"Немає автомату - є камера"

"Мою бабусю депортували до Сибіру. Які факти про неї можу дізнатися?"

Де і яким чином знайти відомості про репресованих: керівництво від ZAXID.NET.

Життя в зонах бойових дій та у відносно спокійних куточках України з моменту початку великої війни виглядає на фоні контрасту. Цей контраст став основою документального фотопроєкту "Plus Plus: подвійна експозиція", який був реалізований режисеркою Лізою Свириденко та військовим Єгором Самофалом.

Єгор фотографує побут і роботу військових у зоні бойових дій, а Ліза - мирні міста на одну і ту ж плівку, яку потім проявляють у подвійній експозиції. Найвдаліші кадри, які демонструють контраст двох світів, або навпаки - їх несподівану єдність, увійшли до виставки, яку вже понад два місяці експонують у публічноісторичному просторі "Після тиші". У Львові її можна відвідати до 15 лютого. ZAXID.NET відвідав авторську екскурсію виставкою, поспікувався з Лізою Свириденко та розповідає, чому її варто побачити.

Ліза Свириденко – режисерка з Києва, а її товариш Єгор Самофал, який за освітою є юристом, також служить бійцем спеціального підрозділу "Реванш". Їх спільне захоплення фотографією стало основою для спільних фотопрогулянок, під час яких вони ділилися думками про свої творчі роботи.

"Ми просто дуже багато фотографували, на цьому була побудована наша дружба. Ми брали фотоапарати і йшли на прогулянки. В нас спільні погляди на красиве і це нас обʼєднує. Саме Єгор подарував мені фотоапарат із можливістю робити подвійну експозицію в моменті. Я гуляла, фотографувала Київ, потім ми ці фото обговорювали з Єгором. І коли прийшла проявлена плівка з подвійною експозицією, нам це дуже сподобалося", - розповідає Ліза.

Влітку 2024 року, коли Єгор Самофал отримав призов, вони з Лізою вирішили реалізувати спільний проєкт: Єгор фіксував військові події, а Ліза - повсякденне життя цивільних, використовуючи одну й ту ж плівку. Спочатку Єгор, будучи військовим фотографом, знімав свою частину, а потім перемотував плівку назад. Ліза, не знаючи, які саме кадри зробив Єгор, додавала свої власні зображення. В результаті, фото оброблялися з ефектом подвійної експозиції. Головною умовою було знімати лише в горизонтальному форматі.

"Ти на війні в Харківській області, а я в Києві. Спробуймо накласти ці світи", - пригадує режисерка виникнення проєкту "Plus Plus: подвійна експозиція".

Час, необхідний для зйомки однієї плівки, варіюється і залежить від конкретних умов. Ліза згадує, що першу плівку вона знімала приблизно протягом місяця, оскільки відчувала стрес і тягар великої відповідальності.

"Плівку з фотографією готелю "Мир" я зробила за півтори години. Того дня я просто пішла гуляти і зробила всі 36 кадрів. Саме з неї до експозиції ми відібрати багато робочих кадрів", - каже режисерка.

В середньому з однієї плівки можна отримати 10-12 так званих активних кадрів.

"Існують менш вдалий проекти, наприклад, одна з літніх зйомок. Тоді Єгор переважно проводив час на полігоні, а не у бойових умовах, і я, зізнаюся, не змогла відчути той необхідний настрій, тому в експозицію потрапило мінімум кадрів з тієї роботи," - розповідає Ліза Свириденко.

Під успішними зображеннями творці мають на увазі ті, які вражають і без необхідності додаткових пояснень, а також не вимагають знання конкретного контексту. Одним із таких творів є "Оранта".

"Ми виходили провести наших побратимів на евак, забрати ящики з мінами і донести до нашої позиції. Нам сказали: "Небо чисте". Якраз у той момент хтось кричить спереду: "Дрон!". Тоді ми повсідалися по боках вулиці. А я тоді вийшов без автомата. Нема автомата - є фотоапарат. Якимось дивовижним чином фпівішка впала перед побратимом, який спереду колони йшов, і не розірвалася. Я це все фотографував. І що дивовижне теж в цьому всьому - це фотографія з Орантою, моя улюблена. Вона була зроблена ще за три дні до того. Ми якраз на тому місці, там де зображена Оранта, десь там якраз та фпівішка і впала", - розповідає історію фото Єгор Самофал.

На цей кадр Ліза наклала зображення Оранти -- ікони Божої Матері в Софії Київській.

Ще одна робота, що стала центральною в львівській виставці, - "Око". На ній товариші Єгора переносять міномет через соняшникове поле, а над цим зображенням Ліза зробила фото ока.

"У той момент ми вже готувалися залишити свої позиції, забирали міномет. Хлопці його піднімали. Поле навколо було затоплене соняшниками, хоч і не дуже видно. І це око, що безперервно спостерігає, немов сам Бог дивиться за нами. Тому ми не відчуваємо страху, тому можемо продовжувати боротися і робити ці знімки," - ділиться військовослужбовець.

Глядач, позбавлений знання всього контексту створення цих фотографій, сприймає лише загальний образ. Тому, крім вдалих знімків, суттєвим є також мистецтво кадрування.

"У цьому контексті у нас виникають дискусії щодо того, що варто акцентувати та як краще кадрувати. Кожен з нас має свої особливі погляди на фотографії. Коли Єгор пропонує видалити елемент, який я вважаю важливим у своїй частині знімка, ми починаємо обмінюватися доводами. Хоча ми ніколи не конфліктуємо, наші обговорення після отримання плівки завжди дуже емоційні. Перший перегляд — це момент перших вражень і емоційного обміну, а вже потім ми аналізуємо результати у робочому порядку," — ділиться Ліза Свириденко.

Перша виставка була організована влітку в книгарні "Сенс" у Києві. З грудня її експонують у львівському просторі "Після тиші", де можна відвідати до 15 лютого. Крім того, оновлену версію планують представити в Центрі сучасного мистецтва Запоріжжя, відкриття якого відбудеться 7 лютого.

"Спочатку ми планували, що організуємо виставку в Києві і на цьому завершимо наш проєкт, оскільки вважали, що він вичерпав себе. На той час у нас були готові три фотоплівки. Проте після першої виставки почали надходити пропозиції щодо створення фотокниги. Зокрема, ми отримали запрошення від видавництва Уляни Супрун Arc. Але, як виявилось, для фотокниги нам бракувало матеріалу. Нам пояснили, що цей проєкт можна розвивати протягом багатьох років. Це стало для нас потужним джерелом натхнення, і ми з Єгором вирішили продовжити роботу над ним," - розповідає Ліза Свириденко.

У січні режисерка організувала унікальну авторську екскурсію виставкою та презентувала свої нові роботи, зафіксовані під час відкриття новорічної ялинки у Львові. Серед представлених робіт є зображення дітей, які захоплено спостерігають за яскравими вогниками ялинки, поєднані подвійною експозицією з портретами військових. Ці львівські фотографії стануть частиною виставки, яка буде представлена у Запоріжжі.

"Першопочатково ми не задумували нічого. Ми хотіли просто подосліджувати, як ці дві площини можуть поєднуватись. Зараз же для мене цей проєкт про надію. Він не про сум, він про те, що попри війну, смерті і трагедії ми продовжуємо жити. Наприклад, у мене є можливість фотографувати дітей ВПО і з деокупованих територій у волонтерському таборі. Є організації, що зараз роблять все можливе для того, щоб ці діти мали змогу відпочити, відчути дитинство. Подивіться на хлопців на цих фотографіях, чи є трагедія в їх очах? Ми бачимо їх тут легкими, вони сумлінно роблять свою роботу попри все", - розповідає Ліза Свириденко.

Також варто зазначити, що відвідати виставку у Львові можна у публічно-історичному просторі "Після тиші" (вулиця Гребінки, 6) до 15 лютого включно.