Олександр Кірш: "Вкорінення" для економічного розвитку: "Ліберманізація – у дії!" (Ден Сяопін) -- Блоги | OBOZ.UA
Незабаром ми відзначимо 60-річчя з моменту проведення знаменитого вересневого Пленуму ЦК КПРС 1965 року, який дав старт економічній реформі, що отримала неофіційну назву "косигінська" на честь нового прем'єр-міністра. Генеральний секретар Брежнєв, який прийшов до влади разом із ним у жовтні 1964 року, звичайно ж, був незадоволений цим. На Заході цю реформу назвали "ліберманізацією", вшановуючи харківського професора Овсія Григоровича Лібермана.
Фактично, її витоки беруть початок з його [контр]революційних економічних статей, які були опубліковані ще за часів Хрущова у провідних виданнях єдиної на той момент партії. Серед них можна згадати журнал "Комуніст" (липень 1956 року) та газету "Правда" (09.09.1962 - "План, прибуток, премія").
І хоча тепер прийнято вважати (й не зовсім без підстав), що та реформа не досягла своїх цілей і взагалі захлинулася, саме після цього "історичного Пленуму" - в "золотій" восьмій п'ятирічці (1966-1970) було зафіксовано найбільші темпи економічного зростання за останні 35 років, тоді ж у країні стали застосовувати "майже капіталістичний" [повний] господарський розрахунок, з'явилися фонди економічного стимулювання й відповідно премії, припинили стягувати до бюджету залишок прибутку тощо (зокрема - замість територіальних раднаргоспів повернули галузеві міністерства).
Нарождений у Славуті (тоді - Волинь, зараз - Хмельниччина) Овсій Ліберман майже все життя працював у Харкові, причому більш за все - саме в тому Харківському інженерно-економічному інституті (тепер - Харківський національний економічний університет), який закінчив (коли це ще був Харківський комерційний інститут) майбутній Нобелівський лауреат Семен Кузнець.
Отже, мій науковий дідусь, Овсій Ліберман, який є науковим керівником мого наукового керівника, і Семен (Шимен) Кузнець, насправді є практично ровесниками: перший народився всього на 4 роки раніше за другого.
Перший з них, по суті, заклав основи економічної реформи 1965 року, прагнучи інтегрувати елементи капіталізму в соціалістичну систему. Другий, у свою чергу, у 1971 році здобув Нобелівську премію за спроби зберегти кейнсіанство, яке намагалося внести деякі соціалістичні ідеї в капіталістичний контекст. Таким чином, харків'яни працювали над тим, щоб економічні моделі поступово наближалися одна до одної.
Проте, найбільшу практичну вигоду від цього взаємного руху "інжеківців" отримали значно більш рішучі китайці, очолювані Деном Сяопіном, який, як і бухаринець, вчасно згадав про "врастання" капіталізму в соціалізм. Вони не лише впровадили м'яку "перебудову", але й запровадили багатоукладність, залишивши від соціалізму лише знайомі терміни та необхідні елементи напівдиктатури, що були важливими для управління такою великою країною.
