У пам'ять про Героя України, старшого сержанта Василя Поліщука, відомого під позивним "Газон".

Викликав вогонь на себе, щоб дати час побратимам підготуватися до бою

У віці 27 років Василь Поліщук загинув під час бойових дій, коли ворожі сили намагалися захопити території Харківської області.

"2019 року ми познайомились на Світлодарській дузі. У 2022-му клята війна забрала тебе... Надзвичайно розумна, талановита, всебічно розвинена людина. Його девіз по життю: "Не ридать, а здобувати". Стратег, вірний син Батьківщини, коханий чоловік, люблячий татко, син, брат", - говорить дружина Ольга.

Василь народився 25 серпня 1995 року на Полтавщині у селі Старий Іржавець (нині Оржицька громада). Він був довгоочікуваним первістком - батьки раділи, що народиться син. Своїм ім'ям він завдячує дядькові, якого ніколи не бачив: старший батьків брат помер у дитинстві, в далекому Казахстані, куди із заходу України заслали його маму.

"У тата був брат на ім'я Василь, який, на жаль, рано пішов з життя. Тому батьки вирішили дати синові саме таке ім'я. Ця трагедія залишила глибокий слід у нашій бабусі, і, мабуть, саме тому вона піклувалася про нашого Васю з особливою ніжністю," - ділиться сестра Оксана.

У навчальному закладі хлопець мав пристрасть до фізкультури — його захоплювали біг та різноманітні фізичні вправи. Окрім цього, він був великим шанувальником літератури. Сестра пам'ятає, як навіть під час війни, сидячи в окопах, Василь знаходив час для читання, тримаючи книжку в руках, коли випадала нагода.

Після завершення навчання в школі юнак вступив до Лубенського лісотехнічного фахового коледжу, проте в умовах початку Революції Гідності вирішив залишити навчання. "Коли розпочалася Революція, у Лубнах на трасі Київ-Харків активно зводили барикади та блокпости, і Вася разом із друзями також приєднався до цього руху. Мій брат та його товариші були тією молоддю, яка виявляла патріотичні погляди. Вони спілкувалися українською, прикрашали себе жовто-блакитними стрічками, носили вишиванки та футболки з портретом Степана Бандери. Сьогодні це сприймається як звичне, але тоді люди дивилися на них, як на ексцентричних особистостей. Однак вони залишалися вірними своїм переконанням", – ділиться Оксана.

Пізніше студент Поліщук потайки від рідних поїхав до Києва на Майдан, де був до кінця революційних подій. "Пам'ятаю: вечір 18 чи 19 лютого, мама з татом дивляться новини з Майдану - і тут обличчя Васі в касці. А він же вчиться! У Лубнах у коледжі. А з екрану каже: "Ми тримаємо позиції, все добре". І такий замурзаний. Батьки кинулися йому дзвонити, він підтвердив, що на Майдані", - згадує сестра.

Після завершення подій Революції Гідності Василь Поліщук сказав рідним, що влаштувався на роботу. Не маючи досвіду військової служби, він пройшов 40-денні курси для вступу до батальйону "Дніпро-1". З 2014 року виконував бойові завдання на Донбасі. Тоді мав позивний "Айс". Через кілька місяців служби захисник пройшов підготовчу базу АТЕК у Києві й перейшов до полку "Азов" бойовим медиком, переїхав до Маріуполя і служив вже там. З новим підрозділом він поїхав на передову у травні 2015 року, брав участь у боях за Широкине, Красногорівку, Чермалик.

У Маріуполі Василь познайомився зі своєю першою дружиною, яка, тікаючи від війни, переїхала з Донецька. У 2016 році у нього народився син. Пізніше "Азов" вивели з фронту, але бійці продовжували брати участь в окремих операціях. На одному із завдань, 7 вересня 2017 року, Василь отримав важке поранення, втратив частину лівої легені. Пролікувавшись місяць у клініці, побув пів року вдома, відмовився від групи інвалідності та штабної роботи й вирішив знову повернутися на бойову службу. На той час він розлучився з дружиною, яка не витримала викликів військової служби.

У серпні 2018 року чоловік уклав угоду з 30-ю окремою механізованою бригадою імені князя Костянтина Острозького і отримав новий позивний - "Газон". Він протягом тривалого часу працював бойовим медиком у складі взводу, а згодом став головним сержантом взводу бойових машин піхоти. Разом із товаришами по службі він активно брав участь в операції Об'єднаних сил. У 2019 році на Світлодарській дузі, на передовій, Василь зустрів Ольгу Алексійчук, бойового офіцера, яка згодом стала його дружиною. Ольга згадує, що це було кохання з першого погляду. 20 грудня 2020 року у пари народилася донька Анюта.

У 2020 році захисник розпочав навчання в Рівненському державному гуманітарному університеті, обравши заочну форму здобуття кваліфікації вчителя історії. Він мріяв, що після перемоги України зможе навчати дітей, ділячись з ними спогадами про тріумф у війні. Історія була його захопленням ще з шкільних років.

У вересні 2021 року в "Газоні" завершився термін контракту. Проте командир роти, враховуючи бойовий досвід Василя, звернувся до нього з проханням залишитися в підрозділі. Він не вагався і підписав новий контракт на ще один рік.

Велику війну він пережив на фронті. З 24 лютого знаходився на Світлодарській дузі в Донеччині. 7 квітня під час обстрілу "Газон" отримав друге множинне осколкове поранення, намагаючись захистити товариша від шквалу уламків. Після короткочасної реабілітації його перевели на Харківський напрямок. Підрозділ Василя розташовувався в Ізюмському секторі.

"25 серпня, у свій день народження, він зателефонував мені через відеозв'язок. Напередодні ж поділився фотографією: з неохайною зовнішністю, а на носі – краплі поту. А підписав її так: 'Ось я, насолоджуюсь мохіто з подвійним ромом і розслабляюся на пляжі, на передовій'", - розповідає сестра Оксана.

Після народження дитини Ольга перебувала у декретній відпустці та жила на Житомирщині. Вона постійно підтримувала зв'язок із чоловіком. Останнє повідомлення від Василя надійшло до неї в день його трагічної загибелі.

"27 серпня о 11:27 мій чоловік надіслав мені своє останнє повідомлення. Того ж дня о 15:11 мені зателефонував мій ротний і повідомив, що мого чоловіка більше немає. Ті, хто переживають втрату, можуть зрозуміти – часу пройшло ще зовсім небагато, щоб усвідомити, чому він не відповідає чи що щось не так. Навпаки, в той день я почувалася надзвичайно спокійно. Я вийшла на прогулянку з донечкою в колясці, відправила посилку чоловікові і спокійно поклала її спати", – ділиться своїми переживаннями Ольга.

27 серпня 2022 року, у запеклому бою поблизу села Рідне на Ізюмському напрямку, загинув Василь Поліщук. Коли російські війська атакували, він прийняв відважне рішення відволікти вогонь на себе, щоб дати можливість своїм товаришам підготуватися до оборони. Завдяки його мужності, йому вдалося підбити один з ворожих танків за допомогою ручного протитанкового гранатомета. Проте, зі зворотного боку з'явився ще один танк, який вразив бійця прямим попаданням. Герой загинув миттєво, залишивши по собі безліч вражень і пам'яті...

30 серпня близькі Василя забрали його тіло та вирушили до Києва для кремації, згідно з його останньою волею. 1 вересня урну з його прахом поховали в рідному селі Старий Іржавець на Полтавщині. У воїна залишилися батьки, молодша сестра і брат, дружина та двоє дітей.

"Ніхто з товаришів не сказав про Васю жодного поганого слова. Після тяжкого поранення він наполегливо відмовлявся від комісування, завжди підкреслюючи, що не є інвалідом. Це справжній приклад воїна, чоловіка, батька та патріота, який тепер охороняє нас з небес," - ділиться Оксана.

29 вересня 2023 року Президент України посмертно надав Василю Поліщуку титул Героя України, а також вручив орден "Золота Зірка".

З червня 2023 року Василь отримав титул почесного громадянина Звягеля, що в Житомирській області.

У липні 2024 року в Полтаві вулиця Гвардійська отримала нову назву на честь загиблого героя.

Слава та пошана Герою!