноді звертаюся до неї, кажучи "Валеріє!", вона завжди відповідає: "Ма, тут такої немає. Я - Лерунчик". Оскільки через службу Вася пропустив "пелюшковий" період з Ірочкою, він із задоволенням занурився у догляд за Лерою, коли вона підросла: годував, міняв памперси, купав. Він був неймовірно щасливий цим заняттям. Навіть коли почав працювати штукатуром і повертався додому втомленим, все ще знаходив сили для гри з дітьми," - ділиться Ольга.
Родинне тепло допомогло чоловікові оговтатися від війни.
"У Васі була черепно-мозкова травма, що призвела до деяких наслідків, але ми змогли це подолати. Ми проходили курс лікування, і багато часу провели в розмовах," - розповідає його дружина.
Відволіктися та відпочити від роботи чоловікові допомагала риболовля.
"Це була його пристрасть. У нього була безліч вудок, спінінгів, надувний човен - все це зараз покоїться...", - говорить жінка.
З початком повномасштабного вторгнення РФ Василь потрапив до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Був заступником командира бойової машини - навідником-оператором.
"Брав участь в обороні села Гоголів Броварського району. Потім боронив державний кордон у Сумській області. Далі підрозділ перекинули у Харківську область", - розповідає дружина.
Військовий загинув 22 квітня 2022 року поблизу прикордонного села Козача Лопань, яке було захоплене російськими військами в день початку повномасштабної агресії (село було звільнене у вересні 2022 року).
О 5:30 ранку Вася надіслав мені повідомлення: "Не переживай, у мене все гаразд. Я зателефоную пізніше". Від того, що я відчула, на серці стало важко — з’явилося відчуття, що щось трапиться. Пройшов день, а потім вечір... Він все ще "поза зоною". На наступний ранок я вирушила до військкомату — ніякої інформації. Через два дні я вже була на базі частини. Сказали чекати. Потім зателефонував представник бригади... За кілька днів командир повідомив мені, що хлопці вирушили на штурм Козачої Лопані, але, очевидно, хтось з місцевих колаборантів злив інформацію окупантам про їх пересування. Вони були готові, знали, куди йдуть, з чим і скільки людей беруть з собою. Їх одразу накрили — багато загиблих, частина з них досі вважається зниклими безвісти, адже тіла не вдалося забрати. БМП, в якому був Вася, підбили. Механік, що вижив, розповів, що уламок влучив йому в голову, і він не бачив жодних ознак життя... Він зміг вибратися до "сірої" зони, в бік Золочева, але БМП горіла, боєкомплект от-от мав вибухнути, тому він вискочив з машини. Вася згорів там... Ми поховали його останки... - говорить Ольга.
Вона спочила свого чоловіка на рідній землі - у Білоцерківському районі.
"Кожного місяця я приходжу... Беру дівчат з собою. Це надзвичайно важко... Сумно, що він прожив так мало і не мав змоги провести більше часу з дітьми, яких так сильно любив", - ділиться дружина.
Василь Кошелев був удостоєний ордена "За мужність" посмертно. Його дружина створила петицію на офіційному сайті Президента України з проханням надати йому звання "Героя України", яка наразі перебуває на етапі розгляду.
Вічна слава Герою!
